Ухвала

від 08.11.2016 по справі 808/9586/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2016 року м. Київ К/800/6694/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Приходько І.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 травня 2015 року по справі №808/9586/14 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-897-У від 28.11.2014 року, рішення №541 від 23.12.2014 року та податкові повідомлення-рішення №0013801702 року, №0013811702 від 23.12.2014 року.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року та з питань правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1, ст. 139, п.п.164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п. 177.1, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177, пп. 176.1 «а» п.176.1 ст. 176, п. 187.1 ст.187, п. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, ст. 7, ст.8, ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

На підставі висновків перевірки відповідачем прийнято вимогу № Ф-897У від 28.11.2014 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 26920,14 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 541 від 23.12.2014 року, яким визначено штрафні санкції з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 1346,01 грн.; податкове повідомлення-рішення №0013801702 від 23.12.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5181,25 грн., у т.ч. за основним платежем 4145,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 1036,25 грн.; податкове повідомлення-рішення №0013811702 від 23.12.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 14723,83 грн., у т.ч. за основним платежем 11779,06 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 2944,77 грн.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Стосовно висновку податкового органу про порушення позивачем пп.164.1.3 п.164.1 ст.164, п.177.1, п.177.2, п.177.4 ст.177, пп. «а» п.176.1 ст.176 ПК України, колегія суддів погоджується з наступними висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пп. «а» п.176.1 ст.176 ПК України платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі, якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Згідно пп. 164.1.3 п.164.1 ст.164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

У п.177.1, п.177.2 ст.177 ПК України доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто, різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу (п.177.4 ст.177 ПК України).

Разом з цим, з наведених норм (які зазначені в акті перевірки як порушені позивачем при формуванні валових доходів) вбачається, що жодна з них безпосередньо не стосується процедури формування валових доходів, дати виникнення права у платника податків на їх формування.

Стосовно висновку податкового органу про порушення позивачем пп.176.1 «а» п.176.1 ст.176, п.177.2. п.177.4 ст.177, п.138.1 ст.138 ПК України, колегія суддів погоджується з наступними висновками судів попередніх інстанцій.

Як вбачається з п.164.1 ст.164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Таким чином, звітним періодом для фізичної особи-підприємця є рік і загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності (пп.164.1.3 п.164.1 ст.164 ПК України), тому висновки податкового органу про невідповідність витрат сумі отриманого доходу на підставі дослідження даних одного лише місця (вересня 2013 року) не узгоджуються з наведеними нормами щодо річного базового періоду для платників податку на доходи фізичних осіб.

З наведеного не вбачається доведення відповідачем порушення пп.176.1 «а» п.176.1 ст.176, п.177.2, п.177.4 ст.177, п.138.1 ст.138 ПК України щодо завищення позивачем витрат на суму 53715,00 грн.

Отже, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не доведено правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення №0013811702 від 23.12.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб.

Стосовно висновку податкового органу про порушення позивачем п.187.1 ст.187 ПК України, колегія суддів погоджується з наступними висновками судів попередніх інстанцій.

Положення п.187.1 ст.187 ПК України передбачають, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з вищенаведених подій, що сталася раніше, а не виключно дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг.

При цьому, відповідачем в акті перевірки не встановлено, що при реалізації вищевказаних господарських операцій раніше сталось зарахування коштів від контрагента на банківський рахунок позивача як оплата ТМЦ, а не відвантаження товарів контрагенту.

Отже, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не доведено порушення позивачем п.187.1 ст.187 ПК України.

Стосовно висновку податкового органу про порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, колегія суддів погоджується з наступними висновками судів попередніх інстанцій.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто, з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

При цьому, судами вірно зазначено, що дані бази автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту не можуть нести для суду доказового значення щодо показників податкової звітності, оскільки зазначена база створена для службового користування податковими органами, а її дані формуються не лише на підставі податкової звітності, але й на підставі висновків актів перевірок, тож, показники податкової звітності і дані системи співставлення можуть не відповідати один одному.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів про неправомірності прийняття податкового повідомлення-рішення № 0013801702 від 23.12.2014 року, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Стосовно висновку податкового органу про порушення позивачем ст. 7, ст.8, ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), колегія суддів погоджується з наступними висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Згідно ч.11 ст.8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

У ч.ч.1, 3, 4 ст.25 Закону № 2464-VI встановлено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Отже з огляду на те, що нарахування єдиного внеску здійснюється на суму доходу (прибутку), отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, предметом дослідження в даному випадку є обставини, що стосуються питання правомірності формування позивачем чистого оподатковуваного доходу.

Як правильно зазначено судами, відповідачем не доведено встановлене в ході перевірки порушення при декларуванні позивачем доходу, що, відповідно, спростовує і висновки податкового органу про заниження позивачем єдиного внеску.

Отже прийняття відповідачем вимоги № Ф-897У від 28.11.2014 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 26920,14 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 541 від 23.12.2014 року є безпідставним.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому, відповідно до п. 3 ст. 220 1 КАС України, касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області відхилити.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 травня 2015 року по справі № 808/9586/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підпис Приходько І.В. підпис Юрченко В.П.