Рішення

від 02.11.2016 по справі 201/11107/16-ц

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/11107/16-ц

Провадження № 2/201/2617/2016

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

2 листопада 2016 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., при секретарі Гоц Г.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомоторсгруп» про визнання недійсним договору майнового лізингу № 505153 від 12.02.2016, стягнення коштів та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ТОВ «Автомоторсгруп», в якому просить суд визнати недійсним договір майнового лізингу № 505153 від 12.02.2016, стягнути з ТОВ «Автомоторсгруп» на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів, перерахованих на розрахунковий рахунок відповідача, витрати, пов'язані з виконанням недійсного договору майнового лізингу № 505153 від 12.02.2016 та моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 12.02.2016 між ним та ТОВ «Автомоторсгруп» було укладено договір майнового лізингу № 505153, відповідно до умов якого лізингодавець - ТОВ «Автомоторсгруп» зобов'язався придбати та передати на умовах майнового лізингу у користування майно - автомобіль Кіа Sorento 2.2 CRDi AT Premium, а лізингоодержувач ОСОБА_1 зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі. Вартість предмету лізингу визначена в сумі 389 000,00 грн. Пунктом 5.1 договору передбачено, що предмет лізингу передається у користування протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем авансового платежу та комісії. 12.02.2016 позивач перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ «Автомоторсгруп» кошти в сумі 77 800,00 грн., а також комісію 500,00 грн. 01.03.2016 перерахував авансовий платіж у розмірі 194 500,00 грн., а також комісію 500,00 грн. Відповідач повинен був передати предмет лізингу - автомобіль Кіа Sorento 2.2 CRDi AT Premium, однак не виконав взятих на себе зобов'язань за договором, укладеним між сторонами. 13.07.2016 позивач звертався до відповідача з вимогою розірвати договір майнового лізингу та повернути сплачені кошти, але дана вимога залишена без задоволення.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, проте надав до суду клопотання, в якому позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, а також просив суд розглянути справу за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був неодноразово повідомлений належним чином відповідно до вимог ст. 74 - 76 ЦПК України, про причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав, з клопотанням про відкладення розряду справи до суду не звернувся, а також не скористався правом надання заперечень проти позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення); за ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв'язку з чим суд, з метою недопущення порушення строків розгляду справи, передбачених ст. 157 ЦПК України, з урахуванням згоди позивача, вважає за можливе провести заочний розгляд справи та вирішити справу у порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 12.02.2016 між позивачем та відповідачем було укладено договір майнового лізингу №505153, відповідно до умов якого лізингодавець ТОВ «Автомоторсгруп» зобов'язався придбати та передати, на умовах майнового лізингу, у користування майно - автомобіль Kia Sorento 2.2 CRDi AT Premium, а лізингоодержувач ОСОБА_1 зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору. Вартість предмету лізингу, на момент укладання даного договору, була визначена у 389 000,00 грн. (а.с. 6 - 13).

Строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) згідно з Графіком сплати лізингових платежів (додаток № 3 до договору) та починається з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі предмету лізингу за формою, встановленою лізингодавцем. Замовлення предмету лізингу відбувається з моменту підписання лізингоодержувачем Специфікації (додаток № 4) та сплати лізингоодержувачем, на рахунок лізингодавця, авансового платежу суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, в розмірі, вказаному в додатку № 2 до даного договору, сплачена лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця до дати передачі предмета лізингу.

Пунктом 5.1 укладеного сторонами договору, передбачено, що предмет лізингу передається у користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем, на рахунок лізингодавця, авансового платежу та комісії за передачу предмету лізингу.

Відповідно до додатку № 2, 3 до договору від 12.02.2016 розмір авансового платежу становить 50% вартості предмету лізингу, вартість фінансування 20%, комісія за передачу 3%.

Згідно квитанцій від 12.02.2016 позивач перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ «Автомоторсгруп» вартість фінансування у розмірі 77800,00 грн., а також сплатив комісію за переказ зазначених грошових коштів у розмірі 500,00 грн. (а.с. 14 - 15).

Згідно квитанцій від 01.03.2016 позивач перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ «Автомоторсгруп» авансовий платіж, згідно договору № 505153, у загальному розмірі 194500,00 грн., а також сплатив комісію за переказ зазначених грошових коштів у розмірі 500,00 грн. (а.с. 14 - 15).

Враховуючи зазначене вище, відповідач повинен був передати, на умовах майнового лізингу, у користування позивачу предмету лізингу - автомобіль Kia Sorento 2.2 CRDi AT Premium, що ТОВ «Автомоторсгруп» зроблено не було.

13.07.2016 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою розірвати договір майнового лізингу № 505153 від 12.02.2016 та повернути сплачені йому кошти у повному обсязі, про що укласти додаткову угоду до договору (а.с. 16 - 17).

Дана вимога залишена була залишена відповідачем без задоволення, у зв'язку з чим позивач і звернувся до суду з даним позовом.

Згідно відповіді на запит суду Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 24.10.2016 № 866/11-9, інформації про ТОВ «Автомоторсгруп» до Державного реєстру фінансових установ, що веде Нацкомфінпослуг, не вносилась, статусу фінансової установи не набувало, ліцензій не отримувало. Також, інформація про ТОВ «Автомоторсгруп» до Реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, не вносилась. Довідка про взяття на облік юридичної особи з правом надання послуг з фінансового лізингу ТОВ «Автомоторсгруп» Нацкомфінпослуг не видавалась (а.с. 50 - 51).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначенні не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» - лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як вбачається із змісту договору лізингу, укладеного між позивачем та відповідачем, вартість фінансування розуміє під собою одноразову плату лізингоодержувача лізингодавцю при укладанні договору.

Оскільки умовами договору, крім оплати вартості предмету лізингу, передбачена оплата комісії та відсоткової ставки умова договору про додаткову оплату вартості фінансування в сумі 77800,00 грн. порушує принцип добросовісності, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру вказаного платежу, який згідно зі ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем, передбаченій договором послузі. Крім цього, умови договору про неповернення цього платежу у випадку розірвання договору призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін.

Враховуючи вказане, такий платіж не є витратами лізингодавця, що, безпосередньо, пов'язаний з виконанням договору лізингу.

Крім того, вбачається, що правочин № 505153 від 12.02.2016 вчинений з використанням нечесної підприємницької практики, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 13, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтями 18 і 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачені підстави визнання договору недійсним: укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч. 3 ст. 18 вказаного Закону. Вказаний перелік відповідно до ч. 4 зазначеної статті не є вичерпним.

З умов спірного договору вбачається несправедливість характеру умов договору, а саме: несправедливим є встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, за наявністю у розділі 8 договору жорстких фінансових зобов'язань позивача та штрафних санкцій за їх невиконання, за умов коли обов'язок відповідача обмежується лише переданням автомобіля (п. 4.1.1 договору), стосовно якого немає відомостей про його наявність (п. 3.5 договору); несправедливим є надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору за умов п. 12.11 договору, яким встановлено, що вартість фінансування даного договору позивачеві не повертається в будь-якому випадку. При цьому у разі сплати, окрім вартості фінансування, ще й авансового платежу, позивач, бажаючи відмовитися від договору, вправі вимагати повернення йому не більше 20 % цього авансового платежу; несправедливим є надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається, тим часом коли п.4.3.5. договору надає відповідачеві право розірвати договір в односторонньому порядку без повідомлення про це позивача. Натомість, позивачу, згідно з п. 4.4. договору, право розірвати договір не надано; несправедливим є передбачене п. 12.11 договору надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); несправедливим є передбачене п. 3.5 договору надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; несправедливим є визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору, тоді як п.п. 3.4 і 5.4 договору передбачають зміну вартості предмету лізингу під час дії договору і не встановлюють можливості позивача впливати на таку зміну; несправедливим є встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець не виконає своїх, тим часом коли обов'язки позивача за договором не зменшуються у випадку невиконання своїх зобов'язань відповідачем; несправедливим є надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Відповідно до ч. 5 та 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: такі положення також підлягають зміні; або договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; права споживача або небезпеки, що йому загрожує.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Отже, поняття «нечесна підприємницька практика» включає в себе будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції. Згідно зі ст. 19 Закону нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика може бути такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 19 Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, зазначений Закон України «Про захист прав споживачів» установив недійсність правочинів, з підстав їх несправедливого характеру відносно споживача та здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів.

Оскільки договір містить ряд несправедливих умов, що зумовлює зміну всіх інших положень договору, відповідач застосував при укладенні договору нечесну підприємницьку практику, а тому можливо дійти висновку, що договір фінансового лізингу підлягає визнанню недійсним.

Крім того, відсутність у відповідача ліцензії на надання фінансових послуг, до яких відносяться послуги з фінансового лізингу є самостійною підставою для визнання договору фінансового лізингу № 505153 від 12.02.2016 недійсним.

Договір майнового лізингу № 505153 від 12.02.2016, фактично є фінансовим лізингом, так як передбачає залучення фінансових активів від фізичних осіб, оскільки умовами договору передбачено сплату 50 % вартості предмета лізингу у якості авансових платежів (абз. 7 розділу «Визначення термінів», п.п. 5.1, 5.2 договору, додаток № 2 до договору), що є фактичним залученням коштів для придбання предмету лізингу, що потребує ліцензії як для залучення фінансових активів від фізичних осіб, яка у відповідача відсутня.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 7 Закону про ліцензування видів господарської діяльності, чітко передбачено ліцензування такого виду господарської діяльності, як надання фінансових послуг, до яких відносяться послуги з фінансового лізингу (п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Після набрання чинності Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» № 222-VIII від 02.03.2015 (набрав чинності 28.06.2015) право на надання фінансових послуг (послуг з фінансового лізингу) може бути реалізовано лише після отримання відповідної ліцензії, яка у відповідача відсутня.

Частиною 1 ст. 227 ЦК України встановлено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином (ч. 2 ст. 227 ЦК України).

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Вищезазначені висновки суду щодо визнання договору фінансового лізингу недійсним, у зв'язку із його несправедливими умовами, відсутності ліцензії у відповідача, повністю узгоджується з висновком ВСУ у справі № 6-2766цс15, що була викладена у постанові суду від 16.12.2015.

За встановленого, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині визнання договору майнового лізингу № 505153 від 12.02.2016 недійсним та стягнення з відповідача на користь позивача 272 300,00 грн. - суму грошових коштів, перерахованих на розрахунковий рахунок ТОВ «Автомоторсгруп»; а також 1 000,00 грн. - витрат, пов'язаних з виконанням недійсного договору майнового лізингу № 505153 від 12.02.2016.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн., суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки;відшкодування збитків та моральної шкоди.

За викладеного судом встановлено, що ні норми чинного законодавства, які встановлюють відповідальність за порушення зобов'язань за договором, ні укладений між сторонами договір не передбачають такого правового наслідку порушення зобов'язань за договором як відшкодування моральної шкоди.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм цивільного законодавства, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Автомоторсгруп» про визнання недійсним договору майнового лізингу № 505153 від 12.02.2016, стягнення коштів та моральної шкоди.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст. 88 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача, понесені останнім при зверненні до суду судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 484,21 грн. (за позовні вимоги, що були задоволені судом) (а.с. 28 - 30), а решта суми сплаченого судового збору відшкодуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 109, 169, 197, 208, 209, 212-215, 223 - 233 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомоторсгруп» про визнання недійсним договору майнового лізингу № 505153 від 12.02.2016, стягнення коштів та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати договір майнового лізингу № 505153 від 12.02.2016, укладений між ОСОБА_1 (ік. НОМЕР_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомоторсгруп» (код ЄДРПОУ 14089073) - недійсним .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомоторсгруп» (код ЄДРПОУ 14089073, місцезнаходження: вул. Івана Мазепи, буд. 3, м. Київ, 01010) на користь ОСОБА_1 (ік. НОМЕР_1) 272 300,00 (двісті сімдесят дві тисячі триста) грн. - суму грошових коштів, перерахованих на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомоторсгруп».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомоторсгруп» (код ЄДРПОУ 14089073, місцезнаходження: вул. Івана Мазепи, буд. 3, м. Київ, 01010) на користь ОСОБА_1 (ік. НОМЕР_1) 1 000,00 (одна тисяча) грн. - витрати, пов'язаних з виконанням недійсного Договору майнового лізингу № 505153 від 12.02.2016.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомоторсгруп» (код ЄДРПОУ 14089073, місцезнаходження: вул. Івана Мазепи, буд. 3, м. Київ, 01010) на користь ОСОБА_1 (ік. НОМЕР_1)судові витрати по справі понесені позивачем у розмірі 3 484,21 грн. (три тисячі чотириста вісімдесят чотири гривні 21 коп.).

Заочне рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.ст. 223, 232 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.С. Наумова