Постанова

від 01.11.2016 по справі 809/1399/16

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2016 р. Справа № 809/1399/16

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Лучко О.О.

за участю секретаря Волочій Л.І.

за участю сторін:

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Управління Державної автомобільної інспекції УМВС України в Івано-Франківській області

про зобов"язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

19.10.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області про зобов"язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку, а саме: з 05.11.2015 року по 13.04.2016 року.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав, суду пояснив, що 05.11.2015 року звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за п.64 "б" (через хворобу) відповідно до наказу УМВС України в Івано-Франківській області №590 о/с від 05.11.2015 року. Однак лише 14.04.2016 року відповідач виплатив йому вихідну допомогу в розмірі 46 088,77 грн., хоча відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Таким чином, відповідач строків, передбачених законодавством, не дотримав, а тому УДАІ УМВС в області повинно виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме: з 05.11.2015 року по 13.04.2016 року.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, на адресу суду подав заперечення проти позову, в якому зазначив, що на даний час УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області перебуває в стані ліквідації та діє ліквідаційна комісія. Вказав, що відповідно до п.5 Постанови Кабінету Міністрів України №878 від 28.10.2015 року «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України» МВС з метою організації своєї діяльності здійснює функцію головного розпорядника бюджетних коштів, забезпечує її ефективне і цільове використання. Зазначив, що відповідач вчинив всіх необхідних дій щодо забезпечення своєчасної виплати одноразової грошової допомоги працівникам, яких було звільнено з органів внутрішніх справ, а саме: було подано списки та відомості до ліквідаційної комісії Департаменту ДАІ МВС, а Департаментом ДАІ МВС відповідно до МВС щодо суми коштів, необхідної для проведення розрахунків із звільненими працівниками. Крім того, ситуація щодо несвоєчасності проведення розрахунків із звільненими працівниками склалася у зв'язку із недостатнім фінансуванням державою видатків за статтею «Грошове забезпечення та заробітна плата», тобто виплата відбулась із затримкою внаслідок відсутності кошторисних призначень та фінансування КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців». Відтак, відповідач не має свого кошторису та не є головним розпорядником державних коштів. На підставі наведеного в задоволенні позову просив відмовити. Одночасно розгляд справи просив проводити за відсутності представника.

Розглянувши позовну заяву, заперечення проти позову, заслухавши пояснення позивача, дослідивши та оцінивши подані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 08.06.1994 року проходив службу в органах внутрішніх справ України (а.с. 10).

Відповідно до наказу №590 о/с від 05.11.2015 року ОСОБА_1 з 06.11.2015 року звільнений із посади старшого інспектора відділення державної автомобільної інспекції з обслуговування Долинського району та м.Болехів, підпорядкованого управлінню державної автомобільної інспекції Управління МВС України в Івано-Франківській області у запас Збройних Сил за підпунктом "б" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (через хворобу) (а.с. 11).

Як встановлено судом, при звільненні відповідач не провів з ним повного розрахунку, а саме: не виплатив одноразову вихідну допомогу.

І лише 14.04.2016 року на платіжну картку позивача було зараховано 46 088,77грн. одноразової вихідної допомоги (а.с. 6).

Оскільки відповідачем було порушено строк виплати вихідної допомоги, позивач звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні спору, суд виходив з наступного нормативного регулювання спірних правовідносин.

Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

В силу вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст.117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Судом встановлено, що відповідачем здійснено виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні лише 14.04.2016 року (внаслідок відсутності фінансування) в той час, як позивач звільнений зі служби 06.11.2015 року.

Відтак, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку виплати щодо ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 06.11.2015 року по 13.04.2016 року, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи те, що позивач не заявляв вимоги про стягнення з відповідача конкретної суми середнього заробітку, а відповідно до ст.105 КАС України заявив вимову про зобов"язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь період затримки розрахунку, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу такий середній заробіток за період з 06.11.2015 року по 13.04.2016 року з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".

Згідно з п.4 даного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При цьому середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

При цьому доводи представника відповідача про те, що на спірні правовідносини не поширюються норми трудового законодавства, зокрема ст.117 КЗпП, оскільки трудові відносини працівників органів внутрішніх справ врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового законодавства, суд не приймає до уваги, оскільки спеціальними нормами не передбачено відповідальності органу внутрішніх справ за несвоєчасне проведення розрахунку, а тому слід застосовувати норми Кодексу законів про працю України.

Стосовно посилання представника відповідача на відсутність фінансування, що стало підставою несвоєчасного розрахунку із позивачем, суд не може визнати це поважною причиною невиплати позивачу одноразової вихідної допомоги при звільненні, оскільки проведення розрахунку із звільненим працівником є обов'язком роботодавця.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі ст.124 Конституції України, керуючись ст.ст. 2, 8-14, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов'язати Управління державної автомобільної інспекції УМВС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 08807340) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1, виданий Долинським РС УДМС України в Івано-Франківській області 01.09.2016 року) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.11.2015 року по 13.04.2016 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 КАС України, апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення встановлених строків подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя: Лучко О.О.

Постанова складена в повному обсязі 07.11.2016 року.