Постанова

від 07.11.2016 по справі 904/4591/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2016 року Справа № 904/4591/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

головуючого судді: Кузнецова В.О.,

суддів: Науменка І.М., Вечірка І.О.

секретар судового засідання: Петровська А.В.

за участю сторін

від відповідача: Самойленко Т.В., довіреність № 03/13-06-2016 від 13.06.2016 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод полімерних матеріалів" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2016 р. у справі

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод полімерних матеріалів", м.Дніпропетровськ

до товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Майстер-Авто", м.Марганець, Дніпропетровська область

про стягнення 86 526,74 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2016 р. у даній справі (суддя Золотарьова Я.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Майстер-Авто" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод полімерних матеріалів" 379,19 грн. - 3% річних за користування чужими грошовими коштами, 1571,32 грн. сума інфляційного збільшення суми боргу, 5600,00 штраф у розмірі 5% від вартості несвоєчасно оплаченого товару, 253,15 грн. - пені, 2000,00 грн. витрат на послуги адвоката та суму судового збору у розмірі 147,77 грн. В решті позову відмовлено.

Згадане рішення обґрунтовано посиланням на порушення відповідачем умов договору поставки № 52 від 08.01.2014 р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

Не погодившись з даним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський завод полімерних матеріалів» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування господарським судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Скаржник вважає, що додаткова угода № 2 між сторонами не укладена, оскільки відповідач, отримавши проект додаткової угоди, другий її екземпляр зі своїм підписом та печаткою, які б підтверджували згоду на укладення угоди, позивачу не направив.

Судом першої інстанції не було враховано п.4 додаткової угоди та стягнуто з відповідача штраф у розмірі 5% від несвоєчасно оплаченого товару по графіку, визначеному у додатковій угоді № 2, що не відповідає умовам даної угоди.

На думку скаржника, неврахування господарським судом виконаних адвокатом робот, що зазначені у п.1 акту від 09.10.2015 р. та п.1 акту від 3.05.2016 р., є безпідставним.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач вважає безпідставним посилання позивача на неотримання другого примірника додаткової угоди, оскільки сторони не тільки уклали зазначену додаткову угоду, але й виконали її, що підтверджується здійсненими відповідачем оплатами відповідно до графіку, встановленому в даній додатковій угоді.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, відповідач зазначає, що дана справа не є складною і підготовка до розгляду не потребує аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат та зусиль, а тому, сплачені витрати порівняно з ціною позову та складністю справи, є неспівразмірними та завищеними.

07.11.2016 р. позивач не забезпечив в судове засідання явку повноважного представника, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів вважає, що неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши відповідність оскарженої ухвали нормам матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи таке.

08.01.2014 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод полімерних матеріалів" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Майстер-авто" (покупець) укладено договір поставки №52, за умовами якого, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця наступний товар: вапно, а покупець зобов'язується прийняти його на умовах цього договору.

Згідно п. 1.2. договору, кількість товару визначається в накладних (специфікаціях), які є невід'ємною частиною цього договору.

Загальна кількість товару та загальна вартість цього договору визначається сумою всіх накладних (специфікацій) до цього договору (п.1.4 договору).

У пункті 2.1. договору сторони погодили, що поставка кожної партії товару здійснюється на умовах FCA (пгт. Губініха, Дніпропетровської області відповідно до ІНКОТЕРМС- 2010).

Відповідно до п. 2.4 договору строки поставки - зазначаються в замовленні, яке може бути надане будь-яким прийнятним для сторін способом. Замовлення повинно бути надане постачальнику не пізніше ніж за 5 банківських днів до дати відвантаження.

Товар вважається переданим з моменту оформлення шляхом відмітки про його отримання на примірнику накладної (специфікації) за допомогою підпису представника покупця, повноваження якого закріплені в довіреності, оформленої відповідно до чинного законодавства України (п. 2.5 договору).

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 176 505,41 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними, а саме: №3 від 06.02.2015 р. на суму 41022,00 грн., №15 від 23.02.2015 р. на суму 39600,00 грн., №1 від 02.03.2015 р. на суму 38430,00 грн., №3 від 04.04.2015р. на суму 57453,40 грн.(а.с.26-29).

На оплату поставленого товару, позивач виставив відповідачу рахунки-фактури № 20/15 від 06.02.2015 р., № 31/15 від 23.02.2015 р., № 33/15 від 02.03.2015 р., № 53/15 від 04.04.2015 р.

Відповідно до п. 4.6. договору, оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 100% оплати вартості товару протягом 40 календарних днів з моменту отримання товару покупцем на підставі виставленого рахунку.

20.09.2015 р. між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 2 до договору поставки № 52 від 08.01.2014 р., яка була підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств.

Відповідно до п.1 додаткової угоди сторони підтверджуються наявність у покупця станом на 20.09.2015 р. заборгованості за договором поставки № 52 від 08.01.2014 р. перед постачальником у сумі 176 505,41 грн., яка виникла через невиконання та неналежне виконання покупцем своїх зобов'язань, встановлених п.4.6. договору поставки, а саме - не здійснена оплата товару за наступними накладними: №3 від 06.02.2015 р. на суму 41022,00 грн., №15 від 23.02.2015 р. на суму 39600,00 грн., №1 від 02.03.2015 р. на суму 38430,00 грн., накладна №3 від 04.04.2015 на суму 57453,40 грн.

У п. 2 додаткової угоди сторони встановили графік погашення заборгованості покупця перед постачальником в розмірі 176 505,41 грн., з кінцевим терміном погашення вказаної заборгованості до 20.12.2015 р.

Частиною 1 статті Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач здійснював оплату з порушенням строків, визначених графіком.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України).

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 договору разі порушення покупцем строку оплати товару обумовленими п. 4.6. договору, покупець сплачує штраф у розмірі 5% від вартості несвоєчасно оплаченого товару та пеню у розмірі 0,2% за кожен день прострочення.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, нарахував відповідачу штраф у розмірі 8825,27 грн. та пеню у розмірі 36987, 35 грн. за період з 02.06.2015 р. по 14.11.2015 р.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було порушено строки оплати заборгованості, встановлені додатковою угодою №2, за наступними платежами: - до 01.11.2015 р. - 14000,00 грн. - фактично оплачено 09.11.2015 р. - прострочка складає 8 днів; - до 08.11.2015 р. - 14000,00 грн. - фактично оплачено 25.11.2015 р. - прострочка складає 17 днів; - до 15.11.2015 р. - 14000,00 грн. - фактично оплачено 07.12.2015 р. - прострочка складає 23 дня; - до 22.11.2015 р. - 14000,00 грн. - фактично оплачено 17.12.2015 р. - прострочка складає 25 днів; - до 29.11.2015 р. - 14000,00 грн. - фактично оплачено 25.12.2015 р. - прострочка складає 26 днів; - до 06.12.2015 р. - 14000,00 грн. - фактично оплачено 11.01.2016р. - прострочка складає 36 днів; - до 13.12.2015 р. - 14000,00 грн. - фактично оплачено 17.03.2016р. - прострочка складає 95 днів; - до 20.12.2015 р. - 14000,00 грн. - фактично оплачено 30.03.2016 р. - прострочка складає 101 день.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу та пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення штрафу у розмірі 5 600,00 грн. та пені у розмірі 253,15 грн.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховані відповідачу 3% річних у розмірі 3 390,95 грн. за період з 19.03.2015р. по 31.03.2016 р. та інфляційні втрати у сумі 23 568,33 грн. за період з 19.03.2015 р. по 17.03.2016 р.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних, з урахуванням встановлених строків оплати, відповідно до додаткової угоди, приходить до висновку про часткове задоволення даної вимоги у розмірі 379,19 грн.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача інфляційних витрат у сумі 23568,33 грн., нарахованих за період з 19.03.2015 р. по 17.03.2016 р., колегія суддів враховує таке.

У п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. № 14 роз'яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) -це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 р., № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Таким чином, за встановленими додатковою угодою наступними платежами: - до 01.11.2015 р. - 14000,00 грн. - фактично оплачено 09.11.2015 р. - прострочка складає 8 днів; - до 08.11.2015 р. - 14000,00 грн. - фактично оплачено 25.11.2015 р. - прострочка складає 17 днів; - до 15.11.2015 р. - 14000,00 грн. - фактично оплачено 07.12.2015 р. - прострочка складає 23 дня; - до 22.11.2015 р. - 14000,00 грн. - фактично оплачено 17.12.2015 р. - прострочка складає 25 днів; - до 29.11.2015 р. - 14000,00 грн. - фактично оплачено 25.12.2015 р. - прострочка складає 26 днів, не може бути застосована індексація, оскільки прострочка за ними мала місце за період менший, ніж місяц.

Колегія суддів, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, з урахуванням встановлених строків відповідно до додаткової угоди №2 та проведених відповідачем оплат, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 617,85 грн.

21.07.2016 р. до господарського суду від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності, якою відповідач просив суд при вирішення даного спору застосувати строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені, нарахованої до 01.06.2015р.

Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

Оскільки у додатковій угоді передбачено, що його виконання здійснюється частинами відповідно до графіку погашення заборгованості, то початком перебігу строку позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, проте не сплатив його, і відповідно строк позовної давності застосовується щодо кожного простроченого платежу, який був визначений графіком.

Судом першої інстанції встановлено, що строк виконання зобов'язання відповідача щодо сплати штрафних санкцій відповідно до умов додаткової угоди настав: платіж зі строком оплати до 20.09.2015 р. - 6505,41 грн. - 20.09.2016 р.; платіж зі строком оплати до 27.09.2015 р. - 8000,00 грн. - 27.09.2016 р.; платіж зі строком оплати до 04.10.2015 р. - 8000,00 грн. - 04.10.2016 р.; платіж зі строком оплати до 11.10.2015 р. - 14000,00 грн. - 11.10.2016 р.; платіж зі строком оплати до 18.10.2015 р. - 14000,00 грн. 18.10.2016 р.; платіж зі строком оплати до 25.10.2015 р. - 14000,00 грн. -25.10.2016 р.; платіж зі строком оплати до 01.11.2015р. - 14000,00 грн. - 01.11.2016 р.; платіж зі строком оплати до 08.11.2015 р. - 14000,00 грн. -08.11.2016 р.; платіж зі строком оплати до 15.11.2015 р. - 14000,00 грн. - 15.11.2016 р.; платіж зі строком оплати до 22.11.2015 р. - 14000,00 грн. - 25.11.2016 р.; платіж зі строком оплати до 29.11.2015 р. - 14000,00 грн. - 29.11.2016 р.; платіж зі строком оплати до 06.12.2015 р. - 14000,00 грн. - 06.12.2016 р.; платіж зі строком оплати до 13.12.2015 р. - 14000,00 грн. - 13.12.2016 р.; платіж зі строком оплати до 20.12.2015 р. - 14000,00 грн. - 20.12.2016 р.

Позивач звернувся із даним позовом до суду 02.06.2016 р., тобто в межах спеціальної позовної давності в один рік, відтак господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що позовна давність щодо вимог про стягнення неустойки не спливла.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 15050,00 грн.

Відповідно до ч.3 ст.48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", дія якого поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи договір про надання юридичної допомоги від 03.09.2015 р., акти приймання - передачі від 09.10.2015 р., 31.05.2016 р. та 05.08.2016 р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП № 2893, виписки по особовим рахункам про перерахування 15 050,00 грн. із зазначенням платежу "оплата за надання юридичних послуг відповідно до договору б/н від 03.09.2016 р.", а також проаналізувавши проведену адвокатом роботу, врахувавши складність справи, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги позивача, оскільки понесені позивачем витрати порівняно з ціною позову та складністю справи є неспіврозмірними та достатньо завищеними.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника щодо неукладення додаткової угоди № 2, оскільки виходячи зі змісту ч.1 ст.638 ЦК України та ч.2 ст.180, ч.8 ст.181 ГК України неукладеним вважається договір, по істотним умовам якого сторонами не було досягнуто згоди. У даному випадку, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а дії сторін свідчать про те, що додаткова угода № 2 була укладена.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

Водночас, рішення господарського суду в частині стягнення інфляційних втрат прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 101-103,105,106 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод полімерних матеріалів" відмовити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2016 р. у справі №904/4591/16 змінити, виклавши у наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Майстер-Авто" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод полімерних матеріалів" 379,19 грн. - 3% річних за користування чужими грошовими коштами, 617,85 грн. інфляційних втрат, 5600,00 штрафу, 253,15 грн. - пені, 2000,00 грн. витрат на послуги адвоката та суму судового збору у розмірі 138,90 грн. Видати наказ. В решті позову відмовити".

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.О.Кузнецов

Судді І.М.Науменко

І.О.Вечірко