Рішення

від 03.11.2016 по справі 917/1904/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2016 р. Справа № 917/1904/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк", пр-т Гагаріна, 12-А, м.Одеса, 65039

до Споживчого товариства "Котл Транс", вул.Жовтнева, 213, смт.Котельва, Полтавська область, 39600

про стягнення 1 240 325,05 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Пістряк М.С.

Після виходу з нарадчої кімнати, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України та повідомив дату складання повного тексту рішення

Суть спору: у серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Імексбанк" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Споживчого товариства "Котл Транс" про стягнення кредиторської заборгованості з відповідача за договором про надання кредиту № 735 від 18.02.2008 року, у розмірі 1240325,05 грн. з яких: 440000,00 поточна заборгованість за кредитом; 53161, 50 грн. поточна заборгованість за процентами; 204079,23 грн. прострочена заборгованість за процентами; 543084,32 грн. пеня.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 16.11.2015 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 вказане рішення господарського суду від 16.11.2015 скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Стягнуто з Споживчого товариства "Котл Транс" на користь ПАТ "Імексбанк" 440 000,00 грн. поточної заборгованості за кредитом, 53 161,50 грн. поточної заборгованості за процентами, 204 079,23 грн. простроченої заборгованості за процентами, 543 084,32 грн. пені.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2016 р. вищезгадані судові акти скасовані, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Полтавської області .

При винесенні постанови касаційна інстанція зазначила, що господарському суду апеляційної інстанції належало з'ясувати чи відповідають подані позивачем додаткові докази наведеним вимогам чинного законодавства, які регулюють оформлення розрахунково-касових документів, а також, для вирішення питання чи переривався перебіг позовної давності, господарському суду необхідно було з'ясувати наявність або відсутність можливості здійснення відповідачем платежів за системою "Клієнт-Банк", на підставі належних та допустимих доказів фактичного підключення відповідача до системи дистанційного обслуговування та передачі відповідачу електронних ключів.

Згідно авторозподілу справу № 917/1904/15 передано на розгляд судді Геті Н.Г.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 28.09.2016 р. дану справу було прийнято до провадження, зобов'язано сторін надати письмові пояснення та докази в обґрунтування обставин щодо позовних вимог та заперечень з урахуванням постанови касаційної інстанції.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд, встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, 18.02.2008 року між Акціонерним комерційним банком "Імексбанк" (кредитор) та Споживчим товариством "КотлТранс" (позичальник) укладено договір кредиту №735, відповідно до умов якого кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 141000 (сто сорок одну тисячу) євро, зі сплатою 13,00% відсотків річних, та кінцевим терміном погашення 16.02.2011 року, та наступним порядком погашення заборгованості:

1.1.1.Щомісячно, до останнього робочого дня включно кожного поточного місяця, починаючи із березня 2008 року та до січня 2011 року, погашати по 3920,00 євро;

1.1.2.до 16 лютого 2011 року погасити залишок заборгованості в сумі 3 800,00 євро на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 2.1. договору, видача кредиту проводиться шляхом сплати з позичкового рахунку Позичальника № 20630000193023 в філії АКБ "Імексбанк" у м. Полтава розрахункових документів позичальника, та/або перерахуванням кредитних коштів на розрахунковий рахунок Позичальника № 26009000193001 в філії АКБ "Імексбанк" у м. Полтаві.

Пунктом 2.2. договору сторони погодили, що моментом (днем) надання кредиту вважається день першої оплати з позичкового рахунку відповідача розрахункових документів відповідача в повній або частковій сумі кредиту.

На виконання взятих на себе договірних зобов'язань позивачем видано грошові кошти у сумі 141 000, 00 Євро.

Пунктом 7.3. договору сторони передбачили, що договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

25.06.2009р. сторони договору уклали Додаткову угоду №1 (надалі Додаткова угода 1).

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди 1, сторони у пункті 1.1. п. 1 договору передбачили умову про те, що кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 141000 (сто сорок одну тисячу) євро (станом на 25.06.2009р. залишок 920978,64), а починаючи з 25.06.2009р. 920 978,24 грн), із сплатою 13,00% відсотків річних, а починаючи з 25.06.2009р. 21,00% відсоток річних, кінцевим терміном погашення 16.02.2011р., та наступним порядком погашення суми основної заборгованості:

1.1.1.Щомісячно, до останнього робочого дня включно кожного поточного місяця, починаючи із березня 2008 року до травня 2009 року, погашати по 3920,00 євро;

1.1.2.Щомісячно, до останнього робочого дня включно кожного поточного місяця, починаючи із червня 2009 року та до січня 2001 року, погашати по 43900,00 гривень;

1.1.3.До 16 лютого 2011 року погасити залишок заборгованості в сумі 42978,64 гривень".

В забезпечення умов договору, сторони у справі 18.02.2008р. уклали договір застави №735, відповідно до умов якого заставодавець передав в заставу заставодержателю майно, вказане в п. 1.1. договору застави.

З урахуванням змін, які були внесені Додатковою угодою 1 до договору, сторони 25.06.2009р. уклали Додаткову угоду № 2 до договору застави.

Позивач, вказував на те, що відповідачем в порушення умов договору кредиту та чинного законодавства України своєчасне повернення кредиту та нарахованих відсотків не здійснювалось, а тому, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 1240 325,05 грн., у тому числі: поточна заборгованість за кредитом - 440000,00 грн.; поточна заборгованість за процентами - 53161,50 грн.; прострочена заборгованість за процентами - 204079,23 грн.; пеня - 543084,32 грн. Також, просив поновити та продовжити строк позовної давності.

Відповідач з позовом не погоджується, вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності та просив застосувати його до спірних правовідносин. Разом із тим наголошує, що господарським судом Полтавської області розглядалась справа № 917/1905/15 між тими ж сторонами по договору № 735 від 18.02.2008 і якою встановлені обставини, які не потребують доказуванню при вирішенні цього спору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Строк погашення кредиту був визначений п. 1.1. Кредитного договору - до 16.02.2011.

Позов подано позивачем до суду 31.08.2015.

Позивач у своєму клопотанні про поновлення та продовження процесуального строку (позовної давності) визнає факт звернення до суду з позовом з пропуском строку позовної давності та просить його поновити.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За змістом статей 261, 530, 631 ЦК України, в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов'язання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими відсотками, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з відсотками) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 06.11.2013 (№ 6-116цс13), 19.03.2014 (№ 6-20цс14) та 18.06.2014 (№ 6-61цс14).

При цьому, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Враховуючи вказане вище, а також матеріали та докази, що містяться у справі, суд зазначає про правомірність позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості, але зазначені вимоги пред'явлені після спливу строку позовної давності.

В матеріалах справи наявні додаткові докази, які надавалися позивачем на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції при первісному розгляді справи, зокрема опитувальник юридичної особи - резидента/нерезидента, заяви СТ "Котлтранс" про підключення послуги "SMS-BANKING", копії договору банківського рахунку від 09.06.2011 № 101746/1 за спеціальним режимом використання (у національній валюті), договору банківського рахунку в іноземній валюті № 000193/643 від 08.04.2009, договору банківського рахунку в іноземній валюті - ЄВРО № 000193 від 16.06.2005, договору в іноземній валюті - дол. США від 26.06.2006 № 000193, договору банківського рахунку від 16.06.2005 № 000193, заяви-розрахунку для встановлення загального ліміту залишку готівки в касі, порядку і строків здавання готівкової виручки, тарифів розрахунково-касового обслуговування (РКО) для юридичних осіб та приватних підприємців (зведений реєстр), копії меморіальних ордерів про списання плати з відповідача на користь банку за послуги по системі "Клієнт-Банк" за період з 30.07.2010 по 27.06.2013.

Разом із тим, з урахуванням фактичних обставин справи та наявної позиції Вищого господарського суду України від 06.07.2016, якою скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 у цій справі, суд не бере до уваги вказані вище докази як належні з урахуванням наступного.

Пунктом 1.19-1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до п. 2.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ № 22 від 21.01.2004 (далі - Інструкція), розрахункові документи складаються на бланках, форми яких наведені в додатках до цієї Інструкції. Реквізити розрахункових документів за цими формами заповнюються згідно з вимогами додатка 8 до цієї Інструкції та відповідних її глав. Додатком № 8 до Інструкції передбачено наявність підпису платника (відповідальної особи), які уповноважені розпоряджатися рахунком та відбитку печатки платника, зразки яких заявлені банку платника в картці із зразками підписів та відбитка печатки, як обов'язкових реквізитів платіжного документа.

Згідно із п. 11.3 Інструкції, юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою систем дистанційного обслуговування і оброблення банком дистанційних розпоряджень клієнта є договір банківського рахунку. У договорі обов'язково мають обумовлюватися права, обов'язки та відповідальність сторін, порядок вирішення спорів у разі їх виникнення тощо.

Пункт 2.10 Інструкції визначає, що клієнт, виходячи з технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи системи дистанційного обслуговування. Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі банківського рахунку. Банк, що обслуговує платника із застосуванням систем дистанційного обслуговування, зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку платника і його коду, що зазначені в електронному розрахунковому документі, і приймати цей документ до виконання, лише якщо вони належать цьому платнику.

Можливість здійснення електронних платежів за допомогою системи "Клієнт-Банк", "Інтернет-Банк" обумовлена також отриманням клієнтом від банку електронного ключа для використання електронного підпису.

В п. 14.8 ст. 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що банк та користувач укладають договір щодо порядку та умов використання електронного платіжного засобу. Банк перед укладенням договору зобов'язаний ознайомити користувача з умовами договору про використання електронного платіжного засобу, ознайомити з тарифами на обслуговування електронного платіжного засобу та правилами користування електронним платіжним засобом.

Відповідно до п. 14.9. ст. 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний під час видачі електронного платіжного засобу надати користувачеві примірник договору, правил користування електронним платіжним засобом та тарифів банку на обслуговування електронного платіжного засобу. Національний банк України має право встановлювати обов'язкові умови договору.

Згідно з п. 18.3 ст. 18 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе особа, яка наклала на цей документ електронний цифровий підпис. В іншому разі відповідальність несе банк або інша установа - учасник платіжної системи.

Пункт 18.4.ст. 18 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачає, що електронний документ на переказ, що не засвідчений електронним підписом, не приймається до виконання. Учасник платіжної системи має передбачити під час приймання електронних документів на переказ:

- процедуру перевірки електронного підпису;

- процедуру перевірки цілісності, достовірності та авторства електронного документа на переказ.

У разі недотримання зазначених вимог банк або інша установа - учасник платіжної системи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу.

Надані позивачем докази на підтвердження проведення оплат з боку відповідача та, відповідно, переривання строку перебігу позовної давності, оскільки надані банківські документи оформлені без дотримання встановлених для таких документів вимог, а також позивачем не надано жодного доказу про наявність або відсутність можливості здійснення відповідачем платежів за системою «Клієнт-Банк» на підставі належних та допустимих доказів фактичного підключення відповідача до системи дистанційного обслуговування та передачі відповідачу електронних ключів.

При цьому, суд бере до уваги факт того, що представником відповідача в судове засідання 20.10.2016 було подано клопотання про витребування від позивача доказів на підтвердження обслуговування відповідача за допомогою системи «Клієнт-Банк», а також доказів фактичного передання електронних ключів для здійснення такого обслуговування, яке було задоволено ухвалою суду, але позивачем таких доказів надано не було.

Також суд акцентує увагу на тому, що господарським судом Полтавської області розглядалась справа № 917/1905/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» від імені та в інтересах якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів на ліквідацію Северіна Ю.П. до Споживчого товариства «Котлтранс» про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18.02.2008 № 735 шляхом звернення стягнення на заставне майно, рішенням від 25.12.2015 по якій встановлені факти та обставини, які мають преюдиціальне значення для цього спору в розумінні ст. 35 ГПК України.

Вказаним рішенням встановлено, що позивачем (ПАТ «Імексбанк») не доведено факт можливості здійснення відповідачем (СТ «Котлтранс») платежів за системою «Клієнт-Банк», «Інтернет-Банк», оскільки не подано будь-яких доказів, які б свідчили про наявність додаткової угоди, якою б передбачалася можливість дистанційного обслуговування рахунку № 26008101746003, а також доказів фактичного підключення відповідача до системи дистанційного обслуговування та передачі відповідачу електронних ключів як взагалі, так і станом на момент здійснення платежів. За таких обставин, позивачем не доведено факт вчинення відповідачем в межах строку позовної давності дій, які свідчили б про визнання відповідачем боргу.

Не потребують доказуванню преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановлених судовим рішенням (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Рішення господарського суду Полтавської області від 25.12.2015 у справі № 917/1905/15 у встановленому порядку не оскаржувалось та не переглядалось, набрало законної сили.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Згідно із положеннями Постанови Пленуму ВГСУ № 6, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ГПК України, судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч. 1 статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставин справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підставі матеріалів справи та доказів, які містяться в ній, з урахуванням вказівок Вищого господарського суду України, наданих у постанові від 06.07.2016, в нарадчій кімнаті, суд приходить до висновку про відмову в задоволені заявлених позовних вимог в повному обсязі у зв'язку із спливом строку позовної давності.

Згідно із абз. 2 ч. 1 ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює суд, який приймає рішення за результатом нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Споживчим товариством «Котлтранс» за подання касаційної скарги платіжним дорученням № 287 від 26.04.2016 було сплачено судовий збір у розмірі 29 770,00 гривень.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2016 у справі № 917/1904/15 касаційну скаргу Споживчого товариства «Котлтранс» було задоволено частково - скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 та рішення господарського суду Полтавської області від 16.11.2015, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, а також те, що касаційну скаргу СТ «Котлтранс» було задоволено частково, стягненню з ПАТ «Імексбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Імексбанк» Гаджиєва С.В. на користь Споживчого товариства «Котлтранс» підлягає сума сплаченого судового збору в розмірі 14 885,00 грн.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволені позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Імексбанк» Гаджиєва С.В. (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 20971504) на користь Споживчого товариства «Котлтранс» (вул. Жовтнева, 213, смт. Котельва, Полтавська область, 38600, код ЄДРПОУ 31818122) суму сплаченого судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 14 885,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08.11.2016 р.

Суддя Н.Г. Гетя