Постанова

від 15.11.2016 по справі 922/1567/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 року Справа № 922/1567/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І. за участю представників: від позивача:Головченко В.О., дов. б/н від 29.04.2015р. від відповідача:Болгова О.М., дов. б/н від 25.05.2016р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Впроваджувальний центр "1С-РАРУС ХАРКІВ" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.08.2016р. у справі господарського суду№922/1567/16 Харківської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВІК ХІТЛАЙН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Впроваджувальний центр "1С-РАРУС ХАРКІВ" простягнення 64 944,00грн. В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.07.2016р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.08.2016р. у справі №922/1567/16, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму передплати в розмірі 64 944,00грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Впроваджувальний центр "1С-РАРУС ХАРКІВ", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.10.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 10.11.2016р. №08.03-04/5502 у зв'язку з запланованою відпусткою судді Коробенка Г.П., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №922/1567/16, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Впроваджувальний центр "1С-РАРУС ХАРКІВ".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 22.05.2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІК "ХІТЛАЙН" (позивач, замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Впроваджувальний центр "1С-РАРУС ХАРКІВ" (відповідач, виконавець) попередньо узгодили проект укладення договору №28873-ВН1 (Договір), відповідно до якого позивач доручає, а відповідач приймає на себе зобов'язання по наданню послуг із впровадження програмного продукту "1С: Предприятие 8. Управление производственным предприятием" в частині виробничого обліку відповідно до доданого кошторису - специфікації (послуги або проект), а замовник зобов'язується прийняти надані послуги та оплатити їх.

Сторони домовились про те, що відповідач починає роботу протягом двох днів після надходження передоплати на банківський рахунок відповідача (передоплата 32472,00грн. у строк до 29.05.2015р.; - передоплата 32472,00грн. у строк до 29.06.2015р.; - решта 32472,00грн. - у строк 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання сторонами акту здачі-приймання послуг).

На виконання досягнутих попередніх домовленостей позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 32472,00грн. (що підтверджується платіжним дорученням №5111 від 28.05.2015р.) та 32472,00грн. (що підтверджується платіжним дорученням №6774 від 30.06.2015р.).

Позивач посилався на те, що під час обговорення істотних умов договору, про кількість та функціональне призначення програмного продукту, строки, необхідні відповідачу для виконання замовлення, та вартість всіх робіт, сторони не дійшли згоди.

Відповідач посилався на те, що ТОВ "ВІК "ХІТЛАЙН" повинно буде сплачувати не розроблений програмний продукт, а робочі години, які буде проводити в приміщенні позивача працівник відповідача.

Апеляційною інстанцією зазначено, що така позиція відповідача суперечить попереднім домовленостям, оскільки позивач замовляв кінцевий продукт - програмний продукт "1С: Предприятие 8. Управление производственным предприятием" в частині виробничого обліку, а не години, які буде проводити представник відповідача у приміщенні позивача. Позивач, в свою чергу, за допомогою замовлених додаткових звітів та модернізованої системи виробничого обліку розраховував на оптимізацію обліку ТМЦ, виробничо-технологічних зв'язків, обліку руху виробничих завдань та заказів на виробництво, оптимізацію обліку списання комплектуючих та відстеження їх на усіх стадіях виробничого процесу.

Суди попередніх інстанцій за наявними матеріалами справи встановили, що відповідачем не виконані задачі, поставлені за кошторисом в спірних правовідносинах, який був предметом обговорення, й не був підписаний акт прийому-передачі.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.04.2016р. позивач звертався до відповідача з листом №230 з вимогою про повернення 64944,00грн., проте зазначений лист залишився без відповіді, що і стало підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно із ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ "ВІК "ХІТЛАЙН" та ТОВ ВЦ "1С-РАРУС ХАРКІВ" була досягнута лише попередня домовленість про підписання угоди, згідно якої відповідач зобов'язався встановити програмний продукт: "1С; Предприятие 8. Управление производственним предприятием" в частині виробничого обліку. Однією з істотних умов, на яких наголошував відповідач, була попередня часткова оплата, без якої відповідач не розпочинав роботи. У зв'язку з чим, позивач перерахував кошти на рахунок відповідача.

Для виконання такої роботи вимагався певний часовий період, погодження специфіки бухгалтерського обліку замовника робіт з можливостями програмного продукту; перевірка якості виготовленого програмного продукту шляхом складання актів виконаних робіт, які повинні підписуватися обома сторонами; специфікація до договору, в якій сторони повинні були погодити об'єм програмного продукту, його вартість; порядок розрахунків за договором.

Посилання відповідача на те, що знаходження його представника в бухгалтерії ТОВ "ВІК "ХІТЛАЙН", згідно аркушів обліку робочого часу №№1-7 до договору №07502-ВН1, є доказом виконання робіт, передбачених кошторисом-специфікацією до договору №28873-ВН1, відхилені судами, оскільки підтвердженої належними та додатковими доказами кінцевої мети правочину в спірних правовідносинах, а саме, впровадження відповідачем для позивача програмного продукту "1С; Предприятие 8. Управление производственным предприятием" так і не було досягнуто. З огляду на відсутність належних доказів виконання відповідачем своїх зобов'язань (актів приймання-передачі послуг), господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

В силу приписів ст. 111 7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази .

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи господарськими судами та під час здійснення провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 15.08.2016р. у справі №922/1567/16 відсутні.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.08.2016р . у справі №922/1567/16 залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Впроваджувальний центр "1С-РАРУС ХАРКІВ" - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Л.І. Рогач