Ухвала

від 08.11.2016 по справі 815/3323/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2016 р. Справа № 815/3323/16

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Гусев О. Г.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Жука С.І. судді - Потапчука В.О. судді - Семенюка Г.В. при секретаріБерекет Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2016 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Реал-Групп" до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.07.2016 року, -

встановиЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Реал-Групп" звернулося до суду з адміністративним позовом у якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення прийняте ДФС в Одеській області № 0004591407 від 07.07.2016 року.

Суд першої інстанції своєю постановою від 25 липня 2016 року задовольнив адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Реал-Групп" до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.07.2016 року.

Скасував податкове повідомлення-рішення форми №0004591407 від 07.07.2016 р. про визнання податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 4 078 295 (чотири мільйони сімдесят вісім тисяч двісті дев'яносто п'ять) гривень 00 коп.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області суму сплаченого судового збору в розмірі - 61 174 (шістдесят одна тисяча сто сімдесят чотири) гривні 42 (сорок дві) копійки на користь ТОВ „Реал-Групп" (код ЄДРПОУ 37169887).

Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області не погодившись з постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали та доводи апелянта в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на травень 2016 року у період з 26.05.16 р. по 15.06.16 року було проведено перевірку на підприємстві позивача.

Термін перевірки було продовжено відповідно до наказу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 08.06.2016 р. № 852.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем був складений акт № 177/15-32-14-07/37169887 від 23.06.2016 р. та зроблений висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 2 718 863 грн., у тому числі: за лютий 2015 р. - заниження на 98 905 грн., за квітень 2015 р. - завищення на 67 651 грн., за червень 2015 р. - заниження на 157 411 грн., за липень 2015 р. - заниження на 623 362 грн., за серпень 2015 р. - заниження на 352000 грн., за вересень 2015 р. - заниження на 247 420 грн., за жовтень 2015 р. - заниження на 365 776 грн.. - за грудень 2015 р. - заниження на 941 640 грн.

Відповідач на підставі акту № 177/15-32-14-07/37169887 від 23.06.2016 р. прийняв та надіслав позивачу податкове повідомлення-рішення № 0004591407 від 07.07.2016 року, згідно якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі - 4 078 295 (чотири мільйони сімдесят вісім тисяч двісті дев'яносто п'ять) грн. 00 коп., де 2 718 863 (два мільйони сімсот вісімнадцять тисяч вісімсот шістдесят три) грн., 00 коп. - сума грошового зобов'язання за податковим зобов'язанням, та 1 359 432 (один мільйон триста п'ятдесят дев'ять тисяч чотириста тридцять дві) грн.. 00 коп. - сума грошового зобов'язання за штрафними санкціями.

Відповідно до 201.1 Податкового Кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно до ст. 201.10 Податкового Кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того відповідно до ст. 201.8 Податкового Кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу, якими є позивач та його контрагент на час виконання договорів, що не оспорював в судовому засіданні представник ДПІ.

Згідно зі ст. 201.4 Податкового Кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Статтею 201.7 Податкового Кодексу України передбачено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до ст. 198.3 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно зі ст. 201.9 Податкового Кодексу України не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду.

З акту перевірки вбачається, що висновок відповідача про протиправне включення ПДВ до складу податкового кредиту ґрунтується на тому, що угоди між позивачем та його контрагентами були укладені без наміру настання реальних наслідків, а тому відповідно до ст.ст.215, ст.203 ЦК України мають ознаки нікчемності.

Разом з тим, відповідно до ст.234 ЦК України укладання угоди без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є ознакою фіктивного правочину, який не є нікчемним, а відповідно до цієї статті такий правочин може бути визнаний недійсним лише в судовому порядку.

Відповідачем не було надано доказів щодо визнання вказаних угод між позивачем та його контрагентами у встановленому законом порядку недійсними.

Крім цього, такі висновки ДПІ спростовуються також і іншими матеріалами справи, а саме первинною бухгалтерською документацією, яка була надана позивачем та приєднана до матеріалів справи.

Також слід зазначити, що ДПА України неодноразово у роз'ясненнях від 29.09.2010 року № 20289/7/16-1617 та листі від 15.04.2011 року № 10864/7/23-2017 пояснювало, що не можна визнавати угоди нікчемними в актах перевірок, з огляду на очевидну протиправність таких дій.

Таким чином, враховуючи правомірність формування податкового кредиту, у податкового органу були відсутні правові підстави для збільшення суми грошового зобов'язання за основним платежем, за штрафними санкціями та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем на вимогу відповідача було надано усі необхідні первинні документи, які свідчать про надання послуг, тобто свідчать про здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, які він мав у наявності на час перевірки.

Так підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ч. ч. 1,2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 р. підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також з'ясовано, що під час складення акту перевірки відповідач не врахував пояснення позивача, що остаточно не були виконанні умови договорів, які були укладені між позивачем та його контрагентами, оскільки вони носять характер триваючих правовідносин та ними на час перевірки не було виконано усіх формальностей які вимагають дані договори, у зв'язку з чим терміново на вимогу перевіряючих надати усі необхідні первині документи було складно, проте вони поступово нададуть усі необхідні документи, як будуть виконанні усі зобов'язання за цими договорами.

З огляду на первинні документи, які були надані позивачем, вбачається, що вони були оформлені у відповідності з вимогами Податкового Кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У зв'язку з чим, в акті перевірки позивача не було обґрунтовано викладено згідно з якими вимогами Порядку та в чому саме полягає порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п. 198.3, 198,6 ст.198 ПК України з посиланням на первинні або інші документи бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до ст.83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Також окремо слід зазначити, що позивач об'єктивно позбавлений можливості здійснення контролю за поданням звітності та проведенням перевірок своїх контрагентів, оскільки він не наділений владними повноваженнями щодо контролю за господарською діяльності своїх контрагентів, а навпаки перебуває з іншими суб'єктами господарювання у рівнозначних умовах щодо отримання будь-якої інформації.

За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюється на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Дана позиція підтверджуються усталеною судовою практикою Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України.

Зокрема, у Постанові №К-18621/07 від 08.07.2010 р. ВАСУ звертав увагу на те, що необхідно розмежовувати наслідки порушення податкового законодавства для особи, що його припустила (контрагенти позивача) та добросовісного платника податків (тобто, сам позивач): ""...порушення таким контрагентом податкової дисципліни (а саме: недекларування і несплата відповідних сум податку на додану вартість до бюджету) не спричиняє за собою недійсність складених ним податкових накладних і не позбавляє платника права на отримання податкової вигоди".

Аналогічні висновки стосовно того, що наявність порушень податкового законодавства у діях контрагента, не може створювати негативних податкових наслідків для підприємства позивача, наведено у наступних рішеннях: Постанові ВСУ №3060678 від 13.01.2009 р., Постанові ВСУ "Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення" № 06/47 від 11.10.2006 р., Постанові ВСУ "Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення" № 10/82 / № 21-573во10від 01.06.2010 р. та ін.

Викладену правову позицію про індивідуальну відповідальність платника податків підтвердив Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав" проти України" (Заява N 803/02), рішенні від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03).

Зокрема у п. 28 рішення по справі "Інтерсплав" проти України" ЄСПЛ зазначав про недопустимість покладення відповідальності на заявника "за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань". Практика Європейського суду з прав людини є самостійним джерелом права і підлягає застосуванню судами України відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відповідно до п.56.21 ст. 56 Податкового Кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

На підставі матеріалів справи та оцінки представлених доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Реал-Групп" до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.07.2016 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначено характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2016 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Реал-Групп" до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.07.2016 року, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуючийсуддя С.І. Жук суддя В.О. Потапчук суддя Г.В. Семенюк