Ухвала

від 08.11.2016 по справі 803/2495/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 р. Справа № 876/1046/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільмашпром» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 січня 2016 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільмашпром» до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

26 серпня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільмашпром» звернулося в суд з адміністративним позовом до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області, в якому просило податкове повідомлення-рішення від 16 липня 2015 року № НОМЕР_1 скасувати.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки викладені в акті перевірки про те, що господарські операції з придбання товарів ТО «ѳльмашпромВ» у ТзОВ В«ІнпромтехВ» 25 листопада 2014 року відбулись без переміщення та отримання товару, без належного оформлення документів та здійснені без мети реального настання правових наслідків є помилковими. Згідно договору поставки від 06 жовтня 2014 року №КП-И-СМП-001/10-14 транспортування обладнання відбувалося на умовах поставки EXW згідно Інкотермс 2000, які не передбачають транспортування товару. Крім того, висновок про здійснення зазначеної господарської операції без мети реального настання правових наслідків в акті перевірки не обґрунтований та суперечить викладеним в ньому обставинам. Використання придбаного обладнання в господарській діяльності підтверджується укладеним з ТОВ В«ВОВ» В«КовельсільмашВ» договором оренди майна від 01 березня 2013 року №50/14-61-ЮПВ та додатковою угодою до нього від 01 грудня 2014 року №7, згідно яких придбане ТО «ѳльмашпромВ» в ТзОВ В«ІнпромтехВ» обладнання в кількості 29 шт. передається в тимчасове платне користування ТОВ В«ВОВ» В«КовельсільмашВ» , де вартість оренди становить 65000,00 грн. Також вказує, що податковий орган неправомірно вимагав надання документів форми М-1, М-2, М-3, М-7, М-12, М-13, які затверджені наказом Міністерства статистики України від 21 червня 1996 року №193 В«Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалівВ» , оскільки такий наказ не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, а тому не є обов'язковим для застосування суб'єктами господарювання під час здійснення господарської діяльності.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12 січня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що Ковельська ОДПІ правомірно зменшила ТО «ѳльмашпромВ» розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2242471,00 грн, оскільки позивач не надав контролюючому органу необхідних первинних документів, які б підтверджували реальність здійснення господарської операції з поставки обладнання, а саме, не було надано документів на підтвердження транспортування та передачі придбаного в ТзОВ В«ІнпромтехВ» обладнання позивачу.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільмашпром» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що підприємством надані усі необхідні документи, якими підтверджується, що господарська операція по договору поставки спричинила реальні зміни майнового стану позивача, а надані первинні документи складені на підставі фактичного здійснення господарської операції та фіксують її.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, з 18 червня 2015 року по 24 червня 2015 року Ковельською ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТО «ѳльмашпромВ» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за листопад 2014 року. За результатами перевірки складено акт від 02 липня 2014 року №484/03-06-1501-33606749 (а.с.16-29).

Актом перевірки встановлено порушення ТО «ѳльмашпромВ» п.44.1 ст.44, ст.185, п.186.1 ст.186, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено завищення підприємством податкового кредиту по взаємовідносинах із ТзОВ В«ІнпромтехВ» за листопад 2014 року в сумі 2242471,00 грн та у декларації за листопад 2014 року завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (р.19 декларації) на суму 2242471,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки від 02 липня 2014 року №484/03-06-1501-33606749 Ковельською ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 16 липня 2015 року №0004791501(а.с.30).

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення). Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 186.1 статті 186 ПК України визначено, що місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

У статті 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов'язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Зокрема, згідно із пунктом 198.1 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший-третій цього пункту).

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи не підтвердженими митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» № 3609-V змінено формулювання цього пункту і вказано, що не відноситься до податкового кредиту сума податку, зокрема, підтверджена податковою накладною, яка була оформлена з порушенням вимог статті 201 ПК України.

Норми статті 201 ПК України, до яких відсилають правила пункту 198.6 статті 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов'язані з оформленням податкової накладної. У цій нормі містяться обов'язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов'язки учасників податкових відносини, пов'язані із складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов'язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.

Так, у пункті 201.1 статті 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначається: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Згідно з пунктом 201.6 цієї статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.10 зазначеної статті податкова накладна надається платнику податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Судом встановлено, що між ТО «ѳльмашпромВ» та ТзОВ В«ІнпромтехВ» укладено договір поставки від 06 жовтня 2014 року №КП-И-СМП-001/10-14(а.с.109-111).

Згідно вказаного договору ТзОВ В«ІнпромтехВ» (Продавець) зобов'язується передати, а ТО «ѳльмашпромВ» (Покупець) прийняти і оплатити в порядку та на умовах договору товар (обладнання), вказаний у Специфікації №1, яка є невід'ємною частиною цього договору (п.1.1 договору). Згідно зазначеної Специфікації №1 позивач придбав наступне обладнання в кількості 29 шт.: горизонтально-ковочну машину, нагрівач, ножиці, преси(а.с.112). Загальна вартість договору складає 13454824,47 грн, в тому числі ПДВ 20 % - 2242470,75 грн(пункт 2.1 договору). Згідно пункту 1.2 цього договору кількісні та вартісні характеристики обладнання, що є предметом поставки за цим договором, визначаються у Специфікації №1, що є невід'ємною частиною цього договору. Пунктом 3.1 зазначеного договору передбачено, що обладнання повинно бути поставлено на умовах EXW - франко-завод (м. Ковель, вул. Варшавська, 1) не пізніше 31 грудня 2014 року. Датою поставки вважається дата виписки відповідної товарної накладної (п.3.2 договору).

Для підтвердження даної господарської операції під час перевірки були надані позивачем видаткова накладна №41 від 25 листопада 2014 року, податкова накладна від 25 листопада 2014 року №1, платіжні доручення від 26 листопада 2014 року №2, №3, №4 (виписка по рахунку №26002055504542)(а.с.113-116).

Згідно видаткової накладної №41 від 25.11.2014 року(а.с.113) від позивача товар отримав ОСОБА_3 за довіреністю №57 від 25.11.2014 року.

При цьому колегія суддів бере до уваги той факт, що ТО «ѳльмашпромВ» не було надано актів прийому-передачі товару від продавця до покупця. Відсутність зазначених документів не дає змоги встановити фактичне надходження на підприємство товарно-матеріальних цінностей, ідентифікувати придбаний товар, а відтак підтвердити реальність здійснення господарської операції.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача на акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 30 листопада 2014 року(а.с.181-221), наказ на проведення інвентаризації від 23 червня 2015 року(а.с.222), інвентаризаційний опис №1 основних засобів від 23 червня 2015 року(а.с.223) ,оскільки ці документи не доводять факту отримання ТО «ѳльмашпромВ» товарів саме від ТзОВ В«ІнпромтехВ» .

Зазначені документи є внутрішніми документами підприємства, які виписуються в одному примірнику і використовуються для кількісно-сумарного обліку матеріальних цінностей, що надійшли йому та підтверджують використання підприємством матеріальних запасів, наявних на його складах, однак жодним чином не можуть підтверджувати факт передачі товару від конкретного продавця до покупця і, як наслідок, передачу права власності на товар, оскільки не містять жодної інформації про такі обставини. Такі документи, дають підстави для висновку про підтвердження цими матеріалами лише використання вже наявних у підприємства товарних запасів, однак не дає змоги встановити від кого конкретно, коли і за яких умов ці товарні запаси були ним отримані.

Колегія суддів зауважує, що документи та інші дані, що спростовують нереальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції, в даному випадку - умов поставки обладнання.

З матеріалів справи слідує, що ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивачем не надано відомостей і документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операції як поставка товару та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання.

Також колегія суддів вважає помилковими доводи позивача щодо відсутності обов'язку складати первинні документи на підтвердження виконання договору поставки з огляду на умови поставки товару (EXW - франко-завод).

Верховним Судом України у справі № 21-737во09 (постанова від 08 вересня 2009 року) зазначено: «здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік».

За таких обставин апеляційний суд зазначає про правильність висновку податкового органу щодо нереальності господарської операції з огляду на відсутність таких документів у платника податку під час його перевірки, оскільки таке свідчить про нездійснення самих господарських операцій.

Колегія суддів зазначає, що мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Крім того, слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак, у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що необхідність застосування підходу належної податкової обачності безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини «Булвес АД проти Болгарії», де зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Таким чином, «обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента тощо.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентами слід з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, з урахуванням вищевказаної позиції Європейського Суду з прав людини; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З наявного в матеріалах справи заперечення Ковельської ОДПІ слідує, що згідно баз даних, додатків 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)» до податкових декларацій з податку на додану вартість встановлено, що реалізоване в адресу ТзОВ «Сільмашпром» обладнання в кількості 29 шт., ТзОВ «Інпромтех» було придбане у жовтні 2014 року у ПАТ «Термоізоляція»(м. Харків, пров. Університетський, буд.1), по договору поставки від 04 серпня 2014 року № КП-ТИ-И-001/08-14 та згідно податкової накладної від 31 жовтня 2014 року № 45 на загальну суму 13421271,29 грн, в т.ч. ПДВ 2236878,55 грн. ПАТ «Термоізоляція», товари(обладнання), які реалізовані 31 жовтня 2014 року в адресу ТзОВ «Інпромтех» в кількості 29 шт., були придбані також 31 жовтня 2014 року у ТзОВ «Компанія «Гелікон»(м. Харків, пров. Університетський, буд.1) по договору поставки від 21 липня 2014 року №КП-КГ-ТИ-001/07-14, згідно податкової накладної від 31 жовтня 2014 року №48 на загальну суму 13386600,00 грн, в т.ч. ПДВ 2231100,00 грн.

Крім того, всі постачальники по ланцюгу постачання товарів(обладнання) ТзОВ «Інпромтех», ПАТ «Термоізоляція», ТзОВ «Компанія «Гелікон» перебувають на обліку в ДПІ у м. Дзержинському районі м. Харкова та знаходяться за однією юридичною адресою м. Харків пров. Університетський 1. Також, за цією адресою значиться ТзОВ «Динеро-Капітал», від якого ТзОВ «Сільмашпром» отримано кошти у вигляді фінансового кредиту в розмірі 13454824,47 грн для проведення розрахунків із постачальником товару(обладнання) - ТзОВ «Інпромтех».

Беручи до уваги невеликий проміжок часу та юридичну природу договору поставки колегія суддів приходить до висновку про безтоварність такої операції.

Із наведених вище фактів, слідує, що контрагентом позивача проведено транзитні фінансові потоки, спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, а тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками. Вказані факти свідчать про укладення договорів без мети настання реальних наслідків.

Доказами у справі підтверджується, що зазначений контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, взаємовідносини даного контрагента з іншими контрагентами вчинялися без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання так і валові витрати та податковий кредит.

Крім того, колегія суддів зазначає, що наявність оплати за спірними операціями сама по собі також не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність формування спірних сум податкових вигод позивачем, а отже підстав для скасування оскаржуваного рішення не має.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільмашпром» залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 січня 2016 року у справі № 803/2495/15 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

ОСОБА_4

Повний текст ухвали

виготовлений та підписаний

11 листопада 2016 року