Рішення

від 14.11.2016 по справі 904/8673/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.11.16р. Справа № 904/8673/16

За позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (м.Дніпропетровськ)

до Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Селена" (м. Дніпро)

про зобов'язання визнати кредиторські вимоги та включити їх до проміжного ліквідаційного балансу в сумі 305 686 грн. 69 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 02.11.2016)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт департаменту (довіреність № 1272-О від

14.04.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд зобов'язати Приватне підприємство виробничо-комерційну фірму "Селена" (далі - відповідач) в особі голови ліквідаційної комісії ОСОБА_2 визнати грошові вимоги позивача в сумі 485 785 грн. 75 коп. з оплати заборгованості за договором про надання овердрафт-мікро кредиту № 14111 від 13.04.2007, з яких:

- заборгованість за кредитом в сумі 99 978 грн. 60 коп.;

- заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в сумі 131 649 грн. 84 коп.;

- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в сумі 254 157 грн. 32 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Заборгованість перед позивачем в сумі 485 785 грн. 75 коп. утворилась внаслідок порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання овердрафт-мікро кредиту № 14111 від 13.04.2007 в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту та сплати відсотків за його користування. Частина цієї заборгованості в сумі 305 686 грн. 69 коп. є безспірною, оскільки була визнана рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2013 по справі № 904/8348/13, проте до теперішнього часу боржником не погашена.

Як вказує у позовній заяві позивач, 20.05.2014 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було внесено запис про припинення Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Селена", головою комісії з припинення призначено ОСОБА_2

В той же час, пункти 7.1. та 7.2 договору визначають, що у разі зміни правового статусу клієнта, реорганізації, зміни структури, останній зобов'язаний протягом 3-х днів повідомити про це Банк. У разі ліквідації клієнта, останній зобов'язується включити представника Банку до складу ліквідаційної комісії для забезпечення майнових інтересів відповідно до цього договору.

Позивач посилається на те, що в порушення статті 105 Цивільного кодексу України, пунктів 7.1., 7.2. договору, повідомлення від боржника про початок ліквідаційної процедури, порядок та строк заявлення кредиторських вимог банк як кредитор не отримував.

Відомості про припинення Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Селена" банку стали відомі самостійно в процесі моніторингу в Єдиного державного реєстру даних щодо стану боржників, відразу після чого, 22.08.2016 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" на адресу Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Селена" в особі голови ліквідаційної комісії ОСОБА_2, було направлено заяву про розгляд, визнання кредиторських вимог в сумі 485 785 грн. 75 коп., та включення їх до проміжного ліквідаційного балансу боржника. Однак, позивач вказує, що ніякої відповіді від голови ліквідаційної комісії про результати розгляду вимог, банк не отримав, з чого позивач зробив висновок, що ліквідаційна комісія ухилилася від їх розгляду.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 24.10.2016.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 65096/16 від 24.10.2016), в якому він, на виконання вимог ухвал суду, просить долучити до матеріалів справи додаткові документи.

У судове засідання 24.10.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 24.10.2016 не з'явився, причин нез'явлення, а також ненадання витребуваних судом документів суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав.

В той же час, судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи, а також для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні додаткових доказів.

Судом було також зауважено, що відповідно до частини 3 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 24.10.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 14.11.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень .

Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 67289/16 від 02.11.2016), в якій він просить суд зобов'язати Приватне підприємство виробничо-комерційну фірму "Селена" в особі голови ліквідаційної комісії ОСОБА_2 визнати грошові вимоги позивача в сумі 305 686 грн. 69 коп. з оплати заборгованості за договором про надання овердрафт-мікро кредиту № 14111 від 13.04.2007, з яких:

- заборгованість за кредитом в сумі 99 978 грн. 60 коп.;

- заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в сумі 131 649 грн. 84 коп.;

- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в сумі 74 058 грн. 25 коп.

Дослідивши заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд відзначив, що, фактично, позивач зменшив розмір нарахованої пені.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд приймає вказану заяву позивача.

У судове засідання 14.11.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 14.11.2016 вдруге не з'явився , причин нез'явлення, а також ненадання витребуваних судом документів суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає таке.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 03.10.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, АДРЕСА_1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася, зокрема, ухвала суду від 24.10.2016, було повернуто 11.11.2016 за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 10.11.2016 "За закінченням терміну зберігання".

Слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання,закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що незнаходження відповідача за його адресою реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за своєю адресою реєстрації, повинен був докласти зусиль для отримання поштових відправлень за цією адресою.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 03.10.2016 та від 24.10.2016 були надіслані сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач не подав .

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

У судовому засіданні 14.11.2016 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з урахуванням заяви про їх зменшення, з підстав, що наведені ним у позовній заяві.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також, представником позивача у судовому засіданні 14.11.2016 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, а неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 13.04.2007 між Закритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач, Банк) та Приватним підприємством виробничо-комерційною фірмою "Селена" (далі - відповідач, позичальник) було укладено договір про надання овердрафт-мікро кредиту № 14111 (далі - договір, а.с.12-16), відповідно до умов якого Банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується здійснювати "овердрафт-мікро" обслуговування Клієнта, яке полягає в проведенні його платежів поверх залишку коштів на поточному рахунку Клієнта № 26006119588001, відкритому у Банку, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, встановленого у відповідності з пунктом 1.3. договору, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо. "Овердрафт-мікро" кредит надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів Клієнта. Якість послуг повинна відповідати законодавству України, нормативним актам НБУ, що регулюють кредитні правовідношення (пункт 1.1. договору).

Правонаступником Закритого акціонерного товариства "Комерційний Банк "Приватбанк" є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", у зв'язку з чим, на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2009, змінено найменування позивача з Закритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", про що також зазначено в пункті 1.1. статуту ПАТ КБ "Приватбанк" від 08.08.2011.

У пункті 5.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених в них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами по договору.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, а тому саме умови укладеного сторонами договору від 13.04.2007 та відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III Цивільного кодексу України, регулюють права та обов'язки сторін, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, в розділі 1 "Предмет договору" сторони визначили, зокрема, наступне:

- кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта по поверненню кредиту, сплаті процентів та винагороди в обумовлені договором строки. Банк припиняє оплату розрахункових документів Клієнта за рахунок кредиту: при надходженні розрахункових документів на примусове списання (стягнення) коштів з поточного рахунка Клієнта; при арешті коштів Клієнта; при зупиненні видаткових операцій по рахунку Клієнта; при забороні виконання операцій по рахунку Клієнта. Поновлення проплат по платіжним документам Клієнта за рахунок "Овердрафт-мікро" кредиту, здійснюється після зняття арешту або після виконання (повернення) платіжної вимоги, або після закінчення дії призупинення операцій по рахунку (пункт 1.2. договору);

- на момент підписання договору ліміт складає 50 000 грн. 00 коп. (пункт 1.3. договору);

- проведення платежів Клієнта в порядку, встановленому договором, здійснюється Банком в строк по 13.04.2008 (пункт 1.4. договору).

Згідно з умовами договору Клієнт зобов'язався, серед іншого, сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитом згідно пунктів 3.1., 3.2., 3.3. договору; здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах встановленого ліміту, не пізніше строку закінчення періоду безперервного користування кредитом, встановленого пунктом 1.5. договору; здійснити повне погашення кредиту не пізніше строку, встановленого пунктом 1.4. договору (пункти 2.2.2., 2.2.3., 2.2.5. договору).

За користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта, при закритті банківського дня, Клієнт сплачує проценти виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом та встановлений в додатку № 1 до договору (пункт 3.1. договору).

Пунктом 3.2. договору передбачено, що у відповідності зі статтею 212 Цивільного кодексу України, при порушення клієнтом будь-якого з зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених пунктами 1.4., 1.5., 2.2.3., 2.2.4., 2.2.5., 2.3.4. договору, Клієнт сплачує Банку проценти за користування кредитом в розмірі 38% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Відповідно до пункту 3.3. договору, сплата процентів за користування кредитом, розрахованих згідно з пунктами 3.1., 3.2. договору, здійснюється в порядку, вказаному в пунктах 1.1., 2.1.4., 2.2.7. договору. Проценти, що сплачені по закінченню періоду безперервного користування кредитом, вважаються простроченими. Сплата процентів може бути здійснена Клієнтом також з інших належних йому рахунків у встановленому законом порядку.

Так, свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, а відповідачем зобов’язання за договором в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту та сплати процентів за користування кредитом були порушені, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2013 по справі № 904/8348/13 з Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Селена" було стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" заборгованість за договором № 14111 від 13.04.2007 в розмірі 99 978 грн. 60 коп. - прострочена заборгованість за кредитом, 131 649 грн. 84 коп. - прострочена заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 74 058 грн. 25 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також 6 113 грн. 73 коп. витрат по сплаті судового збору.

Вказане рішення суду мотивоване порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання овердрафт-мікро кредиту № 14111 від 13.04.2007 в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту та сплати відсотків за його користування, у зв'язку з чим судом була визнана правомірною та стягнута заборгованість, яка складається з наступних сум: 99 978 грн. 60 коп. - прострочена заборгованість за кредитом, 131 649 грн. 84 коп. - прострочена заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 74 058 грн. 25 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення.

При цьому, згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

З урахуванням того, що у справі № 904/8348/13 було встановлено факт наявності основного боргу, а також визначено періоди, за які були проведені нарахування, зокрема, відсотків та пені за порушення грошового зобов'язання, судом під час розгляду даної справи вказані обставини не встановлюються та не доводяться з огляду на наступне.

Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні обставини, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 904/8348/13 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення не можуть йому суперечити.

Так, рішенням суду у справі № 904/8348/13 встановлено факт настання терміну повернення наданого кредиту та сплати відсотків за його користування, наявність підстав застосування штрафних санкцій, а також факт прострочення відповідачем своїх грошових зобов'язань за вказаним договором.

На час розгляду справи № 904/8673/16, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2013 по справі № 904/8348/13 набрало законної сили, що відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України є підставою для звільнення позивача від доказування обставин, встановлених під час розгляду справи № 904/8348/13.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення вказаної заборгованості відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Матеріалами справи також підтверджується наступне.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 03.10.2016 Приватне підприємство виробничо-комерційна фірма "Селена" перебуває в стані припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням з 20.05.2014 (а.с.38).

В той же час, пункт 7.1. договору визначає, що у разі зміни правового статусу клієнта, реорганізації, зміни структури, останній зобов'язаний протягом 3-х днів повідомити про це Банк. У разі ліквідації клієнта, останній зобов'язується включити представника Банку до складу ліквідаційної комісії для забезпечення майнових інтересів відповідно до договору.

Позивач посилається на те, що в порушення статті 105 Цивільного кодексу України, пункту 7.1. договору, повідомлення від боржника про початок ліквідаційної процедури, порядок та строк заявлення кредиторських вимог банк як кредитор не отримував.

Відомості про припинення Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Селена" банку стали відомі самостійно в процесі моніторингу в Єдиного державного реєстру даних щодо стану боржників, відразу після чого, 22.08.2016 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" на адресу Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Селена" в особі голови ліквідаційної комісії ОСОБА_2, було направлено заяву про розгляд, визнання кредиторських вимог в сумі 485 785 грн. 75 коп., та включення їх до проміжного ліквідаційного балансу боржника.

Однак, позивач вказує, що ніякої відповіді від голови ліквідаційної комісії про результати розгляду вимог, банк не отримав, з чого позивач зробив висновок, що ліквідаційна комісія ухилилася від їх розгляду.

З приводу викладених обставин, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом статей 111, 112 Цивільного кодексу України ліквідаційна комісія діє не від власного імені, а від імені юридичної особи як її орган. В частині 2 статті 112 Цивільного кодексу України йдеться про звернення до суду з позовом до юридичної особи в особі її ліквідаційної комісії. Отже, суд приходить до висновку, що такі спори підвідомчі господарським судам.

Так, згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 03.10.2016 Приватне підприємство виробничо-комерційна фірма "Селена" перебуває в стані припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням з 20.05.2014 (а.с.38).

Відповідно до частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути; за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.

Згідно зі статтею 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.

Після внесення запису про прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до статті 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (в редакції, станом на дату прийняття постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2014 у справі № 804/4487/14), суд, який постановив рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язане з банкрутством юридичної особи, у день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення. Дата надходження відповідного судового рішення вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.

Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, внести до Єдиного державного реєстру запис щодо цього судового рішення та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та юридичну особу, щодо якої було прийнято судове рішення, про внесення до Єдиного державного реєстру такого запису.

Суд призначає в рішенні щодо припинення юридичної особи у зв'язку з її ліквідацією комісію з припинення (ліквідаційну комісію) та встановлює строк і порядок її роботи. Державний реєстратор вносить до Єдиного державного реєстру запис про призначення комісії з припинення (ліквідаційної комісії) не пізніше наступного робочого дня з дати надходження відповідного рішення.

У разі, якщо в судовому рішенні щодо припинення юридичної особи у зв'язку з її ліквідацією не призначена комісія з припинення (ліквідаційна комісія), державний реєстратор не пізніше трьох робочих днів від дати надходження такого судового рішення вносить до Єдиного державного реєстру запис, в якому вказує як голову комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи керівника органу управління або особу, яка згідно з відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру, має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, якщо інше не встановлено судовим рішенням.

Згідно з частинами 3 та 4 статті 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Відповідно до частин 4, 5, 6 статті 105 Цивільного кодексу України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Отже, законодавством передбачено, що у разі прийняття рішення про припинення в обов'язковому порядку здійснюється публікація відповідного повідомлення, у якому встановлюється строк на заявлення кредиторами своїх вимог. При цьому, цей строк становить від двох до шести місяців з дня такого опублікування. Позивач був наділений можливістю бути обізнаним стосовно відомостей про перебування відповідача в стані припинення з 20.05.2014. В той же час, відомостей щодо публікації оголошення про припинення відповідача та встановлення іншого строку для пред’явлення вимог кредиторів матеріали справи не містять, а тому, враховуючи наведені вище норми законодавства, граничний строк подачі заяв кредиторів відповідача станом на 22.08.2016 (дата звернення позивача із заявою з кредиторськими вимогами до відповідача) сплинув.

Так, вимоги позивача не були розглянуті комісією з припинення (ліквідатором), а відповідно і не могли бути включені до проміжного ліквідаційного балансу.

В той же час, відповідно до частин 9, 11, 12 статті 111 Цивільного кодексу України виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, провадиться у порядку черговості, встановленої статтею 112 цього Кодексу, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

У разі недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи.

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, та забезпечує подання органам доходів і зборів.

Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

При прийнятті рішення, судом також було враховано, що частиною 3 статті 112 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно (частина 4 статті 112 Цивільного кодексу України).

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв’язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Отже, суд прийшов до висновку, що не розглянувши вимоги позивача, що були заявлені із дотриманням вимог чинного законодавства в частині звернення з ними, відповідач допустив порушення принципів добросовісності, розумності та справедливості під час вказаних дій.

Так, матеріали справи не містять доказів про включення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до реєстру вимог кредиторів та проміжного ліквідаційного балансу Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Селена".

Отже, проаналізувавши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, які мали місце при зверненні позивача до комісії з припинення (ліквідатора) Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Селена" із заявою з кредиторськими вимогами від 19.08.2016, проаналізувавши фактичні обставини справи у системному зв'язку з положеннями статей 111 та 112 Цивільного кодексу України, надавши оцінку всім цим обставинам у сукупності, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" є правомірними, обґрунтованими, в зв'язку з чим у суду наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Отже, згідно із статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача у розмірі 1 378 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Зобов'язати Приватне підприємство виробничо-комерційну фірму "Селена" в особі голови комісії з припинення (ліквідатора) ОСОБА_2 (49000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 31504549) визнати грошові вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50; ідентифікаційний код 14360570) в сумі 305 686 грн. 69 коп. з оплати заборгованості за договором про надання овердрафт-мікро кредиту № 14111 від 13.04.2007, з яких: заборгованість за кредитом в сумі 99 978 грн. 60 коп., заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в сумі 131 649 грн. 84 коп., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в сумі 74 058 грн. 25 коп. та включити грошові вимоги в сумі 305 686 грн. 69 коп. до проміжного ліквідаційного балансу Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Селена".

Стягнути з Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Селена" (49000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 31504549) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50; ідентифікаційний код 14360570) - 1 378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3