Постанова

від 17.01.2017 по справі 910/25533/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2017 р. Справа№ 910/25533/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Васильченко О.І. (за довіреністю №19 від 11.01.2017р.);

від відповідача: Підтиння О.І. (за довіреністю №587 від 03.01.2017р.);

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Преображенське"

на рішення господарського суду міста Києва від 10.11.2016р.

у справі № 910/25533/15 (суддя: Ващенко Т.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Преображенське"

до Аграрного Фонду

3-ті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Брокерська контора № 200 товариство з обмеженою відповідальністю "Електронні технології ЕТП"

2. Аграрна біржа

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про визнання недійсним форвардного біржового контракту № 355Ф від 13.04.2012 р. на закупівлю зерна, укладеного між позивачем та відповідачем.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.11.2016 року у справі №910/25533/15 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не зазначено та не конкретизовано, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із укладенням спірного контракту, в тому числі, враховуючи його виконання з боку як позивача так і відповідача.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Преображенське" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не було взято до уваги те, що сторонами не досягнуто всіх істотних умов договору, оскільки контракт не відповідає формі форвардного біржового контракту на закупівлю Аграрним фондом зерна, так як його не затверджено директором Аграрної біржі, внаслідок чого, при укладенні Контракту сторони відступили від змісту типового договору, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики України від 21.02.08. № 77. Крім того, контракт підписано не уповноваженими особами аграрної біржі, аграрного фонду, брокер-покупця та брокерської контор № 200 ТОВ "Електронні технології ЕТП". Також, вказав на те, що пункт 7.7, підпункт 7.8.2 пункту 7.8. розподілу 7 договору та пункт 14.9, підпункт 14.10.2 пункту 14.10 розподілу 14 договору не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обмовлені ними - відшкодування збитків, понесених позивачем при настанні страхового випадку, обумовленого в договорі - та відповідно до ч.5 ст.203, ч.1 ст. 215 ЦК України є недійсними. Невідповідність пунктів договору приписам законодавства тягне за собою недійсність договору в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Преображенське " та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні 17.01.2017 року представник позивача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники були повідомлені належним чином. (т.2 а.с.3-6)

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представників третіх осіб, за наявними у справі доказами

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 13.04.2012 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено форвардний біржовий контракт № 355 Ф на закупівлю Аграрним фондом зерна (контракт) (т.1 а.с.14)

За умовами зазначеного контракту продавець передає покупцю у власність товар: пшениця 2 класу, що відповідає ДСТУ 3768-2010 (далі - Товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його. Кількість (тонн): 10 000,00. Місяць поставки: в термін до 01.11.2012 року. Базис поставки: EXW ПАТ "Джанкойський елеватор". Ціна за одиницю Товару (тонну) на базисі поставки: 1 909,00 грн. Вартість Товару всього: 19 090 000,00 грн. з ПДВ. (п. 1.1-п.1.6 контракту).

Пунктами 4.1 та 4.2 контракту реєстраційний збір Аграрної біржі є обов'язковим і сплачується продавцем протягом двох робочих днів після укладення контракту. Реєстраційний збір Аграрної біржі складає 0,1%, що становить 19 090,00 грн.

Покупець упродовж трьох робочих днів з моменту укладення контракту на торгах Аграрної біржі зобов'язується перерахувати кошти (авансовий платіж) на поточний рахунок продавця в розмірі 50% від суми Контракту. Остаточний розрахунок здійснюється впродовж трьох робочих днів після поставки Товару, надання документів, передбачених контрактом. (п. 5.1, п. 5.3 контракту).

Строк дії Контракту сторонами погоджено відповідно до п. 10.3 з моменту його підписання сторонами і реєстрації на Аграрній біржі і діє до 01.12.2012 року.

Позивач, звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання недійсним форвардного біржового контракту № 355 Ф , укладеного між сторонами, посилався на те, що при його укладенні не було досягнуто згоди між сторонами з усіх істотних умов, пункти 7.7, підпункту 7.8.2 пункту 7.8 розподілу 7 договору та пункт 14.9, підпункту 14.10.2 пункту 14.10 розподілу 14 договору не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними - відшкодування збитків, понесених позивачем при настанні страхового випадку, обумовленого в договорі - та відповідно до ч.5 ст. 203,ч.1 ст. 215 ЦК України є недійсними.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків. При цьому, обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між сторонами договору недійсним, оскільки є припущенням та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне

Як передбачено вимогами ст. 11 ЦК України - цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Положеннями ст.ст. 202, 205, 207, 237 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено приписами ст. 203 ЦК України. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.13. № 11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Разом з тим, згідно за змістом ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з приписами ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до змісту ст. 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як видно з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, при укладанні між сторонами форвардного біржового контракту № 355 Ф на закупівлю Аграрним фондом зерна від 13 квітня 2012 року було погоджено всі істотні умови такі як ціна, предмет та строк поставки товару. Зазначений контракт виконувався позивачем та відповідачем, що не заперечувалось в судовому засіданні представниками сторін.

При цьому, обставини, на які посилається скаржник, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між сторонами договору недійсним, оскільки є припущенням та не підтверджені належними та допустимими доказами, в розумінні ст. 34 ГПК України.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що на момент укладення контракту були відсутні повноваження у уповноваженої особи аграрної біржі ОСОБА_4, брокерської контори № 200 ТОВ "Електронні технології ЕТП" ОСОБА_5, директора Запорізького регіонального відділення аграрного фонду ОСОБА_6 та представником брокер-покупця ОСОБА_7 на підписання контракту, зважаючи на наступне.

Згідно зі змістом п.3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.13. № 11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Приписами ч. 3 ст. 237 ЦК України передбачено, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

При цьому, слід зазначити, що за загальним правилом навіть у випадку вчинення правочину з перевищенням повноважень за умови вчинення подальших дій, які свідчать про прийняття такого правочину до виконання, тобто його схвалення, він не може бути визнаний недійсним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Пунктами 3.3, п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.13. № 11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас, саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Схвалення правочину особою, яку представляють, свідчить про чинність правочину з моменту його укладення і, відповідно, про поширення на неї усіх прав та обов'язків як сторони за правочином з цього моменту.

Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постановах: від 27.07.2010 р. у справі № 25/2/10, від 02.12.2008 р. у справі № 8/47 (12/335/16), від 25.05.2010 р. у справі № 54/210, від 06.07.2010 р. у справі № 16/507.

Водночас у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Як видно з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, сторонами вчинялись дії спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань за контрактом.

А саме, постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. у справі № 908/451/14, що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.10.16.) встановлено, що на виконання контракту Аграрним фондом 24.04.2012 р. перераховано відповідачу аванс в сумі 9 545 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 379 від 24.04.2012 р., № 380 від 24.04.2012 р., № 381 від 24.04.2012 р., № 382 від 24.04.2012. Проте, товариством з обмеженою відповідальністю "Преображенське" здійснено поставку товару позивачу лише на суму 2 315 506,28 грн., про що свідчить акт приймання-передачі від 01.11.2012 р.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що скаржником не доведено належними та допустимим доказами, що укладений між сторонами договір зі сторони позивача підписано неуповноваженою особою. Водночас, сторони вчинили дії, які свідчать про прийняття договору до виконання, отже відсутні підстави вважати його таким, що не створює юридичних наслідків для сторін.

Відносно доводів апеляційної скарги щодо невідповідності вимогам чинного законодавства України положень договору добровільного комплексного страхування майбутнього врожаю сільськогосподарської культури № 009/03/09061/008СГ від 12.04.2014 р. колегія суддів зазначає наступне.

Умовами п.3.1. контракту передбачено, що позивачем для укладення контракту надається, крім іншого, договір комплексного страхування на випадок знищення або пошкодження майбутнього врожаю сільськогосподарських культур на користь Аграрного фонду, або договір страхування зерна, яке перебуває у власності товаровиробника та є предметом застави, засвідчену копію платіжного доручення про сплату страхового внеску.

Тобто, такий договір страхування укладається позивачем з відповідним контрагентом за його вибором на підставі вільного волевиявлення і лише є умовою для укладення Контракту, проте жодним чином не впливає на дійсність такого Контракту після його укладення.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що скаржник не позбавлений права звернутись з відповідним позовом щодо положень договору добровільного комплексного страхування майбутнього врожаю сільськогосподарської культури № 009/03/09061/008СГ від 12.04.2014 р. до суду. Крім того, позивачем не зазначено у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із укладенням спірного контракту в частині його положень про страхування, в тому числі, враховуючи його виконання з боку як позивача так і відповідача.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали, наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 10.11.2016 року у справі № 910/25533/15, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Преображенське" на рішення господарського суду міста Києва від 10.11.2016 року у справі № 910/25533/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 10.11.2016 року у справі № 910/25533/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/25533/15 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко