Постанова

від 01.11.2016 по справі 906/1780/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2016 р. Справа № 906/1780/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Клімук Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу приватного підприємства "Свєткор" на рішення господарського суду Житомирської області від 31.08.2016 року у справі №906/1780/15

за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

до приватного підприємства "Свєткор"

про стягнення 46724,85 дол. США (за курсом НБУ від 10.12.2015 року 1069531,82 грн.)

та за зустрічним позовом приватного підприємства "Свєткор"

до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1

про визнання недійсним договору іпотеки від 18.07.2007 року

За участю представників:

позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 31.08.2016 року у справі №906/1780/15 (суддя Сікорська Н.А.) первісний позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" за кредитним договором №ZHZ0GA00000059 від 16.07.2007 р. в розмірі 38947,65 дол. США, з яких: 25921,29 дол. США - заборгованість за кредитом; 8780,32 дол. США заборгованість по процентам за користування кредитом, 4246,04 дол. США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором кредиту, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 10.12.2015 р. 22,894918 грн., становить 97212,74 грн. Звернуто стягнення на квартиру №64, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 59, загальною площею 59,7 м.кв, житловою площею 45,1 м.кв, яка передана в іпотеку згідно договору іпотеки, укладеному 18.07.2007 р. між закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та приватним малим підприємством "Свєткор", посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу 18.07.2007 р. ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за №10794, шляхом продажу предмета іпотеки публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" будь-якій особі-покупцеві. Визначено, що публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" має право вищого пріоритету на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки. Початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації визначено 548900 грн. Стягнуто з приватного підприємства "Свєткор" на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" 13375,55 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд зазначив, що у відповідності до ст.ст. 572, 575 ЦК України, ст. ст. 33, 36, 38, 39 Закону України "Про іпотеку", пунктів 2, 29 договору іпотеки від 18.07.2007 року позивач правомірно звернувся до суду з позовом про стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки. Однак, вимоги первинних позовних вимог в частині звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог позивача щодо стягнення пені в сумі 4345,08 дол. США, комісії в сумі 1557,52 дол. США та відсотків за користування кредитом в сумі 1326,35 дол. США є неправомірними, оскільки при звернені з позовом до суду первісний позивач не врахував вимоги п.2 договору іпотеки. З огляду на вказане, вимоги первісного позивача підлягають частковому задоволенню. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, зокрема, зазначив, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували реєстрацію та отримання правовстановлюючих документів саме на об'єкт нерухомості - приміщення аптеки за адресою: м. Житомир, вул. Київська, буд. 59, а посилання позивача за зустрічним позовом на те, що оскаржуваний договір підписано особою з перевищенням повноважень спростовується наявним у матеріалах справи наказом №21 від 15.07.2007 року, яким уповноважено ОСОБА_1 на підписання договору іпотеки.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач за первісним позовом ПП "Свєткор" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким зустрічний позов ПП "Свєткор" задоволити, визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 18.07.2007 року, укладений між ПАТ КБ "Приватбанк" та ПП "Свєткор", в задоволенні первісного позову відмовити повністю.

Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а саме ст. 18 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки на момент укладення договору іпотеки квартири №64 за адресою: м. Житомир, вул. Київська, буд. 59, не існувало, вказане приміщення було переобладнано під аптеку. Наведене свідчить про порушення ст. 18 Закону України "Про іпотеку" щодо істотності умов договору, оскільки банк свідомо прийняв у заставу неіснуючу квартиру №64. Окрім того, скаржник зазначає, що другою підставою недійсності договору іпотеки є відсутність рішення власника ПП "Свєткор", погодженого з трудовим колективом, про надання дозволу на передачу частини приміщення аптеки в іпотеку.

В судовому засіданні, що відбулося 01.11.2016 року представник відповідача (апелянта) заявив клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи у справі.

Відповідно до ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Тобто експертиза призначається, у разі коли для вирішення справи необхідні спеціальні знання в певній галузі, а призначення судової експертизи є правом господарського суду, яке він використовує у разі дійсної необхідності для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні спору і потребують спеціальних знань.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції від 26.05.2016 року у справі №906/1780/15 була призначена оціночно-будівельна експертиза. На виконання вказаної ухвали, судовим експертом було проведено будівельно-технічну експертизу, про що складено висновок №691/07.16 від 23.06.2016 року (а.с.91-107, т.2).

З огляду на викладене, колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання апелянта про призначення судової експертизи.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

16.07.2007 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (надалі - банк), та ОСОБА_1 (надалі - позичальник) укладено кредитний договір № ZHH0GA00000059, відповідно до п.1.1 якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в п.7.1 цього договору, строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором, зазначені у розділі 7 договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 546, ст. 572 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з ч.1 та ч.3 ст.575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

За статтею 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 16.07.2007 року між ЗАТ КБ "Приватбанк" та приватним малим підприємством "Свєткор" (надалі - іпотекодавець) укладено договір іпотеки від 18.07.2007р., відповідно до п.1, п.7 якого іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру №64, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, №59, загальною площею 59,7 кв.м., житловою площею 45,1 кв.м., в забезпечення виконання зобов'язань позичальника - ОСОБА_1 перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання позичальником зобов'язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.

Відповідно до пп. 18.8.1, 18.8.2 договору іпотеки, іпотекодержатель має право з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані. У разі порушення іпотекодавцем обов'язків за цим договором іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язань зі сплати кредиту та (або відсотків), винагороди, а в разі невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Житомирського районного суду від 03.04.2015р. у справі № 278/697/15ц стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" - 530765,28 грн. (33678,00 дол. США) заборгованості за кредитним договором №ZHZ0GA00000059 від 16.07.2007р., яка виникла станом на 31.12.2014 р., з яких: 26780,82 дол. США - заборгованість за кредитом, 5316,02 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 677,51 дол. США - заборгованість з комісії за користування кредитом, 903,65 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором (а. с. 95, т.2).

30.11.2015 року банк направив боржнику - ОСОБА_1 та іпотекодацю - ПП "Свєткор" лист з вимогами про повернення в тридцятидений строк сум кредиту в повному обсязі, а також процентів комісії та штрафних санкцій, а також попереджено позичальника та іпотекодавця, що у випадку невиконання або неналежного виконання порушеного зобов'язання в установлений строк банк має намір продати предмет іпотеки, уклавши відповідний договір купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем, або звернути стягнення на предмет іпотеки (а.с. 20 т.1).

Однак, вказана заборгованість за кредитним договором від 16.07.2007 року ні позичальником, ні поручителем погашена не була.

Відповідно до ч. 1, 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Пунктом 29 договору іпотеки сторони погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено шляхом продажу предмету іпотеки будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Таким чином, враховуючи факт невиконання боржником основного зобов'язання за кредитним договором, положення ст. ст. 546, 572, 575 ЦК України, ст. 33 Закону України "Про іпотеку", пункти 1, 18.8.1, 18.8.2, 29 договору іпотеки позивачем за первісним позовом було правомірно заявлено вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки.

Поряд з цим, щодо вимог первісного позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням від імені відповідача договору-купівлі продажу, в тому числі нотаріального укладання договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем із встановленням початкової ціни продажу предмета іпотеки на рівні, зазначеному в договорі іпотеки, а саме - 378750,00 грн., будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "Приватбанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, то суд першої інстанції правомірно зауважив, що такий спосіб захисту суперечить нормам чинного законодавства, зокрема, ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Зокрема, частиною 5 ст. 38 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Відповідно до зазначеної норми право продажу предмета іпотеки повинне здійснюватись іпотекодержателем від свого імені, а не від імені відоповідача- іпотекодавця, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Також слід зазначити, що в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, резолютивна частина рішення суду повинна відповідати вимогам ст. 39 Закону України "Про іпотеку", зокрема, у ній повинно бути зазначено: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до п. 4.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 року №1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" у разі якщо право звернення стягнення на майно пов'язане з невиконанням зобов'язання, забезпеченого іпотекою, судам слід встановлювати загальний розмір вимог кредитора.

Рішенням Житомирського районного суду від 03.04.2015р. у справі № 278/697/15ц встановлено заборгованості за кредитним договором № ZHZ0GA00000059 від 16.07.2007р. станом на 31.12.2014 р., з яких: 26780,82 дол. США - заборгованість за кредитом, 5316,02 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 677,51 дол. США - заборгованість з комісії за користування кредитом, 903,65 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором (а. с. 95, т.2).

Відповідно до розрахунку зменшених позовних вимог, який подано первісним позивачем в суді першої інстанції при розгляді даної справи (а.с.128-153, т.1), заборгованість ОСОБА_1 перед банком станом на 10.12.2015р. становить 46468,22 дол. США, з яких: 26067,12 дол. США. - заборгованість за кредитом, 10106,67 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1557,51 дол. США - заборгованість з комісії, 8736,92 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Колегією суддів встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції боржником здійснене часткове погашення основного боргу за кредитним договором на суму 145,83 дол. США та пені на суму 145,80 дол. США, що підтверджується випискою про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 (а.с. 119, т.2).

З огляду на викладене, перевіривши наявний у справі розрахунок заборгованості за кредитним договором (а.с. 116-118, т.2), враховуючи умови кредитного договору, обставини встановленні рішенням Житомирського районного суду від 03.04.2015 р. у справі № 278/697/15ц, а також часткове погашення боргу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на 10.12.2015 року заборгованість за кредитним договором від 16.07.2007 року за основним боргом становить 25921,29 дол. США.

Окрім того, перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок (а.с. 116-118, т.2), колегія суддів встановила, що пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором становить 4246,04 дол. США., з якої 3488,19 дол. США - пеня нарахована за період з 01.01.2015 року по 10.12.2015 року, 903,65 дол. США пеня встановлена рішенням суду станом на 31.12.2014 року та з врахуванням погашення пені в період з 11.12.2015р. по 31.08.2016р. на суму 145.80 дол. США.

Що ж до заявленої заборгованості з комісії за кредитним договором в сумі 1557,51 дол. США та заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 10106,67 дол. США, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 2 договору іпотекою забезпечується виконання зобов'язань позичальника - ОСОБА_1, що випливають з кредитного договору від 16 липня 2007 року № ZHH0GA00000059, з:

- повернення кредиту наданого у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у сумі 45200, 00 дол США, що надасться у термін до 15.07.2017 року, включно, на наступні цілі: кредит під заставу житлової нерухомості - 40000, 00 дол. США, а також на сплату страхових платежів у розмірі 5200 дол. США;

- сплати процентів за користування кредитом у розмірі 0,92 % в місяць, починаючи з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту, у дату сплати процентів, період з "16" по "23" число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання кредитного договору. Якщо повне погашення кредиту здійснюється в дату, яка відрізняється від вказаної в цьому пункті, то останньою датою погашення процентів, нарахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту;

- сплати процентів за користування кредитом у разі несвоєчасного погашення кредиту у розмірі 1,68 % в місяць від суми залишку непогашеної заборгованості по кредиту, - у дату сплати процентів, період з "16" по "23" число кожного поточного місяця. Якщо повне погашення кредиту здійснюється в дату, яка відрізняється від вказаної в цьому пункті, то останньою датою погашення таких процентів, нарахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту; сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0 % щомісяця;

- при достроковому погашенні кредиту - сплати винагороди, за користування кредитом, в розмірі 0 % від суми кредиту, яка погашається достроково, в день такого погашення;

- сплати пені, у порядку та розмірі, визначених п.4.1 кредитного договору.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно встановив, що відповідно до умов п. 2 договору іпотеки від 18.07.2007 р., іпотекою забезпечується лише частина зобов'язань ОСОБА_1

При цьому, іпотекою не забезпечувались зобов'язання щодо сплати комісії; зобов'язання щодо сплати процентів за користування кредитом, в разі його несвоєчасного повернення, визначено лише в розмірі 1,68 % в місяць; зобов'язання щодо сплати пені визначено лише за неналежне виконання умов кредитного договору щодо своєчасної сплати позичальником відсотків та винагороди, в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, обрахованої в гривневому еквіваленті (п.п 4.1, 2.2.2, 2.2.3 кредитного договору).

Таким чином, майнова вимога первісного позивача до майнового поручителя в межах іпотечного договору за неналежне виконання третьою особою умов кредитного договору підлягає сплаті з вартості предмета іпотеки на загальну суму 38947,65 дол. США, з яких 25921,29 дол. США - заборгованість по кредиту, 8780,32 дол. США- заборгованість по процентам, 4246,04 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, що з урахуванням вимог п. 4.2 кредитного договору в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 10.12.2015 р. (22,894918 грн. еквівалентно 1 дол. США), становить 97212,74 грн., а відповідно вимоги позивача про задоволення заборгованості за кредитним договором комісії в сумі 1557,51 дол. США та відсотків за користування кредитом в сумі 1326,35 дол. США за рахунок стягнення на предмет іпотеки є такими що суперечить положенням п. 2 договору іпотеки від 18.07.2007 року.

З огляду на вказане, судом першої інстанції було правомірно зазначено про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до абз. 2, 3 пункту 4.4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 року №1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" з урахуванням положень ч.6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою сторін між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а у разі відсутності такої згоди - на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Водночас господарський суд за необхідності може згідно із ст.41 ГПК вирішити питання про призначення у справі відповідної судової експертизи.

Пунктом 12 договору іпотеки від 18.07.2007 року сторони визначили, що ціна предмета іпотеки становить 378755,00 грн. Однак, в процесі розгляду справи сторони не дійшли згоди щодо встановлення початкової ціни на рівні, визначеному в договорі іпотеки від 18.07.2007р., а тому ухвалою суду першої інстанції від 26.05.2016 року у справі №906/1780/15 була призначена судова оціночно-будівельна експертиза.

Згідно висновку експерта від 23.06.2016р. № 691/07.16 ринкова вартість квартири №64, загальною площею 59,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, буд. 59, на день проведення дослідження становить 548900,00 грн. (а.с. 91-102, т.2).

Таким чином, судом першої інстанції у відповідності до ст. 39 Закону України "Про іпотеку" було правомірно визначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації в сумі 548900,00 грн.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в зустрічному позові про визнання недійсним договору іпотеки від 18.07.2007 року, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Загальні підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до частин 1, 3 цієї ж статті, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Доводи апелянта про недійсність договору іпотеки зводяться передусім до того, що договір укладено з порушенням вимог ст. 18 Закону України "Про іпотеку" щодо істотності умов договору, оскільки всупереч об'єктивній інформації про наявність за адресою: м. Житомир, вул. Київська, буд. 59 аптеки, банк свідомо прийняв у заставу неіснуючу квартиру №64.

Статтею 18 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателями у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити, зокрема, таку істотну умову як опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації та/або його реєстраційні дані, кадастровий номер в тому числі.

Відповідно до п. 7 договору в іпотеку передається квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зазначено також загальну її площу та житлову.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради № 539 від 10.10.1997 р. приватному малому підприємству "Свєткор" надано дозвіл на тимчасове переобладнання квартири АДРЕСА_2 під аптеку (а. с. 70-72, т.1). Згідно акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації від 19.06.1998р., комісії ПМП "Свєткор" пред'явлений закінчений будівництвом об'єкт - аптека по вул. Київській, буд. 59 (а. с. 68, т.1).

Таким чином на момент укладення договору іпотеки, квартира №64 дійсно була переобладнана під аптеку, однак доказів переведення квартири з житлового фонду у нежитловий матеріали справи не містять.

Поряд з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. ст. 177, 178 ЦК України об'єктами цивільних прав, зокрема, є речі та майнові права на них. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до ч.1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернено стягнення.

Статтею 5 Закону України "Про іпотеку" визначено, що предметом іпотеки може бути об'єкт нерухомого майна лише за наявності таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлене цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, квартира, що є предметом договору іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору обміну квартир від 21.06.1997 року №1280, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського і районного нотаріального округу ОСОБА_6 (а. с. 112, т.1).

З реєстру прав власності на рухоме майно вбачається, що квартира №64, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, буд. 59, та складається з 3-х жилих та службових приміщень загальною площею 59,7 кв.м, належить приватному малому підприємству "Свєткор" на праві приватної власності (а.с.104, т.1).

Вказане майно відповідно до п.7 договору іпотеки від 18.07.2007 року було передане приватним малим підприємство "Свєткор" в іпотеку в забезпечення виконання позичальником - ОСОБА_1, зобов'язань за кредитним договором.

З наведеного вбачається, що відповідачем за первісним позовом було передано в іпотеку нерухоме майно, що перебувало у його приватній власності, зареєстроване за ним у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, яким він мав право розпоряджатися у встановлений законом спосіб.

Таким чином, фактичне тимчасове переобладнання квартири без проведення державної реєстрації права власності на такий об"єкт нерухомого майна саме як на аптеку відповідно до ч. 4 ст. 334, ст. 182 ЦК України, не давало на момент укладення договору іпотеки та на момент вирішення спору судом першої інстнції підстав ввести її в цивільний оборот як нежитлове приміщення, що відповідно не дає підстав для визнання недійсним договору іпотеки.

Доводи апелянта про те, що оскаржуваний договір підписаний особою з перевищенням повноважень, колегією суддів оцінюються критично з огляду на наступне.

Відповідно до п.1.1 статуту приватного малого підприємства "Свєткор" (в ред. чинній на момент укладення спірного договору) підприємство було утворене громадянином ОСОБА_5 на основі особистої власності. Пунктом 3.2 статуту визначено, що власник здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо, або через уповноважені ним органи: директорів чи правління (а. с. 60-65, т. 1).

Відповідно до наказу №21 від 25.07.2007 року власником ПМП "Свєткор" було уповноважено директора підприємства ОСОБА_1 на підписання договору іпотеки, предметом якого є квартира №64, що знаходиться за адресою м. Житомир, вул.. Київська, буд. 59 (а. с. 132, т. 1).

Вказане свідчить, що директор підприємства ОСОБА_1 при підписанні договору іпотеки діяла виключно в межах повноважень, наданих їй власником підприємства відповідно до наказу №21 від 25.07.2007 року, що спростовує доводи апеляційної скарги та не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 31.08.2016 року у справі №906/1780/15 залишити без змін, апеляційну скаргу приватного підприємства "Свєткор" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи №906/1780/15 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.