Постанова

від 10.11.2016 по справі 910/11030/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2016 р. Справа№ 910/11030/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

ОСОБА_1

секретар Колеснік М.П.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3

від відповідача - ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_6 Україна» на рішення господарського суду м. Києва від 12.09.2016 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „МБГ Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_6 Україна»

про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МБГ Україна» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діван.ТВ» 235 299,19 грн. заборгованості, яка утворилася у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов ліцензійного договору від 01.03.2014 №2-UA; 58250,93 грн. штрафних санкцій та 4 000 грн. витрат на послуги юриста, всього 297550,12 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2016 по справі № 910/11030/16 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діван.ТВ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МБГ Україна» 235299,19 грн. заборгованості та 3529,49 грн. витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2016, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2016 по справі №910/11030/16 та прийняти нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діван.ТВ» по справі № 910/11030/16 розподілено судді - доповідачу Шапрану В.В. для розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І. та призначено до розгляду на 20.10.2016.

Ухвалою суду від 20.10.2016 здійснено заміну назви відповідача з Товариства з обмеженою відповідальністю „Діван.ТВ» на Товариство з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_6 Україна» , за відповідним колоптання представника відповідача та оголошено по справі перерву відповідно до ст. 77 ГПК України до 10.11.2016.

В судові засідання на вказані дати з`являлись представники сторін та надавали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

01.03.2014 між ТОВ «МБГ Україна» (ліцензіар) та ТОВ „ОСОБА_6 Україна» («Діван.ТВ» ) (оператор) був укладений ліцензійний договір № 2-ИА.

Відповідно до умов договору, його укладено з метою надання ліцензійних прав на телевізійний канал під логотипом « History» згідно з визначенням, що міститься в стандартних умовах і положеннях, які додаються до договору як додаток А.

Згідно із п. В договору ліцензіар надає оператору, а оператор приймає невиключне без права (субліцензії) на використання, ретрансляцію, повідомлення, поширення і демонстрацію каналу на території України (далі - здійснення поширення) (за винятком програм, які відповідно до вказівки ліцензіара не допущені для поширення на території) для ПО (згідно з визначенням, вказаним у договорі) абонентам в Україні (далі - територія), на російській мові, з використанням систем, що працюють відповідно до державної ліцензії (при наявності відповідних вимог) протягом терміну дії цього договору; в якості зустрічного надання за права, надані за цим договором, оператор погоджується з умовами договору та зобов'язується здійснювати поширення каналу, як обумовлено в пункті 2 додатку А (Стандартні умови і положення), а також зобов'язується виплачувати ліцензіару щомісячну ліцензійну плату (тобто роялті) за кожного абонента каналу (далі - ліцензійна плата) відповідно до додатку В.

Всі платежі за договором здійснюються в українських гривнях; розмір платежу розраховується виходячи із ставки міжбанківського валютного готівкового курсу України для покупки доларів США за гривні і на дату виставлення рахунку; ліцензійний платіж ліцензіару здійснюється у вигляді роялті як винагорода за право перегляду кожним абонентом каналу і податок на додану вартість не застосовується; в тому випадку, якщо відповідна операція обкладається ПДВ, платіж збільшується на суму ПДВ і виплачується відповідно до правил, які визначаються чинним законодавством (пункт (b) статті 3 Додатку А).

Відповідно до акту приймання-передачі картки доступу від 19.03.2014 позивач передав, а відповідач прийняв картку, що забезпечує доступ відповідача до телеканалу History .

Відповідно до пункту (с) статті 3 додатку А, ліцензіар протягом 5 (п'яти) днів з моменту закінчення кожного календарного місяця готує та надає оператору рахунок і акт приймання-передачі прав на канал; оператор виплачує ліцензіару щомісячну ліцензійну плату протягом п'яти (5) календарних днів з моменту отримання вказаних документів, яка обчислюється відповідно до додатку В; ліцензійна плата обчислюється шляхом множення середнього числа абонентів відповідного каналу за місяць (далі - щомісячне середнє число абонентів) на встановлений для такого каналу щомісячний тариф за абонента каналу, зазначений в додатку В до договору (пункт (а) статті 3 додатку А)

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач мотивує свої вимоги тим, що він свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, в той час як відповідач лише частково розрахувався за надані послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 235299,19 грн.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, зазначає, що не погоджується із сумою боргу, визначеною позивачем, оскільки вона розрахована із порушенням пунктів договору, що укладався між сторонами.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 1109 Цивільного кодексу за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Частиною третьою статті 1109 ЦК України встановлено, що у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до норм статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На виконання умов договору ТОВ «МГБ Україна» передало, а ТОВ „ОСОБА_6 Україна» прийняло картку, яка забезпечує доступ до телеканалу « History» , що підтверджується актом приймання-передачі картки доступу від 19.05.2014, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого печатками товариств.

Позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 247386,24 грн., що підтверджується такими актами наданих послуг: від 02.06.2014 № 7 на суму 7437,33 грн.; від 30.06.2014 № 8 на суму 16789,78 грн.; від 31.10.2014 № 12 на суму 18236,96 грн.; від 30.11.2014 № 13 на суму 21520,80 грн.; від 31.12.2014 № 14 на суму 22834,14 грн.; від 31.01.2015 № 1 на суму 27987,46 грн.; від 28.02.2016 № 2 на суму 50781,19 грн.; від 31.03.2016 № 3 на суму 43112,50 грн.; від 30.04.2015 № 4 на суму 38686,08 грн.

Акти надання послуг від 31.10.2014 № 12, від 30.11.2014 № 13, від 31.12.2014 № 14, від 31.01.2015 № 1 та від 28.02.2015 № 2 підписані уповноваженими представники сторін та скріплені печатками товариств.

Як вказується позивачем і не заперечується відповідачем, осатнній частково оплатив надані послуги, а саме за актом наданих послуг від 02.06.2014 № 7 на суму 4854 грн., а за актом наданих послуг від 30.06.2014 № 8 - 7233,05 грн.

Листом від 17.04.2015 № 261 відповідач просив позивача переглянути умови співпраці і узгодити порядок визначення розміру щомісячної ліцензійної плати шляхом множення фактичної кількості абонентів каналу за місяць на встановлений для такого каналу тариф за абонента; в разі неприйняття таких умов позивачем відповідач вказав, що буде змушений розірвати договір і припинити ретрансляцію телеканалу з 01.05.2015.

Зокрема, в листі відповідач зазначив, що в разі, якщо ТОВ „ОСОБА_6 Україна» не отримає екземпляр додаткової угоди до 24.05.2015, це буде розглядатися як згода ТОВ «МБГ Україна» підписати його і припинити дію договору, і додаткова угода буде розглядатися як підписана сторонами, а договір буде вважатися розірваним за взаємною згодою сторін.

Також, відповідач вказаним листом гарантував оплату ліцензійної плати за надане згідно з договором право на використання, ретрансляцію, повідомлення, поширення і демонстрацію каналу на території України до 01.05.2015.

Позивач відповіді на вказаний лист відповідачу не надіслав.

30.04.2015 між сторонами була укладена додаткова угода № 1, зідно умов якої сторони дійшли згоди про розірвання договору з 01.05.2015.

Відповідно до пункту 3 вказаної додаткової угоди умови Договору, не змінені додатковою угодою, залишаються в силі, і сторони підтверджують свої зобов'язання за договором.

Таким чином, ліцензійний договір є розірваним з 01.05.2015.

Листом від 28.04.2015 № 273 відповідач запропонував позивачу графік погашення заборгованості зі сплати винагороди за надання невиключних прав на розповсюдження та поширення телерадіопрограм, а саме: 18236,96 грн. за жовтень 2014 року сплатити до 30.06.2015; 21520,80 грн. за листопад 2014 року сплатити до 31.07.2015; 22834,14 грн. за грудень 2014 року сплатити до 31.08.2015; 27987,46 грн. за січень 2015 року сплатити до 30.09.2015; 50781,19 грн. за лютий 2015 року сплатити до 31.10.2015; 43112,50 грн. за березень 2015 року сплатити до 30.11.2015; платіж за квітень 2015 року сплатити до 31.12.2015.

Претензією від 22.06.2015 № 1 позивач повідомив відповідача, що запропонований графік сплати заборгованості не влаштовує ТОВ «МБГ Україна» , тому запропонував сплатити суму боргу за таким графіком: 18236,96 грн. за жовтень 2014 року і 21520,80 грн. за листопад 2014 року сплатити до 31.07.2015; 22834,14 грн. за грудень 2014 року і 27987,46 грн. за січень 2015 року сплатити до 31.08.2015; 50781,19 грн. за лютий 2015 року і 43112,50 грн. за березень 2015 року сплатити до 30.09.2015; 38686,08 грн. за квітень 2015 року сплатити до 31.10.2015.

Апелянти, заперечуючи проти постановленого першою інстанцією рішення, зазначає, що позивачем не вірно було здійснено розрахунок плати за використання ліцензії, оскільки такий зроблений всупереч положенням ліцензійного договору та без зазначення точної кількості абонентів, за підключення яких повинна стягуватись ліцензійна плата.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією апелянта, з огляду на те, що зазначаючи про вказані заперечення представником відповідача не було надано належних та допустимих доказів того, що розрахунок ліцензійної плати позивачем здійснений без приписів додатку А до ліцензійного договору (не надано контррозрахунок) як і не надано доказів того, що сторони домовились про одночасне подання рахунку (акту наданих послуг) та даних про кількість підключених абонентів як уточнення чи роз`яснення суми, яка значиться в рахунку та/чи актах.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідачем підписувались акти наданих послуг, зокрема акти: № 12 від 31.10.2014, № 13 від 30.11.2014, № 14 від 31.12.2014, № 1 від 31.01.2015, № 2 від 28.02.2015, без будь-яких заперечень та зауважень, а також без вимоги конкретизувати чому саме в такому розмірі визначена ліцензійна плата за кожен зазначений місяць та без вимоги надати дані про підключених абонентів.

Також, як зазначав позивач та це не спростовувалось відповідачем, останнім здійснювалась часткова проплата послуг за укладеним ліцензійним договором.

Одночасно, факт погодження відповідачем із нарахованою позивачем сумою заборгованості та, відповідно, розрахунком ліцензійної плати, підтверджується зокрема листом відповідача від 01.04.2016 № 390 як відповідь на претензію позивача № 1 від 09.03.2016 про те, що відповідач усвідомлює наявність заборгованості за договором, проте у зв'язку із скрутним фінансовим становищем у відповідача відсутня можливість погасити 235299,19 грн. заборгованості у вказані в вимозі строки; таким чином, відповідач просить позивача розглянути можливість затвердження порядку погашення заборгованості перед ТОВ «МБГ Україна» , а саме: 78433 грн. дата платежу 16.05.2016; 31373,20 грн. - дата платежу 30.06.2016; 31373,20 грн. - дата платежу 31.07.2016; 31373,20 грн. - дата платежу 30.08.2016; 31373,20 грн. - дата платежу 31.09.2016; 31373,20 грн. - дата платежу 31.10.2016.

Листом від 18.04.2016 № 1 позивач повідомив відповідача, що у зв'язку з тим, що позивач вже втретє намагається погодити з ТОВ „ОСОБА_6 Україна» виплату боргу і жодного разу відповідач не дотримувався погоджених умов, позивач може прийняти виключно такий план платежів: 78433,19 грн. - дата платежу 16.05.2016; 62746,40 грн. - дата платежу 30.06.2016; 31373,20 грн. - дата платежу 31.07.2016; 31373,20 грн. - дата платежу 30.08.2016; 31373,20 грн. - дата платежу 31.09.2016.

Що ж до не підписаних відповідачем актів надання послуг від 31.10.2014 № 12, від 30.11.2014 № 13, від 31.12.2014 № 14, від 31.01.2015 № 1 та від 28.02.2015 № 2, то колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про те, що з огляду на листування сторін і визнання відповідачем у його листах всієї суми заборгованості та надання відповідачем гарантій щодо оплати ним наявної у товариства заборгованості, акти надання послуг від 31.10.2014 № 12, від 30.11.2014 № 13, від 31.12.2014 № 14, від 31.01.2015 № 1 та від 28.02.2015 № 2 прийняті відповідачем без будь яких зауважень.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, враховуючи, що відповідач потягом 2014-2016 років вчиняє дії щодо ухилення від сплати боргу, доказів його погашення ТОВ „ОСОБА_6 Україна» не подано, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 235299,19 грн. є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основної заборгованості, позивач також просив суд стягнути з відповідача штрафні санкції в розмірі 58250,93 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Відповідно до пункту (d) статті 3 Додатку А на будь-яку ліцензійну плату або її частину, яка не виплачена ліцензіару протягом 30 (тридцяти) днів після закінчення календарного місяця, за який належить такий платіж, нараховуються відсотки в розмірі не менше 1,5% (півтора відсотка) в місяць, що нараховуються щомісяця наростаючим підсумком з дати платежу до моменту платежу.

Заперечуючи проти визначеного позивачем розміру штрафних санкцій, відповідач, зокрема просив застосувати позовну давність до зазначених вимог.

Згідно з частиною другою статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно з частиною третьою статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У пункті 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі - Постанова № 10) зазначено, що правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Абзацами першим і другим підпункту 4.4.1 пункту 4.4 Постанови № 10 встановлено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Відповідно до абзацу п'ятого підпункту 4.4.1 пункту 4.4 Постанови №10 визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Дійсно, відповідач, своєю відповіддю на претензію позивача № 1 від 09.03.2016 визнав суму заборгованості та запропонував графік її погашення, проте, в даному листі відповідач жодним чином не погодився із розрахунком позивача та нарахованим розміром штрафних санкцій, що говорить про відсутність переривання позовної давності до таких вимог, з огляду на вище зазначені норми права.

Таким чином, позовна давність для звернення до суду з даним позовом щодо вимог про стягнення з відповідача сум штрафу закінчилась: за прострочення оплати рахунку на оплату від 02.06.2014 № 7 - 08.06.2015; за прострочення оплати рахунку на оплату від 30.06.2014 № 8 - 06.07.2015; за прострочення оплати рахунку на оплату від 31.10.2014 № 12 - 06.11.2015; за прострочення оплати рахунку на оплату від 30.11.2014 № 13 - 06.12.2015; за прострочення оплати рахунку на оплату від 31.12.2014 № 14 - 06.01.2016; за прострочення оплати рахунку на оплату від 31.01.2015 № 1 - 06.02.2016; за прострочення оплати рахунку на оплату від 28.02.2016 № 2 - 06.03.2016; за прострочення оплати рахунку на оплату від 31.03.2016 № 3 - 06.04.2016; за прострочення оплати рахунку на оплату від 30.04.2015 №4 - 06.05.2016. в той час як позовна заява підписана ТОВ «МБГ Україна» 31.05.2016, а відправлена поштою 10.06.2016 (згідно із штемпелем поштового відділення) і надійшла до суду 13.06.2016.

У частинах третій та четвертій статті 267 ЦК України зазначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на наведене позовні вимоги в частині стягнення штрафу у сумі 58250,93 грн. правомірно не були задоволені місцевим судом, враховуючи пропуск позивачем строку на звернення до суду з такими вимогами.

Стосовно заявленої позивачем вимоги про сплату 4000 грн. витрат на послуги юристів, колегія суддів зазначає таке.

Господарський суд міста Києва, відмовляючи у задоволені вказаної позовної вимоги, мотивував це тим, що дана вимога є складовою частиною судових витрат, та визначив таку вимогу як вимога про сплату вартості послуг адвоката, а з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів того, що надані позивачу послуги надані саме адвокатом, у задоволені такої вимоги було відмовлено.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією місцевого суду, з огляду на те, що позивачем зазначена вимога про стягнення з відповідача 4000 грн. за послуги юристів, заявлена з посиланням саме на п е розділу 6 додатку А до ліцензійного договору, згідно якого якщо ліцензіар використовує послуги одного чи більше юрисконсультів для стягнення прострочених платежів, що підлягають сплаті оператором за вказаним договором, ліцензіар має право на повне стягнення з оператора всіх обґрунтованих витрат, понесених у зв`язку з діями по стягненню таких платежів, в тому числі агентської винагороди, судових витрат, оплату послуг юристів та витрати по здійсненню виконання судового рішення.

На підтвердження отримання таких юридичних послуг, позивачем до матеріалів справи долучений договір про надання юридичних послуг, в якому зокрема зазначено, що вартість послуг за договором становить 4000 грн.

Позивачем вказана сума витрат включена до загального розміру ціни позову та за вказану позовну вимогу сплачений судовий збір у визначеному законом порядку та розмірі.

В той же час, позивачем до матеріалів справи не долучені будь-які докази виконання сторонами укладеного договору про надання юридичних послуг, а саме: акту приймання-передачі наданих послуг, як доказ того, що позивач скористався послугами юристів, на вирішення питань, викладених у п е розділу 6 додатку А до ліцензійного договору, та, відповідно, не надано доказів оплати позивачем, зокрема, юристу за договором ОСОБА_7, послуг в розмірі 4000 грн., тобто не доведений факт понесення зазначених витрат.

Отже, саме з огляду на вище викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення витрат на послуги юристів в розмірі 4000 грн.

Не зважаючи на те, що колегія суддів не погоджується та визначає помилковим висновок місцевого суду щодо підстав відмови у задоволені вимоги позивача про стягнення 4000 грн. як недоведеність надання послуг саме адвокатом, рішення місцевого суду в цій частині не підлягає скасуванню, з огляду на положення абзацу 6 п. 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, із з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „МБГ Україна» , а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_6 Україна» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_6 Україна» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_6 Україна» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2016 у справі № 910/11030/16- без змін.

Матеріали справи № 910/11030/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

ОСОБА_1