Постанова

від 27.10.2016 по справі 826/27057/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 жовтня 2016 року № 826/27057/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» (надалі - позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.09.2015 №0007892206, №0007932210, №0007902210, №000792210.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту, витрат та земельного податку є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та витрат. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянуту в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.6 ст.128 КАС України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

28 вересня 2015 відповідачем на підставі акта перевірки № 425/26-59-22-10/36844047 від 11.09.2015, прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0007892206, яким позивачу за порушення п.п.285.2, 286.2, 287.1, 287.4, 287.6 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «земельний податок» всього в сумі 741,88 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 457,50 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 284,38 грн;

- 0007932210, яким позивачу за порушення п.п. 138.1, 138.2, 139.1.9 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток всього в сумі 15005 грн, в т.ч. за 2012 рік в сумі 15005 грн;

- 0007902210, яким позивачу за порушення п.п. 138.1, 138.2, 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» всього в сумі 874849 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 699879 грн, штрафними (фінансовим) санкціями в сумі 174970 грн;

- 0007922210, яким позивачу за порушення п.п. 198.1, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього сумі 936398 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 749118 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 187270 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в частині податку на прибуток та податку на додану вартість ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ «Чиста вода СП», ТОВ «Чиста вода СМС», ТОВ «Укрспецпокрівля» та ПП «М'який дах».

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, ґрунтується на тому, що в ході аналізу податкової звітності зазначених контрагентів, контролюючим органом виявлено відсутність у останніх належних трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення господарської діяльності.

Крім того, контролюючий орган посилається на: 1) протокол допиту від 11.03.2015 гр. Сидоренко О.А. (в рамках кримінального провадження №32015100040000019 від 20.02.2015), опитаної в якості директора ТОВ «Чиста вода СП», яка зазначила, що їй не відомо про діяльність даного підприємства, жодних документів вона не підписувала; 2) висновок оперативного підрозділу ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 21.01.2014 № 01-14/295 щодо «фіктивності» ТОВ «Чиста вода СМС»; 3) акти про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Чиста вода СМС» № 451/26-53-22-01-21-37293162, № 542/26-53-22-01-21-37293162; 4) наявність податкової інформації про порушення податкового законодавства контрагентами ТОВ «Укрспецпокрівля», з якими безпосередньо позивач у взаємовідносини не вступав; 5) ненадання позивачем до перевірки всіх договорів, ТТН, дефектних актів по взаємовідносинам з ПП «М'який дах».

Інших обставин збільшення позивачу суми грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій по податку на додану вартість та податку на прибуток акт перевірки в собі не містить.

В частині донарахування позивачу земельного податку, контролюючий орган посилається на те, що позивачем невірно розраховано земельний податок за 2014 рік за земельну ділянку площею 3699 кв.м. по вул. Златоустівській, 55, внаслідок чого занижено грошове зобов'язання на 457,50 грн. Крім того, ДПІ посилається на несвоєчасне подання позивачем податкової декларації з плати за землю за 2013 рік, внаслідок чого до позивача також засновано штрафну санкцію в сумі 170 грн.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції).

Разом з тим, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ та податком на прибуток, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності контрагентів позивача, яка (фіктивність) встановлена в інших процесуальних документах, як то акт перевірки позивача, протокол допиту від 11.03.2015 гр. Сидоренко О.А., висновок оперативного підрозділу ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 21.01.2014 № 01-14/295 щодо «фіктивності» ТОВ «Чиста вода СМС», акти про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Чиста вода СМС» № 451/26-53-22-01-21-37293162, № 542/26-53-22-01-21-37293162, не сприймаються судом як преюдиційна обставина, відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, як вбачається з акта перевірки (а.с. 45-56, 60-62 Том І), відповідачем під час проведення контрольного заходу детально здійснено аналіз договорів, актів виконаних робіт, податкових накладних, доказів оплати за наслідками господарських взаємовідносин позивача з контрагентами та обставин відсутності між сторонами дебіторської заборгованості.

Окружний адміністративний суд міста Києва приймає до уваги те, що жодних зауважень до наданих до перевірки документів, змісту та обсягу господарських операцій, що зазначені в таких документах, акт перевірки в собі не містить.

До того ж, досліджені судом належним чином оформлені договори, первинні бухгалтерські та податкові документи по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Чиста вода СП» (а.с. 182-237 Том І), ТОВ «Чиста вода СМС» (а.с. 238-252 Том І; а.с.1-53 Том ІІ), ТОВ «Укрспецпокрівля» (а.с.125-248 Том ІІ; а.с. 1-76 Том ІІІ), ПП «М'який дах» (а.с. 88-250 Том ІІІ; а.с.1-48 Том IV), підтверджують виконання даними суб'єктами господарювання ремонтних робіт в приміщеннях (ТОВ «Чиста вода СП»), налагоджувальних робіт по ІТП та насосних станцій в житлових будинках, пусконалагоджувальних робіт системи диспетчерських приладів обліку теплової енергії в житлових будинках (ТОВ «Чиста вода СМС»), робіт з ремонту фасадів та пожежної сигналізації (ТОВ «Укрспецпокрівля»), ремонту плиткового покриття підлоги, покрівлі, тощо (ПП «М'який дах»).

Натомість, як вже зазначалось, ДПІ посилається виключно на те, що згідно протоколу допиту від 11.03.2015 гр. Сидоренко О.А. (в рамках кримінального провадження №32015100040000019 від 20.02.2015), опитана в якості директора ТОВ «Чиста вода СП», зазначила, що їй не відомо про діяльність даного підприємства, жодних документів вона не підписувала; згідно висновку оперативного підрозділу ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 21.01.2014 № 01-14/295 ТОВ «Чиста вода СМС» має ознаки фіктивності; в актах про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Чиста вода СМС» № 451/26-53-22-01-21-37293162, № 542/26-53-22-01-21-37293162 встановлено неможливість провадження даним СГ господарської діяльності; наявна податкова інформація свідчить про порушення податкового законодавства контрагентами ТОВ «Укрспецпокрівля», з якими безпосередньо позивач у взаємовідносини не вступав; ненадання позивачем до перевірки всіх договорів, ТТН, дефектних актів по взаємовідносинам з ПП «М'який дах».

Суд відхиляє доводи контролюючого органу з приводу протоколу допиту свідка та висновку оперативного підрозділу ДПІ про наявність ознак фіктивності ТОВ «Чиста вода СМС», адже, як встановлено вище судом, в контексті ч.4 ст.72 КАС України, дані документи не є належними доказами повідомлених в них обставин за відсутності відповідного вироку суду.

Що стосується посилання на акти про неможливість звірки по контрагенту, слід зазначити, що неможливість звірки свідчить про відсутність у податкового органу відомостей, а отже і про неможливість формування податкової інформації. При неможливості звірки, відповідно, податковим органом не можуть формуватися висновки за аналогією висновків акту перевірки.

В силу вимог п/п. 73.5.3. ПК України та п. 3 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою КМ України від 27 грудня 2010 р. № 1232, зустрічна звірка може бути ініційована ДПІ, яка здійснює перевірку платника податку (позивача), шляхом надіслання до ДПІ за місцезнаходженням контрагентів платника податків (третіх осіб) відповідного доручення.

Дати складання актів про неможливість проведення зустрічної звірки від 27.11.2013 №451/26-53-22-01-21-37293162 та від 24.12.2013 № 542/26-53-22-01-21-37293162 свідчать на користь того, що процедура проведення звірки не була ініційована відповідачем по даній справі у зв'язку з проведенням перевірки позивача, як-то передбачено п. 3 Порядку та проводилась за власною ініціативою та на власний розсуд ДПІ за місцем реєстрації контрагента. Наведене вказує на порушення проведення порядку проведення зустрічної звірки відомостей щодо взаємовідносин позивача з даними його контрагента та на те, що акт про неможливість звірки складений з порушенням встановлених законодавством правил, що зумовлює застосування до нього положень ч. 3 ст. 70 КАС України, відповідно до яких докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Тобто, з наведеного вбачається, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки є доказом, здобутим з порушенням закону та відповідно ч. 3 ст. 70 КАС України судом не береться до уваги в якості доказу на обґрунтування висновків Акту перевірки, складеного відносно позивача, що у свою чергу вказує на те, що висновки Акту перевірки не містять в собі достатніх обставин, які б давали відповідачу підстави для формування висновків Акту перевірки про нездійснення спірних операцій та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Посилання ДПІ в акті перевірки на порушення податкового законодавства контрагентами ТОВ «Укрспецпокрівля», з якими безпосередньо позивач у взаємовідносини не вступав, судом відхиляються, адже Податковим кодексом не передбачено відповідальності особи за порушення норм податкового законодавства третіми особами.

Доводи контролюючого органу про ненадання позивачем до перевірки всіх договорів, ТТН, дефектних актів по взаємовідносинам з ПП «М'який дах», є недоречними, адже як зазначив позивач, взаємовідносини з даним контрагентом здійснювались, в тому числі, в порядку ст.181 ГК України у спрощений спосіб без укладення основного договору шляхом обміну рахунками-фактурами (а.с.88-124 том ІІІ).

Суд також вважає необґрунтованими посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних (ТТН), як на підставу для не включення сум ПДВ до складу податкового кредиту та відсутність у позивача права на формування витратної частини, враховуючи наступне. Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997 № 363, передбачено обов'язковість ТТН для перевізників, вантажовідправників та вантажоодержувачів, які є замовниками послуг з перевезень. При цьому такий обов'язок не поширюється на позивача, оскільки перевезення товару здійснювалось його контрагентом, а позивач не укладав жодного договору перевезення. Крім того, наявність чи відсутність ТТН є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та підтвердженням факту придбання товарно-матеріальних цінностей.

Посилання посадових осіб контролюючого органу в акті перевірки на те, що позивачем до перевірки не надано дефектних актів по взаємовідносинам з ПП «М'який дах», судом відхиляються, адже платник податків зобов'язаний підтверджувати правомірність формування показників податкової звітності виключно документами, що визначені в ст. 44 ПК України. Зазначена стаття не містить в собі таких документів як дефектні акти.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зміст Акта перевірки свідчить, що відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, що первинні документи, складені у межах спірних господарських операцій, не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; не встановлено таких обставин і в Акті перевірки.

Досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем товарів та послуг з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Основним видом діяльності Позивача є комплексне обслуговування об'єктів (код КВЕД 81.101). Як зазначає позивач та не заперечувалось відповідачем, у періоді, за який проводилася перевірка, на обслуговуванні у Позивача знаходиться 58 багатоквартирних житлових будинків, 3 гуртожитки та 5 нежитлових будинків. Усі будинки, які знаходяться в експлуатації Товариства є інвестиційними (збудованими за кошти інвесторів) та передані Товариству на обслуговування та експлуатацію за рішенням замовника будівництва.

За штатним розписом Товариства в 2013 році обліковувалось: монтажників санітарно-технічних систем та устаткування - 42 чоловіка; електромонтерів з ремонту та обслуговування електрообладнання - 20 чоловік. Фактично виконували роботи: монтажники санітарно-технічних систем та устаткування - 25 чоловік; електромонтери з ремонту та обслуговування електрообладнання - 14 чоловік.

За штатним розписом Товариства в 2014 році обліковувалось: монтажників санітарно-технічних систем та устаткування - 71 чоловік; електромонтерів з ремонту та обслуговування електрообладнання - 30 чоловік. Фактично виконували роботи: монтажники санітарно-технічних систем та устаткування - 30 чоловік; електромонтери з ремонту та обслуговування електрообладнання -18 чоловік.

З аналізу штатних розписів Позивача слідує, що фактично роботу працівників за спеціальністю «монтажники санітарно-технічних систем та устаткування» та «електромонтери з ремонту та обслуговування електрообладнання» виконувало значно менше осіб, ніж передбачено штатним розписом.

Відповідно до журналу реєстрації викликів аварійної служби (необхідності проведення ремонтних робіт), за 2013 рік зафіксовано 3756 звернень та 2014 роки зафіксовано 3758 звернень про недоліки, аварій/поломки.

З огляду на вказане, реалізуючи свої повноваження, як виконавця житлово-комунальних послуг, Позивачем було залучено підрядників для проведення ремонтних робіт, що на думку суду свідчить про пов'язаність придбаних позивачем товарів та послуг з його господарською діяльністю.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що підприємства-контрагенти не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та не вчиняли фактичних дій, спрямованих на виконання таких зобов'язань.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача та третіми особами в ланцюгу постачання, з якими позивач у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. "а" ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних та актів виконаних робіт дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч.4 ст. 70 КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку ДПІ, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до доходу та витрат.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б контрагентам позивача збільшувались суми грошових зобов'язань по ПДВ та податку на прибуток, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень №№ 0007932210, 0007922210, 0007902210, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства, внаслідок чого дані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправним та скасуванню.

Досліджуючи податкове повідомлення-рішення 0007892206 (земельний податок) на предмет його відповідності вимогам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Як вбачається з акта перевірки, податкові зобов'язання по земельному податку (Шевченківський район) визначено самостійно позивачем в сумі 48 883,14 грн, в той час як за даними перевірки дана сума становить 49 640,64 грн, тобто відхилення становить 457,50 грн.

ТОВ «Перший український експертний центр» не було нараховано земельного податку за період 2014 р за земельну ділянку згідно акту приймання-передачі від 01.09.2014р. на обслуговування багатоквартирного житлового будинку за адресою: вул. Златоустівська, 55 площею земельної ділянки 3699 кв.м., нормативна грошова оцінка якої становить 3651068,08 грн. (витяг від 30.11.2012 р. за №368 виданий ПАТ XК «Київміськбуд» код 23739162 для земель зайнятих поточним та віднесені до майбутнього будівництва, кадастровий номер 88:144:0026). Згідно наданих документів загальна площа будинку складає 27 391,00 кв.м. Площа земельної ділянка, зайнята під житловим фондом становить 3 476,24 кв.

ТОВ «Перший український експертний центр» декларацію з плати за землю за період 2013 рік було надано 26.02.2013 p. за № 9009560031, термін подання 20.02.2013р.

Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами контролюючого органу щодо порушення позивачем п. 286.2 ст.286, п. 287.1 ст.287 Податкового кодексу України, внаслідок несвоєчасного подання податкової декларації з плати за землю за 2013 рік та заниження земельного податку за 2014 рік на суму 457,50 грн.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення № 0007892206 є цілком правомірним та скасуванню не підлягає.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 28 вересня 2015 року №0007932210, № 0007902210, 0007922210.

3. В решті позову - відмовити.

4. Стягнути судові витрати в сумі 27 393 (двадцять сім тисяч триста дев'яносто три) грн. 78 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (код ЄДРПОУ 36844047) шляхом їх безспірного списання з рахунків ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у місті Києві, за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.Б. Федорчук