Постанова

від 03.11.2016 по справі 910/9946/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2016 р. Справа№ 910/9946/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорної Л.В.

Разіної Т.І.

при секретарі судового засідання: Пугачовій А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 03.11.2016 року по справі № 910/9946/16 (в матеріалах справи).

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2016р.

у справі № 910/9946/16 (суддя Балац С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою діяльністю «Карпати»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення боргу у сумі 378 097,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпати» (далі - позивач; ТОВ «Карпати») звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - відповідач; ФОП ОСОБА_3.) про стягнення заборгованості в сумі 378.097,00 грн. за договором оренди від 20.03.2012 № 42/12.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2016 № 910/9946/16 позов задоволено повністю, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Карпати» заборгованість в сумі 378 097,00 грн.

Не погоджуючись з названим рішенням місцевого господарського суду, ФОП ОСОБА_3 звернулася із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2016 № 910/9946/16 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

ТОВ «Карпати» у відзиві просить колегію суддів залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2016 № 910/9946/16 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2016 по даній справі залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.03.2012 між ТОВ «Карпати», як орендодавцем, (далі - позивач) та ФОП ОСОБА_3, як орендарем, (далі - відповідач) укладено договір оренди від № 42/12 (далі - Договір) відповідно до предмету якого позивач зобов'язується передати відповідачу у тимчасове платне володіння та користування нерухоме майно (нежитлове приміщення загальною площею 389 кв.м., що розташоване на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1), а відповідач зобов'язується прийняти зазначене майно у користування та виконувати взяті на себе зобов'язання відповідно до положень Договору (п. 1.1, 1.2 Договору).

Пунктами 3.1, 3.2 Договору визначено, що відповідач сплачує позивачу суми грошових коштів у вигляді орендної плати, а також компенсує витрати, пов'язані з забезпеченням своєї діяльності в приміщенні позивача, а саме: витрати за водопостачання, електропостачання та водовідведення. Всі належні платежі за Договором відповідач сплачує позивачу в безготівковій формі в національній валюті України - гривні шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок позивача, зазначений у Договорі.

Положеннями п. 3.4 Договору передбачено, що сторони дійшли згоди, що розмір орендної плати за Договором за один календарний місяць станом на дату підписання Договору становить 13.615,00 грн., без ПДВ.

Відповідно до п. 12.1. Договору, цей Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 20.02.2015.

Між сторонами спору укладена додаткова угода від 01.05.2013 № 1 до Договору, відповідно якої сторонами визначено наступне:

1. Пункт 1.2 читати в наступній редакції:

"за цим Договором предметом оренди є нежитлове приміщення загальною площею 534 кв.м., що розташоване на 1-му поверсі за адресою: АДРЕСА_1".

2. Пункт 3.4 читати в наступній редакції:

"сторони дійшли згоди, що розмір орендної плати за цим Договором за один календарний місяць станом на дату підписання цієї додаткової угоди складає 18.690,00 грн. без ПДВ".

Так, сторонами спору підписані та скріплені відбитками їх печаток Акти прийому-передачі за Договором від 30.04.2012 № б/н та від 01.05.2013, що наявні в матеріалах справи у вигляді засвідчених копій. (т.1 а/с 22; 23)

За ствердженням позивача, ним в період часу з травня 2012 по лютий 2015 надані відповідачу послуги з оренди нежитлового приміщення та відповідно виставлені рахунки на оплату на загальну суму 377.000,00 грн. (т. 1 а/с 24-44)

Крім того, в період з грудня 2014 по лютий 2015 у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з витрат, пов'язаних із забезпеченням своєї діяльності в приміщенні позивача, а саме: витрат за водопостачання, електропостачання та водовідведення (далі - витрати, пов'язані із забезпеченням діяльності відповідача) на загальну суму 18.902,00 грн., що підтверджується актами узгодження вартості спожитих послуг, які підписані сторонами та скріплені відбитками їх печаток. На сплату витрат, пов'язаних із забезпеченням діяльності відповідача, позивачем також виставлені рахунки на загальну суму 18.902,00 грн. (т. 1 а/с 45-54)

Спір між сторонами судового процесу виник в результаті порушення відповідачем обов'язку за Договором оренди нежитлового пиміщення, яке полягає у несплаті останнім на користь позивача орендної плати в період з травня 2012 по лютий 2015 та витрат, пов'язаних із забезпеченням діяльності відповідача в період з грудня 2014 по лютий 2015 року.

Відповідачем вартість отриманих послуг з оренди у вказаний вище період сплачена частково в сумі 17.805,00 грн., в свою чергу, вартість витрат пов'язаних із забезпеченням діяльності відповідача у вказаний вище період останнім несплачена взагалі.

Таким чином, позивач наголосив, що на момент вирішення спору по суті заборгованість відповідача перед позивачем за договором оренди нежитлового приміщення становить 378.097,00 грн., з яких: 359.195,00 грн. - заборгованість з орендної плати та 18.902,00 грн. - заборгованість з комунальних послуг.

Крім того, позивачем до матеріалів справи приєднано акт звірки між ТОВ «Карпати» та ФОП ОСОБА_3 за період з 20.02.2012 по 20.02.2015 по договору №42/12 від 20.03.2012, з якого слідує, що борг відповідача перед позивачем складає 378 097,00 грн. Вказаний акт звірки підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками.

Суд першої інстанції за результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, та виходячи з викладених вище фактичних обставин, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з такого.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 Цивільного кодексу України).

Положенням ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України встановлено, що орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Аналогічне правило закріплено в ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 5 ст. 762 ЦК України).

Враховуючи докази, що містяться у матеріалах справи, зокрема рахунки-фактури, акти приймання - передачі наданих послуг, акти узгодження вартості спожитого холодного водопостачання, акти узгодження вартості по перетіканню реактивної електроенергії, двосторонньо підписаний та скріплений печатками сторін акт звірки за період з 20.02.2012 - 20.02.2015 по договору №42/12 від 20.03.2012 на суму 378 097,00 грн., місцевим судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору обов'язку по сплаті орендної плати за орендоване нежитлове приміщення в повному обсязі не виконав, а тому на підставі ст.193 ГК України та ст.ст.525, 526 ЦК України позовні вимоги про стягнення з відповідача 378 097,00 грн. заборгованості з орендної плати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю. В матеріалах даної справи відсутні належні докази погашення суми заборгованості з орендної плати в розмірі 378 097,00 грн., в той же час, відповідачем жодними доказами не спростовано вищенаведеного.

Відповідач, як у відзиві на позов, так і у доводах апеляційного оскарження наголосив на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогами по сплаті з травень 2012 року, квітень та травень 2013 року.

Наведенні заперечення відповідача є такими, що не заслуговують на увагу з огляду на їх необґрунтованість, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Наведена правова позиція викладена також у постанові Вищого господарського суду України від 23.03.2016 №922/5747/15.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором в силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами в межах строку давності, складений акт звірки взаєморозрахунків за період з 20.02.2012 по 20.02.2015 по договору №42/12 від 20.03.2012 на суму 378.097,00 грн. Даний акт з боку відповідача підписаний особисто відповідачем та скріплений печаткою.

У постанові Верховного Суду України від 24.04.2007 у справі № 26/271 та у п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" сформульована правова позиція, відповідно до якої акт звірки взаєморозрахунків, підписаний з боку відповідача уповноваженою на це особою, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути обставиною, що свідчить про визнання боргу, а отже підставою для переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що строк позовної давності позивачем у даному випадку не пропущено.

Серед іншого, місцевим господарським судом цілком вірно відхилено ствердження відповідача про те, що заявлені в позові рахунки раніше не існували та у разі їх існування не можуть вважатися борговими, оскільки з поданих позивачем банківських виписок з рахунку позивача вбачається, що оплати, проведені відповідачем за договором оренди нежитлового приміщення здійснені із зазначенням номерів та дат виставлених позивачем рахунків на оплату. Відтак, позивач не мав можливості зараховувати заборгованість відповідача за договором оренди в інші періоди ніж вказано в рахунках.

Кім того, також безпідставним є ствердження відповідача, що підписання між сторонами спору акту прийому-передачі приміщення з оренди від 20.02.2015 звільняє його від обов'язку з оплати наданих послуг за договором оренди, оскільки це є прощенням боргу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ст. 605 ЦК України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків.

Отже, виходячи із змісту зазначених норм чинного законодавства, прощення боргу є однією із форм припинення зобов'язання.

При цьому, під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто, кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Таким чином, вказані заперечення відповідача про те, що з підписанням акту приймання-передачі орендованого приміщення припинились і зобов'язання з оплати наданих послуг за договором оренди не знайшли свого підтвердження. Слід зазначити, що у вказаному акті відсутні будь-які посилання на те, що між сторонами припинились зобов'язання з оплати заборгованості по договору оренди від 20.03.2012 № 42/12. Відтак, підписання акту приймання-передачі орендованого приміщення, не є підставою для звільнення від відповідальності щодо сплати орендної плати за користування нежитловим приміщенням.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2016 № 910/9946/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/9946/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Л.В. Чорна

Т.І. Разіна