Рішення

від 08.11.2016 по справі 923/862/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2016 року Справа № 923/862/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. при секретарі Івлевій В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Позивача: Скадовської міської ради Скадовського району Херсонської області (місцезнаходження м.Скадовськ Херсонської області вул.Гагаріна,63, код ЄДРПОУ 26285017 )

до Відповідача : Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона № 156" (місцезнаходження м.Скадовськ Херсонської області вул.Пасічника, буд.144-А, код ЄДРПОУ 01352830 )

про визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею та зобов'язання припинити користування земельною ділянкою

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 дов. № 03-10-983 від 22.08.2016, ОСОБА_2 дов. № 03-10-983 від 22.08.2016, ОСОБА_3 дов. № 03-10-26 від 11.01.2016

від відповідача - ОСОБА_4 дов. № б/н вд 18.08.2016

Скадовська міська рада Скадовського району Херсонської області (в подальшому Позивач) звернулась до господарського суду Херсонської області з позовом до приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона № 156" ( в подальшому Відповідач), з позовною заявою та просить суд прийняти рішення, яким визнати недійсним державний акт на право постійного користування землею, виданий Скадовському ПМК-156, та зобов'язати Відповідача припинити користування земельною ділянкою площею 2,30494 га, розташованою в місті Скадовську Херсонської області по вулиці Пасічника, 144-А, яка була надана в постійне користування державному підприємству Скадовська ПМК-156 та повернути її у комунальну власність територіальної громади міста Скадовська.

Ухвалою від 10.08.16р. (а.с.1) суд прийняв позовну заяву, порушив провадження у справі та призначив справу до розгляду в засіданні господарського суду на 23.08.2016 року. Цією ж ухвалою суд зобов'язав відповідача надати письмовий відзив на позов з документальним обґрунтуванням викладених в ньому обставин, копії статутних та реєстраційних документів.

Відповідач надав письмовій відзив по суті позовних вимог (а.с.38-68), проти позову повністю заперечує, вважає, що є належним та законним користувачем спірної земельної ділянки, оскільки підприємство-Відповідач виникло у результаті перетворення державного підприємства ПМК-156 спочатку у ВАТ ПМК-156, а згодом у ПАТ ПМК-156, отже, є повним правонаступником прав та обов'язків державного підприємства ПМК-156.

Ухвалою від 23.08.2016р. (а.с.84) на клопотання Позивача суд розгляд справи відклав на 08.09.2016р.

Позивач у судовому засіданні 08.09.2016р. заявив про уточнення позовних вимог.

Пунктом 4 ст. 22 ГПК України встановлено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Керуючись п. 4 ст. 22 ГПК України, Позивач до початку розгляду позовних вимог по суті подав заяву про зміну (уточнення) предмету позову та просить суд

- 1. Визнати недійсним державний акт на право постійного користування землею серії ХС-XVI-1-3 від 03.01.1994 року, виданий Скадовському ПМК-156.

- 2. Визнати відсутнім у Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона №156" права користування земельною ділянкою площею 2,30494 га, розташованої в місті Скадовську Херсонської області по вулиці Пасічника, 144-А, та зобов'язати повернути земельну ділянку у комунальну власність територіальної громади міста Скадовська.

Ухвалою від 08.09.2016р. (а.с.124) суд визначив на клопотання сторін розгляд справи здійснити у розумні строки, з урахуванням приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини), прийняти заяву Позивача про зміну предмету позову, розгляд справи відклав на 31 жовтня 2016 р. з урахуванням зміни (уточнення) Позивачем предмету позову.

В судовому засіданні 31.10.2016р. оголошено перерву до 08.11.2016р. Отже, всі учасники провадження належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Позивач позовні вимоги підтримав та просить суд їх задовольнити. Представник відповідача заперечує проти задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення Позивача та Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

в с т а н о в и в :

Відповідно до Статуту Відповідача (а.с.47-68) він є юридичною особою, яка утворена в результаті приватизації відкритого акціонерного товарситва "Пересувна механізована колона № 156" (ВАТ "ПМК-156") та є правонастуником ВАТ "ПМК-156" - п.п.1.2, 1.3 Статуту.

В свою чергу ВАТ "ПМК-156", відповідно до Статуту (а.с.113-115) засновано відповідно до рішення регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області від 11.01.1996р. шляхом перетворення державного підприємства ПМК-156 у відкрите акціонерне товариство відповідно до Декрета Кабінету Міністрів України "Про особливості приватизації майна в агропромісловому комплексі" від 17.95.93р. № 51-93.

Відповідно до Свідоцтва про власність (а.с.22), реєстраційний №115 від 16 вересня 1996 року, виданого РВ ФДМ України по Херсонській області Відкритому акціонерному товариству "ПМК-156", ВАТ було власником майна - цілісного майнового комплексу держпідприємства ПМК-156, що також підтверджується копією наказу №1072 від 11 вересня 1996 р. "Про завершення приватизації Відкритого акціонерного товариства "ПМК-156" (а.с.24) та копією Акту приймання-передачі державного майна від 16 вересня 1996 року № 191 ( а.с.23).

У Свідоцтві про власність зазначено, що воно видане Відкритому акціонерному товариству "ПМК-156" на підтвердження того, що ВАТ є власником майна цілісного майнового комплексу державного підприємства ПМК-156, яке знаходиться у м. Скадовську по вул. Пасічника, 144-А. Майно перейшло у власність ВАТ ПМК-156 відповідно до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" та Декрету Кабінету Міністрів України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 17 травня 1993 року № 51-93 на підставі наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області № 1072 від 11 вересня 1996 року "Про завершення приватизації ВАТ "ПМК-156". Назване майно передано Регіональним відділенням ФДМ України по Херсонській області згідно з актом передачі державного майна від 16 вересня 1996 року № 191.

Позивач обгрунтовує свої позовні вимоги ( про визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею серії ХС-XVI-1-3 від 03.01.1994 року, виданого Скадовському ПМК-156 та визнання відсутнім у Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона №156" права користування земельною ділянкою площею 2,30494 га, розташованої в місті Скадовську Херсонської області по вулиці Пасічника, 144-А) тим, що у жодному із приватизаційних та статутних документів Відповідача не значиться, що земельна ділянка, на якій було розташоване державне підприємство ПМК-156, передається ВАТ "ПМК-156". Не зазначено також, що Акт на право постійного користування землею, який належав державному підприємству ПМК-156, передається ВАТ "ПМК-156". У міській раді відсутня інформація, що ВАТ "ПМК-156" чи ПрАТ "ПМК-156" зверталися за дозволом на оформлення земельної ділянки в оренду чи на викуп.

Позивач повідомив , що рішенням Скадовської міської ради народних депутатів від 28 травня 1992 року за № 92 саме державному підприємству Скадовському ПМК-156 у відповідності до вимог частини четвертої статті 7 Земельного кодексу України (у редакції від 18 грудня 1990 року) було надано у постійне користування для розміщення промислової бази (котельні, РБУ, майстерень, побутових приміщень, складів, землю загальною площею 2,30494 га, що підтверджувався Державним актом на право постійного користування землею.

Разом з тим, статутні документи Відповідача свідчать, що після приватизації державного підприємства ПМК-156, Відкрите акціонерне товариство (а в подальшому Приватне акціонерне товариство) "ПМК-156" не набуло у встановленому законом порядку права на власність чи користування (оренди) спірною земельною ділянкою. Відтак Позивач стверджує, що ПрАТ "ПМК-156" використовує земельну ділянку, на якій розташоване його нерухоме майно, безпідставно, порушує інтереси власника щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності.

Враховуючи вищезазначене, Скадовська міської рада листом від 09 червня 2016р. За №03-10-621 направила вимогу директору ПрАТ "ПМК-156" повернути Державний акт на право постійного користування землею який видавався державному підприємству - Пересувна механізована колона № 156. Листом від 02 липня 2016 року за № 55 директор ПрАТ "Пересувна механізована колона № 156" відмовився повернути Державний акт на право постійного користування землею, виданого державному підприємству Скадовське ПМК-156, з посиланням на рішення Конституційного суду України № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року та висунув вимоги щодо компенсації вартості майна, яке було приватизовано.

Позивач також обгрунтовує свої вимоги приписами статті 3 Земельного кодексу УРСР (у редакції від 18 грудня 1990 року, з наступними змінами - далі ЗК УРСР) якими визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Позивач вважає, що згідно статті 27 ЗК УРСР (у редакції від 13 березня 1992 року) право користування спірною ділянкою припинилось у відповідача внаслідок перетворення державного підприємства ПМК-156 у ВАТ "ПМК-156". Так, пунктом 3 цієї статті передбачено, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.

Згідно статті 22 ЗК УРСР (у редакції від 18 грудня 1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Статтею 23 цього ж Кодексу визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються місцевими радами.

ВАТ "ПМК-156" та ПрАТ "ПМК-156" щодо оформлення права власності чи права користування на землю до Скадовської міської ради не звертались, а автоматичного переходу права землекористування від державного підприємства ПМК-156 до ВАТ "ПМК-156", що було створене Регіональним відділом ФДМ України по Херсонській області на базі цього держпідприємства у ході приватизації згідно Декрету Кабінету Міністрів України № 51-93 від 17 травня 1993 року "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", земельним законодавством не передбачено.

Крім того, ч.4 статті 7 ЗК УРСР не передбачено право постійного користування для акціонерних товариств.

Позивач не заперечує, що до Відкритого акціонерного товариства "Пересувна механізована колона № 156", у відповідності до Декрету КМУ "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 17 травня 1993 року № 51-93, Свідоцтва про власність, Акту приймання-передачу державного майна, наказу ФДМ України по Херсонській області ), з моменту державної реєстрації товариства, перейшли майно, активи та пасиви державного підприємства. Однак земельна ділянка ВАТ "ПМК-156" не передавалася та не переоформлювалась. Керівництво ВАТ "ПМК-156" не використало можливості передбаченої абзацом 2 частини 3 статті 5 Закону України "Про підприємства в Українській РСР", що діяв з 01 січня 1992 року по 01 січня 2004 року, які гарантували Підприємству отримання земельної ділянки у колективну власність або у користування, в тому числі на умовах оренди, в порядку, встановленому ЗК УРСР 18 грудня 1990 року.

Суд зазначає, що сторонами визнається та не оспорюється дійсний факт правонаступницва Відповідача за усіма правами та обов'язками державного підприємства ПМК-156 та ВАТ "ПМК-156", так само і право власності Відповідача на все нерухоме майно, що розашоване на спірнеій земельній ділянці. Дані факти підтверджуються наявними у справі належними та допустимими доказами.

Відповідачем також визнається, що після приватизації ВАТ "ПМК-156" ним не було у встановленому законом порядку переоформлене право користування земельною ділянкою. Такі дії Відповідачем не вчинялись, оскільки він не вважав їх обов'язковими.

Позивач вважає, що відповідно до Цивільного кодексу Української РСР, який втратив чинність на підставі Цивільного кодексу України № 435-ІУ від 16 січня 2003 року, але діяв на момент завершення приватизації державних підприємств на території Скадовського району (1991-2000 р.р.), після приватизації, державні підприємства, як юридичні особи ліквідовувалися. На базі майна державних підприємств, що належали до агропромислового комплексу, за виключенням землі, ФДМ України створювалися відкриті акціонерні товариства, як самостійні юридичні особи. Ці підприємства, згідно діючого Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року, втрачали право постійного користування землею на яких розташовувався об'єкт приватизації.

Нові юридичні особи, що створювалися у процесі приватизації державного майна, зобов'язані були вирішити земельне питання згідно ЗК УРСР, тобто оформити землю в оренду і сплачувати орендну плату або ж викупити і сплачувати земельний податок. Так, згідно частини 3 статті 27 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" Держава гарантувала Власникам приватизованих об'єктів право на довгострокову оренду займаних ними земельних ділянок з наступним викупом цих ділянок відповідно до законодавства України, якщо на це немає прямої заборони Кабінету Міністрів України або відповідної місцевої Ради народних депутатів.

У пункті 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17 травня 2011 року № 6 (зі змінами і доповненнями) висловлено правову позицію про те, що державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Згідно зі статтею 27 Земельного кодексу України (у редакції від 18 грудня 1990 року) право користування земельною ділянкою припиняється у разі припинення діяльності підприємства. Статтею 37 чинного на той час Цивільного кодексу УРСР та чинної на той час статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" встановлювалось, що юридична особа припиняє свою діяльність шляхом ліквідації чи реорганізації (перетворення). Зважаючи на викладене, Позивач вважає, що перетворення державного підприємства "ПМК-156" у ВАТ "ПМК-156" є юридичним фактом для припинення його права на користування земельною ділянкою.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України при вирішенні господарських спорів зазначеної категорії, які виникають із земельних правовідносин у постанові від 21 січня 2002 року у справі № 6/24-1/87, а також Вищий господарський суд України в постановах від 18 березня 2008 року у справі № 2-27/9821-2007, від 01 червня 2010 року, у справі № 11/49-04 (8/79-03), від 16 квітня 2013 року, у справі № 2-2/8246-2008, від 28 листопада 2012 року та інших.

Згідно статті 108 Цивільного кодексу України, у разі перетворення до нової юридичної особи переходить усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи (аналогічна стаття 37 Цивільного кодексу УРСР). Проте, відповідно до частини 1 статті 1 та частини 4 статті 2 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній до 01 січня 2004 року) цей Кодекс регулює майнові відносини, а земельні відносини підлягають окремому правовому регулюванню - земельним законодавством.

Таким чином, на земельні правовідносини, пов'язані з припиненням у 1996 році права користування земельною ділянкою у державного підприємства ПМК-156 внаслідок його приватизації, поширюється дія статей 22, 23, 27 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Тобто, перехід до правонаступника приватизованого підприємства майнових прав і обов'язків останнього не породжує автоматичний перехід до новоствореного підприємства права користування земельною ділянкою, яка була відведена державному підприємству ПМК-156. Земельний кодекс УРСР (у редакції від 18 грудня 1990 року) та Земельний кодекс України (у редакції від 25 жовтня 2001 року) не передбачають жодних виняткових підстав для набуття права користування земельними ділянками правонаступниками колишніх землекористувачів.

Аналізучи таке обгрунтування Позивача, суд встановив, що наявні у справі Статути ВАТ ПМК-156 та ПАТ ПМК-156 не містять відомостей про ліквідацію державного підприємства, навпаки, відповідно до п.п1.1 Статуту ВАТ ПМК-156 дане підприємство утворене в результаті перетворення державного підприємства ПМК-156, код юридчної особи згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб залишався незмінним 01352830.

Позивач вважає безпідставним посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі № 1-17/2005 (про постійне користування земельними ділянками) про визнання таким що не відповідають Конституції України (є неконституційним) пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди, як на підставу переходу права постійного користування землею державного підприємства до ВАТ.

На переконання Позивача, зазначенее рішення Конституційного суду України стосується лише громадян, підприємств, установ та організацій, які мають у користуванні земельну ділянку, надану їм до введення в дію Земельного кодексу Української РСР (18 грудня 1990 року), та на його підставі, тобто до введення в дію Земельного Кодексу України, від 25 жовтня 2001 року № 2768-Ш, який набрав чинності з 01 січня 2002 року.

Дослідивши зазначене твердження Позивача, суд його відхиляє. Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України суб'єктами земельних відносин є як громадяни, так і юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Рішенням від 22 вересня 2005 року у справі № 1-17/2005 Конституційного Суду України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII ( 563-12 ) з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України ( 2768-14 ) та пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" ( 563-12 ), визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Проте з офіційного тексту рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі № 1-17/2005 (про постійне користування земельними ділянками) не вбачається, що дія зазначеного рішення обмежується та стосується лише громадян, підприємств, установ та організацій, які мають у користуванні земельну ділянку, надану їм до введення в дію Земельного кодексу Української РСР (18 грудня 1990 року), та на його підставі, тобто до введення в дію Земельного Кодексу України, від 25 жовтня 2001 року № 2768-Ш, який набрав чинності з 01 січня 2002 року.

Саме наведені вище дані, на переконання Позивача, свідчать, що після приватизації державного підприємства ПМК-156, Відкрите акціонерне товариство (а в подальшому Приватне акціонерне товариство) "ПМК-156" не набуло у встановленому законом порядку права на власність чи користування (оренди) спірною земельною ділянкою.

Позивач робить висновок, що ПрАТ "ПМК-156" використовує земельну ділянку, надану у постійне користування державному підприємству ПМК-156 безпідставно, тому порушує інтереси власника (Позивача) щодо володіння, користування та розпорядження нею.

Відповідач обгрунтовує свої заперечення проти позову тим, що приватизація майна цілісного майнового комплексу державного підприємства ПМК-156 відбувалась на підставі положень Закону України Про приватизацію майна державних підприємств та Декрету Кабінету Міністрів України Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі від 17.05.1993 року №51-93.

Пункт 1 Декрету встановлює, що приватизація майна підприємств харчової промисловості, які переробляють сільськогосподарську сировину, борошномельно-круп'яної та комбікормової промисловості, сервісних, будівельних, фірмових торговельних, несільськогосподарських підприємств і організацій агропромислового комплексу незалежно від вартості об'єктів приватизації (але не менше необхідної для створення статутного фонду акціонерного товариства згідно з чинним законодавством) проводиться шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.1992 року №686.

Згідно пункту 5 Порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.1992 року № 686 з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви державного підприємства приймаються товариством. Товариство є правонаступником прав і обов'язків державного підприємства, що приватизується.

Крім того, у статуті ВАТ ПМК-156 (перший статут 1996 року) також міститься посилання на те, що товариство створене шляхом перетворення державного підприємства та ВАТ ПМК-156 є правонаступником державного підприємства Пересувної механізованої колони №156.

Таким чином, внаслідок перетворення державного підприємства ПМК-156 у відкрите акціонерне товариство в процесі приватизації, до правонаступника переходять права і обов'язки державного підприємства, що приватизується, у тому числі й право постійного користування землею, що було надано державним актом на право постійного користування землею.

Всупереч твердженням Позивача, приватизація державного підприємства не має своїм наслідком припинення його діяльності. Стаття 37 Цивільного кодексу Української РСР встановлювала, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання) і аж ніяк не перетворенням, а від так і посилання на положення статті 27 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року як на підставу припинення права на постійне користування землею є недоречним.

Рішенням Конституційного суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; пункту 6 Постанови Верховної Ради України Про земельну реформу від 18 грудня 1990 року N 563-ХІІ з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України та пункту 6 Постанови Верховної Ради України Про земельну реформу , визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України.

Виходячи з викладеного на даний час ПрАТ ПМК-156 має право постійного користування земельною ділянкою згідно державного акта на право постійного користування землею серії ХС-ХУІ-1-3 від 03.01.1994 року і підстав для припинення користування земельною ділянкою немає.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року N 562-XII "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 5 травня 1993 року N 3180-XII) громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Аналогічне положення міститься у пунктах першому та сьомому розділу X "Перехідні положення" ЗК України.

Вирішуючи питання чи є законною вимога до Відповідача органу місцевого самоврядування переоформити право користування земельною ділянкою суд зазначає, що Відповідач є учасником економічних відносин, утвореним в результаті реорганізації юридичної особи шляхом перетворення.

Відповідно до статті 108 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Аналогічна правова позиція прописана й у ст. 59 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в якій зазначено, що у разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання. До майнових прав належить, зокрема, і право постійного користування земельною ділянкою.

Отже, при перетворенні правонаступник набуває, у т.ч. і право постійного користування земельною ділянкою, яке виникло у його попередника згідно із законодавством, чинним на момент виникнення такого права в останнього.

Так, статтею 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Цією ж статтею визначено чіткий перелік суб'єктів, що набувають права постійного користування земельною ділянкою, а саме: - підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; - громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; - релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; - публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Стаття 92 ЗК України дійсно обмежує перелік суб'єктів права постійного користування земельною ділянкою і не передбачає можливості набуття певними різновидами підприємств (у т.ч. господарськими товариствами) такого права.

Пунктом 6 розділу 10 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Однак, відповідно до п.1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005 пункт 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до п. 3 статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Аналогічну правову позицію закріплено у п.27 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (далі - постанова пленуму ВГСУ № 6), а саме, норма статті 92 ЗК України не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими способами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 р.

Отже, якщо право постійного користування виникло в суб'єкта господарювання до 01.01.2002 (дня набрання чинності діючим ЗК України), після цієї дати воно продовжує зберігатися.

Про відсутність обов'язкових приписів щодо переоформлення права постійного користування землею йдеться й у п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002р. № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (постанова втратила чинність 03.06.2013 р.).

Крім того, Законом України "Про Державний земельний кадастр" (чинний з 01.01.2013 р.) встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Таким чином, господарюючі суб'єкти, які користуються земельною ділянкою на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не зобов'язані вчиняти дії, пов'язані із переоформленням такого права.

При цьому суд керується, в тому числі і п.2.8 постанови пленуму ВГСУ № 6, яким наголошено, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Разом з тим, на сьогоднішній день чинним законодавством дійсно не врегульовано питання порядку переоформлення права користування земельними ділянками, тобто приведення його у відповідність до діючої редакції ЗК України. Тому, до встановлення відповідної процедури, господарюючі суб'єкти (не перелічені у статті 92 ЗК України), які користуються земельними ділянками на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не зобов'язані вчиняти дії, пов'язані із переоформленням такого права на право власності або право оренди.

У свою чергу, відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Тобто, використання земельної ділянки на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на юридичну особу до реорганізації, не може вважатися "самовільним захопленням" земельної ділянки у разі її використання на підставі цього ж державного акта цією ж юридичною особою після зміни її організаційно-правової форми.

Проте, відповідно до пункту 2.1 Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 22.06.2009 № 325, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 серпня 2009 р. за № 735/16751 встановлено, що у рядку "Державний акт на право власності на земельну ділянку видано" зазначаються послідовно прізвище, ім'я та по батькові громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи особи, уповноваженої співвласниками земельної ділянки; повне найменування юридичної особи (згідно з її установчими документами), що набуває право власності на земельну ділянку (у давальному відмінку).

Таким чином, після зміни організаційно - правової форми юридичній особі згідно вимог Закону України "Про землеустрій", Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 22.06.2009 № 325, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 серпня 2009 р. за № 735/16751 та Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04.05.99 № 43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 4 червня 1999 р. за № 354/3647 необхідно звернутися до ліцензованої організації та замовити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо переоформлення державного акта на право власності на земельну ділянку виданого юридичній особі до її реорганізації.

Таким чином, після реорганізації, юридичним особам, які використовували земельні ділянки на праві постійного користування, необхідно звернутися до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування для переоформлення права користування земельними ділянками на умовах оренди землі.

У свою чергу, враховуючи положення статті 141 Земельного кодексу України, існуючий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою є дійсним, до прийняття рішення відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про переоформлення права постійного користування земельною ділянкою та укладення договору оренди землі.

На підставі викладеного суд прийняв рішення про повну відмову Позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено

14.11.2016р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна