Ухвала

від 30.08.2018 по справі 826/27057/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 серпня 2018 року

Київ

справа №826/27057/15

адміністративне провадження №К/9901/54814/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2017 у справі №826/27057/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший Український експертний центр" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 03.08.2018 зазначена касаційна скарга залишена без руху, оскільки подана після закінчення строку касаційного оскарження і підписана, як і додане до неї клопотання про поновлення цього строку, від імені Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві Поляковою С.Б. як представником, на підтвердження чого подано довіреність, яка видана і підписана виконуючою обов'язки начальника цього податкового органу ОСОБА_3, однак, без подання доказів на підтвердження таких повноважень (належним чином засвідченої копії наказу тощо), що не узгоджується з статтями 55, 59 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та, як наслідок, виключало можливість надання цьому документу оцінки, як клопотанню про поновлення строку касаційного оскарження.

Особі, яка подала касаційну скаргу, встановлено десятиденний з моменту отримання копії ухвали строк для усунення вказаних недоліків.

Копія ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення одержана податковим органом 13.08.2018.

У межах встановленого строку відповідач надіслав до Верховного Суду копію наказу, яким виконання обов'язків начальника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві покладено на заступника начальника цього податкового органу ОСОБА_3

У доданому до касаційної скарги клопотанні відповідач, як на поважні підстави для поновлення строку касаційного оскарження, посилається на те, що звернення з касаційною скаргою вперше здійснене в межах вказаного строку, однак, остання ухвалою Верховного Суду від 15.01.2018 була повернута особі, яка її подала, у зв'язку з невиконанням вимог процесуального закону і суду щодо надання документа про сплату судового збору, втім, це не позбавляє права на повторне подання касаційної скарги до закінчення річного строку, встановленого частиною п'ятою статті 333 КАС України після усунення вказаного недоліку.

В той же час, статтею 129 Конституції України, як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт сьомий частини третьої статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою визначено право, зокрема, учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Аналогічні положення містились і в пункті шостому частини першої статті 7 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017 та статті 13 цього Кодексу в тій же редакції.

Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві, станом на момент постановлення оскаржуваної ухвали апеляційного суду та подання первісної касаційної скарги, було врегульовано Главою другою Розділу IV КАС України, а після 15.12.2018 Главою другою Розділу ІІІ цього Кодексу.

Зокрема, як частина п'ята статті 213 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017, так і частина четверта статті 330 цього Кодексу в наступній редакції, встановлюють обов'язок особи, яка подає касаційну скаргу щодо надання документа про сплату судового збору.

В свою чергу, як статтею 49 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017, так і статтею 44 КАС України в наступній редакції, передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи) добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує особу, яка бере участь у справі (учасника справи) діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання обов'язків, встановлених законом або судом.

Такими процесуальними обов'язками учасників справи визначено, крім іншого, дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень, а також виконання встановлених законом вимог щодо оформлення (форми та змісту) касаційної скарги, зокрема, надання документа про сплату судового збору, в тому числі, на підставі ухвали суду касаційної інстанції про залишення касаційної скарги без руху.

Таким чином, відповідач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на касаційне оскарження судових рішень, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону і суду, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору, для чого, як особа, зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Це стосується і заявників, які, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, діють як суб'єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі, щодо видатків на сплату судового збору, а відтак, кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі з урахуванням здійснених видатків за минулий бюджетний період, що кореспондується з пунктами 44, 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, якими, крім іншого, визначено, що штатні розписи бюджетних установ затверджуються в установленому порядку у місячний строк з початку року. До затвердження в установленому порядку кошторисів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків бюджету є проекти зазначених кошторисів (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), засвідчені підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби. У разі коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджено в установлений законодавством термін, в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), а під час складання кошторисів на наступний рік враховуються обсяги здійснених видатків.

З огляду на наведене, відповідач не був позбавлений можливості протягом як усього 2017, так і 2018 бюджетного року, здійснювати видатки бюджету, передбачені для сплати судового збору на підставі кошторису, а у разі його відсутності проекту кошторису, тимчасового індивідуального кошторису, тимчасового розпису бюджету в обсязі, не меншому за розмір використаних бюджетних коштів у минулому періоді й, при цьому, мав право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.

Окрім цього, пунктом третім частини першої статті 7 КАС України, в редакції до 15.12.2017 рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом віднесено до принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах, зміст якого розкриває стаття 10 цього Кодексу, частинами першою, другою якої встановлено, що усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Такі приписи наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображенні і у статті 49 КАС України, частина перша якої вказує, що особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки.

Наведені вище положення процесуального закону збережено і в редакції КАС України, чинній після 15.12.2017 (пункт другий частини третьої статті 2, стаття 8, частина перша статті 44 цього Кодексу).

При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.

У пунктах 46, 47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії". Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України").

Також, у пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Отже, державні органи, які діють як суб'єкти владних повноважень та звертаються до суду з метою захисту інтересів у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися принципу "належного урядування", своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених державою, в тому числі, нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.

У даному ж випадку, пропуск строку касаційного оскарження спричинено невиконанням відповідачем вимог процесуального закону щодо форми та змісту попередньо поданої касаційної скарги в частині надання документа про сплату судового збору, неусуненням цього недоліку в межах встановленого судом строку і, як наслідок, її поверненням заявнику, зволіканням зі сплатою останнього на понад вісім місяців без наведення, при цьому, жодних відомостей про причини такої суттєвої затримки, що, втім, в контексті наведених положень міжнародного права, національного законодавства, практики ЄСПЛ не є особливими і непереборними обставинами, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак, не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Що ж до мотивів, вказаних відповідачем стосовно можливості реалізації ним права повторного подання касаційної скарги в межах річного строку, встановленого частиною п'ятою статті 333 КАС України, то до предмету правового регулювання цієї правової норми процесуального закону не належать питання, пов'язані з визначенням часових меж, обчисленням і поновленням строку касаційного оскарження судового рішення, водночас, остання визначає підстави для відмови у відкритті касаційного провадження у справі, а тому не може бути застосована касаційним судом при наданні оцінки обставинам, які вказані особою, що подає касаційну скаргу, на обґрунтування поважності причин пропуску вищезазначеного строку.

Більше того, повторне звернення до касаційного суду повинно відбуватись, у будь-якому разі, з дотриманням вимог процесуального закону, в тому числі, щодо строку касаційного оскарження, а в разі пропуску останнього з наведенням поважних підстав для його поновлення, пов'язаних з особливими і дійсно непереборними обставинами, які, однак, у даному випадку, податковим органом не вказані.

За правилами пункту четвертого частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

Керуючись статтею 333 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2017 у справі №826/27057/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший Український експертний центр" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко