Постанова

від 18.10.2016 по справі 907/720/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року Справа № 907/720/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого-суддіКорнілової Ж.О. (доповідач), Суддів:Малетича М.М., Ковтонюк Л.В.,

Розглянувши матеріали касаційної скарги Ужанського національного природного парку На постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 У справі№ 907/720/13 Господарського суду Закарпатської області За позовомЗакарпатського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі державної екологічної інспекції в Закарпатській області ДоУжанського національного природного парку, Треті особі, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1)Ужоцька сільська рада Великоберезнянського району Закарпатської області, 2)Стужицька сільська рада Великоберезнянського району Закарпатської області Простягнення 825605,56 грн., За участю

Прокурора Суходольського С.М.

Від позивача:не з'явились,

від відповідача:Міщенко О.О., Биркович В.І.-директор, від третьої особи 1:не з'явились, від третьої особи 2:не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 04.04.2016 у справі № 907/720/13 (колегією суддів у складі: Васьковський А.В. -головуючого, Журавчак Л.С., Ремецькі О.Ф.) позов задоволено частково. Стягнуто із Ужанського національного природного парку 824371,04 грн. збитків за порушення лісового законодавства до спеціального фонду місцевих бюджетів рад сільських рад Великоберезнянського району: суму 823 824,04 грн. до Ужоцької сільської ради та суму 547,00 грн. до Ужоцької сільської ради. Стягнуто із Ужанського національного природного парку в доход державного бюджету 12365,57 грн. судового збору. Провадження в частині стягнення з відповідача 1234,52 грн. припинено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 (у складі колегії суддів: Галушко Н.А., Данко Л.С., Орищин Г.В.) рішення Господарського суду Закарпатської області від 04.04.2016 у справі № 907/720/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2016, Ужанський національний природний парк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 04.04.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 скасувати з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши прокурора, відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, і матеріалами справи підтверджується, що Закарпатською міжрайонною природоохоронною прокуратурою вивчено матеріали перевірок додержання вимог природоохоронного законодавства державної екологічної інспекції в Закарпатській області щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства про додержання режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду в Ужанському НПП.

Актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про додержання режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду від 29.04.2013 зафіксовано наступні правопорушення: незаконне вирубування дерев, пошкодження до ступеня припинення росту, пошкодження дерев до ступеня неприпинення росту, не вивезена в установлений термін деревина з лісосіки, незадовільне очищення місць рубок від порубкового залишку.

Вказаними порушеннями нанесено шкоду у сумі 825605,56 грн.

Зазначену суму обраховано на підставі акта перевірки від 29.04.2013, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 3665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу", постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 № 555 "Про затвердження санітарних правил в лісах України" та ст. 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", постанови Кабінету Міністрів України від 21.04.1998 № 521 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України".

Позивач звертався до відповідача з претензією № 50/14/13 від 19.06.2013 (№ 2414/05 від 20.06.2013) про відшкодування 825605,56 грн. збитків, заподіяних Ужанським НПП внаслідок порушення природоохоронного законодавства шляхом перерахування коштів на рахунок Загорбської сільської ради, Забрідської сільської ради, Ужоцької сільської ради, Костринської сільської ради, Стужицької сільської ради та Лубнянської сільської ради.

Відповідачем частково здійснено перерахування коштів у сумі 510,00 грн. до Загорбської сільської ради (платіжне доручення № 422 від 17.08.2013).; у сумі 579,84 грн. до Забрідської сільської ради (платіжне доручення № 424 від 17.07.2013); у сумі 8,88 грн. до Костринської сільської ради (платіжне доручення № 425 від 17.07.2013) та у сумі 135,80 грн. до Лубнянської сільської ради (платіжне доручення № 423 від 17.07.2013)

Невідшкодованою залишилась заборгованість у сумі 823 824,04 грн., яка підлягає перерахуванню до Ужоцької сільської ради та в сумі 547,00 грн., яка підлягає перерахуванню до Стужицької сільської ради.

Судом апеляційної інстанції встановлено: в апеляційній скарзі зазначено, що скаржник вважає, що стягнення збитків за порушення лісового законодавства до спеціального фонду місцевих бюджетів Ужоцької сільської ради та Стужицької сільської ради є безпідставним, оскільки відповідно до проекту організації території Ужанського НПП затв. наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 09.02.2010 за № 65, квартали 1-7 Ужоцького ПНДВ належать до Верховино-Бистрянської сільської ради, а квартали 8,9,13,14,15 належать до Волосянської сільської ради, до Ужоцької сільської ради належать 10,11,12,16-20 квартали.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з технічного звіту про виконання топографо-геодезичних вишукувань на об'єкті "Розробка проекту землеустрою та встановлення меж у натурі (на місцевості) для Ужанського національного природного парку" вбачається, що квартали, на яких здійснено незаконну порубку дерев (не на тій площі) відносяться в тому числі до Ужоцької сільської ради та Стужицької сільської ради.

В ході розгляду справи в місцевому господарському суді призначалась судова експертиза, зокрема, щодо встановлення межі кварталу 9 виділу 6 Ужоцького природоохоронного науково-дослідного відділення.

Відповідно до наданого експертною установою висновку № СЕ-1-1-332/15 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 19.10.2015 та за результатами оброблення даних геодезичних вишукувань, отриманих під час проведення натурного обстеження з виїздом на місце, судами встановлено, що ділянки незаконного вирубування дерев, що виявлені працівниками державної екологічної інспекції в Закарпатській області під час проведення перевірки додержання вимог природоохоронного законодавства в Ужанському НПП, не знаходяться на території виділу 6 кварталу 9 Ужоцького природоохоронного науково-дослідного відділення, положення якого було визначено відповідно до координат, наданих судом як додаткові матеріали, та графічних матеріалів Планшету № 3, що наявні в матеріалах справи.

Надаючи оцінку висновкам судової земельно-технічної експертизи, судом обґрунтовано зазначено, що даною експертизою встановлено, що порубку дерев здійснено не на тій площі, тобто здійснено поза межами кварталу 9 виділ 6 Ужоцького природоохоронного науково-дослідного відділення, що підтверджується актом перевірки від 29.04.2013.

Даним актом перевірки встановлено порушення вимог ст.ст. 9-1, 21, 60, 64 Закону України "Про природно-заповідний фонд", а саме: відповідно до таксаційного опису виділ 6 це сінокіс, порубку дерев здійснено у виділі 11, тобто не на тій площі, на яку видано лісорубний квиток № 340909 від 25.06.2012.

Крім цього, з першого питання судовим експертом зроблено висновок про технічну неможливість встановлення межі кварталу 9 виділу 6 Ужоцького природоохоронного науково-дослідного відділення, виявлення порушень меж та накладення земельних ділянок кварталу 9 виділу 6 Ужоцького природоохоронного науково-дослідного відділення та інших землекористувачів відповідно до правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки та встановлення відповідності фактичного порядку користування земельною ділянкою правовстановлюючим документам на дану земельну ділянку у кварталі 9 виділу 6 Ужоцького природоохоронного науково-дослідного відділення.

В ході розгляду справи в місцевому господарському суді відповідачем заявлялось клопотання про призначення судової економіко-технічної, судової земельно-технічної експертиз, оскільки відповідачем проведено службове розслідування щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, результати якої викладено в акті від 17.06.2013, з якого вбачається, що за даними проведеними бусольним зніманням всього виділу та лісосіки встановлено, що порубку здійснено в кварталі 9 виділ 6, а до лісосіки за межею території УНПП примикає самовільна рубка без клейма в кількості 189 од. дерев на землях інших користувачів.

З огляду на викладене відповідач просив суд на вирішення судової економіко-технічної експертизи поставити питання встановлення межі кварталу 15 виділу 13 (6) Ужоцького природоохоронного науково-дослідного відділення.

Судами встановлено, що п. 7 акта перевірки від 29.04.2013 зафіксовано, що квартал 15 виділ 6 Ужоцького природоохоронного науково-дослідного відділення - це декоратина галявина, відповідно до таксаційного опису виділ 6, а порубку здійснено у виділі 13, тобто не на тій площі. Встановити час порубки дерев неможливо.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 11.03.2016 сторін зобов'язано за участю представника прокуратури провести спільно огляд місцевості кварталу 9 виділ 11, на якій виявлені правопорушення відповідно до акта перевірки дотримання Ужанським НПП вимог природоохоронного законодавства про додержання режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду від 22.04.2013 щодо виявлення ділянок лісопорушень, за результатами чого скласти спільний акт та подати його до господарського суду; подати додаткові пояснення щодо обставин, викладених в акті від 22.04.13. В матеріалах справи відсутні докази виконання сторонами вимог зазначеної ухвали.

Відповідно до ст.19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, тощо.

Відповідно до ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані: забезпечувати посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою поліпшення навколишнього природного середовища та охорони здоров'я людей; забезпечувати безперервне, невиснажливе і раціональне використання лісових ресурсів для задоволення потреб виробництва і населення в деревині та іншій лісовій продукції; здійснювати відтворення лісів; забезпечувати підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів і збереження біотичного та іншого природного різноманіття в лісах; здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень; раціонально використовувати лісові ділянки.

Відповідно до ст. ст. 105, 107 Лісового кодексу України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку визначених законодавством України.

Відповідно до ч. 4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до ст. 89 Лісового кодексу України охорону і захист лісів на території України здійснюють: державна лісова охорона, яка діє у складі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх управління; лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 60 Закону України "Про природно-заповідний фонд" охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків, управління якими здійснюється спеціальними адміністраціями, покладається на служби їх охорони, які входять до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України. Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають.

Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (ст. 107 Лісового кодексу України).

Відповідно до пункту е) ч. 1 ст. 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до частини 1 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Приписами частини третьої вказаної статті визначено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Судами встановлено, що відповідач, у справі є постійним лісокористувачем, в обов'язки якого входить, забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання норм і правил використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди. Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду внаслідок цивільного правопорушення визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. Необхідною підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є наявність складу правопорушення, що складається з протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; настання шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів складу правопорушення виключає відповідальність особи за завдану майнову шкоду.

Під час вирішення спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами під час проведення перевірок дотримання природоохоронного законодавства факту правопорушення, слід виходити з того, що обов'язки із забезпечення охорони лісових насаджень покладено на постійних лісокористувачів, які повинні нести відповідальність за невиконання та неналежне виконання обов'язків, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок дерев.

Із врахуванням статтей 1166, 1172 ЦК України у спорі про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, слід виходити з презумпції вини порушника. Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що заступник прокурора в інтересах держави в особі позивача не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, а відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні такої шкоди. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 14.10.2014 у справі № 906/249/14.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку щодо порушення відповідачем вимог ведення лісового господарства, а саме: незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій відповідачу території, оскільки лісопорушення, яке є предметом даного спору, виявлено в природно-заповідному фонді Ужанського національного природного парку.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача Ужанського національного природного парку 824371, 04 грн. до спеціального фонду місцевих бюджетів сільських рад Великоберезнянського району судом першої інстанції правомірно задоволено.

Щодо заявленого скаржником суду апеляційної інстанції клопотання при призначення судової земельно-технічної експертизи, з метою визначення чи знаходиться ділянка незаконного вирубування дерев, що вказана працівниками Державної екологічної інспекції в Закарпатській області в пункті 6 акта перевірки від 29.04.2013 в межах кварталу 9 виділ 11 чи на іншій території, яка не перебуває в постійному користуванні Ужанського НПП судом апеляційної інстанції зазначено наступне.

Рішення місцевого господарського суду переглядається на час його прийняття судом з врахуванням тих доказів, які були в матеріалах справи саме на час прийняття рішення судом першої інстанції.

На час прийняття рішення місцевим господарським судом відповідачем не заявлялось клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи, з метою визначення чи знаходиться ділянка незаконної порубки дерев, що вказана працівниками Державної екологічної інспекції в Закарпатській області в пункті 6 акта перевірки від 29.04.2013 у межах кварталу 9 виділ 11.

В даному випадку відповідачем подано заяву про призначення судової земельно-технічної експертизи, яка в ході розгляду справи в місцевому господарському суді відповідачем не подавалась, тому апеляційним господарським судом правомірно відмовлено у задоволення зазначеної заяви.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Враховуючи вимоги п. 7 ч. 2 ст. 69 Бюджетного кодексу України, п. 9.1 Порядку організації роботи органів Державної казначейської служби України, у процесі казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, затвердж. наказом Державної казначейської служби України від 09.08.2013 №128, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати завдані збитки на розподільчий рахунок Ужоцької сільської ради Великооберезнянського району Закарпатської області та Стужицької сільської ради Великооберезнянського району Закарпатської області, як органу, уповноваженого на розподіл вказаного відшкодування між бюджетами всіх рівнів. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Вищого господарського суду України від 30.07.2015 у справі № 927/56/15 та від 28.10.2015 у справі № 909/132/15.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 у справі № 907/720/13 Господарського суду Закарпатської області прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином постанова Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 у справі № 907/720/13 Господарського суду Закарпатської області підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ужанського національного природного парку на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 у справі № 907/720/13 Господарського суду Закарпатської області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 у справі № 907/720/13 Господарського суду Закарпатської області залишити без змін.

Головуючий-суддя:Корнілова Ж.О. Судді:Малетич М.М. Ковтонюк Л.В.