Постанова

від 02.11.2016 по справі 915/698/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2016 р.Справа № 915/698/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Морщагіної Н.С.

суддів: Гладишевої Т.Я., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Селиверстова М.В.

за участю:

прокурора: Лянна О.А. - прокурор відділу прокуратури Одеської області;

представників сторін:

від Миколаївської обласної державної адміністрації: не з'явився;

від Березанської районної державної адміністрації: не з'явився;

від ТДВ «Облсортнасіннєовоч»: Смоляк О.А. - за дорученням;

від ДП «Очаківське лісомисливське господарство»: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Першого заступника прокурора Миколаївської області

на рішення господарського суду Миколаївської області від 09.08.2016

у справі №915/698/16

за позовом: Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації

до відповідачів:

1) Березанської районної державної адміністрації;

2) Товариства з додатковою відповідальністю «Облсортнасіннєовоч»;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство»

про:

- визнання незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної адміністрації №826 від 09.08.2007;

- визнання недійсним договору оренди землі від 09.08.2007, укладеного між Березанською районною адміністрацією та ВАТ «Облсортнасіннєовоч», зареєстрованого 16.01.2008 у Березанському районному реєстраційному окрузі (офісі) Миколаївської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» за №040800700003;

- витребування у Товариства з додатковою відповідальністю «Облсортнасіннєовоч» у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,26 га, грошовою оцінкою 31858,0 грн., кадастровий №4820983900:09:000:0174, розташованої за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 (прокурор) звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (позивач) до Березанської районної державної адміністрації (відповідач -1) та Товариства з додатковою відповідальністю «Облсортнасіннєовоч», яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Облсортнасіннєовоч» (відповідач - 2) про:

- визнання незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної адміністрації №826 від 09.08.2007;

- визнання недійсним договору оренди землі від 09.08.2007, укладеного між Березанською районною адміністрацією та ВАТ «Облсортнасіннєовоч», зареєстрованого 16.01.2008 у Березанському районному реєстраційному окрузі (офісі) Миколаївської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» за №040800700003;

- витребування у Товариства з додатковою відповідальністю «Облсортнасіннєовоч» у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,26 га, грошовою оцінкою 31858,0 грн., кадастровий №4820983900:09:000:0174, розташованої за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Позов мотивовано наступним:

1) розпорядження Березанської районної адміністрації №826 від 09.08.2007 прийнято з порушенням вимог законодавства, оскільки спірна земельна ділянка надана ВАТ «Облсортнасіннєовоч» за рахунок земель державного лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні ДП «Очаківське лісомисливське господарство», при цьому, рішення органів влади щодо її вилучення зі складу земель державного лісового фонду, а саме з постійного користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство», не приймалось;

2) відповідно до вихідної земельно-кадастрової документації спірна земельна ділянка належить до земель державної власності та знаходиться за межами населеного пункту, тому повноваження щодо розпорядження вказаною земельної ділянкою, в силу приписів п.5 ч.1 ст.31, п.3 ч.1 ст.32 Лісового кодексу України та ч.ч.3, 4 ст.122 Земельного кодексу України, на той час мала виключно Миколаївська обласна державна адміністрація. Тобто, при прийнятті спірного розпорядження Березанська районна державна адміністрація перевищила надані їй законом повноваження та незаконно передано в оренду ВАТ «Облсортнасіннєовоч» спірну земельну ділянку, чим порушила приписи вказаних нормативних актів;

3) під час передачі в оренду спірної земельної ділянки відповідачем-1 не було взято до уваги її місцезнаходження, а саме перебування у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, яка у відповідності до приписів ст.88 Водного кодексу України становить два кілометри від урізу води. Згідно ст.ст. 85, 90 Водного кодексу України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить в зону санітарної охорони моря і може використовуватись лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих заходів з обов'язковим централізованим водопостачанням та каналізацією. У тимчасове користування земельні ділянки прибережної захисної смуги можуть надаватись за погодженням з постійними землекористувачами для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Спірним розпорядженням відповідач-1 передав земельну ділянку відповідачу-2 для будівництва культурно-розважального комплексу, що суперечить приписам вказаних нормативних актів.

Враховуючи, що на підставі незаконного розпорядження №826 від 09.08.2007 між Березанською районною державною адміністрацією та ВАТ «Облсортнасіннєовоч» укладено договір оренди земельної ділянки, останній відповідно до ст.ст.21, 203, 215 ЦК України та ст.152 ЗК України підлягає визнанню недійсним, а обставини незаконної передачі земель державного лісового фонду викликають необхідність повернення спірної земельної ділянки державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2016 у справі №915/698/15 (суддя М.В. Мавродієва) в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду вмотивоване доведенням факту невідповідності розпорядження Березанської РДА та укладеного на його підставі договору оренди вимогам чинного законодавства та застосуванням за заявою відповідача наслідків спливу строку позовної давності в порядку ч.ч.3, 4 ст.267 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, перший заступник прокурора Миколаївської області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Миколаївської області від 09.08.2016 у справі №915/698/16 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Скарга мотивована порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, вимог ст. 18 Лісового кодексу України, ст. ст. 19, 20, 50, 55, 116, 122, 124, 149 Земельного кодексу України, ст. 261 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, скаржник вказує на безпідставність застосування місцевим господарським судом положень ст. 18 Лісового кодексу України, оскільки останні регулюють питання довгострокового тимчасового користування лісами; ненадання належної правової оцінки факту зміни цільового призначення спірної ділянки з земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення, що в силу ст. ст. 116, 122, 124, 149 Земельного кодексу України обумовлює необхідність її вилучення у постійного користувача ДП «Очаківське лісомисливське господарство» та прийняття відповідного розпорядження облдержадміністрацією, а також встановленим ст.ст. 85, 90 Водного кодексу України, ст. 62 Земельного кодексу України обмеженням ведення господарської діяльності в межах прибережної захисної смуги.

Щодо строків позовної давності, скаржник зазначає, що про вказані в позові порушення органам прокуратури стало відомо у березні 2015 року, зокрема, 30.03.2015 у ЄРДР внесені відомості про кримінальне правопорушення №4201515015000001 за ч.1 ст.364 КК України за фактом зловживання службовим становищем службовими особами ДП «Очаківське лісомисливське господарство». Початок перебігу строку позовної давності пов'язано з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушено стало відомо про таке порушення. Відповідно до відповіді від 20.05.2016 на запит керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 від 12.05.2016 інформація про оскаржуване розпорядження до Миколаївської облдержадміністрації не надходила, заходи щодо усунення порушення не вживались. Таким чином, Миколаївська облдержадміністрація не мала об'єктивної можливості знати про існування оскаржуваного розпорядження та договору оренди земельної ділянки. З урахуванням викладеного, строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом не пропущено.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Прокурор доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив рішення місцевого господарського суду скасувати, позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача-2 надав відзив на апеляційну скаргу, проти доводів скаржника заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Інші учасники судового процесу, правом на участь своїх представників в судовому засіданні не скористалися, пояснень не надали.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду - залишенню без змін, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Розпорядженням Березанської районної державної адміністрації № 826 від 09.08.2007 (а.с.33) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Відкритому акціонерному товариству «Облсортнасіннєовоч» в довгострокову оренду терміном на 49 років для комерційного використання під розміщення культурно-розважального комплексу із земель ДП «Очаківське лісомисливське господарство» в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області; надано Відкритому акціонерному товариству «Облсортнасіннєовоч» земельну ділянку для комерційного використання під розміщення культурно-розважального комплексу в довгострокову оренду терміном на 49 років загальною площею 0,26 га із земель ДП «Очаківське лісомисливське господарство» в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області; запропоновано землевпорядній організації встановити в натурі (на місцевості) межі земельної ділянки у відповідності з проектом землеустрою; рекомендовано Відкритому акціонерному товариству «Облсортнасіннєовоч» укласти договір оренди земельної ділянки відповідно до чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що 09.08.2007 на підставі вказаного Розпорядження між Березанською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Облсортнасіннєовоч» (орендар) укладено Договір оренди землі (надалі - Договір) (а.с.25-29), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне володіння та користування земельну ділянку (кадастровий номер 4820983900:09:000:0174) із земель ДП «Очаківське лісомисливське господарство» за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області загальною площею 0,26 га. для комерційного використання під розміщення культурно-розважального комплексу.

Відповідно до п.16 Договору, передача земельної ділянки орендарю здійснюється протягом 3-х діб з дати державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи, вказаний договір зареєстрований у Березанському районному реєстраційному окрузі Миколаївської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» за №040800700003 від 16.01.2008.

На виконання зазначеного договору сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки б/н, б/д (а.с.30). Факт передання земельної ділянки сторонами не оспорюється.

З матеріалів справи вбачається,що представником ТОВ «Обласний земельно-кадастровий центр», начальником відділу земельних ресурсів у Березанському районі та директором ВАТ «Облсортнасіннєовоч» підписано акт про передачу межових знаків під охорону та зберігання (а.с.31), в якому зафіксовано встановлення в натурі меж земельної ділянки, відведеної ВАТ «Облсортнасіннєовоч» для комерційного використання під розміщення культурно-розважального комплексу в довгострокову оренду терміном на 49 років загальною площею 0,26 га із земель ДП «Очаківське лісомисливське господарство» в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Згідно п. 2 Договору сторони визначили, що розмір орендної плати за земельну ділянку становить на період будівництва 31858,00 грн. за рік, а після введення в експлуатацію - 159276,00 грн.

Будь-яких доказів невиконання з боку відповідача-2 вищезазначеної умови Договору матеріали справи не містять та в супереч ст. 33 ГПК України, ані скаржником, ані позивачем суду не надано.

Із матеріалів справи також вбачається, що товариство з додатковою відповідальністю «Облсортнасіннєовоч» (далі - ТДВ «Облсортнасіннєовоч») є правонаступником відкритого акціонерного товариства "Облсортнасіннєовоч".

Предметом спору у даній справі є вимоги про:

- визнання незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної адміністрації №826 від 09.08.2007;

- визнання недійсним договору оренди землі від 09.08.2007, укладеного між Березанською районною адміністрацією та ВАТ «Облсортнасіннєовоч», зареєстрованого 16.01.2008 у Березанському районному реєстраційному окрузі (офісі) Миколаївської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» за №040800700003;

- витребування у Товариства з додатковою відповідальністю «Облсортнасіннєовоч» у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,26 га, грошовою оцінкою 31858,0 грн., кадастровий №4820983900:09:000:0174, розташованої за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно із частиною третьою статті 34 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечить Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня, в судовому порядку.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною 1 статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

З позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи,

Постанови Пленумів Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» №3 від 28.04.1978 та «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009, а також Постанова ВГСУ «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013, наголошують, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що за змістом даних, які містяться у проекті землеустрою спірна земельна ділянка до моменту зміни її цільового призначення (зі земель лісогосподарського призначення на землі іншого призначення (комерційне використання) перебувала у складі земель лісогосподарського призначення та в постійному користуванні Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство», при цьому рішення про припинення землекористування та вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача у встановленому законодавством порядку не приймалось, а тому, при прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою, зміну цільового призначення земельної ділянки, розпорядження нею, Березанська районна державна адміністрація вийшла за межі компетенції, встановленої статтею 19 Конституції України та статтею 122 Земельного кодексу України, порушила вимоги статей 123, 149 Земельного кодексу України, статті 31 Лісового кодексу України, що є підставою для недійсності відповідних розпоряджень. Відтак, відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України підлягають визнанню недійсними договори, укладені неуповноваженим органом щодо спірної земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу приписів пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, зокрема, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно приписів ст.123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Одночасно, згідно п.6 ч.1 ст.31 Лісового кодексу України обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

До повноважень районних державних адміністрацій у сфері лісових відносин п.4 ч.1 ст. 32 Лісового кодексу України відносить прийняття рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення.

Спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, до зміни цільового призначення відносилась до земель лісогосподарського призначення, знаходиться за межами населеного пункту та була надана відповідачу ВАТ «Облсортнасіннєовоч» в довгострокову оренду для комерційного використання під розміщення культурно-розважального комплексу, а відтак, повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою належали до компетенції Миколаївської обласної державної адміністрації.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами статті 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Відповідно до ч.6 ст.123 Земельного кодексу України, проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, а згідно із п. «а» ст.141 цього Кодексу, підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Наявними у справі доказами не підтверджено факт припинення права ДП «Очаківське лісомисливське господарство» користування спірною земельною ділянкою у порядку, визначеному земельним законодавством та у зв'язку із прийняттям спірного розпорядження.

Отже, враховуючи наведені приписи законодавства, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про перевищення Березанською районною державною адміністрацією своїх повноважень при прийнятті спірного розпорядження та укладенні на його підставі Договору оренди землі.

Колегія суддів враховує, що як прокурор, так і позивач, окрім іншого, також вказують на порушення при відведенні спірної земельної ділянки відповідачу-2 встановлених ст.ст. 85, 90 Водного кодексу України, ст. 63 Земельного кодексу України обмежень господарської діяльності в прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах, зазначаючи, що місцевий господарський суд залишив поза увагою частину матеріалів, поданих в обґрунтування пред'явлених вимог, зокрема, план меж земельної ділянки, де зазначено, що спірна земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі шириною 2 000 м уздовж урізу води (Чорне море), довідку Відділу Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області № 10-14.08-0.4-980/72-16, із якого вбачається, що земельна ділянка кадастровий номер 4820983900:09:000:0174 розташована на відстані 100-170 м від урізу води Чорного моря.

Разом з тим, наведене не призвело до неправильного вирішення спору по суті заявлених вимог, у зв'язку з чим не є підставами для скасування прийнятого у даній справі судового рішення. Оскільки встановлені місцевим господарським судом порушення порядку надання спірної земельної ділянки в оренду є самостійними та достатніми підставами незаконності оспорюваних розпорядження та договору.

Щодо застосування позовної давності, колегія суддів зважає на наступне.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «Відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Положенням ст. 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у ст. 261 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, інститут позовної давності передбачає обставини, які є підставами для зупинення та переривання строку давності, вичерпний перелік яких встановлено ст.ст. 263, 264 Цивільного кодексу України.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб'єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Згідно з частинами 1, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (відповідна правова позиція наведена в постановах Верховного суду України від 11.05.2016, від 13.04.2016 у справах № 3-387гс16, № 3-224гс16).

За змістом ст. 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому, норма частини першої статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача (постанова Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

До спірних правовідносин про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної адміністрації №826 від 09.08.2007 та визнання недійсним Договору оренди землі від 09.08.2007 застосовується загальний строк позовної давності - три роки.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорювані прокуратурою розпорядження та договір датовані 09.08.2007, позовна заява подана до суду лише 23.06.2016.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин та зберігалась до дати подання позову) прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Згідно п.п.1,3 ч.1 та ч.2 ст.19 Закону України «Про прокуратуру», предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Розпорядження №826 від 09.08.2007, на підставі якого укладено спірний договір оренди землі є відкритим та доступним як для прокурора, так і для інших контролюючих органів.

Таким чином, органи прокуратури мали своєчасно довідатись про порушення, на їх думку, відповідачами у 2007 році діючого законодавства, оскільки нагляд за законністю має здійснюватись прокуратурою систематично.

Подання позову через значний проміжок часу, після вчиненого порушення, призводить до ситуації, коли зацікавленою особою вже понесені значні матеріальні витрати, що створює невизначеність при реалізації права особи мирно володіти своїм майном, на дотриманні якого наголошує ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так само, на підставі аналізу положень Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин та зберігалась до дати подання позову, надалі Закон), місцевий господарський суд правомірно зазначив, що:

- місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади (ст.1 Закону);

- до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля (п.7 ч.1 ст.13 Закону).

- місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних (п.3 ч.1 ст.16 Закону);

- місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (п.1,2 ст.21 Закону);

- для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право: проводити перевірки стану додержання Конституції України та законів України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, керівниками підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і підпорядкування по напрямах, визначених статтею 16 цього Закону; залучати вчених, спеціалістів, представників громадськості до проведення перевірок, підготовки і розгляду питань, що входять до компетенції місцевих державних адміністрацій; одержувати відповідну статистичну інформацію та інші дані від державних органів і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, політичних партій, громадських і релігійних організацій, підприємств, установ та організацій, їх філіалів і відділень незалежно від форм власності; давати згідно з чинним законодавством обов'язкові для виконання розпорядження керівникам підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і громадянам з контрольованих питань, порушувати питання про їх відповідальність у встановленому законом порядку; здійснювати інші функції і повноваження згідно з чинним законодавством (ст.28 Закону);

- у відносинах обласної та районних місцевих державних адміністрацій , обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю. Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними. За наявності підстав, передбачених законодавством, голови обласних державних адміністрацій можуть порушувати питання перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України (в редакції Закону 2010, 2014 років - перед Кабінетом Міністрів України) про притягнення до дисциплінарної відповідальності голів районних державних адміністрацій (ст.33 Закону).

Таким чином, Закон покладає на обласні державні адміністрації обов'язок здійснювати державний контроль за діяльність районних державних адміністрацій та спрямовувати їх діяльність, у тому числі, у сфері земельних правовідносин.

Законом також визначений цілий комплекс заходів для реалізації наданих обласним державним адміністраціям повноважень, зокрема, проведення перевірок; отримання статистичної та іншої інформації; залучення вчених, спеціалістів, представників громадськості до проведення перевірок тощо.

Отже, посилання скаржника на те, що механізм контролю діючим законодавством не врегульований є передчасними, оскільки всі місцеві адміністрації входять до однієї системи органів (вертикалі) виконавчої влади; обов'язок по здійсненню державного контролю за діяльність районних державних адміністрацій з боку обласної державної адміністрації передбачає вжиття з боку контролюючого органу ефективних дій, спрямованих на його реалізацію, навіть за відсутності механізму такого контролю, встановленого на законодавчому рівні.

Тим більше, що ДП «Очаківське лісомисливське господарство», за участю якого відбувалась передача межових знаків, на виконання розпорядження Березанської районної державної адміністрації; ДП «Центр Державного земельного кадастру», філією якого здійснювалась державна реєстрація договору оренди, є державними підприємствами, які за наявності відповідного запиту Миколаївської обласної державної адміністрацію були б зобов'язані надати інформацію щодо існуючої у певний проміжок часу ситуації з відведенням в довгострокову оренду земель державної власності, розташованих поза межами населених пунктів, Березанською районною державною адміністрацією.

Відтак, добросовісно здійснюючи надані Законом повноваження Миколаївська обласна державна адміністрація, як позивач, могла і повинна була дізнатись про існування розпорядження Березанської районної державної адміністрації №826 від 09.08.2007 та укладеного на його виконання Договору оренди землі від 09.08.2007, і в разі, якщо вважала свої права порушеними, мала можливість оскаржити договір до суду у межах визначених законодавством строків позовної давності.

Відповідно до ч. 3 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Поряд з цим, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Однак, прокурором та позивачем не обґрунтовано та не подано жодних доказів того, що строк позовної давності був пропущений з поважних (об'єктивних) причин, клопотання про його поновлення не заявлялось.

Доводи апеляційної скарги висновків місцевого господарського суду не спростовують.

На підставі вищевикладеного, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга Першого заступника прокурора Миколаївської області підлягає залишенню без задоволення, що згідно із ст. 49 Господарського процесуального кодексу України має наслідком віднесення на рахунок останнього витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області від 09.08.2016 у справі № 915/698/16 без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку передбаченому розділом ХІІ-1 ГПК України.

Головуючий суддя: Н.С.Морщагіна

Судді: Т.Я.Гладишева

Я.Ф.Савицький