Ухвала

від 15.11.2016 по справі 758/11426/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Мазурик О.Ф., Левенця Б.Б.

при секретарі: Синявському Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Центра соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями Подільського району м. Києва, поданою через представника Сафіну Фаріду Фаатівну на рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями Подільського району м. Києва, Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

у вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями Подільського району м. Києва (надалі Центру), Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просила визнати недійсним та скасувати наказ № 90 від 01.09.2014 року про звільнення за прогул, поновити її на посаді соціального викладача, стягнути з Центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обстеженнями Подільського району м. Києва на її користь 766, 48 грн. заробітної плати за серпень 2014 року, 87,10 грн. заробітної плати за 01.09.2014 року, 22 386,69 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн. посилаючись на незаконність звільнення з роботи та невиплату заробітної плати.

Справа № 758/11426/14-ц Апеляційне провадження № 22-ц-796/14401/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Супрун Г.Б. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13.09.2016 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_2 на посаді соціального педагога з 02.09.2014 року, стягнуто з Центру на користь позивачки 766, 48 грн. заробітної плати за серпень 2014 року та 22 386,69 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.09.2014 року по 02.09.2015 року. В решті позову відмовлено. Стягнуто з Центру 243,60 грн. судового збору на користь держави.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, Центр через представника подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в позові. Посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, вважає, що суд не звернув уваги на те, що позивач була ознайомлена з Регламентом і посадовими обов`язками та знала про те, що виводити дітей за межі Центру можна було лише при наявності відповідного наказу, проте такий наказ не видавався. Позивач не надала доказів про те, що була відсутня на робочому місці 18, 19, 20, 22, 26, 27, 29 серпня з поважних причин, а фотографії не є належними доказами, оскільки не містять дат, коли вони були зроблені. Крім того, суд не звернув уваги на розбіжності у показаннях свідків. По плану роботи Центру таких екскурсій, які нібито проводила позивач не має. До того ж екскурсії проводяться 4 години, а робочий день триває 8 годин. Позивач мала займатися підготовкою дітей до фестивалю Повір у себе , а для проведення екскурсій є дипломовані фахівці екскурсоводи. Позивач вносила записи до журналу відряджень та журналу надання групових послуг вже 01.09.2014 року та ці журнали знаходяться у загальнодоступному місці. Довідка про те, що позивач зверталася до лікаря за медичною допомогою 25.08.2014 року є сфальшованою. Наказ про роботу у вихідний день а 25.08.2014 року не видавався, а відтак позивач не могла перебувати у відгулі 29.08.2014 року.

У судовому засіданні представник апелянта Сафіна. Ф.Ф. та третя особа ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Позивач просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Представник Подільської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у його відсутності, за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 01.09.2010 року позивач працювала на посаді соціального педагога Центру.

18.08.2014 року ОСОБА_2 подала заяву про звільнення за власним бажанням з 01.09.2014 року. Дана заява погоджена директором Центру ОСОБА_3

Наказом № 90 від 01.09.2014 року позивачку звільнено з роботи за п. п. 3, 4 ст. 40 КЗпП України за систематичні прогули. Підставою для звільнення стали доповідна адміністратора, акти про відсутність на робочому місці від 21,22 липня, 18, 19, 20, 21, 22, 26, 27, 28, 29 серпня 2014 року.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач прогулів не вчиняла, а відтак звільнення проведено з порушенням вимог трудового законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим у справі обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 цього ж Кодексу трудовий договір може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше 3 годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Підстави, передбачені п. 3 та п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є самостійними підставами для звільнення працівника за ініціативою власником або уповноваженим ним органом та не можуть застосовуватися одночасно.

Відтак звільнення позивачки одночасно і за п. 3 і за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України суперечить вимогам чинного законодавства.

Будь - яких доказів про те, що до позивачки раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку відповідач не надав та на такі обставини не посилався.

Відповідно до ч. 1 ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Відповідно до наказу про звільнення позивачки від 01.09.2014 року підставою звільнення, серед іншого, було вчинення нею прогулів 21 та 22 липня 2014 року. Проте, на час звільнення строк притягнення до дисциплінарної відповідальності, визначений ст. 148 КЗпП України сплив.

Вирішуючи питання щодо правомірності звільнення ОСОБА_2 за прогули 18, 19, 20, 21, 22, 26, 27, 28, 29 серпня 2014 року суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач прогулів у ці дні не вчиняла. Такі висновки суду базуються на доказах, яким судом надана належна правова оцінка в їх сукупності. Зокрема, позивач була протабельована про вихід на роботу у вищезазначені дні, їй нараховано заробітну плату, у зазначені дні позивач проводила заходи з дітьми поза межами Центру, а саме відвідувала виставки та проводила екскурсії. Як встановлено судом першої інстанції позивач і в інші дні проводила екскурсії з дітьми за межами Центру без видачі відповідних наказів, проте така робота не вважалася прогулами. Проведення таких заходів та вихід за межі Центру відображалося у журналі виходу за межі Центру та журналі групових занять. Відтак доводи апеляційної скарги про те, що за відсутності відповідного наказу проведення з дітьми заходів за межами Центру слід вважати прогулом суперечать встановленим у справі обставинам. Посилання апелянта на те, що надані позивачкою фотографії не можуть бути належними доказами про її роботу з дітьми у дні, які відповідач вважає прогулами через відсутність дат на цих фотографіях колегія суддів не може визнати обґрунтованими, оскільки зазначені фотографії оцінені судом у сукупності з усіма доказами, у тому числі і з урахуванням пояснень самого відповідача.

Відповідно до наказу № 19 від 01.02.2013 року ОСОБА_2 встановлено такий режим робочого часу з 01.02.2013 року: четвер - вихідний день, субота - робочий день з 09 до 18 год. (а.с. 40 т.1). Зазначений наказ не скасовано, а відтак доводи апеляційної скарги про те, що у позивачки був графік роботи, згідно з яким субота була вихідним днем, а четвер - робочим днем суперечать наданим доказам.

Відповідно до довідок 21, 28 та 29 серпня 2014 року позивачка зверталася за медичною допомогою та у неї було діагностовано гіпертонічний криз (а.с. 77,78 т.1). Зазначені докази на час ухвалення рішення відповідачем спростовані не були. Посилання апелянта на довідку Київської міської студентської поліклініки від 19.10.2016 року, згідно з якою у журналі реєстрації амбулаторних хворих не зафіксовано звернення ОСОБА_2 за медичною допомогою не впливають на висновки суду, оскільки такі докази отримані після ухвалення судом рішення та фальшивість довідок, наданих позивачкою у визначеному законом порядку не встановлено. Відповідно ж до п. 2 ч. 2 ст. 361 ЦПК України встановлені вироком суду фальшивість документів є підставою для перегляду справи у зв`язку із нововиявленими обставинами. Крім того, у довідці, наданій апелянтом зазначено про те, що кожен громадянин має право звернутися за невідкладною медичною допомогою в любий медичний заклад.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено поступок, і попередню роботу працівника.

Будь - яких письмових пояснень від позивачки відповідач не вимагав та застосував одночасно два види стягнення у вигляді звільнення з роботи за порушення

трудового законодавства. А відтак суд першої інстанції дійшов правильних висновків про законність вимог позивачки про поновлення на роботі.

Доводів про неправильне визначення судом розміру заробітної плати чи середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційна скарга не містить, а відтак в цій частині рішення не перевіряється.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, вірно встановив обставини справи на основі об'єктивної оцінки доказів, наданих сторонами та правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Центра соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями Подільського району м. Києва відхилити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий

Судді