Постанова

від 10.11.2016 по справі 815/1799/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/1799/16

Категорія: 6.1 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

доповідача, судді: Димерлія О.О.

суддів: Єщенка О.В., Домусчі С.Д.

за участю секретаря: Богданової С.Д.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі-позивач ) звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив визнати оформлення паспорту прив'язки стаціонарної тимчасової споруди для реалізації хлібобулочних виробів від 25.02.2016 р. № 52-ППТС з порушенням вимог ДБН та зобов'язати анулювати паспорт.

В обґрунтування позову позивачем вказано, що відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Тарутинської РДА Одеської області 25.02.2016 р. замовнику ОСОБА_2 оформлено паспорт прив'язки стаціонарної тимчасової споруди для реалізації хлібобулочних виробів. На думку позивача, розташування споруди здійснено з порушенням п.3.13 додатку 3.1 ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", оскільки відстань між фасадом існуючих павільйонів та розміщеною ТС чотири метра замість десяти. З цього приводу позивач звернувся до відповідача та просив анулювати паспорт прив'язки, на що отримав негативну відповідь, що зумовило його звернутись до суду із даним позовом.

За наслідками розгляду зазначеної справи Одеським окружним адміністративним судом 08 серпня 2016 року прийнято постанову про відмову у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язковою умовою скасування рішення суб'єкта владних повноважень є наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі, а оскільки факт порушення законних інтересів позивача в даному випадку відсутній, то позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин справи, та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції взагалі не розглянуто позовні вимоги щодо наявності порушень відповідачем протипожежних норм при розміщенні тимчасової споруди.

В судове засідання сторони не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому суд вважає можливим розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув та обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, Тарутинської РДА 25.02.2016 р. замовнику ОСОБА_2 оформлено паспорт прив'язки стаціонарної тимчасової споруди для реалізації хлібобулочних виробів за адресою: АДРЕСА_1, Тарутинський район Одеської області.

21 березня 2016 р. ОСОБА_1 звернувся до начальника Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Тарутинської РДА ОСОБА_3 із заявою, в якій просив анулювати вищезазначений паспорт прив'язки тимчасової споруди, зважаючи на недотримання пожежних обмежень при розміщенні стаціонарної споруди. Зокрема протипожежна відстань між існуючими торгівельними павільйонами та розміщеної ТС - 4 метри, чим не дотримано вимоги п.3.13 додатку 3.1 ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", Правил пожежної безпеки в Україні, які передбачають десятиметрову відстань.

У відповідь листом від 24.03.2016 р. № 15 за підписом начальника Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Тарутинської РДА ОСОБА_3 позивачу було повідомлено, що ДБН 360-92** не регулюють правовідносини, пов'язані із прив'язкою тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначає Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 21.10.2011 N 244.

Відповідно до п.1.3 Порядку № 244 тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Пересувна ТС - це споруда, яка не має закритого приміщення для тимчасового перебування людей, у якій може бути розміщене торговельне обладнання, низькотемпературний прилавок, лоток, ємність, торговельний автомат, інші пристрої для сезонної роздрібної торгівлі та іншої підприємницької діяльності.

Аналогічні положення містить Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (ст.28).

Відповідно до ч.3 ст.28 Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Згідно п.1.4 Порядку № 244 паспорт прив'язки ТС - це комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС на топографо-геодезичній основі М 1:500, схему благоустрою прилеглої території; замовник - це суб'єкт господарювання, який має намір розмістити ТС на підставі паспорта прив'язки ТС; стаціонарна ТС - це споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв. м.

Для розміщення групи ТС (але не більше п'яти) розробляється єдиний паспорт прив'язки ТС з прив'язкою кожної окремої ТС з відображенням благоустрою прилеглої території та інженерного забезпечення (на топографо-геодезичній основі М 1:500) (п.1.10).

Відповідно до пунктів 2.1 - 2.3 Порядку підставою для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - ТС) є паспорт прив'язки ТС.

При вирішенні зазначеної справи суд першої інстанції виходив з того, що паспорт прив'язки тимчасової споруди за правовою природою є актом індивідуальної дії, який в даному випадку стосується його замовника - ОСОБА_2, а тому відсутність у позивача прав чи обов'язків у зв'язку із виданням оскаржуваного рішення не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Так, відповідно доп.3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 у загально соціологічному значені категорія «інтерес» розуміється як об'єктивно існуюча і суб'єктивно усвідомлена соціальна потреба, як мотив, стимул, збудник, спонукання до дії, у психології - як ставлення особливості до предмета як до чогось для неї цінного, такого, що притягує. В юридичних актах термін «інтерес», враховуючи його як етимологічне, так і загальносоціологічне, психологічне значення, вживається у широкому чи вузькому значені як самостійний об'єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується нормативними засобами.

У п.3.4 цього ж Рішення зазначено, що виходячи зі змісту ч.І ст. 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Конституційний Суд України вирішив,що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретними матеріальними або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно до реєстраційних даних позивач належить до територіальної громади Тарутинського району Одеської області. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад, а між сторонами виник спір щодо порушення відповідачем своєю бездіяльністю права позивача, як члена територіальної громади Тарутинського району Одеської області на безпосередню участь у місцевому самоврядуванні.

Враховуючи вищенаведене, апеляційна інстанція не погоджується з висновками суду про те що у позивача відсутнє право на судовий захист, так як позивач є членом територіальної громади Тарутинського району Одеської області, а тому рішення виконавчого органу впливає на його права та інтереси.

З матеріалів справи також убачається, що позивач звернувся до органу місцевого самоврядування із заявою, яка була подана в порядку ст. ст. 1, ч 3 ст. З Закону України «Про звернення громадян» щодо порушень протипожежних норм при розміщенні тимчасової споруди та відповідності останньої будівельним нормам, однак відповідачем не вирішено поставлені у заяві питання та надано невичерпну відповідь 24.03.2016 р. за 15, враховуючи це апеляційний суд зазначає, що відповідь відповідача порушує право ОСОБА_1 на реалізацію своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів, встановлених Законом України «Про звернення громадян».

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 7 статті 7 Закону України «Про пожежну безпеку» державні інспектори з пожежного нагляду мають право здійснювати контроль за виконанням протипожежних вимог, передбачених стандартами, нормами і правилами, під час проектування (вибірково), будівництва, реконструкції, розширення чи технічного переоснащення, капітального ремонту підприємств, будівель, споруд та інших об'єктів. У разі виявлення порушень забороняти до їх усунення випуск і застосування проектів, зупиняти проведення будівельно-монтажних робіт та вносити пропозиції про припинення фінансування цих робіт.

Пунктом 3.1 Інструкції про порядок та умови застосування органами державного пожежного нагляду запобіжних заходів, затвердженої наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій № 130 від 21 жовтня 2004 року, встановлено, що у разі порушення правил пожежної безпеки, що створює загрозу виникнення пожежі або перешкоджає її гасінню, евакуації людей, у випадку випуску пожежонебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту з відхиленням від стандартів чи технічних умов або у разі їх відсутності, а також у разі виявлення порушень протипожежних вимог, передбачених стандартами, нормами і правилами, під час проектування (вибірково), будівництва, реконструкції, розширення чи технічного переоснащення до їх усунення, уповноваженими на те посадовими особами органів держпожнагляду застосовуються запобіжні заходи.

Встановлення ступеня вогнестійкості будинку регулюють Державні будівельні норми «Пожежна безпека об'єктів будівництва» ДБН В.1.1.7- 2002, затверджені наказом Державної будівельної інспекції України за №88 від 03 грудня 2002 року (далі - ДБН В.1.1.7- 2002).

Обов'язкові для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об'єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських поселень вимоги до протипожежних відстаней між житловими, громадськими і допоміжними будинками промислових підприємств встановлені ДБН 360-92, згідно додатку 3.1.

Відповідно до норм вказаного додатку ДБН 360-92 протипожежні відстані між житловими, громадськими і допоміжними будинками промислових підприємств треба приймати за таблицею 1 цього, додатку, якою нормовано відстані між житловими, громадськими і допоміжними будинками промислових підприємств в залежності від ступеня вогнестійкості будинку, класифікація будинків, за ступенем якої, згідно примітки 1 до вказаної таблиці, приймається відповідно до чинних нормативів. Так, протипожежні відстані між житловими, громадськими і допоміжними будинками промислових підприємств складають 6 метрів для будинків І і ІІ ступеня вогнестійкості, 8 метрів для будинків ІІІ ступеня вогнестійкості та 10 метрів для будинків IIIа, IIIб, IV, IVа, V ступенів вогнестійкості.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Захист населення від надзвичайних ситуацій, в тому числі пожежної безпеки, зокрема повноваження органів державної влади визначаються Кодексом цивільного захисту України (далі Кодекс)

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 7 Кодексу цивільний захист здійснюється за принципом відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за дотримання вимог законодавства з питань цивільного захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апеляційний суд зазначає про те, що в процесі розгляду даної справи не було досліджено належних та допустимих доказів, як то відповідних первинних документів та пояснень відповідальних осіб, з метою підтвердження, або спростування доводів позивача щодо встановлених фактичних обставин у межах спірних правовідносин, а саме відповідачем не доведено та матеріали справи не містять доказів щодо того, що розміщення тимчасових споруд відповідає чинному законодавству, вимогам містобудівної документації та громадському інтересу, натомість позивач зазначає, оформлення паспорта прив'язки тимчасової споруди з порушенням протипожежних норм є загроза життю та здоров'ю населення в тому числі і позивача.

Таким чином відповідачем по справі не доведена правомірність дій щодо видачі паспорту прив'язки стаціонарної тимчасової споруди для реалізації хлібобулочних виробів за реєстраційним номером 52-ППТС від 25 лютого 2016 року та затвердження схеми розміщення тимчасової споруди, складеної 24 лютого 2016 року, натомість позивачем в повному обсязі безспірно доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Оскільки суд апеляційної інстанції позбавлений права перебирати на себе дискреційні повноваження іншого суб'єкта владних повноважень, а відтак позовна вимога про зобов'язання анулювати паспорт не підлягає задоволенню.

З метою захисту прав та з урахуванням того, що вимоги позивача викладені таким чином, що не можуть захистити його права та інтереси, суд відповідно до ч.2 ст. 11 КАС України виходить за межі позовних вимог.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи у зв'язку з чим, відповідно до ч. 1 ст. 202 КАС України, це є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскарженої постанови та ухвалення нової постанови суду про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 198, 202, 207, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року - скасувати та прийняти нову постанову.

Визнати протиправними дії відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області щодо видачі паспорту прив'язки стаціонарної тимчасової споруди для реалізації хлібобулочних виробів за реєстраційним номером 52-ППТС від 25 лютого 2016 року та затвердження схеми розміщення тимчасової споруди, складеної 24 лютого 2016 року.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути з відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області (код ЄДРПОУ 04056894) судовий збір у розмірі 306 (триста шість) грн. 32 коп. до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок №31212206781008, одержувач ГУК в Одеській області / Приморський р-н./ 22030101 код ЄДРПОУ 38016923, банк отримувача: ГУДКСУ в Одеській області МФО: 828011 Код ЄДРПОУ суду 34380461, за рахунок бюджетних асигнувань відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області.

Стягнути з відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області (код ЄДРПОУ 04056894) сплачений судовий збір у розмірі 851 (вісімсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп. на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1).

Постанова суду набирає законної сили після проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України на протязі двадцяти днів.

Суддя-доповідач: О.О.Димерлій

Суддя: О.В. Єщенко

Суддя: С.Д. Домусчі