Рішення

від 01.11.2016 по справі 917/850/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2016 Справа № 917/850/16

За позовом ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 36000

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТЕЗ", вул. Комсомольська, 54-а, м. Полтава, Полтавська область, 36011

про стягнення вартості частки майна, річних та інфляційних у розмірі 444 557,29 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники :

від позивача : ОСОБА_2, довіреність № б/н від 15.06.2016 р.;

від відповідача : ОСОБА_3, довіреність від 28.09.2016р.

01.11.2016 р. у судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення, залучено її до матеріалів справи та повідомлено про дату складання повного рішення.

Суть спору : розглядається позовна заява ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТЕЗ" вартості частки належного позивачу майна, річних та інфляційних у розмірі 444 557,29 грн., в тому числі : 225 658,00 грн. - вартість частини майна, що пропорційна частці позивача у статутному фонді товариства на дату виходу, 15 308,64 грн. - три проценти річних за прострочення виплати належної позивачу частини вартості майна товариства на дату виходу та 203 590,65 грн. - інфляційні нарахування за прострочення виплати належної позивачу частини вартості майна товариства на дату виходу.

Позивач надав суду заяву вх. № 13671 від 01.11.2016 р. про уточнення (зменшення) позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача 116 858,00 грн. - вартість частини майна, що пропорційна частці позивача у статутному фонді товариства на дату виходу, 11 055,09 грн. - три проценти річних за прострочення виплати належної позивачу частини вартості майна товариства на дату виходу та 108 126,92 грн. - інфляційні нарахування за прострочення виплати належної позивачу частини вартості майна товариства на дату виходу.

За приписами ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог. Господарський суд не приймає зменшення розміру позовних вимог, якщо ця дія суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Положення цих норм, відповідно до принципу диспозитивності, передбачають право позивача на порушення провадження в суді та право розпорядження своїми вимогами на свій розсуд.

Суд розцінює дану заяву як зменшення розміру позовних вимог та оскільки дані дії позивача не суперечать законодавству та не порушують чиїх - небудь прав і охоронюваних законом інтересів, приймає її до розгляду в даному позовному провадженні як таку, що подана відповідно до чинних процесуальних норм. Спір розглядається в межах предмету спору в редакції наведеної заяви. При цьому судом враховано п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Позивач на позовних вимогах наполягає за мотивами позовної заяви (з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви про зменшення позовних вимог).

Відповідач проти позову заперечує за мотивами, викладеними у відзиві на позов (вх. № 13413 від 31.10.2016 р.) та Додаткових письмових поясненнях до відзиву (вх. № 13429 від 01.11.2016 р.). Зокрема, відповідач у своїх запереченнях зазначає, що позивачем не було надано суду доказів сплати ним внеску до статутного капіталу ТОВ "ОРТЕЗ".

Відповідач надав суду клопотання вх. № 13430 від 01.11.2016 р. про залишення позовної заяви без розгляду в порядку п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України з огляду на те, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження внесення фактичної частки до статутного фонду ТОВ "ОРТЕЗ".

Суд відхиляє дане клопотання з огляду на наступне:

Пунктом 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України визначено, що Господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Як зазначено у п. 4.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду в зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розглядові справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Отже, враховуючи вищевикладене, оцінка наявності або відсутності підстав для залишення позову без розгляду є виключно прерогативою суду. У даному випадку суд не вбачає підстав для залишення позову без розгляду на підставі наведеної відповідачем норми, оскільки невиконання позивачем вимог ухвал суду не перешкоджає розгляду та вирішенню справи по суті.

Крім того, відповідачем зроблено заяву про застосування до позовних вимог строку позовної давності (міститься у відзиві на позов). Суд вважає дану заяву необгрунтованою з підстав, наведених у мотивувальній частині рішення.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 12.07.2016 р. було зупинено провадження у даній справі з призначенням судової економічної експертизи, проведення якої доручено Полтавському відділенню Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. ОСОБА_4.

Вказана експертна установа листом № 909 від 29.07.2016 р. (вх. № 9494 від 01.08.2016 р.) звернулася до Господарського суду Полтавської області з клопотанням про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення судової експертизи № 763 у справі № 917/850/16.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 08.08.2016 р. провадження у справі № 917/850/16 було поновлено, зобов'язано відповідача надати суду (для подальшого скерування експерту) додаткові матеріали, необхідні для проведення судової експертизи та зупинено провадження у даній справі на час проведення судової економічної експертизи до надання висновків за її результатами.

Вказана експертна установа листом № 763 від 26.09.2016р. направила до Господарського суду Полтавської області висновок судової економічної експертизи від 26.09.2016р. по справі № 917/850/16.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 29.09.2016 р. провадження у справі № 917/850/16 поновлено.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази, суд

встановив :

Відповідно до п. 2.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТЕЗ" (далі - Відповідач), затвердженого загальними зборами учасників (протокол від 14.08.2012р.) , зареєстрованого 21.08.2012р., учасниками Товариства є громадянка України ОСОБА_5 та громадянин України ОСОБА_1.

Відповідно до п. 8.1 Статуту, частка учасника ОСОБА_1 становить 57 800,00 грн., що складає 34% Статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТЕЗ". Викладене підтверджується також Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 06.09.2012 року (у матер.справи).

Відповідно до її. 9.7 Статуту, учасник Товариства має право вийти з Товариства, повідомивши Товариство про свій вихід не пізніше ніж за місяць до виходу. Учасник, який виходить з Товариства має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці, у статутному капіталі Товариства. За домовленістю між Учасником та Товариством виплата вартості частини майна Товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Відповідно до п. 9.9 Статуту, при виключенні або виходу Учасника з Товариства, йому виплачується вартість частини майна Товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов або його виключили з Товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу або виключення.

Прийнявши рішення про вихід з числа учасників товариства, позивач подав відповідачу нотаріально посвідчену заяву від 06 вересня 2012 року (зареєстрованою в реєстрі за № 2680) про вихід зі складу учасників ТОВ "ОРТЕЗ" (арк. справи 26). Викладене підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем. Даною заявою Позивач висловив свою згоду на внесення відповідних змін до установчих документів ТОВ "ОРТЕЗ", які пов'язані з його виходом, реєстрацією їх в органах державної влади в порядку передбаченому законом.

06.09.2012 р. відбулися загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТЕЗ", на яких прийняте рішення про виведення зі складу учасників товариства позивача на підставі його заяви та про розрахунок з останнім згідно чинного законодавства (протокол від 06.09.2012 р., а.с. 27).

За даними позивача, ним не отримано вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, протягом строку, встановленого в статті 54 Закону України "Про господарські товариства". Відповідач визнає, що розрахунки з позивачем не були проведені.

Вважаючи свої корпоративні права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом (з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви про зменшення позовних вимог) з вимогою щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТЕЗ" 116 858,00 грн. - вартості частини майна, що пропорційна частці позивача у статутному фонді товариства на дату виходу, 11 055,09 грн. - три проценти річних за прострочення виплати належної позивачу частини вартості майна товариства на дату виходу та 108 126,92 грн. - інфляційні нарахування за прострочення виплати належної позивачу частини вартості майна товариства на дату виходу.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно із п. "в" ст. 10 Закону України від 19.09.1991 р. № 1576-XII "Про господарські товариства" (із змінами та доповненнями, далі - Закон України "Про господарські товариства") учасники товариства мають право, зокрема, вийти в установленому порядку з товариства. Аналогічні положення містяться у п. 3 ч. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України та ст. 88 Господарського кодексу України, відповідно до яких учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом вийти з товариства (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ч. 1 ст. 148 Цивільного кодексу України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Як роз'яснив Пленум Верховного суду України у п. 28 постанови від 24.10.2008 р. № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до Цивільного кодексу України та Закону про господарські товариства учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.09.2012 р. позивачем було реалізоване надане йому право на вихід з учасників товариства - відповідача. Дана обставина сторонами визнається.

Статтею 54 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.) передбачено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу.

Наслідком виходу учасника з товариства, згідно з ч. 2 ст. 148 Цивільного кодексу України, є право учасника, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, на одержання вартості частини майна, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом (ч. 2 ст. 148 Цивільного кодексу України).

Отже, вихід особи із складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю дає такій особі право одержати вартість частини майна та прибутку, пропорційні її частці у статутному капіталі товариства; до установчих документів ТОВ можуть бути включені інші умови (крім тих, що мають міститися обов'язково в силу ст.ст. 88, 143 Цивільного кодексу України), що не суперечать законодавству України, зокрема, передбачені статтею 148 Цивільного кодексу України про порядок, спосіб визначення вартості частки майна, що пропорційна частці учасника в статутному капіталі, і строки її виплати.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 30 постанови від 24.10.2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", при визначенні порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виході (виключенні) з ТОВ (ТДВ), а також порядку і строків їх виплати господарські суди мають застосовувати відповідні положення установчих документів товариства. У випадку неврегульованості в установчих документах вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу (виключення) з товариства.

Тобто, Цивільний кодекс України та Закон України "Про господарські товариства" не регламентують, виходячи з якої вартості майна товариства (ринкової чи балансової) повинна вираховуватися частка, що підлягає виплаті учаснику, що вийшов з товариства, відсилаючи при цьому до установчих документів товариства.

З установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТЕЗ" вбачається наступне :

- частка учасника ОСОБА_1 становить 57 800,00 грн., що складає 34% Статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТЕЗ" (п. 8.1 Статуту);

- учасник Товариства має право вийти з Товариства, повідомивши Товариство про свій вихід не пізніше ніж за місяць до виходу. Учасник, який виходить з Товариства має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці, у статутному капіталі Товариства. За домовленістю між Учасником та Товариством виплата вартості частини майна Товариства може бути замінена переданням майна в натурі (п. 9.7 Статуту);

- при виключенні або виходу Учасника з Товариства, йому виплачується вартість частини майна Товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов або його виключили з Товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу або виключення (п. 9.9 Статуту).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що будь-який учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з балансової вартості майна товариства.

Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд України у постанові Пленуму № 13 від 24 жовтня 2008 року зазначив наступне : при визначенні порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виході (виключенні) з товариства з обмеженою відповідальністю, а також порядку і строків їх виплати господарські суди мають застосовувати відповідні положення установчих документів товариства. У разі неврегульованості в установчих документах вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства і визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу (виключення) з товариства.

Під час вирішення спорів щодо розрахунків з учасником, який вийшов (виключений) з товариства, господарським судам слід враховувати, що вартість частини майна товариства, що належить до виплати такому учаснику, повинна визначатися виходячи з вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення з урахуванням майнових зобов'язань товариства (п.4.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 25.02.2016р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин»).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить провести з ним розрахунки, виходячи з даних балансу товариства станом на час його виходу, що не суперечить чинному законодавству. Для визначення вартості частки майна, яка підлягає виплаті позивачу, судом призначалася судово-економічна експертиза, на вирішення якої ставилися питання, спрямовані на визначення вартості частки майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТЕЗ" пропорційно частці статутного фонду (34%), що підлягає виплаті позивачу.

Експертним висновком, який судом розцінений як належний доказовий матеріал (відповідач заперечень щодо висновку судової економічної експертизи не надав), підтверджено, що відповідно до даних Балансу (форма № 1-м) ТОВ "Ортез" станом на 06.09.2012 р., вартість частки майна ТОВ "ОРТЕЗ", що належала ОСОБА_1 в розмірі 34% у статутному капіталі ТОВ "ОРТЕЗ", становить 116 858,00 грн..

Таким чином, на підставі матеріалів справи судом встановлено, що відповідач дійсно має обов'язок перед позивачем щодо проведення розрахунків у зв'язку з виходом останнього з числа учасників товариства. Матеріалами справи та експертного дослідження підтверджені зобов'язання в сумі 116 858,00 грн., які на момент винесення даного рішення є не сплаченими. Отже, суд задовольняє позовні вимоги, виходячи з підтвердженого матеріалами справи розміру зобов'язань відповідача перед позивачем.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Відповідно до п. 4.21 Статуту з моменту виходу учасника з ТОВ або ТДВ з виплатою належної йому частини вартості майна у товариства настає обов'язок сплатити суму в строки, визначені статтею 54 Закону України "Про господарські товариства", невиконання якого тягне наслідки, передбачені за прострочення виконання грошового зобов'язання, зокрема: визначені статтею 625 ЦК України.

Статтею 54 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, у строк до 12 місяців з дня виходу. З моменту подання учасником товариства заяви про вихід зі складу останнього з виплатою належної такому учасникові частки вартості майна у товариства настає обов'язок сплатити відповідну суму у строки, визначені згаданою нормою Закону України "Про господарські товариства", а невиконання цього обов'язку тягне наслідки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до приписів ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Статтею 252 Цивільного кодексу України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).

Відповідно до приписів ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Як вже зазначалось судом вище, у п. 4.21 Статуту визначено, що з моменту виходу учасника з ТОВ або ТДВ з виплатою належної йому частини вартості майна у товариства настає обов'язок сплатити суму в строки, визначені статтею 54 Закону України "Про господарські товариства", тобто у строк до 12 місяців з дня виходу учасника з товариства.

Матеріалами справи підтверджено, що строк протягом якого відповідач повинен був виплатити позивачу розмір частки статутного капіталу розпочався з 07.09.2012 р. (з наступного дня, після виходу позивача зі складу учасників товариства) та відповідно закінчився 07.09.2013 р. (дана дата припадала на вихідний день - суботу). На момент розгляду даної справи, відповідач не провів виплату позивачу належної йому частки зі статуного фонду ТОВ "ОРТЕЗ".

Отже, враховуючи приписи ст. 251-254 Цивільного кодексу України суд прийшов до висновку, що оскільки строк на виплату відповідачем позивачу його частки в статутному капіталі ТОВ "ОРТЕЗ" закінчився 07.09.2013 р., а дана дата припадала на вихідний день - суботу, то початок обрахування повинен здійснюватися з 10.09.2013 р..

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача 108 126,92 грн. інфляційних втрат та 11 055,09 грн. 3% річних за період з 07.09.2013 р. по 31.10.2016 р., суд прийшов до висновку, що заявлений розмір інфляційних нарахувань та 3% річних підлягає частковому задоволенню: в частині 108 093,65 грн. інфляційних втрат та 11 026,27 грн. 3% річних за період з 10.09.2013 р. по 31.10.2016 р. (розрахунок суми пені здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3").

В заперечення проти позову відповідач зазначив, що ОСОБА_1 (позивачем) не було внесено до статутного фонду товариства "жодної копійки" (мовою оригіналу), а тому останній не довів суду факту наявності порушеного корпоративного права і у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Судом не оцінюються вищезазначені посилання відповідача як правомірні, оскільки розмір частки позивача визначено у статутних документах та проведено їх державну реєстрацію. Крім того, з наявного у матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № НОМЕР_1 станом на 06.09.2012 р. вбачається, що ОСОБА_1 до статутного фонду ТОВ "ОРТЕЗ" було внесено 57 800,00 грн., а формування статутного капіталу товариства закінчилось 13.12.2005 р.. Відомості даного реєстру вважаються судом достовірними. Крім того, Статутом товариства та законодавством передбачено, які дії повинно вчинити товариство у випадку, якщо учасники товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства не внесли чи не повністю внесли свої вклади. Відповідачем жодних документальних доказів у підтвердження своєї позиції не надано.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За викладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 116 858,00 грн. вартості частини майна, 11 026,27 грн. - три проценти річних та 108 093,65 грн. - інфляційні нарахування за прострочення виплати належної позивачу частини вартості майна товариства на дату виходу, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому в цій частині підлягають задоволенню. В частині стягнення з відповідача 28,82 грн. трьох процентів річних та 32,27 грн. інфляційних нарахувань у позові слід відмовити.

Стосовно заяви відповідача про застосування строку позовної давності, що міститься у відзиві на позов від 11.10.2016р., суд зазначає наступне: відповідачем неправильно визначена дата початку перебігу строку позовної давності, адже її перебіг починається не з 06.09.2012 року, як помилково вказує відповідач, а зі спливом встановленого законом граничного строку виконання зобов'язання відповідачем. Як уже зазначалося судом вище, прострочення відповідача почалося з 07.09.2013 року, тому позов заявлено в межах трирічного строку позовної давності. Отже, заява відповідача є необгрунтованою та не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позову.

Витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести заінтересована сторона, а у разі призначення господарським судом судової експертизи з власної ініціативи - сторона, визначена в ухвалі господарського суду про призначення судової експертизи. Ухвалою суду від 12.07.2016 року обов'язок оплати вартості експертизи покладено на позивача; після поновлення провадження у справі останнім подано суду оригінал платіжного документа про оплату вартості експертного дослідження та клопотання про відшкодування витрат на проведення експертизи за рахунок відповідача.

Після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу господарським судом на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відповідно приписів ст. 49 ГПК України понесені позивачем при пред'явленні даного позову судові витрати з оплати судового збору та витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, ст. 82-85, ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТЕЗ" (36011, м, Полтава, вул. Комсомольська, 54-а, ідентифікаційний код юридичної особи 33804200, п/р 26007120776 ПОД "ОСОБА_6 ОСОБА_2", МФО 380802) на користь ОСОБА_1 (36000, АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків - НОМЕР_2, п/р 262531696 в АТ "ОСОБА_6 ОСОБА_2", МФО 350589) - 116 858,00 грн. вартості частини майна, пропорційної частці Позивача у статутному фонді товариства на дату виходу, 11 026,27 грн. - три проценти річних, 108 093,65 грн. - інфляційних, 3 539,67 грн. судового збору та 5 063,27 грн. витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Повне рішення складене 07.11.2016 р.

Суддя О.С.Мацко