Постанова

від 02.11.2016 по справі 914/1440/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2016 р. Справа № 914/1440/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого - судді: Данко Л.С.,

Суддів: Костів Т.С.,

ОСОБА_1,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю В«Кробат УкраїнаВ» , б/н від 12.08.2016 р. (вх. №ЛАГС 01-05/9942/16 від 16.08.2016 р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 28.07.2016 року

у справі № 914/1440/16 (суддя Блавацька-Калінська О.М.),

порушеній за позовом

Позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю В«Кробат УкраїнаВ» , с. Тростянець, Миколаївського району, Львівської області,

До відповідача: Комунальна установа «Жидачівська центральна районна лікарня» Жидачівської районної ради Львівської області, м. Жидачів, Львівської області,

Про: стягнення 360 023,76 грн. неустойки за несвоєчасне повернення інвестиційного об'єкта оренди та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/позивача: не прибув,

від відповідача: адвокат ОСОБА_2 - п/к за довіреністю від 27.10.2016 р. (оригінал довіреності - в матеріалах справи).

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України представнику роз'яснені і зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представник, який прибув в дане судове засідання, подав письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 р., дану справу розподілено до розгляду колегії суддів: Данко Л.С. - головуючий суддя, судді: Марко Р.І., Костів Т.С. (а.с. 128).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.08.2016 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«Кробат УкраїнаВ» , б/н від 12.08.2016 р. (вх. №ЛАГС 01-05/9942/16 від 16.08.2016 р.) прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 07.09.2016 р., про що сторони були належним чином, під розписку, повідомлені: апелянт/позивач - 22.08.2016 р. рекомендованою кореспонденцією № 8160001204439 (а.с. 131), відповідач - 23.08.2016 р. - № 8170004280476 (а.с. 130).

В судове засідання, яке відбулося 07.09.2016 р., від апелянта/позивача прибув представник ОСОБА_3 (довіреність б/н від 27.05.2016 р. дійсна до 31.12.2016 р.)(а.с. 14), через канцелярію суду, 07.09.2016 р., подав клопотання (вх. № 01-04/6537/16 від 07.09.2016 р.) про долучення до матеріалів справи довідки з казначейства про перерахування судового збору за апеляційною скаргою (а.с. 146, 147), надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, зокрема, зазначив, що 27.02.2015 р. між сторонами було укладено Договір про закупівлю послуг оренди за державні кошти № 66, на період з 27.02.2015 р. по 31.05.2015 р. включно, і з часу закінчення цього договору до укладення нового Договору про закупівлю послуг оренди за державні кошти № 155 від 22 грудня 2015 року, тобто у період червень - листопад 2015 року інвестиційний об'єкт за актом приймання-передачі позивачу не повертався та перебував у фактичному використанні відповідача без укладення нового договору оренди, внаслідок невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення інвестиційного об'єкту, скаржник вважає, що у нього виникло право за приписами ч. 2 ст. 785 ЦК України на стягнення 360023,76 грн. неустойки за користування річчю за час прострочення, виходячи з розрахунку, орендна плата за місяць 30001,98 грн. в т.ч. ПДВ (п. 5.1. Договору оренди) х 2 = 60003,96 грн. х 6 місяців прострочення повернення інвестиційного об'єкту. Разом з тим представник апелянта зазначив, що йому не зрозумілий аналіз суду першої інстанції приписів статті 1212 ЦК України, оскільки предметом позовних вимог у даній справі є стягнення неустойки розрахованої у порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України. Просить рішення місцевого суду від 28.07.2016 р. у справі № 914/1440/16 скасувати та постановити нове рішення, згідно якого позов ТзОВ В«Кробат УкраїнаВ» задовольнити повністю.

Представник відповідача - прибув, через канцелярію суду подав Відзив на апеляційну скаргу (вх. № ЛАГС 01-04/6502/16 від 06.09.2016 р.), до відзиву долучив Інформаційний лист ВГСУ від 27.10.2014 р. № 01-06/1666/14 «Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів»; копію відзиву, під розписку, вручив представнику апелянта, про отримання якого останній зазначив на першій (титульній) сторінці відзиву (а.с. 137), проти апеляційної скарги заперечив, надав пояснення аналогічні викладеному у відзиві на апеляційну скаргу, та, зокрема, зазначив, що апелянт у позовній заяві від 26 травня 2016 року, однозначно, обгрунтовував позовні вимоги в частині нарахування неустойки відповідно ч. 2 ст. 785 ЦК України, ще й ст. 1212 ЦК України, так як стверджував, що період червень - листопад 2015 р. був позадоговірним, аналогічне виклав у вимозі про оплату коштів, про повернення майна жодної вимоги не ставив, що сторонами погоджено у новому договорі оренди № 155, вважає твердження апелянта про те, що останньому не зрозумілий аналіз місцевого суду в частині приписів ст. 1212 ЦК України безпідставним, просить рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні, 07.09.2016 р., за участю представників сторін, оголошено перерву до 28.09.2016 р. на 10 год. 30 хв., про що представники обох сторін повідомлені під розписку (а.с. 153).

У судове засідання, яке відбулося 28.09.2016 р. прибув представник апелянта, надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі та наданим у попередньому судовому засіданні, вважає, що у позивача виникло право згідно ч. 2 ст. 785 ЦК України на стягнення 360023,76 грн. неустойки за користування річчю за час прострочення, заперечив проти викладеного у відзиві на апеляційну скаргу, проти відкладення розгляду справи - не заперечив.

Представник відповідача не прибув, через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 154).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 р. у справі № 914/1440/16 за клопотання відповідача (а.с. 154) розгляд справи відкладено на 12.10.2016 р. (а. с. 158-159), про що учасники судового процесу повідомлені у порядку визначеному Інструкцією з діловодства в господарських судах України (а.с. 160/зворот) та представник апелянта - під розписку (а.с. 160).

У судове засідання, яке відбулося 12.10.2016 р. представник апелянта/позивача прибув, через канцелярію суду, 12.10.2016 р. подав клопотання (вх. № 01-04/7416/16 від 12.10.2016 р. (а.с. 164) про відкладення розгляду справи у зв'язку з отриманням від відповідача листа від 07.10.2016 р. № 682 про врегулювання питання договірних зобов'язань між сторонами, в т.ч. щодо питань, що є предметом у даній справі.

Представник відповідача - прибув, проти клопотання апелянта про відкладення розгляду справи не заперечив, зазначив, що між сторонами мають відбутися переговори та є можливість врегулювати даний спір.

Крім того, представники сторін, 12.10.2016 р. подали суду спільне клопотання про продовження строків вирішення спору у справі № 914/1440/16 (а.с. 167), просили задовольнити клопотання апелянта (а.с. 164) та відкласти розгляду даної справи.

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 р. у справі № 914/1440/16 продовжено строк розгляду спору та розгляд справи відкладено на 02.11.2016 р. (а. с. 170-171), про що учасники судового процесу повідомлені у порядку визначеному Інструкцією з діловодства в господарських судах України (а.с. 171/зворот) та особисто, під розписку (а.с. 172).

02.11.2016 р. з 10 год. 00 хв. до 11 год. 15 хв. мала місце перевірка Вибухотехнічним відділом Головного Управління національної поліції у Львівській області приміщення та прилеглої території Львівського апеляційного господарського суду, за адресою м. Львів, вул. Личаківська, 81 (а.с. 193), після її закінчення, ЛАГС продовжено розгляд справ призначених на 02.11.2016 р.

У судове засідання, яке відбулося 02.11.2016 р., представник апелянта - не з'явився.

Представник апелянта/позивача приймав участь у попередніх судових засіданнях, брав участь у дослідженні доказів, надавав пояснення, наводив свої доводи і міркування з усіх питань, що виникали в ході розгляду апеляційної скарги по суті, заявляв клопотання, заперечував проти доводів відповідача, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Скаржник в апеляційній скарзі (а.с. 132-133) з підстав зазначених у цій скарзі, просить рішення Господарського суду Львівської області від 28.07.2016 р. у справі № 914/1440/16 скасувати та постановити нове рішення, згідно якого позов Товариства з обмеженою відповідальністю В«Кробат УкраїнаВ» задовольнити повністю.

Представник відповідача - прибув, через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду, 02.11.2016 р. подав клопотання (вх. № ЛАГС 01-04/7918/16 від 02.11.2016 р.) про долучення до матеріалів справи: акту № 27-38/9 від 15.05.2013 р. ревізії фінансово-господарської діяльності Жидачівської центральної районної лікарні за період з 01.09.2011 по 31.01.2013 р. - на 9-ти арк.; договору № 109 від 11.06.2010 р. на відпуск теплової енергії, укладеного між ТзОВ ПВІЦ «Західенерго» та Жидачівською центральною районною лікарнею - на 3-х арк., копію постанови ЛАГС від 03.10.2016 р. у справі № 914/1439/16 - на 5-ти арк., оригінал довіреності на представництво інтересів відповідача у суді по даній справі від 27.10.2016 р. та копію свідоцтва на заняття адвокатською діяльністю № 1095 гр. ОСОБА_2 (а.с. 192), пояснив, що переговори між сторонами нічим не завершились і кожна із сторін залишилась при своїй думці, проти апеляційної скарги заперечив, надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу та, зокрема, зазначив, що обов'язковою і необхідною умовою для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, а так як позивачем вина відповідача не доведена належними доказами, вважає, що місцевий суд правомірно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог, просить рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 909/1440/14, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.08.2016 р. апеляційну скаргу ТзОВ В«Кробат УкраїнаВ» (вх. №ЛАГС 01-05/9942/16 від 16.08.2016 р.) прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 07.09.2016 р., про що сторони були належним чином, під розписку, повідомлені: апелянт/позивач - 22.08.2016 р. рекомендованою поштою № 8160001204439 (а.с. 131), відповідач - 23.08.2016 р. - № 8170004280476 (а.с. 130). Ухвалами ЛАГС від 28.09.2016 р. (а.с. 158-159) та від 12.10.2016 р. (а.с. 170-171) розгляд справи відкладався (ухвалою суду від 12.10.2016 р., крім того продовжено строк розгляду спору за клопотанням сторін), про що сторін було належним чином повідомлено, згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (а.с. 159/зворот, 160, 171/зворот, 172).

Слід зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 р. участь повноважних представників сторін справі № 914/1440/16 обов'язковою не визнавалась (а.с. 170-171).

Згідно, норм чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представника скаржника бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засіданні.

Відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом ДСАУ № 28 від 20.02.2013 р., перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена. Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам або іншим учасникам судового процесу (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.08.08р. № 01-8/482).

З матеріалів справи вбачається, що судом апеляційної інстанції на адресу сторін у даній справі ухвалу про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення справи до розгляду було надіслано сторонам з повідомленням про вручення (а.с. 130, 131), ухвали суду про відкладення розгляду даної справи, у порядку передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, що підтверджується штампом суду з відміткою про відправку документа (а. с. 159/зворот, 171/зворот).

Відтак, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що сторони по даній справі були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 02.11.2016 р. представником відповідача, згідно клопотання про долучення письмових доказів (вх. № ЛАГС 01-04/7918/16 від 02.11.2016 р.), серед інших, подано копії: акту № 27-38/9 від 15.05.2013 р. ревізії фінансово-господарської діяльності Жидачівської центральної районної лікарні за період з 01.09.2011 по 31.01.2013 р. (а.с. 174-182) та договору № 109 від 11.06.2010 р. на відпуск теплової енергії, укладеного між ТзОВ ПВІЦ «Західенерго» та Жидачівською центральною районною лікарнею (а.с. 183-185), які не були предметом дослідження судом першої інстанції, є додатково поданими суду апеляційної інстанції доказами.

Колегією суддів встановлено, що вищезазначені документи, відповідачем суду першої інстанції - не подавалися, до відзиву на позов (а.с. 103-105) та до клопотання (а.с. 108) не долучалися. Подаючи зазначені додаткові докази суду апеляційної інстанції, відповідач по справі у клопотанні (а.с. 173) не обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

В силу частини першої статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно переглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до п. 9 постанови Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обгрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.

Представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що під час розгляду даної справи він, надаючи пояснення по суті позову, покликався на договір № 109 від 11.06.2010 р. на відпуск теплової енергії, укладеного між ТзОВ ПВІЦ «Західенерго» та Жидачівською ЦРЛ ці документи, згідно умов якого, власне ТзОВ ПВІЦ «Західенерго» встановлювало в приміщенні котельні Жидачівської ЦРЛ обладнання та пристрої для виробництва теплової енергії, а сам об'єкт оренди /обладнання/ було передано позивачу в оренду ТзОВ «Промислово-виробничий іноваційний центр «Західенерго», що підтверджується актом ревізії. Крім того, у п. 6 Договору про інвестиційну діяльність від 03.02.2012 р. зазначено, що з початку реалізації даного інвестиційного проекту та до моменту укладення цього договору, інвестиційний об'єкт за згодою замовника було передано інвестором в оренду ТзОВ «Промислово-виробничий іноваційний центр «Західенерго», з яким замовник уклав угоду про надання відповідних послуг, та, що на момент укладення даного договору про інвестиційну діяльність договір оренди інвестиційного об'єкту між ТзОВ В«Кробат УкраїнаВ» та ТзОВ ПВІЦ «Західенерго» є припиненим, тому вирішив надати суду зазначені документи.

Колегія суддів, під час вирішення питання щодо прийняття додаткових доказів поданих заявником суду апеляційної інстанції, повно і всебічно з'ясувавши причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи, приходить до висновку, що заявник без поважних причин не подав вищезазначені додаткові докази суду першої інстанції, тому клопотання про долучення документів в частині, що є додатковими, а саме: копії акту № 27-38/9 від 15.05.2013 р. ревізії фінансово-господарської діяльності Жидачівської центральної районної лікарні за період з 01.09.2011 по 31.01.2013 р. (а.с. 174-182) та договору № 109 від 11.06.2010 р. на відпуск теплової енергії (а.с. 183-185) - відхилити, а документи, які були подані відповідачем до вищезазначеного клопотання: оригінал довіреності на представника відповідача по даній справі ОСОБА_2 від 27.10.2016 р. (а.с. 191) та копію свідоцтва про право на заняття гр. ОСОБА_2 адвокатською діяльністю № 1095 (а.с. 192) - долучити до матеріалів даної справи.

Постанову ЛАГС від 03.10.2016 р. у справі № 014/1439/16 (а.с. 186-190)/оскаржена в касаційному порядку/ - долучити до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Львівської області від 28.07.2016 року у справі № 914/1440/16 - залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Львівської області (суддя Блавацька-Калінська О.М.) від 28.07.2016 року у справі № 914/1440/16 в задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с. 117, 118-124).

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Львівської області від 28.07.2016 року по справі № 914/1440/16 апелянт/позивач (ТзОВ В«Кробат УкраїнаВ» ) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 132-133), просить рішення Господарського суду Львівської області від 28.07.2016 року у справі № 914/1440/16 скасувати та прийняти нове рішення, згідно якого позов Товариства з обмеженою відповідальністю В«Кробат УкраїнаВ» задоволити повністю (п. 1 прохальної частини апеляційної скарги ).

Апеляційну скаргу апелянт/відповідач обґрунтовує тим, що місцевий господарський суд при постановленні рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, відтак вважає, що оспорювань рішення постановлено з порушенням норм матеріального права.

Апелянт/позивач в апеляційній скарзі, зокрема, зазначає, що між позивачем та відповідачем укладено договір про закупівлю послуг оренди за державні кошти № 66 від 27.02.2015 р. та №155 від 22.12.2015 р., відповідно до умов яких позивач передав, а відповідач прийняв на 2015 рік в строкове платне користування (з 27.02.2015 р. до 31.05.2015 р. включно), а за договором № 155 (з 01.12.2015 р. по 31.12.2015 р. включно), інвестиційний об'єкт, за виключенням двох котлів Wiessman з метою забезпечення опаленням приміщень лікарні та зобов'язувався сплачувати орендну плату в розмірі 30001,98 грн., що майно, що орендується, надавалося в оренду замовнику з метою його використання у власній котельні для виробництва теплової енергії для власних потреб та потреб Державної казначейської служби України у Жидачівському районі (п.1.3 вказаних договорів) та замовник зобов'язаний був, згідно з п. 3.5. Договору оренди повернути об'єкт оренди після закінчення строку оренди за актом приймання-передачі, або залишити дане майно у своєму користуванні за умови укладення нового договору оренди даного майна, а так як відповідно до п. 10.2. Договору, останній припинився у зв'язку із закінченням строку на який його було укладено, відтак у відповідача виник обов'язок негайно провернути позивачу інвестиційний об'єкт, а у позивача виникло право на нарахування та стягнення з відповідача на свою користь неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України за період червень-листопад 2015 р. на суму 360023,76 грн. (розрахунок - у тексті апеляційної скарги (а.с. 133/зворот).

В обгрунтування вини відповідача скаржник покликається в апеляційній скарзі на приписи ч. 1 ст. 614, ч. 4 ст. 612 та ч. 1 ст. 613 ЦК України, а також на те, що відповідачем не було надано суду жодних доказів про те, що ним вживались заходи щодо повернення інвестиційного об'єкта позивачу, свідомо скерував на адресу позивача лист від 02.10.2015 р. про надання погодження на використання інвестиційного об'єкта для виробництва теплової енергії для опалення приміщень лікарні у 2015 році і, вважає, що наведене свідчить про наявність вини відповідача.

Як стверджує апелянт, наявний в матеріалах справи лист позивача від 09.10.2015 р. не є листом-погодженням щодо використання інвестиційного об'єкту, і тим більше пропозицією для укладення нового договору оренди, оскільки останній укладається за наслідками проведення процедури закупівлі, а є «лише нагадуванням про позадоговірне використання інфестиційного об'єкту».

Разом з тим апелянт в апеляційній скарзі, аналізуючи висновки місцевого суду, викладені в мотивувальній його частині та умови Договору про інвестиційну діяльність, зазначає, що йому не зрозумілий аналіз суду першої інстанції приписів статті 1212 ЦК України, оскільки предметом позовних вимог у даній справі, як стверджує скаржник, є стягнення неустойки розрахованої у порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Колегією суддів встановлено, що апелянт/позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю В«Кробат УкраїнаВ» ) є юридичною особою (п. 3.1. Статуту), Статут Товариства (нова редакція) зареєстровано у встановленому законом порядку 13.09.2012 р. номер запису: 14011050014000277, у своїй діяльності керується нормативними актами чинного законодавства України та цим Статутом (п. 1.5. Статуту), юридична адреса Товариства: Україна, Львівська область, село Тростянець, вул. Зелена, 1 (п. 1.8. Статуту)(а. с. 75 - 90), код ЄДРПОУ 33839872, що підтверджується довідкою про спеціальну інформацію про юридичну особу (а.с. 91-96).

Відповідач: Комунальна установа В«Жидачівська центральна районна лікарняВ» Жидачівської районної ради Львівської області, перетворена шляхом реорганізації Жидачівська центральна районна лікарня Львівської області, засновником є Жидачівська районна рада Львівської області (п. 1.3. Статуту), знаходиться у комунальній власності Жидачівської районної ради Львівської області (п. 1.4. Статуту), заклад є юридичною особою (п. 4.1. Статуту), йому присвоєно код ЄДРПОУ 01996208, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Статутом (а.с.34, 35-40).

На розгляд господарського суду Львівської області 30.05.2016 р. (за вх. № 1510) Товариством з обмеженою відповідальністю В«Кробат УкраїнаВ» було подано позов до Комунальної установи В«Жидачівська центральна районна лікарняВ» Жидачівської районної ради Львівської області про стягнення 360023,76 грн. (а.с. 6-7) неустойки, розрахованої позивачем відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, за період червень-листопад 2015 р. за невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення речі, внаслідок припинення договірних відносин за договором № 66 - 31.05.2015 р. та фактичного позадоговірного використання інвестиційного об'єкта, за весь час прострочення повернення, до дати укладення договору № 155 від 22.12.2015 р., в т.ч. з покликанням у позовній заяві на приписи ст. 1212 ЦК України (абзац 6-й зверху на сторінці другій описової частини позовної заяви (а.с. 7).

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників сторін, встановила наступне.

03.02.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю В«Кробат УкраїнаВ» (за договором - Інвестор, позивач - по справі) та Жидачівською центральною районною лікарнею Львівської області, яка реорганізована шляхом перетворення у Комунальну установу В«Жидачівська центральна районна лікарняВ» Жидачівської районної ради Львівської області) (Замовник - за договором, відповідач - по справі) укладено Договір про інвестиційну діяльність (далі за текстом - Інвестиційний договір)(а.с. 15-17).

Зазначений правочин вчинено сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписано уповноваженими представниками сторін за договором, їх відповідно до ст. 181 ГК України, ст.ст. 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином в силу ст. 204 ЦК України, оскільки судом не доведено зворотнього.

Відповідно до умов цього Інвестиційного договору, позивач зобов'язувався за власні кошти відповідно до рішення Жидачівської районної ради № 335 від 18 червня 2009 року у 2010 році здійснити реконструкцію котельні відповідача, придбати та встановити (змонтувати) прилади та обладнання для виробництва теплової енергії (надалі - інвестиційний об'єкт), здійснив підключення даного обладнання до наявних у відповідача двох котлів Wiessman, тим самим привівши котельню замовника у робочий стан (п. 1 Інвестиційного договору).

Реалізація інвестиційного проекту за цим договором здійснюватиметься у котельні замовника за адресою: Львівська обл., м. Жидачів, вул. Я.Мудрого, 29 з метою забезпечення можливості отримання відповідачем ефективного опалення (з високим рівнем коефіцієнту корисної дії) приміщень Жидачівської ЦРЛ, необхідністю модернізації засобів виробництва теплової енергії, здешевлення вартості її виробництва замовником (п.п. 2 та 3 Інвестиційного договору).

Крім того, у п. 6 Договору про інвестиційну діяльність від 03.02.2012 р. зазначено, що з початку реалізації даного інвестиційного проекту та до моменту укладення цього договору, інвестиційний об'єкт за згодою замовника було передано інвестором в оренду ТзОВ «Промислово-виробничий іноваційний центр «Західенерго», з яким замовник уклав угоду про надання відповідних послуг, та, що на момент укладення даного договору про інвестиційну діяльність договір оренди інвестиційного об'єкту між ТзОВ В«Кробат УкраїнаВ» та ТзОВ ПВІЦ «Західенерго» є припиненим.

З моменту укладення цього договору та на весь час його дії замовник зобов'язувався використовувати інвестиційний об'єкт з метою вироблення теплової енергії для власних потреб із залученням підприємства, що здійснюватиме технічний нагляд та технічне обслуговування котельні та встановлених у цій приладів та обладнання, в т.ч. інвестиційного об'єкта (п. 7 Інвестиційного договору).

У випадку, якщо замовником не укладатиметься з будь-яких причин договір оренди інвестиційного об'єкта чи неналежним чином здійснюватимуться орендні платежі (прострочення виконання зобов'язання по сплаті орендних платежів здійснюватиметься понад два місяці), інвестор вправі вимагати сплату компенсації по реалізації інвестиційного проекту за відповідною формулою: К=1104500,00 грн./10 років х Р (к-сть років, що залишилася до закінчення строку дії договору) х інфл. х 1.5 (п.10 Інвестиційного договору).

Строк дії інвестиційного проекту, згідно договору визначено сторонами, з 03.02.2012 року до 03.02.2022 року, якщо інший строк не буде визначений сторонами додатково (п.14 Інвестиційного договору).

У пункті 13 Інвестиційного договору сторони погодили, що вразі зміни балансоутримувача приміщення котельні в якому інвестором встановлено інвестиційний об'єкт та при відмові нового балансоутримувача переукласти даний договір з інвестором на тих самих умовах, а також укласти відповідний договір оренди, замовник сплачуватиме інвестору компенсацію, передбачену п.10 цього договору або ж інвестор вправі вилучити інвестиційний об'єкт з котельні.

На виконання п. 8 вказаного Інвестиційного договору, між позивачем та відповідачем, було укладено: Договір про закупівлю послуг оренди за державні кошти № 66 від 27.02.2015 року (а.с. 18-22) та № 155 від 22.12.2015 року (а.с. 23-27), відповідно до умов яких позивач передав, а відповідач прийняв на 2015 рік в строкове платне користування (з 27.02.2015 р. до 31.05.2015 р. включно), а за договором № 155 (з 01.12.2015 р. по 31.12.2015 р. включно) (п.п. 4.1. вищезазначених Договорів про закупівлю послуг оренди), інвестиційний об'єкт, за виключенням двох котлів Wiessman з метою забезпечення опаленням приміщень лікарні та зобов'язувався сплачувати орендну плату в розмірі 30001,98 грн. (п.п. 5.1. вищезазначених Договорів про закупівлю послуг оренди).

Майно, що орендується, надається в оренду замовнику з метою його використання у власній котельні для виробництва теплової енергії для власних потреб та потреб Державної казначейської служби України у Жидачівському районі (п.п.1.3 вищезазначених Договорів про закупівлю послуг оренди).

Згідно з п. 3.5. Договору про закупівлю послуг оренди за державні кошти № 66 від 27.02.2015 року (а.с. 18-22), сторонами погоджено, що після закінчення строку оренди замовник (відповідач) зобов'язаний повернути майно, що орендується учаснику (позивачу) за Актом приймання-передачі, або залишити дане майно у своєму користуванні за умови укладення нового договору оренди майна.

У п. 3.6. вказаного Договору № 66 сторони визначили, що «Повернення майна, що орендується, здійснюється за місцезнаходженням котельні.».

Апелянт/позивач стверджує, що незважаючи на закінчення 31.05.2015 р. строку дії Договору про закупівлю послуг оренди за державні кошти № 66 від 27.02.2015 року, інвестиційний об'єкт відповідачем не був повернутий і такий перебував у фактичному користуванні відповідача, з червня по листопад 2015 року, без укладення нового договору про закупівлю послуг оренди за державні кошти.

Таким чином, стверджує позивач у позовній заяві, внаслідок припинення договірних відносин згідно Договору № 2 та фактичного позадоговірного використання інвестиційного об'єкта у відповідача перед позивачем виникло зобов'язання по сплаті неустойки в порядку ч. 2 ст. 785, ст. 1212 Цивільного кодексу України за період червень-листопад 2015 року на загальну суму 360023,76 грн.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 02.10.2015 р. Жидачівська ЦРЛ зверталася до позивача з проханням погодити дозвіл щодо надання обладнання для його використання у виробництві теплової енергії до кінця 2015 року у котельні Жидачівської ЦРЛ та гарантувала до кінця 2015 року передбачити кошти, згідно умов інвестиційної угоди та укласти договір про закупівлю послуг оренди для забезпечення приміщень лікарні опаленням (а.с. 28). Однак відповідь позивача на вказаний лист Жидачівської ЦРЛ щодо погодження чи відмову у наданні дозволу на використання обладнання у виробництві теплової енергії у котельні лікарні в матеріалах справи - відсутній.

Позивачем, додатком до позовної заяви долучено лист ТзОВ В«Кробат УкраїнаВ» від 09.10.2015 р., яким позивач повідомляв відповідача про відсутність, станом на 09.10.2015 р. у Жидачівської ЦРЛ укладеної угоди на оренду, та відповідно використання приладів та обладнання позивача для виробництва теплової енергії, пропонував вжити відповідних заходів та передбачити відповідні кошти з метою укладення договору про закупівлю послуг оренди за державні кошти для вчасного забезпечення приміщень лікарні опаленням та зазначав, що у протилежному випадку ТзОВ В«Кробат УкраїнаВ» не матиме підстав надавати своє обладнання для його використання у виробництві теплової енергії до кінця 2015 року, а тому опалення відповідних приміщень здійснюватися не буде.

У зв'язку з тим, що після закінчення строку дії Договору оренди № 66 від 27.02.2015 року відповідач не повернув орендовані ним прилади та обладнання апелянтові/позивачеві, і, такі перебували, з 01.06.2015 р. до 01.12.2015 р. у його фактичному позадоговірному користуванні, позивач, 06.05.2016 р. звернувся до Жидачівської ЦРЛ з Вимогою (а.с. 30-31), на підставі ст. 1212 ЦК України сплатити 360023,76 грн. неустойки, розрахованої в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України (докази скерування зазначеної вимоги відповідачу з відповідним рахунком на оплату знаходяться в матеріалах справи (а.с. 11, 10).

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно з ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, заховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ч. 1 ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.02.2015 р., на виконання п.8 Договору про інвестиційну діяльність, між сторонами укладено Договір про закупівлю послуг оренди за державні кошти № 66, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв на 2015 рік в строкове платне користування, з 27.02.2015 р. до 31.05.2015 р. включно (оскільки кошти на 2015 р. в повному обсязі не були закладені в бюджет), інвестиційний об'єкт (прилади та обладнання), за виключенням двох котлів Wiessman з метою забезпечення опаленням приміщень лікарні та зобов'язувався сплачувати орендну плату в розмірі 30001,98 грн.

Договір оренди припиняється зокрема, у разі, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються, відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (положення ч. 2, 4 ст. 291 ГК України).

Частиною 1 ст. 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Обов'язок щодо повернення орендованого майна встановлений також пунктами 3.5., 3.6. Договору про закупівлю послуг оренди за державні кошти № 66, якими передбачено, що після закінчення строку оренди замовник зобов'язаний повернути майно, що орендується, учаснику за актом приймання-передачі або залишити дане майно у своєму користуванні за умови укладення нового договору оренди даного майна. Повернення майна, що орендується, здійснюється за місцезнаходженням котельні.

На думку апелянта/позивача, оскільки строк дії Договору оренди про закупівлю послуг оренди за державні кошти № 66 закінчився - 31.05.2015 р., а об'єкт оренди відповідачем за актом приймання-передачі повернутий не був, тому, починаючи з 01.06.2015 р. по 30.11.2015 р., oб'єкт використовувався відповідачем безпідставно, тому з останнього на підставі ч. 2 ст.785 та ст.1212 ЦК України підлягає до стягнення 360023,76 грн. неустойки, виходячи з розрахунку: орендна плата за місяць 30001,98 грн. в т.ч. ПДВ (п. 5.1. Договору оренди) х 2 = 60003,96 грн. х 6 місяців прострочення повернення інвестиційного об'єкту.

У відповідності до ч. 1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Статтею 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору (ч. 7 ст. 180 ГК України).

Пунктами 4.2 та п. 10.2. Договору № 66 сторонами погоджено, що строк оренди може бути скорочений чи продовжений лише за згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до цього договору. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 4.1. цього Договору та закінчується після повного виконання сторонами своїх зобов'язань по закінченні строку оренди.

Слід зазначити, що договір не містить домовленості сторін щодо можливості автоматичної пролонгації, в той час, як п. 4.2, 10.2, 10.4, 10.5 договору виключають його автоматичну пролонгацію, а лише дозволяють залишити майно у користуванні за умови укладення нового договору чи продовжити строк оренди шляхом оформлення додаткової угоди до договору. Однак, сторонами в спірний період, червень-листопад 2015 р., ні нового договору не укладалось, ні додаткових угод.

Отже, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що Договір оренди № 66 припинив свою дію 31.05.2015 р.

Позивач при визначенні суми заборгованості посилається на ч.2 ст.785 ЦК України якою зазначено: якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно не виконав цього обов'язку (постанова Верховного Суду України від 19 серпня 2014 р. у справі № 3-70гс14).

Обов'язковою і необхідною умовою для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 2 вересня 2014 р. у справі № 3-85гс14).

Аналогічна правова позиція в цій частині викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20 липня 2016 року у справі № 909/1321/15, абз.1 п.8 інформаційного листа ВГСУ від 27.10.2014 №01-06/1666/14, постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.2014 р. у справі № 5015/4879/12).

Отже, колегія суддів відзначає, що позивач/апелянт, заявивши позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки, у зв'язку з неповерненням об'єкта оренди, не довів перед судом належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, вини (умислу або необережності) відповідача, які є обов'язковими і необхідними умовами для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до ст. 614 ЦК України.

З аналізу п.13 Договору про інвестиційну діяльність від 03.02.2012 р. можна зробити висновок, що саме позивач (інвестор) вправі вилучити інвестиційний об'єкт з котельні відповідача.

Враховуючи те, що після закінчення строку дії Договору оренди № 66, з 01.06.2015 р., позивач з вимогою про повернення майна не звертався, за місцезнаходженням котельні для повернення (вилучення) об'єкта оренди (м. Жидачів, вул. Я. Мудрого, 29) не з'являвся, такі докази в матеріалах справи відсутні, апелянтом не подані, а також те, що позивачу було відомо, що кошти на 2015 р. в бюджет у повному обсязі не були закладені (лист від 09.10.2015 р.), а отже відповідач не мав змоги укласти договір оренди на новий термін у спірний період за який позивачем нараховано неустойку.

Слід також зазначити, що апелянт/позивач надсилаючи відповідачу вимогу про сплату коштів (а.с. 30-31) жодним чином не вимагав від останнього повернення речі, інвестиційного об'єкта з оренди, а вимагав сплатити неустойку за «фактичне позадоговірне використання інвестиційного об'єкта в сумі 360023 грн. 76 коп.», при цьому, зазначив банківські реквізити, на які відповідач мав сплатити кошти, долучив рахунок № 1 від 06.05.2016 р. на оплату, та, попередив останнього про те, що у випадку невиконання Жидачівською центральною районною лікарнею Львівської області зазначеного грошового зобов'язання, Товариство з обмеженою відповідальністю В«Кробат УкраїнаВ» буде змушене звернутись до господарського суду за примусовим стягненням коштів.

Вимога сплати кошти, в нашому випадку, сплатити неустойку відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, за весь час прострочення повернення інвестиційного об'єкта з оренди, і вимога про повернення майна з оренди, це суть різні не тотожні поняття, відтак місцевий суд дійшов правомірного висновку про те, що позивач до відповідача з вимогою про повернення майна не звертався, за місцезнаходженням котельні для повернення (вилучення) об'єкта оренди - не з'являвся.

Колегія суддів також не може погодитися з твердженнями апелянта в апеляційній скарзі про те, що місцевий суд безпідставно аналізував положення ст. 1212 ЦК України, поверхнево розглянув справу та неповно з'ясував всі обставини справи, так як позивач, подаючи до суду позов, обгрунтовував свої вимоги щодо стягнення неустойки розрахованої відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, тут же, після коми, послався на статтю 1212 ЦК України (абзац 6-ий зверху на сторінці другій описової частини позовної заяви )(а.с. 7); покликався на статтю 1212 ЦК України апелянт/відповідач у Вимозі про сплату коштів (абзац 7-ий тексту Вимоги )(а.с. 30), та опосередковано, в апеляційній скарзі, в частині що стосується позадоговірного використання Інвестиційного об'єкту.

Щодо правової кваліфікації спірних правовідносин з посиланням позивача на ст. 1212 ЦК України, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1)повернення виконаного за недійсним правочином;

2)витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3)повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4)відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, аналіз наведеної норми свідчить, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України (аналогічне викладене в постанові Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 22.01.2013 № 5006/18/13/2012).

Отже, предметом регулювання вказаної норми закону є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права (аналогічне викладене в постанові Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №14/209(02-4/414).

Колегія суддів виходить із того, що норми ЦК України (ст. 785, ч. 2 ст. 795) про оренду, норми договору оренди (п.7.5. Договору) містять спеціальне регулювання правовідносин сторін після закінчення строку дії договору. Ця обставина повністю виключає можливість застосування до правовідносин орендаря та орендодавця по договору оренди, який припинив свою дію, положень про безпідставне збагачення, оскільки право орендодавця вимагати кошти за весь час прострочення повернення орендованого майна виключає збагачення орендаря за рахунок орендодавця.

Поряд з цим, відповідно до п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Отже, колегія суддів зазначає, що позивач помилково посилався на ст. 1212 ЦК України, в той час, як спірні правовідносини врегульовані п. 7.5 Договору № 66 від 27.02.2015 р. та ст. 785 ЦК України.

Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав (абз.1 п.8 інформаційного листа ВГСУ від 27.10.2014 №01-06/1666/14, постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.2014 р. у справі № 5015/4879/12, а також постанова ВГСУ від 20.07.2016 р. у справі № 909/1321/15).

Як встановлено місцевим господарським судом, не спростовано скаржником, що після закінчення 31.05.2015 строку дії оренди № 66, останній з вимогою про повернення речі (майна) з оренди не звертався, за місцезнаходженням котельні для повернення (вилучення) об'єкта оренди (м. Жидачів, вул. Я. Мудрого, 29) не звертався, позивачу також було відомо, що кошти на 2015 рік в бюджет у повному обсязі не були закладені (лист від 09.10.2015), а отже відповідач не мав змоги укласти договір оренди на новий термін у спірний період за який позивачем нараховано неустойку, вина відповідача відсутня.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що між тими самими сторонами на оренду того самого інвестиційного об'єкту, 22 грудня 2015 р. було укладено новий Договір про закупівлю послуг оренди за державні кошти № 155 (а.с. 23-27), і, сторони, вільно укладаючи новий Договір, погодили наступне, зокрема, у п. 3.1. Договору № 155, що майно, що орендується, продовжує залишатися у користуванні Замовника з часу дії попереднього договору оренди № 66 від 27.02.2015 р., без додаткового складання будь-яких актів ; у п. 3.2. Договору № 155 сторони засвідчили, що на момент передачі майна та на момент укладення цього договору дане майно перебуває в належному робочому стані, і основне, що «Жодних претензій, застережень чи зауважень до майна, що орендується, у сторін немає», а у п. 3.3. Договору № 155, що передача майна, що орендується, в оренду здійснена за місцезнаходженням котельні .

З аналізу умов нового Договору № 155 від 22.12.2015 р., вбачається, що на дату його укладення - 22.12.2015 р., позивач/апелянт жодних претензій, застережень чи зауважень до відповідача, в т.ч. щодо неповернення спірного майна з оренди за період червень-листопад 2015 р. - не мав, не мав претензій та/або вимог позивач до відповідача на дату укладення нового Договору № 155 від 22.12.2015 р. щодо заборгованості з неустойки в сумі 360023,76 грн. розрахованої за невиконання відповідачем умов Договору № 66 від 27.02.2015 р., ні один із пунктів (умов) Договору № 155 від 22.12.2015 р. не містить встановлення та погодження сторонами факту будь-якої заборгованості, за неповернення майна з оренди у період червень-листопад 2015 р. за Договором № 66, та новий Договір оренди того самого майна, не містить порядку врегулювання сторонами питання щодо заборгованості, тощо, тим більше, що станом на дату укладення нового Договору № 155 сторони одна до одної не мали будь-яких претензій та визначилися, що об'єкт оренди продовжує залишатися у відповідача без додаткового складання будь-яких актів.

Слід також зазначити, що новий Договір № 155 від 22.12.2015 р. підписаний уповноваженими представниками обох сторін, є належним правочином в силу ст. 204 ЦК України, оскільки сторонам, зокрема, апелянтом не доведено перед судом зворотнього.

З огляду на все вищезазначене в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що правові підстави для стягнення неустойки за неповернення Інвестиційного об'єкта, з урахуванням бездіяльності позивача, відсутності вини відповідача, відсутні.

Інші доводи апелянта/позивача наведені в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними і допустимими доказами у справі.

Відповідно до ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували правомірність та підставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Львівської області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 28.07.2016 у справі № 914/1440/16 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу повернути до Господарського суду Львівської області .

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Костів Т.С.

Суддя Марко Р.І.

02.11.2016 р. оголошено вступну і резолютивну частини постанови. Повний текст постанови у даній справі складено та підписано всім складом суду - 07.11.2016 р.