Ухвала

від 09.11.2016 по справі 804/13636/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2016 р. м. Київ К/800/26915/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача) , Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2015 року

у справі № 804/13636/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОПЕРЕРОБНИК»

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОПЕРЕРОБНИК» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 серпня 2014 року № 0000772203.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2015 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Інспекції форми «Р» від 26 серпня 2014 року № 0000772203, яким збільшено суму грошового зобов'язання Товариства за платежем: «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100», на суму 11 626 375,00 грн., з яких: за основним платежем - 9 293 100, 00 грн., за штрафними санкціями - 2 313 275, 00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки Інспекцією складено акт від 11 серпня 2014 року № 2188/04-62-22-3/38677039, згідно з яким позивачем порушено вимоги пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість у березні 2014 року на суму 9 293 100, 00 грн.

На підставі акта Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 26 серпня 2014 року № 0000772203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), на суму 11 626 375, 00 грн., з яких: за основним платежем - 9 293 100, 00 грн., за штрафними санкціями - 2 313 275, 00 грн.

Фактичною підставою прийняття вказаного рішення стали висновки відповідача про те, що позивачем не підтверджено реальності господарських операцій з контрагентами ТОВ «Посередник 03», ТОВ «Клинкор», ТОВ «ТМО 2013», ПП НВКФ «ТЕХНОГРАД», ТОВ «АЙТЕХНО», ПП «Запоріжелектропостач», ТОВ «САПСАН-ЮГ», ТОВ «АРКАДАБУД», оскільки, по-перше, не надано інформації та документального підтвердження щодо транспортування товару та документів, які б підтверджували якість придбаного товару чи сертифікату відповідності виробника; по-друге, надані під час перевірки первинні документи не відповідають встановленим чинним законодавством вимогам, а оплата за договорами, укладеними між позивачем та його контрагентами, не здійснювалася і контрагенти не мали можливості поставити товар через відсутність основних фондів, працюючих осіб, транспортних засобів, а також у зв'язку з відсутністю за зареєстрованою адресою.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують реальність здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, придбані позивачем товари та послуги використані у власній господарській діяльності.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Агропереробник» придбало у ТОВ «Посередник 03», ТОВ «Клинкор», ТОВ «ТМО 2013», ПП НВКФ «ТЕХНОГРАД», ТОВ «АФТЕХНО», ПП «Запоріжелектропостач», ТОВ «САПСАН-ЮГ» та ТОВ «АРКАДАБУД» товар (макуха соняшникова). Згідно з умовами укладених договорів, товар поставлявся контрагентами за адресою м. Кривий Ріг, вул. Коломойцівська, 3.

На підтвердження фактичного придбання макухи соняшникової позивачем надано копії податкових, видаткових накладних, довіреностей.

Факт оплати коштів за поставлений товар підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями. Як зазначили суди попередніх інстанцій, придбана у контрагентів макуха соняшникова перероблювалася на підставі укладеного з ТОВ «Дніпроолія» договору про переробку давальницької сировини та за результатами переробки реалізована іншим суб'єктам господарювання.

На підставі встановлених обставин та доказів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про реальність здійснених між позивачем та його контрагентами операцій з метою використання у господарській діяльності.

Разом з тим, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Законодавець не визначив конкретного переліку документів, якими платник повинен підтвердити реальність виконання господарської операції. З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає положенням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та складення яких узгоджується із законодавчо установленими вимогами щодо оформлення такої операції або із звичаєвою практикою.

Дійсно відсутність доказів транспортування товару, за наявності інших доказів, які фіксують фактичне переміщення товару, не є свідченням не здійснення господарської операції з поставки товару.

Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні.

Як зазначав під час розгляду відповідач, відомості, які містяться в наданих платником податків документах, неповні, недостовірні, оскільки фактично товар від контрагентів не постачався, адже в матеріалах справи відсутні докази, які б засвідчили переміщення значних партій макухи, водночас такі твердження відповідача залишено без уваги попередніми судовими інстанціями, оскільки судові рішення, які є предметом оскарження в суді касаційної інстанції, не містять відомостей про те, як саме переміщався товар від контрагентів, та від позивача на переробку ТОВ «Дніпроолія».

Для правильної перевірки вказаної обставини суди мали вжити заходи з метою встановлення відомостей про те: хто був відповідальний за переміщення товару (позивач чи його контрагенти) та чим це підтверджується, за якою адресою та в яке приміщення (склад) поставлений товар, чи була необхідність переміщати вказаний товар із вказаної адреси до ТОВ «Дніпроолія» для переробки.

Як вказував позивач під час судового розгляду, відповідальними за переміщення товару були контрагенти позивача, як постачали товар для позивача одразу за адресою ТОВ «Дніпроолія» для переробки, у зв'язку із чим у позивача відсутні транспортні документи.

Разом з тим, попередні судові інстанції взагалі не надали оцінки таким твердженням сторін та не перевірили їх, а процесуальне законодавство не наділяє такими повноваженнями суд касаційної інстанції.

З урахуванням наведеного, фактично не з'ясована обставина переміщення товару в просторі та часі, що в свою чергу має значення для встановлення реальності господарських операцій з контрагентами.

Не перевірено судами попередніх інстанцій й необхідність надання документів про облікування товару на складі позивача, як і не надано оцінки доводам відповідача про необхідність надання сертифікатів, які б підтвердили якість макухи соняшникової, що, за твердженням позивача, постачалась ТОВ «Посередник 03», ТОВ «Клинкор», ТОВ «ТМО 2013», ПП НВКФ «ТЕХНОГРАД», ТОВ «АФТЕХНО», ПП «Запоріжелектропостач», ТОВ «САПСАН-ЮГ» та ТОВ «АРКАДАБУД».

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова Н.Є. Маринчак