Ухвала

від 20.09.2017 по справі 758/11426/14-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

20 вересня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Коротуна В.М., Попович О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями Подільського району м. Києва, Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_5, про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями Подільського району м. Києва, який діє через представника Сафіну Фаріду Фаатівну, на рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати недійсним і скасувати наказ від 01 вересня 2014 року № 90 про звільнення за прогул, поновити її на посаді соціального викладача, стягнути з Центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обстеженнями Подільського району м. Києва (далі - Центр) на її користь 766, 48 грн заробітної плати за серпень 2014 року, 87,10 грн заробітної плати за 01 вересня 2014 року, 22 386,69 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 10 тис. грн моральної шкоди, посилаючись на незаконність звільнення з роботи та невиплату заробітної плати.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року, позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді соціального педагога з 02 вересня 2014 року; стягнуто з Центру на користь позивача 766,48 грн заробітної плати за серпень 2014 року та 22 386,69 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 вересня 2014 року по 02 вересня 2015 року.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник Центру, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-УІІІ Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Судами встановлено та вбачається із матеріалів справи, що з 01 вересня 2010 року позивач працювала на посаді соціального педагога Центру.

18 серпня 2014 року ОСОБА_4 подала заяву про звільнення за власним бажанням з 01 вересня 2014 року. Ця заява була погоджена директором Центру.

Наказом від 01 вересня 2014 року № 90 позивача звільнено з роботи за пунктами 3, 4 ст. 40 КЗпП України за систематичні прогули.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що позивач прогулів не вчиняла, а відтак звільнення проведено з порушенням вимог трудового законодавства.

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

У пункті 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше 3 годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Підстави, передбачені п. 3 та п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є самостійними підставами для звільнення працівника за ініціативою власником або уповноваженим ним органом та не можуть застосовуватися одночасно.

Відтак звільнення позивача одночасно і за п. 3 і за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України суперечить вимогам чинного законодавства.

Крім того, відповідачем не надано доказів того, що до позивача раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Згідно з ч. 1 ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Відповідно до наказу про звільнення позивача від 01 вересня 2014 року підставою звільнення, серед іншого, було вчинення нею прогулів 21 та 22 липня 2014 року. Проте, на час звільнення строк притягнення до дисциплінарної відповідальності, визначений ст. 148 КЗпП України сплив.

Також відповідач у порушення вимог ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення не вимагав від позивача письмові пояснення.

З урахуванням вказаного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями Подільського району м. Києва, який діє через представника Сафіну Фаріду Фаатівну, відхилити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів:Т.О. Писана В.М. Коротун О.В. Попович