Ухвала

від 08.11.2016 по справі 14/59

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

УХВАЛА

"08" листопада 2016 р. Справа №14/59

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Калатай Н.Ф.

за участі секретаря судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін:

від позивача 1: не з'явився

від позивача 2: Вагоровська А.Е. адвокат згідно договору "про надання правової допомоги" №06/16-2 від 17.05.16

від відповідача: не з'явився

від апелянта: Зайченко В.М. адвокат згідно договору "про надання правової допомоги" №Пд-ПНВ/08 від 30.08.16

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_4

на рішення Господарського суду міста Києва від 11 лютого 2009 року

у справі №14/59 (суддя Нарольський М.М.)

за позовом 1) Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5

2) Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6

до Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна"

про визнання права власності та зобов'язання винити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11 лютого 2009 року задоволено позовні вимоги ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 до КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії (т. І, а.с.66-71)

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_4 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11 лютого 2009 року у справі №14/59 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю (т.І, а.с.162-168).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 р. у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 11.02.2009 р. відмовлено та повернуто апеляційну скаргу скаржнику.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016 р. ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 р. скасовано, а справу передано до суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження з огляду на те, що вирішуючи питання про дотримання ОСОБА_4 порядку подання апеляційної скарги, апеляційний суд мав звернути увагу на те, що про наявність оскаржуваного рішення вона дізналася від позивача-1 і лише під час виникнення питання про поділ їх майна.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва у справі №14/59 від 11 лютого 2009 року передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Чорногуз М.Г., суддів Агрикової О.В., Калатай Н.Ф.

10 жовтня 2016 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 11 лютого 2009 року у справі №14/59 прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді - Чорногуз М.Г., суддів Агрикової О.В., Калатай Н.Ф. справу призначено до розгляду на 25 жовтня 2016 року.

25 жовтня 2016 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду розгляд справи відкладено на 08 листопада 2016 року.

03 жовтня 2016 року від представника позивача-2 надійшло клопотання про залучення ОСОБА_7 до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог.

07 листопада 2016 року від представника апелянта надійшло заперечення на клопотання.

Розглянувши у судовому засіданні 08 листопада 2016 року клопотання позивача-2 про залучення ОСОБА_7 до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог, колегія суддів дійшла висновків про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Згідно ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

Враховуючи те, що позивачем-2 не обґрунтовано того, що рішення з господарського спору у даній справі може вплинути на права або обов'язки вказаної фізичної особи щодо однієї з сторін, а у рішенні суду першої інстанції станом на момент його прийняття не було вирішено питань щодо прав та обов'язків вказаної особи, колегія суддів дійшла висновку про те, що клопотання позивача-2 про залучення ОСОБА_7 до участі у справі в якості третьої особи задоволенню не підлягає.

У судовому засіданні 08 листопада 2016 року представник ОСОБА_4 надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник ФОП ОСОБА_6 у судовому засіданні 08 листопада 2016 року надав пояснення, в яких заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представники ФОП ОСОБА_5 та Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" у судове засідання 08 листопада 2016 року не зявились, про причини неявки колегію суддів не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення за штрих масовими ідентифікаторами 0411614809884 та 0411614809892.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

ОСОБА_4 звернулась до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою від 25.01.2016 р., на рішення Господарського суду міста Києва від 11 лютого 2009 року у справі №14/59, яким визнано за ФОП ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення № 101 загальною площею 286,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; та визнано за ФОП ОСОБА_6 права власності на 1/2 частку нежитлового приміщення загальною площею 286,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 мотивувала апеляційну скаргу тим, що з 25.10.1995 р. перебувала з ОСОБА_5 у шлюбі, який було розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27.01.2015 р. у справі № 753/14291/14-ц, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду порушує її право на поділ майна подружжя.

Апелянт зазначає, що за відсутності її письмової згоди, між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 10 квітня 2002 року було укладено Договір міни, відповідно до якого ОСОБА_5 передав ОСОБА_6 1/2 нежитлового приміщення підвалу № 101 загальною площею 215,8 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, натомість отримав від останньої 1/2 нежилого приміщення № 7, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 - перукарня-магазин, що складає 3/100 частин від нежилого будинку площею 1792,40 кв.м., розташованого по АДРЕСА_2. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 964 (т.І, а.с. 16).

Фактично ОСОБА_4 не погоджується з набуттям права власності ОСОБА_5 на майно за договором міни 10 квітня 2002 року та відповідно судовим рішенням у даній справі.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Так, відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст. ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

На укладення договору міни необхідною була письмова нотаріально посвідчена згода ОСОБА_4 Це ж випливає і з положень частини другої статті 369 ЦК України та частини третьої статті 65 СК України, на підставі яких для укладення одним із подружжя договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, згода другого з подружжя має бути нотаріально посвідчена.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із частиною першою статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 07.10.2015 у справі № 6-1622цс15.

В матеріалах справи відсутні документальні докази про визнання недійсним договору міни від 10 квітня 2002 року, який був підставою для здійснення ОСОБА_5 для визнання права власності на прибудову до приміщення № 101, яку позивачі визначають як самочинно новостворене майно.

Сторонами цього спору є співвласники нерухомого майна (кафе), що використовували його в господарській діяльності та здійснювали його будівництво, а також реєстраційний орган.

Тому визнання права, за наслідком використання позивачами - співвласниками спірного майна в їх господарській діяльності та здійснення щодо нього будівництва, не порушує права ОСОБА_4

Статтею 83 ГПК України передбачені права господарського суду щодо прийняття рішення, перелік яких є вичерпним. Нормами ГПК України не надано право господарському суду виходити за межі підстав або предмету позову, заявлених позивачем.

При цьому визнання недійсним Договору міни від 10 квітня 2002 року не є і не може бути предметом судового розгляду у даній справі.

У п. 29 Постанови Пленуму Верховного суду України 21.12.2007 р. № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" зазначено, що відповідно до положень статей 57, 61 СК України та 52 ЦК України майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

У пункті 5-2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Оскільки ані предмет, ані підстави позову про визнання права власності зокрема за ОСОБА_5 та ОСОБА_6, як фізичними особами-підприємцями, на об'єкт самочинного будівництва не стосувались прав ОСОБА_4 на поділ спільного майна подружжя, питання визначення порядку або способу поділу спільного майна подружжя у оспорюваному судовому рішенні не висвітлювалось, то у цій справі не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами справи, у зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження. При цьому, обставини, яким апелянт обґрунтовує апеляційну скаргу, не стосуються ані предмету, ані підстав позову в даній справі та за наявності підстав, підлягають вирішенню за окремим позовом в окремому провадженні, з урахуванням встановленої підсудності та підвідомчості такого спору, а права апелянта не можуть бути захищені у спосіб, який стосується предмету спору у даній справі.

За вказаних обставин відсутні правові підстави для здійснення апеляційного перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 11 лютого 2009 року у справі №14/59

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне припинити апеляційне провадження у справі № 14/59, порушене за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 11 лютого 2009 року, оскільки права апелянта оскаржуваним судовим рішенням не порушені,та питання про її права і обов'язки судом не вирішувалися.

Керуючись п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 86, 91, 101 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 11 лютого 2009 року у справі №14/59 залишити без задоволення.

2. Припинити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 11 лютого 2009 року у справі №14/59.

3. Справу №14/59 повернути до Господарського суду міста Києва.

Ухвала апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Ухвалу Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді О.В. Агрикова

Н.Ф. Калатай