Рішення

від 04.11.2016 по справі 923/960/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2016 року Справа № 923/960/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М. при секретарі Ковтун В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕНД ФАРМ", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліос-1", м. Нова Каховка Херсонської області

про стягнення 113200 грн

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, представник, довіреність від 15.06.2016;

від відповідача - ОСОБА_2, представник, довіреність від 20.10.2016.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕНД ФАРМ" (позивач) звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліос-1" (відповідач) про стягнення 113200 грн.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 07.09.2016 порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 11.10.2016. Двічі ухвалами суду від 11.10.2016 та від 25.10.2016 розгляд справи відкладався з метою надання можливості сторонам скористатись повним обсягом процесуальних прав.

В ході судового засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити повністю з зазначених у позовній заяві підстав.

Представник відповідача проти позову заперечує, оскільки договір № 10/03-16 від 10.03.2016 розірваний за рішенням Господарського суду Херсонської області у справі № 910/1913/14, однак невідомо з якого часу слід вважати таким, що набрало законну силу рішення у справі. На думку відповідача, позивач на виконання вищезгаданого рішення суду мав би відповідачу направити додаткову угоду для розірвання договору. На думку відповідача, позивач обрав невірно спосіб захисту своїх прав, обґрунтувавши свої позовні вимоги нормами ст.1212 ЦК України, оскільки позовні вимоги мали бути заявлені про відшкодування збитків, що складають суму неотовареної передоплати.

В підтвердження своїх доводів відповідач посилається на судову практику, а саме постанову ВСУ від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, постанову ВГСУ від 12.06.2014, постанову ВСУ від 22.01.2013 у справі № 5006/18/13/2012.

В судовому засіданні згідно з приписами ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення після закінчення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

10 березня 2016 року між ТОВ «ЛЕНД ФАРМ» та ТОВ «Геліос-1» було укладено Договір купівлі-продажу пшениці №10/03-16.

Відповідно до умов цього Договору відповідач зобов’язувався передати партіями 1200 тонн пшениці вартістю 4000 грн за 1 тонну, а позивач зобов’язувався прийняти та оплатити даний товар.

Згідно з п. 2.6. вказаного Договору Покупець оплачує вартість товару шляхом авансового перерахування або в момент відвантаження партії товару.

Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі - продажу однасторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другої стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, зазначені поставки породили взаємні права та обов'язки сторін, в тім числі обов'язок покупця, відповідача за справою, оплатити отриманий товар.

Згідно статті 193 ГК України, ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умова звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається (ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 ЦК України).

На виконання умов договору позивачем було здійснено часткову передоплату за товар на розрахунковий рахунок відповідача в загальній сумі 1120000,00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 64 від 10.03.2016 на суму 800000,00 грн та платіжним дорученням № 65 від 11.03.2016 на суму 320000,00 грн та відповідає рахунку-фактурі № СФ-0000090 від 10.03.2016.

В ході виконання Договору позивачем було отримано зі складу відповідача тільки частину товару (пшениці) в загальній кількості 251,7 тонн, загальна вартість якого відповідно до умов п. 2.3 Договору (4000,00 грн. за тонну) становить 1006800,00 грн.

В подальшому, 21 липня 2016 року Договір купівлі-продажу пшениці №10/03-16 від 10.03.2016 укладеного між ТОВ «ЛЕНД ФАРМ» та ТОВ «Геліос-1» було розірвано рішенням Господарського суду Херсонської області, що набрало законної сили. За рішенням Господарського суду Херсонської області у справі № 923/525/16 було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕНД ФАРМ" звернулось до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліос-1", в якій просить розірвати договір купівлі-продажу №10/03-16 від 10.03.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЕНД ФАРМ" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Геліос-1". Також позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати за договором у розмірі 113200,00 грн.

Мотивуючи своє рішення щодо задоволення вимог про розірвання договору суд встановив, що у позивача відбулася істотна зміна обставин, які були передумовою для укладання договору, та зміна яких не могла бути передбачена позивачем на момент укладення договору, у позивача виникли тимчасові труднощі, які могли вплинути на строки отримання товару за договором. З метою уникнення негативних наслідків для сторін договору, зважаючи на відсутність у спірному договорі або законодавстві підстав для одностороннього розірвання договору, позивачем 17.03.2016 було направлено відповідачу лист-пропозицію про розірвання або внесення змін до договору в порядку ч.2 ст. 188 Господарського кодексу України, відповідно до якої сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Відповідач не заперечує проти розірвання договору купівлі-продажу №10/03-16 від 10.03.2016.

Суд при розгляді господарської справи № 923/525/16 прийшов до висновку, що порушення покупцем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу, укладеним 10.03.2016, а також згода сторін на розірвання договору, є підставами для розірвання договору. Таким чином, суд вважає за необхідне розірвати договір купівлі-продажу №10/03-16 від 10.03.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЕНД ФАРМ" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Геліос-1" .

Позивач заявив вимогу про повернення коштів внесених в якості передоплати за товар під час дії договору, тобто вимагає повернення виконаного за зобов'язанням, що саме по собі прямо порушує вимоги ч.4 ст. 653 ЦК України.

Частиною 3 статті 653 ЦК України встановлено, що у разі розірвання договору на підставі рішення суду, такий договір вважається розірваним з моменту набуття рішенням суду законної сили, а тому у розумінні ст. 653 ЦК України позивач має право вимагати повернення передоплати, внесеної ним в якості оплати за товар, лише після набуття законної сили рішенням суду про розірвання договору. До розірвання договору покупець не має права вимагати повернення передоплати.

Таким чином, згідно з встановленими обставинами у справі, відсутні правові підстави для повернення позивачу суми попередньої оплати у розмірі 113200,00 грн., переданої за договорами купівлі-продажу №10/03-16 від 10.03.2016.

Повний текст вказаного рішення складено 28.07.2016 р. Враховуючи, що сторонами не було подано на це рішення апеляційної скарги в межах строку апеляційного оскарження та приймаючи до уваги, що останній день строку апеляційного оскарження припадав на вихідний день, то відповідно до вимог ст.ст. 85, 93 ГПК України вищевказане рішення набрало законної сили 09.08.2016. Отже, позивач не надав суду доказів, які б свідчили, що відповідач, як продавець, в строк до 20.03.2016 включно, відмовлявся передавати покупцеві його оплачений товар.

Отже, договір № 10/03-16 від 10.03.2016 є розірваним на підставі рішення суду, яке набрало законної сили з 09.08.2016.

Суд дійшов до висновку, що моментом розірвання договору відповідно до ч. 5 ст. 188 ГК України є дата набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до ч.2 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.

Оскільки позивачем було перераховано відповідачу 1120000,00 грн, а фактично отримано товару на суму 1006800,00 грн, то у відповідача після розірвання Договору залишилася частина попередньої оплати позивача в сумі 113200 грн (1120000 грн - 1 006 800 грн = 113 200 грн).

Тобто у відповідача залишаються кошти за товар, який не було отримано позивачем та не може бути отримано в подальшому у зв’язку із припиненням зобов’язань сторін внаслідок розірвання Договору купівлі-продажу.

Зазначену суму позивач просить стягнути з відповідача як таку, що на день звернення до суду є отримана без достатньої правової підстави. Свої вимоги позивач обґрунтовує нормами ст.1212 ЦК України.

Відповідно до частки 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно доч.2 ст. 1212 Цивільного кодексу України Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно з частиною 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов'язання зі збереження майна без достатньої правової підстави необхідна наявність таких умов: збільшення або зберігання майна однією стороною з одночасним зменшенням його в іншої сторони, та відсутність правової підстави для подальшого зберігання майна.

Як зазначено вище, на виконання умов Договору, позивачем перераховано грошові кошти за товар, який не отримано та у зв'язку з розірванням договору не може бути отримано у подальшому.

Після припинення зобов'язань за договором купівлі-продажу відносини сторін не можуть регулюватися будь-якими договірно-зобов'язальними нормами. Натомість, між сторонами (з моменту такого припинення) виникли зобов'язання у зв'язку із збереженням майна (відповідачем коштів позивача) без достатньої правової підстави, оскільки підстава, на якій воно було набуто (Договір), згодом відпала у зв’язку з розірванням Договору судом.

Викладене свідчить про те, що спірні правовідносини сторін щодо повернення сплаченої попередньої оплати регулюються положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки зобов'язання за договором є припиненими і вимога позивача щодо стягнення частини попередньої оплати ґрунтується не на договірному зобов’язанні за договором купівлі-продажу, а на цивільно-правовому зобов'язанні, визначеному ст.1212 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, відповідач зобов’язаний повернути позивачеві частину передоплати в розмірі 113200,00 грн як безпідставно набуте майно, оскільки підстава, на якій вони були набуті, згодом відпала внаслідок розірвання Договору №10/03-16 від 10.03.2016.

Що стосується судової практики, на яку посилається відповідач в своїх запереченнях, то суд прийшов до таких висновків.

В постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 02.10.2013 по справі №6-88цс13 висловлюється позиція, що стаття 1212 ЦК України може бути застосована після того, як правова підстава набуття (збереження) майна в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена.

Рішення та правові позиції, на яких наголошує відповідач мали місце у справах схожих, проте не аналогічних справі, яка розглядається. Зокрема, у постанові ВСУ від 25.02.2015 № 910/1913/14; постанові ВГСУ від 12.06.2014; постанові ВСУ від 22.01.2013 в справі № 5006/18/13/2012 судами було встановлено, що між сторонами були наявні правовідносини на підставі договорів, які не були припинені або розірвані на момент розгляду спорів. У даній справі на день звернення позивача до суду були припиненні договірні господарські зобов'язання сторін, у зв'язку з розірванням договору поставки.

На день розгляду справи між сторонами відсутні будь-які правовідносини договірного характеру. Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. А отже, з огляду на розірвання судом договору між сторонами, спірні правовідносини між позивачем та відповідачем не можуть вирішуватися на підставі норм зобов'язального права (в тому числі і на підставі ст. 653 ЦК України) у зв'язку з відсутністю будь-яких зобов'язань між ними.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про необхідність укладення сторонами додаткової угоди для припинення договірних правовідносин за договором № 10/03-16 від 10.03.2016. Як витікає із рішення господарського суду Херсонської області у справі № 923/525/16 Договір вже є розірваним на підставі рішення суду, що передбачено за ст. 188 ГК України, ст. 653 ЦК України, та не потребує укладання будь-яких додаткових документів, в т.ч. додаткових угод.

По суті спору, відповідач не надав доказів добровільного повернення суми передоплати. В ході розгляду справи він пояснив, що вважає, що у нього немає підстав для повернення попереньої суми, оскільки причиною невиконання прийнятих договірних зобов'язань щодо поставки продукції стали складнощі, які виникли у позивача. Суд роз'яснює, що, якщо, на думку відповідача, в результаті дострокового розірвання договору, позивач порушив його права, то він не позбавлений права звернутися за захистом порушеного права, визначивши спосіб захисту за нормами ст.16 ЦК України.

Із огляду на встановлене, суд дійшов до висновку, що позивачем доведені позовні вимоги та підлягають задоволенню.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

У пункті 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" висловлено правову позицію згідно якої зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Або у разі коли в позові відмовлено, але з обставин справи вбачається, що спір доведено до судового розгляду внаслідок ухилення відповідача від розгляду претензії позивача, якщо вона пред'являлася (статті 6 - 8 ГПК), то судовий збір також покладається на відповідача.

Згідно вказаної вище правової позиції, суд покладає судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1698 грн на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 1212 ЦК України, ст.ст.44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліос-1" (74900, Херсонська обл., м. Нова Каховка, пр-т Перемоги, 3, корпус 3, код ЄДРПОУ 30380358) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНД ФАРМ» (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 34, корпус В, код ЄДРПОУ 39529403) кошти в сумі 113200 грн та 1698 грн судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 09.11.2016

Суддя Л.М. Немченко