Рішення

від 10.11.2016 по справі 910/25533/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2016Справа №910/25533/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Преображенське»

До Аграрного Фонду

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Брокерська контора № 200 Товариство з обмеженою відповідальністю «Електронні технології ЕТП»

2. Аграрна біржа

Про визнання договору недійсним

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Васильченко О.І. представник за довіреністю № 635 від 30.12.15.

Від відповідача: Підтинна О.І. представник за довіреністю № 562 від 16.05.16.

Від третьої особи-1: не з'явився

Від третьої особи-2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Преображенське» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрний Фонд (далі - відповідач) про визнання недійсним форвардного біржового контракту № 355Ф від 13.04.12. на закупівлю зерна, укладеного між позивачем та відповідачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.15. (суддя Прокопенко Л.В.) порушено провадження у справі № 910/25533/15 та призначено її до розгляду у судовому засіданні за участю представників сторін.

Під час розгляду справи було залучено до участі в розгляді даної справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Брокерську контору № 200 Товариство з обмеженою відповідальністю «Електронні технології ЕТП», Аграрну біржу; призначено по справі судову експертизу та зупинено провадження у справі № 910/25533/15, про що судом було прийнято відповідні ухвали.

23.09.16. матеріали справи № 910/25533/16 повернулись до Господарського суду міста Києва з повідомленням про неможливість надання висновку експерта, в зв'язку з чим, ухвалою господарського суду міста Києва від 23.09.16. було поновлено провадження у справі № 910/25533/15 та призначено її до розгляду на 19.10.16.

Розпорядженням № 04-23/2116 від 10.10.16. було призначено повторний автоматичний розподіл справи, відповідно до якого справу № 910/25533/15 передано на розгляд судді Ващенко Т.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.16. суддею Ващенко Т.М. прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 10.11.16.

10.11.16. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 09.11.16. позивач підтримав подане ним 10.11.16. клопотання про призначення в даній справі судово-економічної експертизи.

Відповідач в судовому засіданні 10.11.16. проти призначення експертизи заперечував та. заявив усне клопотання про залишення без розгляду клопотання про зупинення провадження в даній справі, подане 11.11.15. через відділ діловодства суду.

Суд дійшов висновку про залишення без розгляду клопотання відповідача про зупинення провадження в даній справі, та, розглянувши клопотання позивача про призначення експертизи у справі № 910/25533/15, дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

На вирішення експертизи заявник просить суд поставити питання документального підтвердження можливості отримати страхове відшкодування при настанні страхового випадку за договором добровільного комплексного страхування № 009/03/09061/008СГ від 12.04.12., оскільки його позовні вимоги про визнання недійсним форвардного біржового контракту № 355Ф від 13.04.12. на закупівлю зерна обґрунтовані тим, що він не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, суд зобов'язаний всебічно, повно та об'єктивно досліджувати обставини справи, для вирішення справи по суті.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Так, відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2651 від 27.11.06. "Про деякі питання призначення судових експертиз", п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.12. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).

З системного аналізу положень ст. 34 ГПК України слідує, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду.

При цьому, очікування експертного висновку з правового питання, яке повинно встановлюватись безпосередньо судом, є однозначним затягуванням судового процесу, що призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Питання наявності чи відсутності отримати страхове відшкодування при настанні страхового випадку є правовим та не потребує для вирішення спеціальних знань.

Поставлення такого питання на вирішення експерта є перекладанням функцій судового органу на експертну установу, що в своє чергу є неприпустимим.

У будь-якому випадку, висновок експерта з правового питання, вирішення якого віднесено до компетенції саме суду (якщо експертиза з такого питання буде проведена), не може бути покладено в основу судового рішення.

Треті особи в судове засідання 10.11.16. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 10.11.16. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні 10.11.16. проти позову заперечував та просив суд застосувати строк позовної давності.

Зважаючи на те, що неявка представників третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників третіх осіб.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/25533/15.

В судовому засіданні 10.11.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.04.12. між позивачем (далі - Продавець) та відповідачем (далі - Покупець) було укладено Форвардний біржовий контракт № 355 Ф на закупівлю Аграрним фондом зерна (далі - Контракт), за умовами якого (п. 1.1-п.1.6 ) Продавець передає Покупцю у власність товар: пшениця 2 класу, що відповідає ДСТУ 3768-2010 (далі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його. Кількість (тонн): 10 000,00. Місяць поставки: в термін до 01.11.12. Базис поставки: EXW ПАТ «Джанкойський елеватор». Ціна за одиницю Товару (тонну) на базисі поставки: 1 909,00 грн. Вартість Товару всього: 19 090 000,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 4.1, п. 4.2 Договору реєстраційний збір Аграрної біржі є обов'язковим і сплачується Продавцем протягом двох робочих днів після укладення Контракту. Реєстраційний збір Аграрної біржі складає 0,1%, що становить 19 090,00 грн.

Покупець упродовж трьох робочих днів з моменту укладення Контракту на торгах Аграрної біржі зобов'язується перерахувати кошти (авансовий платіж) на поточний рахунок Продавця в розмірі 50% від суми Контракту. Остаточний розрахунок здійснюється впродовж трьох робочих днів після поставки Товару, надання документів, передбачених Контрактом. (п. 5.1, п. 5.3 Контракту).

Строк дії Контракту сторонами погоджено п. 10.3 з моменту його підписання сторонами і реєстрації на Аграрній біржі і діє до 01.12.12.

Як на підставу для визнання Контракту недійсним позивач посилається на те, що сторонами не досягнуто всіх істотних умов договору, оскільки Контракт не відповідає формі форвардного біржового контракту на закупівлю Аграрним фондом зерна, так як його не затверджено директором Аграрної біржі, внаслідок чого, на думку позивача, при укладенні Контракту сторони відступили від змісту типового договору, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики України від 21.02.08. № 77.

Далі, позивач стверджує, що Контракт підписано не уповноваженими особами аграрної біржі, аграрного фонду, брокер-покупця та брокерської контор № 200 ТОВ «Електронні технології ЕТП».

Додатково позивач наголошує на тому, що п. 1.3 Контракту суперечить приписам законодавства та п. 2.1 Контракту, а саме: умови, що поставка здійснюється в термін до 01.11.12. не є місяцем поставки.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.13. № 11 «Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.

При цьому, обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між сторонами договору недійсним, оскільки є припущенням та не підтверджені належними та допустимими доказами.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями абз. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Положеннями ч. 1 та 2 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Під час розгляду даної справи, судом встановлено, що відносно оспорюваного Контракту сторонами узгоджено всі істотні умови, а відповідно він є укладеним.

Оспорюване положення пункту 1.3 Контракту викладено не дослівно, як це вказано в пункті 1.3 Форми контракту, а вказано граничний строк здійснення позивачем поставки, що не суперечить приписам чинного законодавства України та не свідчить про те, що таке положення суперечить змісту п. 1.3 Форми контракту.

Дослідивши Контракт, суд дійшов висновку, що він повністю відповідає формі форвардного біржового контракту на закупівлю Аграрним фондом зерна, затвердженій наказом Міністерства аграрної політики України від 21 лютого 2008 року № 77 «Про затвердження форми форвардного біржового контракту» (в редакції, яка діяла станом на день укладення Контракту», а факт затвердження чи не затвердження Контракту директором Аграрної біржі не впливає на факт його відповідності формі форвардного біржового контракту.

Що стосується посилань позивача на те, що він ставить під сумнів факт того, що на момент укладення Контракту взагалі були відсутні повноваження у уповноваженої особи аграрної біржі Філь Л.В., Брокерської контори № 200 Товариства з обмеженою відповідальністю «Електронні технології ЕТП» Підкоморної В.О., директора Запорізького регіонального відділення аграрного фонду Виноградським О.І. та представником брокер-покупця Кириченко В.М. на підписання Конракту, суд відзначає, що жодних на підтвердження вказаного позивачем до матеріалів справи не подано, а такі твердження останнього ґрунтуються виключно на припущеннях.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності (п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.13. № 11 «Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

За правилами статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

При цьому, слід зазначити, що за загальним правилом навіть у випадку вчинення правочину з перевищенням повноважень за умови вчинення подальших дій, які свідчать про прийняття такого правочину до виконання, тобто його схвалення, він не може бути визнаний недійсним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

На зазначеному також наголошено у п. 3.3, п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.13. № 11 «Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», якими визначено, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Схвалення правочину особою, яку представляють, свідчить про чинність правочину з моменту його укладення і, відповідно, про поширення на неї усіх прав та обов'язків як сторони за правочином з цього моменту.

Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постановах: від 27.07.2010 р. у справі № 25/2/10, від 02.12.2008 р. у справі № 8/47 (12/335/16), від 25.05.2010 р. у справі № 54/210, від 06.07.2010 р. у справі № 16/507.

Крім того, слід враховувати, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви 68/151/Є-ЕС Ради Європейських Співтовариств від 09.03.1968 р., статтею 9 якої проголошено, що дії органів компанії покладають на компанію зобов'язання навіть якщо ті дії виходять за межі цілей компанії, при умові, що такі дії не виходять за компетенцію вказаних органів, передбаченому або дозволену законодавством.

Однак, країни - члени можуть обумовити, що компанія не несе відповідальність, якщо такі дії виходять за межі цілей компанії і вона може довести, що треті сторони знали про те, що вказані дії виходять за межі цілей компанії, або відповідно до обставин, не могли не знати про таке; розголошення статутів не є достатнім доказом вказаного.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 04.08.2010 р. у справі № 14/44пд.

Крім того, на зазначеному також наголошує Пленум Верховного Суду України в п. 42 постанови № 13 від 24.10.08. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" та Листі від 01.08.2007 р. "Практика розгляду судами корпоративних спорів".

Судом встановлено, що сторонами вчинялись дії спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань за Контрактом.

Зокрема, постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.07.16. у справі № 908/451/14 (яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.10.16.) встановлено, що на виконання Контракту Аграрним фондом 24.04.12. перераховано відповідачу аванс в сумі 9 545 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 379 від 24.04.12., № 380 від 24.04.12., № 381 від 24.04.12., № 382 від 24.04.12. Проте, Товариством з обмеженою відповідальністю «Преображенське» здійснено поставку товару позивачу лише на суму 2315506,28 грн., про що свідчить акт приймання-передачі від 01.11.12.

Отже, оскільки належними доказами не доведено, що укладений між сторонами Договір зі сторони позивача підписано неуповноваженою особою, сторони вчинили дії, які свідчать про прийняття Договору до виконання, - немає підстав вважати його таким, що не створює юридичних наслідків для сторін.

Всі інші доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Преображенське» зводяться до того, що ним доводиться невідповідність вимогам чинного законодавства України положень договору добровільного комплексного страхування майбутнього врожаю сільськогосподарської культури № 009/03/09061/008СГ від 12.04.14.

Проте, вказане не є предметом розгляду даної справи, а позивач, в свою чергу, не позбавлений права звернутись з відповідним позовом щодо положень договору добровільного комплексного страхування майбутнього врожаю сільськогосподарської культури № 009/03/09061/008СГ від 12.04.14. до суду.

При цьому, положеннями п. 3.1 Контракту передбачено, що позивачем для укладення Контракту надається, крім іншого, договір комплексного страхування на випадок знищення або пошкодження майбутнього врожаю сільськогосподарських культур на користь Аграрного фонду, або договір страхування зерна, яке перебуває у власності товаровиробника та є предметом застави, засвідчену копію платіжного доручення про сплату страхового внеску.

Тобто, такий договір страхування укладається позивачем з відповідним контрагентом за його вибором на підставі вільного волевиявлення і лише є умовою для укладення Контракту. Проте. Жодним чином не впливає на дійсність такого Контракту після його укладення.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивачем не вказано та не конкретизовано, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із укладенням спірного Контракту, в тому числі, враховуючи його виконання з боку як позивача так і відповідача.

Доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, у зв'язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими.

Таким чином позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо застосування позовної давності, суд відзначає, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.13.).

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові повністю, позовна давність застосуванню не підлягає.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.11.16.

Суддя Т.М. Ващенко