Постанова

від 09.11.2016 по справі 924/533/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2016 р. Справа № 924/533/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Мельник О.В. ,

судді Бучинська Г.Б.

при секретарі Дроздюк О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3

третьої особи - не з'явився

від органу прокуратури - ОСОБА_4

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фортуна-Агро" на рішення господарського суду Хмельницької області від 29.08.16 р. у справі № 924/533/16

за позовом Державного підприємства "Агроспецсервіс"

до Приватного підприємства "Фортуна-Агро"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство аграрної політики та продовольства України

за участю прокуратури Хмельницької області

про визнання недійсним з моменту укладення договору про взаємну участь у веденні рослинницького сільськогосподарського виробництва від 02 липня 2014 року,

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 29.08.2016 р. у справі №924/533/16 (суддя Музика М.В.) позов Державного підприємства "Агроспецсервіс" до Приватного підприємства "Фортуна-Агро" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерства аграрної політики та продовольства України та за участю прокуратури Хмельницької області про визнання недійсним з моменту укладення договору про взаємну участь у веденні рослинницького сільськогосподарського виробництва від 02 липня 2014 року - задоволено.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення, виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Хмельницької області від 29.08.2016 р. у справі №924/533/16 відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 29.08.2016 р. та прийняти нове, яким у задоволенні позову Державному підприємству "Агроспецсервіс" - відмовити.

В апеляційній скарзі Приватне підприємство "Фортуна-Агро" посилається на порушення господарським судом Хмельницької області норм матеріального та процесуального права, що призвело до помилкових висновків. Крім того, апелянт вважає, що суд не в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Зокрема, у своєму рішенні господарський суд Хмельницької області, досліджуючи матеріали справи, встановив, що договір про взаємну участь у веденні рослинницького сільськогосподарського виробництва від 02 липня 2014 року із додатками № № 1,2 погоджено 02 липня 2014 року Міністром аграрної політики та продовольства України. Однак, жодної оцінки цьому факту господарським судом Хмельницької області не було надано.

Крім того, у п. 10.2 Статуту Державного підприємства Агроспецсервіс зазначено, що управління підприємством здійснюється його генеральним директором, який призначається Уповноваженим органом управління. Генеральний директор підприємства є підзвітнім уповноваженому органу управління.

У відповідності до п. 10.4. Статуту ДП Агроспецсервіс генеральний директор підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства в межах компетенції відповідно до цього Статуту.

Генеральний директор у відповідності до п. 10.5.10 Статуту укладає договори, видає довіреності, відкриває рахунки в установах банків.

Таким чином у межах компетенції, у відповідності до Статуту та наказу № 83-п від 05 квітня 2013 року генеральний директор ОСОБА_5 2 липня 2014 року уклав договір про взаємну участь у веденні рослинницького сільськогосподарського виробництва.

У оспорюваному договорі не передбачається передача в оренду чи в користування будь-якого державного майна (в тому числі земельної ділянки).

Адже у відповідності до п.1.4 Договору сторони в процесі здійснення сільськогосподарського виробництва не об'єднують майнові внески (вклади) у будь-якій формі. Цей договір не передбачає переходу будь-яких майнових прав на землю, посівний матеріал, матеріали та засоби виробництва тощо (як тих прав, що існували до

укладення договору, так і тих, що виникнуть в майбутньому) від однієї сторони до іншої, а також не призводить до виникнення у сторін права спільної власності на майно.

Крім того у відповідності до абз. 2 п. 3.1. оспорюваного Договору реалізація стороною-1 відповідних заходів, спрямованих на вирощування та збирання урожаю є виконанням робіт (наданням послуг) для сторони-2 і не призводить до переходу від сторони-2 до сторони-1 права користування землею чи будь-яких інших прав на землю.

Таким чином на оспорюваний правочин не поширюються вимоги та обмеження зазначені у Закону України Про управління об'єктами державної власності .

Отже, генеральний директор ДП Агроспецсервіс , укладаючи оспорюваний правочин володів усіма повноваженнями та діяв у відповідності до діючого на той час законодавства.

Таким чином, скаржник вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 29 серпня 2016 року підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 р. апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фортуна-Агро" прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

26.09.2016 р. Прокуратура Хмельницької області надіслала на адресу Рівненському апеляційному господарському суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити рішення господарського суду Хмельницької області від 29.08.2016 р. по справі №924/533/16 без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фортуна-Агро" без задоволення.

08.11.2016 р. на адресу Рівненського апеляційного господарського від Міністерства аграрної політики та продовольства України надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому Міністерство зазначило, що на правовідносини за спірним договором не розповсюджується дія Постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №296 щодо необхідності отримання відповідного рішення Кабінету Міністрів України, оскільки укладений між Відповідачем та Позивачем договір про взаємну участь у веденні рослинницького сільськогосподарського виробництва від 02 липня 2014 року не стосується об'єктів державної власності, перелік яких наведено в Законі України Про управління об'єктами державної власності та по відношенню до яких Кабінет Міністрів України здійснює функції з управління.

У судовому засіданні представник Приватного підприємства "Фортуна-Агро" - ОСОБА_2 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та надав пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 29.08.16 р. у справі №924/533/16 є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати і прийняти нове рішення.

Директор Приватного підприємства "Фортуна-Агро" - ОСОБА_3 підтримав правову позицію представника, та надав свої пояснення щодо обставин справи.

Представник Державного підприємства "Агроспецсервіс" ОСОБА_1 заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 29.08.16 р. у справі №924/533/16 є законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Прокурор Меленчук І.В. заперечила проти доводів апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 29.08.16 р. у справі №924/533/16 є законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судове засіданні апеляційної інстанції представник Міністерства аграрної політики та продовольства України не з'явився хоча про дату час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із статуту Державного підприємства „Агроспецсервіс» , затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 08.02.2014 року №63 (далі - статут), державне підприємство „Агроспецсервіс» засноване на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України (Уповноважений орган управління) і є підзвітний йому (п. 1.1. статуту).

Майно підприємства, як визначено п. 5.1. статуту, та доходи від використання цього майна є державною власністю і закріплюються за ним на праві господарського відання. Підприємство здійснює володіння, користування землею й іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та законодавства (п. 5.6. статуту).

Розпоряджатися майном, що належить до основних фондів, підприємство має право лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені господарським кодексом та іншими законами України (п. 5.8. статуту).

За попередньою згодою Уповноваженого органу управління підприємство має право передавати в оренду нерухоме майно, устаткування, транспортні засоби, інвентар, матеріальні цінності та інше майно, яке за ним закріплене, в порядку, передбаченому законодавством (п. 5.10. Статуту).

Державне підприємство „Агроспецсервіс» звернулося із заявою №12/14 від 27.03.2014 року до Міністерства аграрної політики та продовольства України та Управління державного майна, у якій повідомляє, що на балансі державного підприємства „Агроспецсервіс» перебувають земельні ділянки в кількості 32 (тридцять дві) загальною площею 904,6 га, що знаходяться в с. Цвітоха Славутського району Хмельницької області. У зв'язку із неможливістю підприємства здійснювати обробку земель, ДП „Агроспецсервіс» просить терміново надати письмове погодження на укладення договору про взаємну участь у сільськогосподарському виробництві та спільне використання майна.

02 липня 2014 року між приватним підприємством "Фортуна-Агро" (сторона - 1) та державним підприємством "Агроспецсервіс" (сторона-2) укладено договір про взаємну участь у веденні рослинницького сільськогосподарського виробництва (далі - договір), згідно п.1.1 якого сторони врегульовують взаємну участь у веденні рослинницького сільськогосподарського виробництва на земельних ділянках, які перебувають в постійному користуванні сторони-2 відповідно до Актів, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, а саме на земельних ділянках сільськогосподарського призначення загальною площею 904,6 га, які розташовані на території Цвітоської сільської ради Славутського району Хмельницької області за межами населеного пункту.

У відповідності до п. 2.1 договору, він має довгостроковий характер і його умови застосовуються до усіх етапів та видів рослинницького сільськогосподарського виробництва протягом дії договору.

Ведення сторонами рослинницького сільськогосподарського виробництва передбачає, що в обсягах, на умовах та порядку, які визначені цим договором здійснюється обробка земельної ділянки, її засівання, внесення добрив та виконання інших сільськогосподарських робіт спрямованих на вирощування врожаю, а також вжиття заходів щодо збирання врожаю, отриманого в результаті таких дій (п. 1.3. договору).

Відповідно до умов цього договору сторони в процесі здійснення сільськогосподарського виробництва не об'єднують майнових внесків (вкладів) у будь-якій формі. Цей договір не передбачає переходу будь-яких майнових прав на землю, посівний матеріал, матеріали та засоби виробництва тощо (як тих прав, що існували до укладення Договору, так і тих, що виникнуть в майбутньому) від однієї сторони до іншої, а також не призводить до виникнення у сторін права спільної власності на майно. Право власності на результати ведення сільськогосподарського виробництва виникає у кожної із сторін окремо, відповідно до умов цього договору. Даний договір передбачає надання сторонами одна одній послуг, виконання ними робіт (в т.ч. із переданням однією стороною частини продукції у власність іншої) і не призводить до виникнення між сторонами відносин спільної діяльності (п.1.4 договору).

У пункті 2.1 договору сторонами погоджено, що відповідно до умов цього договору, сторона-1 зобов'язується до початку чергового посівного сезону вжити заходів (виконати роботи) щодо підготовки земельної ділянки до посівної кампанії, здійснити обробку земельної ділянки, а в період чергового посівного сезону забезпечити засівання земельної ділянки, внесення добрив, а також вжити інших заходів, спрямованих на вирощування врожаю. В період підготовки до посівної, проведення засівання та вирощування сільськогосподарської продукції сторона-2 надає стороні-1 організаційне та консультаційне забезпечення, а також інші послуги склад і обсяг яких узгоджуються сторонами. При цьому, сторона-2 не втручається безпосередньо у виробничі процеси та зобов'язується не чинити дій, які могли б перешкодити виконанню стороною-1 робіт (заходів) передбачених п.1.2 цього договору.

Пункт 2.2 договору передбачає, що під час дії цього договору плата за земельну ділянку вноситься на загальних підставах та в порядку визначеному нормами чинного законодавства України.

До моменту збирання врожаю, власником незавершеного виробництва (незібраної сільськогосподарської продукції) є сторона-1 (п.2.4 договору).

Згідно п.2.5 договору, після завершення робіт спрямованих на вирощування врожаю, його достигання та з настанням часу його збирання, сторони визначають порядок дій та взаємних розрахунків:

2.5.1 сторона-1 самостійно та за власний рахунок здійснює збирання врожаю на земельній ділянці і повідомляє сторону-2 про склад та обсяг зібраного врожаю. У разі необхідності сторона-2 може направити уповноваженого представника для підтвердження та узгодження наданої інформації. Після завершення робіт із збирання врожаю, сторона-1 складає Акт, в якому відображається склад і обсяг зібраної продукції та інші її якісні та кількісні характеристики, який направляє стороні-2.

2.5.2 Уся сільськогосподарська продукція, зібрана стороною-1 відповідно до п.2.5.1. та інших умов цього договору підлягає доставці за місцезнаходженням сторони-1 і зберіганню на території сторони-1.

2.5.3 Сторона-1 набуває права власності на 97% зібраної продукції, а сторона-2 - на 3% зібраної продукції. Право власності на продукцію виникає у сторін з моменту складання Акту, зазначеного у п.2.5.1 цього договору. Сторона-1 забезпечує надання стороні-2 послуг безоплатного зберігання належної стороні-2 (відповідно до п.2.5.2.-2.5.3. цього договору) продукції на своїй території протягом 1-го місяця з моменту виникнення у сторони-2 права власності на неї. До завершення вказаного терміну сторона-2 повинна розпорядитись належною їй частиною продукції або узгодити умови подальшого зберігання.

Відповідно до п.2.6 договору, з моменту збирання та розподілу продукції відповідно до п.2.5 цього договору, сторони вважаються такими, що належним чином виконали свої зобов'язання по наданню одна одній послуг (виконанню робіт), що обумовлені цим договором та отримали належне відшкодування за них. Окрема оплата наданих послуг (виконаних робіт) у такому випадку не проводиться.

У пункті 3.1 договору сторонами домовлено, що сторона-2 надає можливість стороні-1 безперешкодно виконувати сільськогосподарські роботи та вживати інших заходів спрямованих на вирощування та збирання врожаю на земельній ділянці. При цьому, реалізація стороною-1 відповідних заходів спрямованих на вирощування та збирання врожаю є виконанням робіт (наданням послуг) для сторони-2 і не призводить до переходу від сторони - 2 до сторони - 1 права користування землею чи будь-яких інших прав на землю.

В силу положень п.4.1 договору, договір укладений строком на 40 років з моменту його підписання і до закінчення строку його дії.

Якщо після закінчення строку дії Договору між Сторонами залишаться невиконані зобов'язання, що виникли з нього, то відповідні умови цього Договору застосовуються до повного виконання таких зобов'язань (п.4.2 договору).

Договір набирає чинності після його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (п.6.1 договору).

Договір про взаємну участь у веденні рослинницького сільськогосподарського виробництва від 02.07.2014 року підписано представниками ПП „Фортуна-Агро» , ДП „Агроспецсервіс» та скріплено печатками підприємств.

У додатках №1 та №2 до договору від 02.07.2014 року про взаємну участь у веденні рослинницького сільськогосподарського виробництва наведено перелік серій та номерів державних актів на 32 земельні ділянки, що є предметом договору, а також погоджено акт прийняття-передачі земельних ділянок до договору про взаємну участь у веденні рослинницького сільськогосподарського виробництва відповідно.

Також матеріалів справи вбачається, що Договір про взаємну участь у веденні рослинницького сільськогосподарського виробництва від 02.07.2014 року із додатками №№1, 2 погоджено 02.07.2014 року Міністром аграрної політики та продовольства України. (арк.99).

Однак, не погоджуючись із вище викладеним позивач, вважаючи, що оскаржуваний договір укладено без дотримання вимог чинного законодавства України, звернувся з даними позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За приписами п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ст.202 ЦК України).

Відповідно до ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Згідно з ч.2 ст. 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

На відміну від будь-яких інших зобов'язань, в яких інтереси сторін є протилежними і відбувається перехід майна (права на майно) або результату роботи (послуги) від однієї сторони до іншої, при цьому, одна сторона має на меті продати (передати в користування) майно (результат роботи, послуги) та отримати за це певну грошову суму, а інша - набути майно (право на майно), отримати результат роботи, послугу тощо, в правовідносинах спільної діяльності взаємні права і обов'язки сторін опосередковані необхідністю досягнення загальної мети, тобто сторони мають загальний інтерес.

Як вбачається з умов спірного договору про взаємну участь у веденні рослинницького сільськогосподарського виробництва, сторони врегульовують взаємну участь у веденні рослинницького сільськогосподарського виробництва на земельних ділянках площею 904,6 га, які перебувають в постійному користуванні позивача, з метою вирощування врожаю, отриманого в результаті обробки земельної ділянки, її засівання, внесення добрив та виконання інших сільськогосподарських робіт, а також вжиття заходів щодо збирання врожаю та його розподілу у визначених пропорціях (позивачеві - 3%, відповідачеві - 97%).

Таким чином, сторони спірного договору домовились діяти спільно з метою досягнення загальної мети - вирощування та отримання врожаю, а всі інші умови договору цій домовленості не суперечать і її не спростовують, відтак, колегія суддів вважає, що цей договір містить всі ознаки спільної діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, державне підприємство "Агроспецсервіс" є державним підприємством із 100-відсотковою часткою державного майна у його статутному фонді, засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України і є підзвітним йому, що, в свою чергу, свідчить про специфіку регулювання його господарської діяльності, яка здійснюється, зокрема, і Законом України "Про управління об'єктами державної власності".

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

В силу положень ст. 4 цього Закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління).

Відповідно до п. 20 ч.1 ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань погоджують підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери їх управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них та контролюють виконання умов цих договорів.

Згідно з пп. "л" п.18 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296 затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (далі - Порядок), який визначає механізм і процедуру укладення такими підприємствами договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Відповідно до приписів пунктів 2, 3 зазначеного Порядку суб'єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить (далі - орган управління), звернення щодо погодження укладення договору разом з відповідним пакетом документів, а орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб'єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін'юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України, до якого додаються: звернення суб'єкта господарювання до органу управління щодо погодження укладення договору разом з документами, що передбачені підпунктами 2 - 6 пункту 2 цього Порядку, а також погоджений органом управління проект договору; висновок органу управління щодо відсутності встановлених законодавством заборон та обмежень на використання майна суб'єкта господарювання, якщо таке використання передбачається договором; висновок органу управління про відповідність галузевим концепціям і програмам розвитку пропозицій суб'єкта господарювання, який планує укласти договір.

В подальшому, відповідно до пунктів 4, 5 Порядку орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзацах четвертому - шостому пункту 3 цього Порядку. У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб'єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.

Отже, лише дотримання зазначених норм може свідчити про відповідність укладеного договору вимогам.

Відтак, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дотримання всіх необхідних визначених Порядком процедур, необхідних для укладення договору про спільну діяльність із державним підприємством, зокрема, погодження Кабінету Міністрів України, що в силу вимог зазначеного вище Порядку, є обов'язковим.

Крім того, з письмових пояснень №31-4/1099 від 15.08.2016 року Міністерства аграрної політики та продовольства України, наданих суду першої інстанції, вбачається, що у Міністерства відсутня інформація щодо погодження Міністерством договору про взаємну участь державного підприємства „Агроспецсервіс» та приватного підприємства „Фортуна-Агро» у веденні рослинницького сільськогосподарського виробництва від 02.07.2014 року.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному законодавством.

Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Так, підставою недійсності правочину, відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлю-на законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили - відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. (стаття 235 Цивільного кодексу України).

Поряд з встановленими обставинами порушення вимог законодавства, якими визначено певну процедуру укладення спірного договору, колегія суддів також звертає увагу на норму ч.1 ст. 241 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину. Разом з тим, договір, який в даному випадку мав би бути схвалений рішенням Кабінету Міністрів України про погодження укладення договору, такого схвалення не отримав (аналогічна позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 04.03.2014 року у справі №924/1160/13).

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанцій дійшла висновку про те, що укладення договору про спільне вирощування та отримання врожаю Державним підприємством „Агроспецсервіс» та Приватним підприємством „Фортуна-Агро» , а також розподілу врожаю у визначених пропорціях (Державному підприємству - 3%, Приватному підприємству - 97%) суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки вчинене за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Крім того, апеляційний суд критично оцінює твердження Міністерства аграрної політики та продовольства України що на правовідносини за спірним договором не розповсюджується дія Постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №296 щодо необхідності отримання відповідного рішення Кабінету Міністрів України, оскільки укладений між Відповідачем та Позивачем договір про взаємну участь у веденні рослинницького сільськогосподарського виробництва від 02 липня 2014 року не стосується об'єктів державної власності, перелік яких наведено в Законі України Про управління об'єктами державної власності та по відношенню до яких Кабінет Міністрів України здійснює функції з управління, враховуючи наступне.

З матеріалів справи та з положень п.5.1.,п.5.6., п.5.8. та п.5.10 Статуту державного підприємства вбачається, що позивач є державним підприємством із 100 - відсотковою часткою державного майна у його статутному капіталі та здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності, тому колегія суддів вважає правомірним застосуванням судом першої інстанції Постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 року №296, якою затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Відтак, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо визнання договору про взаємну участь у веденні рослинницького сільськогосподарського виробництва від 02.07.2014 року, укладеного між ПП „Фортуна-Агро» та ДП „Агроспецсервіс» , недійсним, оскільки оспорюваний договір не був погоджений Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням вище викладеного, доводи апеляційної скарги Приватного підприємства "Фортуна-Агро" суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє.

Як роз'яснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду першої інстанції указаним вимогам відповідає.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фортуна-Агро" на рішення господарського суду Хмельницької області від 29.08.16 р. у справі № 924/533/16 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Справу №924/533/16 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Бучинська Г.Б.