Постанова

від 23.02.2017 по справі 923/960/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2017 р.Справа № 923/960/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Полінецька В.С.

за участю представників сторін:

від позивача : ОСОБА_1 (довіреність № б/н від 01.02.2017)

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Геліос-1»

на рішення господарського суду Херсонської області від « 04» листопада 2016 року, повний текст якого складено та підписано « 09» листопада 2016

по справі № 923/960/16

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ЛЕНД ФАРМ»

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Геліос-1»

про стягнення 113 200,00 грн.

В С Т А Н О В И В :

06.09.2016 року ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ЛЕНД ФАРМ» (далі по тексту - позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Геліос-1» про стягнення боргу у розмірі 113 200,00 грн. грн. та понесені судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані посиланням на положення ст.1212 ЦК України, а саме повернення відповідачем частини передоплати у розмірі 113 200,00 грн., як безпідставне набуте майно, оскільки Договір купівлі-продажу № 10/03-16 від 10.03.2016 був розірваний за рішенням суду.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 04.11.2016 року по справі № 923/960/16 (суддя Немченко Л.М.) позовні вимоги були задоволені повністю. Стягнуто з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Геліос-1» на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ЛЕНД ФАРМ» 113200 грн. та 1698 грн. судового збору.

Такий висновок суду мотивований тим, що під час розгляду справи встановлено, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу частину передоплати у сумі 113 200 грн., як безпідставне набуте майно, оскільки Договір № 10/03-16 від 10.03.2016 - є розірваний за рішенням суду.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Геліос-1» звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в який просить скасувати оскаржуване рішення господарського суду Херсонської області в повному обсязі та прийняти нове, яким відмовити ТОВ «ЛЕНД ФАРМ» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми чинного законодавства, у зв'язку з чим частково виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке частково не повністю відповідає обставинам справи і вимогам закону.

За твердженням апелянта, місцевий господарський суд безпідставно посилається на положення ст.1212 ЦК України, оскільки грошові кошти перераховані позивачем у якості передоплати відповідно до умов Договору, саме за наявності певної правової підстави.

Передплата в рахунок придбання товару за твердженням скаржника не може бути збитками в розумінні ст.1212 ЦК України, а відповідно до положень ст.653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ним за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору.

Відповідач в судове засідання 23.02.2016 року не з'явився без поважних причин, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань не заявляв, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням, а тому судова колегія вважає за можливе розглянути справу за його відсутністю.

02.02.2017 представником позивача надані до суду письмові пояснення, відповідно до яких представник в судовому засіданні просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, письмові пояснення, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Відповідно до приписів ст.101 ГПК України, апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, 10 березня 2016 року між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ЛЕНД ФАРМ" (далі - покупець) і ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Геліос-1" (далі - продавець) був укладений Договір купівлі-продажу №10/03-16, відповідно до п.1.1 якого, продавець передає, а покупець приймає: пшеницю згідно ДСТУ 3768:2010, іменований надалі Товар.

Відповідно до п.2.2 договору, загальна кількість товару - 1200 тонн +/- 10%

Ціна за одиницю товару - 4000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% (п.2.3. договору).

За змістом п.2.6 Договору, покупець оплачує вартість партії товару на умовах встановлених договором шляхом авансового перерахування або в момент відвантаження партії товару на розрахунковий рахунок продавця на протязі одного банківського дня. Остаточний розрахунок покупець здійснює протягом 1-го банківського дня з моменту отримання від продавця оригіналів рахунку-фактури, видаткової та податкової накладних.

Продавець проводить передачу товару, партіями, на умовах поставки "Франко-Завод" EXW (згідно Інкотермс-2010) зі складу розташованого за адресою: Херсонська обл., м. Каховка, вул. Південна, 1-В. (п.3.1. договору).

Поставка товару здійснюється в об'ємах та в наступні строки: до 20.03.2016 року включно (п.3.1.1. договору).

На виконання умов Договору, позивачем було здійснено часткову передоплату за товар на розрахунковий рахунок відповідача у загальній сумі 1120000,00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 64 від 10.03.2016 на суму 800000,00 грн. та платіжним дорученням № 65 від 11.03.2016 на суму 320000,00 грн. на підставі рахунку-фактури № СФ-0000090 від 10.03.2016 (а.с.18-20). В свою чергу позивачем було отримано від продавця товар у кількості 251,7 тонн, загальна вартість якого відповідно до умов п. 2.3 Договору (4000,00 грн. за тонну) становить 1006800,00 грн.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.35 ГПК України, обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, не підлягають доведенню обставини, визнані судом загальновідомими. Загальновідомість обставин полягає в тому, що вони відомі широкому загалу, зокрема, суду та особам, які беруть участь у справі. Загальновідомість того чи іншого факту є відносною і залежить від часу, що сплинув після події, поширеності інформації про подію в певній місцевості. Загальновідомі обставини не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність - очевидна, і доказування їх є зайвим.

Більш того, для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається. Отже, повна тотожність суб'єктного складу спору є обов'язковою умовою преюдиціальності щодо сторін. Якщо у справі беруть участь ті самі сторони, однак інші треті особи, то факти, встановлені рішенням у такій справі, матимуть преюдиціальне значення.

Вказане вище підтверджується постановою, пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»

Так, рішенням господарського суду Херсонської області від 21.07.2016 року у справі № 923/525/16, яке набрало законної сили за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ЛЕНД ФАРМ" до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Геліос-1» про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення 113 200,00 грн., позовні вимоги ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ЛЕНД ФАРМ" були задоволені частково. Розірвано Договір купівлі-продажу № 10/03-16 від 10.03.2016 року, в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Такий висновок суду мотивований посиланням на положення ч.2 чт.188 ГК України, відповідно до якої сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати Договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Крім того, у вказаному рішенні зазначено, що порушення покупцем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу укладеним 10.03.2016, а також згода сторін на розірвання договору. Щодо відмови у задоволення позовних вимог в частині повернення коштів, а саме передоплати за товар, місцевим господарським судом було зазначено, що відповідно до положень ст.653 ЦК України, позивач має право вимагати повернення передоплати, внесеної ним в якості оплати за товар, лише після набуття законної сили рішенням суду про розірвання договору. До розірвання договору покупець не має права вимагати повернення передоплати.

Таким чином, зазначені вище обставини і стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом про стягнення суми попередньої оплати за договором у розмірі 113 200,00 грн., з посиланням на положення ст.1212 ЦК України.

Судова колегія погоджується з рішенням місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ЛЕНД ФАРМ» та вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Геліос-1» підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області без змін, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як визначено частинами 3-5 статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Разом з тим, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Таким чином, норма права, яка регулює наслідки розірвання договору, у тому числі у судовому порядку, передбачає можливість для другої сторони лише відшкодувати завдані збитки, проте не встановлює жодних прав на повернення такого майна, що суттєво відрізняється від наслідків визнання договору недійсним (двостороння реституція).

Аналогічна правова позиція також викладена у постанові Вищого господарського суду України у справі №2-29/4957-2006 від 06.06.2006 р.

Так, загальні норми, якими регулюються відносини суб'єктів господарювання щодо розірвання договорів визначені главою 53 Цивільного кодексу України. Якщо сторони не можуть дійти згоди щодо розірвання договору, вони мають право передати спір на вирішення до суду. Під час розірвання або зміни Договору у такий спосіб, потрібно обов'язково дотримуватися вимог передбачених у статтях 651, 652 ЦК України, статті 188 ГК України.

Виходячи зі змісту наведеної норми права, розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання правочину.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується сторонами, позивачем було перераховано відповідачу 1120000,00 грн., а фактично отримано товару на суму 1006800,00 грн., у зв'язку з чим у відповідача після розірвання Договору залишилася частина попередньої оплати позивача в сумі 113200 грн. (1120000 грн. - 1 006 800 грн. = 113 200 грн.).

Приписом ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 ЦК України).

У відповідності до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

В силу ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Таким чином, розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання правочину.

Жодного підтвердження щодо факту поставки відповідачем позивачеві товару або повернення останньому суми попередньої оплати у розмірі 113 200 грн. відповідачем додано не було.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми коштів, які були сплачені в якості оплати товару за Договором у розмірі 113 200,00 грн., підлягає задоволенню повністю, з тих підстав, що факт поставки оплаченого позивачем товару у сумі 1 200 000,00 грн. за Договором відповідачем не доведений та документально не підтверджений.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на безпідставне застосування місцевим господарським судом положень ст.1212 ЦК України у зв'язку з тим, що передплата пішла в рахунок погашення заборгованості, не приймається колегією суддів до уваги, з наступних підстав.

Згідно до ст. 1212 ЦК України, якою позивач обґрунтовує позовні вимоги, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія погоджується с висновками суду першої інстанції відносно вимог позивача та вважає, що всі доводи, заперечення та вимоги ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Геліос-1» , викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними та підлягають відхиленню з підстав, викладених в мотивувальній частині постанови.

ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Геліос-1» ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів до суду апеляційної інстанції не надало, а тому зазначені вище факти скаржником під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції нічим спростовані не були, а відповідно, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу і не були доведені ті обставини, на які скаржник посилався як на підставу своїх вимог, доводів і заперечень.

Вищезазначене повністю спростовує доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, на підставі чого судова колегія дійшла до висновку про правомірність та обґрунтованість винесеного місцевим господарським судом рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ЛЕНД ФАРМ» .

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Херсонської області від 04.11.2016 року у справі № 923/960/16 відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, підстави для його скасування або зміни відсутні, а тому воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Геліос-1» - без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101-105 Господарського

процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Геліос-1» залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Херсонської області від „04» листопада 2016 року по справі № 923/960/16 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови

складено „27» лютого 2017 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя Я.Ф. Савицький