Постанова

від 17.04.2007 по справі 20-11/001

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20-11/001

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

25 квітня 2007 року  

Справа № 20-11/001

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін

позивача: Пискарьова Сергія Михайловича, довіреність №  012   від 12.12.06;

відповідача: Гришиної Ганни Вікторівни, довіреність №  б/н   від 09.10.06;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантис ЛТД" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя    Дмитрієв В.Є.) від 12.03.2007 у справі № 20-11/001

за позовом           товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Фіш" (вул. М. Жукова, 39-85,Сімферополь,95035)

до           товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантис ЛТД" (вул. Первомайська, 10,Кача, м. Севастополь,99804); (99011, м. Севастополь, вул. Суворова, 22-А)

про стягнення заборгованості

                                                            ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 12.03.2007 у справі 3 20-11/001 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Фіш" до товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантис ЛТД" про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантис ЛТД"  на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Фіш" заборгованість в розмірі 70607,16 грн.

В задоволенні іншої частині позовних вимог відмовлено.

В основу рішення головним чином були покладені загальні норми господарського та цивільного права, а саме норми статей 525, 526 Цивільного Кодексу України. Суд дійшов до висновку, що відповідач свої договірні зобов'язання не виконав, доказів оплати за поставлений товар суду не надав.

Не погодившись з цим судовим актом, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким провадження у справі припинити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий господарський суд порушив норми матеріального та процесуального права. Так, відповідач посилається на те, що на момент подачі позовної заяви права та інтереси товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Фіш" порушені не були. Більш того, на думку скаржника, обов'язок по сплаті суми боргу за договором ще не настав, так як не має факту належного повідомлення товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантис ЛТД" про вимогу провести сплату за поставлений товар в розумінні статті 530 Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідач посилається на те, що претензія, яка була надіслана позивачем на адресу відповідача, не має юридичної сили, оскільки підписана не уповноваженою особою.

Представник позивача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає рішення господарського суду міста Севастополя законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає.

Розпорядженням виконуючого обов'язки голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.04.2007 суддю Щепанську О.А. замінено на суддю Гоголя Ю.М.

Розпорядженням виконуючого обов'язки голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.04.2007 суддю Гоголя Ю.М. замінено на суддю Щепанську О.А.

Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантис ЛТД" не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать про те, що 22.08.2006 між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Фіш" та товариством з обмеженою відповідальністю "Атлантис ЛТД" було укладено договір купівлі-продажу № 1, відповідно до умов якого позивач продає, а відповідач приймає та сплачує свіжоморожену рибу у кількості 1,485 т. на загальну суму 32670,00 грн.

22.08.2006 між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Фіш" та товариством з обмеженою відповідальністю "Атлантис ЛТД" було укладено договір купівлі-продажу № 2, відповідно до умов якого позивач продає, а відповідач приймає та сплачує свіжоморожену рибу у кількості 1,725 т. на загальну суму 37950,00 грн.

Таким чином, відповідно до умов договорів вартість поставленого товару складає 70620,00 грн.

Відповідно до пункту 2.2 Договорів відповідач зобов'язаний здійснити передплату за поставлений товар у сумі, вказаної у рахунку позивача.

Обставини справи свідчать про те, що позивач поставив відповідачу товар на суму 32664,06 грн. на підставі договору № 1 по накладній № РН - 0000001 від 22.08.2006 (а. с. 9), а також товар на суму 37943,10 грн. на підставі Договору № 2 по накладній № 0000002 від 28.09.2006 (а. с. 10).

Таким чином, позивач поставив товар відповідачу на загальну суму 70607,16 грн.

У зв'язку з тим, що договорами не передбачено умови оплати товару після його поставки, апеляційною інстанцією вважається вірним висновок господарського суду міста Севастополя про те, що строк виконання зобов'язання по оплаті договорами не визначений.

При цьому, дані обставини справи сторонами не заперечуються та підтверджені матеріалами справи.

Позивач зобов'язання за договорами виконав в розмірі 70607,16 грн.

Відповідно до пункту 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець  зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття  товаророзпорядчих  документів   на   нього,   якщо договором  або  актами  цивільного  законодавства  не встановлений інший строк оплати товару.

На момент подачі позовної заяви відповідач заборгованість перед позивачем за договорами не погасив.

Господарський суд міста Севастополя вірно зазначив, що у даному випадку необхідно керуватися положеннями пункту 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до яких - якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, у даних спірних правовідношеннях сторін необхідно визначити наявність факту пред'явлення вимоги.

Відповідач у письмових поясненнях (а. с. 57) підтверджує факт отримання ним претензії позивача (а. с. 51), однак розцінює його як неналежний документ.

Апеляційна інстанція вважає необхідним зазначити, що в будь-якому разі, уповноважений представник відповідача у судовому засіданні в суді першої інстанції був повідомлений належним чином від уповноваженого представника позивача про необхідність сплати певної суми за договором.

Крім того, суд враховує те, що фактично, відповідач ухиляється від вручення вимоги про сплату суми боргу від товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Фіш". Так, матеріали справи містять претензію, на зворотній сторінці якого є акт від 23.02.2007 (а. с. 51) про те, що відповідач ухилився від підпису про вручення йому претензії та двох рахунків. Більш того, відповідач у судових засіданнях, у відзиву на позовні вимоги та в апеляційній скарзі підтверджує факт отримання ним цих документів, що, відповідно, свідчить про зазначене ухилення та недобросовісність боржника.

Стосовно визначенню терміну „вимога”, судова колегія звертає увагу на наступні положення чинного законодавства України. Так, відповідно до „Методики з організації державного нагляду за системою управління якістю на етапі експлуатації ядерних установок”, вимога - це сформульовані потреба     або очікування, загальнозрозумілі або обов'язкові. Таким чином, вбачається, що відповідач, отримавши копію позовної заяви або заслухавши доводи позивача у судовому засіданні, вже повинен був зрозуміти про наявність з боку  товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Фіш" вимоги сплатити кошти за договором.

Чинне законодавство України та норми Господарського процесуального кодексу України окремо, не містять прямої вказівки стосовно тотожності моменту подання позовної заяви і пред'явлення вимоги боржнику. Враховуючи вищенаведене, в рішенні що оскаржується, господарський суд першої інстанції прийшов до висновку, за своїм власним розсудом, на підставі наданих доказів та конкретних обставин справи, про доведеність позивачем факту повідомлення відповідача (боржника) про необхідність сплати у певний строк відповідної суми боргу. Судова колегія погоджується з цим висновком господарського суду міста Севастополя та вважає необхідним застосувати у даному випадку також аналогію права і звернути увагу на наступні положення законодавства.

Так, термін „позов” у законодавстві України надано лише у Правилах  Укрстрахнагляду від 25.03.1997  № 19-1 (Правила добровільного страхування транспортних засобів (КАСКО), відповідно до пункту 10 яких - позов це засіб  судового  захисту  порушеного  права  або права,  що  оспорюється  у  зв'язку  з  невиконанням умов договору страхування. У даному випадку, по аналогії, розуміється невиконання стороною договірних зобов'язань. При цьому, обставини справи свідчать про те, що момент оскарження та оспорювання суми боргу наступив саме після невиконання у семиденний строк вимог, які містить позовна заява. Так, відповідач у господарському процесі не позбавлений права, після отримання ним позову, у процесі провадження, погасити заборгованість по договору та заявити клопотання про припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.   

Колегія суддів погоджується з думкою відповідача про те, що на момент звернення позивача до суду його права не були порушені, але цій факт не може виступити причиною відмові у позові тоді, коли порушення прав та інтересів сталося в момент розгляду справи.

В обґрунтування даного висновку також свідчать загальні положення цивільного та господарського права, а саме зміст глави 3 Цивільного кодексу України та окремо пункт 1 статті 15 Цивільного кодексу України, якими визначені способи та право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також зміст статті 1 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою - підприємства,  установи, організації, інші юридичні особи (у тому  числі  іноземні),  громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта  підприємницької  діяльності  (далі  - підприємства  та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або  оспорюваних прав   і  охоронюваних  законом  інтересів,  а  також  для  вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Крім того, судова колегія виходить із принципів справедливості та розумності судового процесу, характер яких свідчить про необхідність продовження провадження у справі у випадку виникнення факту порушення права сторони (позивача) в процесі розгляду. При цьому, такий висновок суду не суперечить нормам статті 49 Господарського процесуального кодексу України, стосовно розподілу судових витрат, а саме правомірного покладення судом першої інстанції таких витрат на позивача, оскільки дії позивача призвели до виконання зобов'язання у судовому порядку, про тому, що відповідачем не понесене будь-яких додаткових витрат, якщо б це питання вирішувалося у загальному порядку (поза господарського провадження).  

Крім того, судова колегія вважає належним доказом - претензію позивача з вимогою про оплату товару з доданими до неї відповідними рахунками, яки були направлені на адресу відповідача в процесі провадження в суді першої інстанції. Так, вбачається, що даний документ дійсно був підписаний не уповноваженою особою, про що і не заперечує позивач, однак, при цьому, факту належності доданих рахунків (рахунку  СФ-0001 від 22.08.2006 та рахунку  СФ-002 від 28.08.2006) відповідач не оскаржує. Таким чином, колегія суддів також вважає доведеним і наявним факт сповіщення товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантис ЛТД" про вимогу сплатити кошти за договором, шляхом виставлення рахунків.

Відповідач в апеляційній скарзі також посилається на суперечливість судового рішення. Так, скаржник вказує на те, що суд спочатку помилково зазначив, що строк виконання зобов'язання за договором на час розгляду настав, а потім, те, що на момент подачі позовної заяви строк виконання зобов'язання ще не настав. Однак, судова колегія вважає це посилання відповідача неспроможним, оскільки твердження господарського суду позначає різні моменти часу та процесуального стану обставин справи, - до початку порушення у справі та на момент прийняття рішення.

З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла до висновку, що  строк виконання зобов'язання настав не тільки, як вірно зазначив господарський суд міста Севастополя, після подачі позовної заяви (отримання відповідачем її копії), а і на момент прийняття рішення у справі, що, відповідно свідчить  про необхідність задоволення позову з покладенням судових витрат на позивача.

З урахуванням викладеного, судова колегія  вважає, що рішення господарського суду міста Севастополя є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантис ЛТД" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 12.03.2007 у справі № 20-11/001  залишити без змін.

Головуючий суддя                                                  

Судді