Постанова

від 08.11.2016 по справі 910/8733/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2016 р. Справа№ 910/8733/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Красильникова К.О. (за довіреністю № 10 від 12.05.2016 р.); Кравцова Т. - генеральний директор;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Новбудтех"

на рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2016р.

по справі № 910/8733/16 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "Акцент Еквіпмент"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новбудтех"

про стягнення заборгованості у сумі 58 439,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення з відповідача 52 577,79 грн. заборгованості з оплати послуг автомобільного крану, 3 302,86 грн. пені, 411,99 грн. 3 % річних та 2 147,24 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.07.2016 р. позов товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент Еквіпмент" задоволено частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Новбудтех" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент Еквіпмент" 49 500 грн. боргу, 2 147 грн. 24 коп. інфляційних втрат, 411 грн. 99 коп. 3 % річних. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідач, який своєчасно і належним чином повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи, не подав суду доказів належного виконання грошових зобов'язань за договором про надання послуг, укладеним у простій письмовій формі шляхом обміну документами або ж фактичних даних на спростування заявлених вимог чи на відсутності прострочення у правовідносинах з позивачем.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Новбудтех" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2016 р. у справі № 910/8733/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким в частині суми боргу позов задовольнити на суму 48 500,00 грн., а в іншій частині позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказав на те, що при винесенні рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2016 р. суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та прийшов до хибного висновку про задоволення позову позивача. Апелянт зазначив, що суд першої інстанції, приймаючи рішення та задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості, яка існувала на момент звернення до суду із позовною заявою, не дослідив факту наявності заборгованості саме станом на момент прийняття рішення, тобто 11.07.2016 р. Як зазначає апелянт, в період розгляду справи у господарському суді першої інстанції, сума основного боргу була частково погашена у сумі 1 000,00 грн. та на момент прийняття рішення у справі складала 48 500,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2016 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Новбудтех" у складі колегії суддів: головуючий суддя - Ільєнок Т.В., судді - Отрюх Б.В., Лобань О.І.

19.08.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій позивач просив залишити рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2016 р. без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 12.09.2016 року, в зв'язку з перебуванням головуючого судді Ільєнок Т.В. у відрядженні, сформовано новий склад колегії суддів, головуючий суддя Руденко М.А., судді: Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Новбудтех" в складі колегії суддів - головуючий суддя: Руденко М.А., судді - Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю. та призначено справу до розгляду.

В подальшому розгляд справи відкладався.

Представник позивача в судовому засіданні 08.11.2016 р. проти задоволення апеляційної скарги заперечував, а рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання 08.11.2016 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника відповідача, за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у грудні 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ "Акцент Еквіпмент" та товариством з обмеженою відповідальністю "Новбудтех" виникли господарські правовідносини, в межах яких товариство з обмеженою відповідальністю "Акцент Еквіпмент" надавало товариству з обмеженою відповідальністю "Новбудтех" послуги автомобільних кранів: Liebherr (в/п 70 т.), Liebherr (в/п 60 т.), XCMG (в/п 25т).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у грудні 2015 року позивачем було надано відповідачу послуги автомобільних кранів загальною вартістю 93 000,00 грн., а саме: за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 14.12.2015 р. № ОУ-0000160 позивачем надано, а відповідачем прийнято послуги автомобільного крану Liebherr вантажопідйомністю 70 тонн на суму 54 000,00 грн.(включаючи ПДВ) (а.с. 52); за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 21.12.2015 р. № ОУ-0000162 позивачем надано, а відповідачем прийнято послуги автомобільного крану XCMG вантажопідйомністю 25 тонн на суму 7 500,00 грн. (включаючи ПДВ) (а.с. 54); за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 24.12.2015 р. № ОУ-0000165 позивачем надано, а відповідачем прийнято послуги з автомобільного крану Liebherr вантажопідйомністю 60 тонн на суму 31 500,00 грн.(включаючи ПДВ) (а.с. 55).

Як вбачається з зазначених актів, замовник не має претензій до виконавця щодо обсягу та якості виконаних робіт (наданих послуг), послуги надані в повному обсязі.

За кожним з описаних актів відповідач зобов'язався здійснити оплати не пізніше, ніж через 30 календарних днів з моменту прийняття робіт, тобто, за актом від 14.12.2015 р. не пізніше 13.01.2016 р., за актом від 21.12.2015 р. - не пізніше 20.01.2016 р., за актом від 24.12.2015 р. - не пізніше 23.01.2016 р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було виставлено відповідачеві рахунки-фактури на оплату наданих послуг, а саме: рахунок-фактуру від 14.12.2015 р. № СФ-000172 на суму 54 000,00 грн. (а.с. 51), від 21.12.2015 р. № СФ-000176 на суму 7 500,00 грн. (а.с.53) та від 24.12.2015 р. № СФ-000177 на суму 31 500,00 грн. (а.с. 56).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач договірні зобов'язання виконав в повному обсязі, що підтверджується актами здачі-приймання (надання послуг), відповідачем не надано доказів сплати за наданні послуги позивачем в повному обсязі по договору про надання послуг, укладеному у простій письмовій формі шляхом обміну документами

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт, підписаними сторонами. Відповідно до цього договору позивач зобов'язався надати відповідачу послуги автомобільних кранів Liebherr (в/п 70 т.), Liebherr (в/п 60 т.), XCMG (в/п 25т), а відповідач, у свою чергу, прийняти зазначені роботи та оплатити їх.

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 2.1 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", затвердженого наказом Міністерства Фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналогічне положення міститься в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 за № 996-XIV де зазначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Зі змісту доданих до позовної заяви актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) вбачається, що вони оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", затвердженого наказом Міністерства Фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, оскільки містять: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа (форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, факт виконання послуг на загальну суму 93 000,00 грн. підтверджується вказаними видатковими накладними та не заперечується відповідачем.

У ч. 2 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 503 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з наявних в матеріалах справи актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), за кожним з них відповідач зобов'язався здійснити оплати не пізніше, ніж через 30 календарних днів з моменту прийняття робіт, тобто, за актом від 14.12.2015 р. не пізніше 13.01.2016 р., за актом від 21.12.2015 р. - не пізніше 20.01.2016 р., за актом від 24.12.2015 р. - не пізніше 23.01.2016 р.

Як вбачається з банківських виписок та платіжних доручень, наявних в матеріалах справи, відповідачем було здійснено часткову оплату наданих послуг в сумі 43 500,00 грн., зокрема, платіжним дорученням від 22.12.2015 р. № 3234 на суму 18 500,00 грн., від 02.03.2016 р. № 3527 на суму 5 000,00 грн. та від 24.03.2016 р. № 3655 на суму 20 000,00 грн. (а.с. 57-59, 69-71). В зазначених платежах відповідачем в призначенні платежу при оплаті послуг було зазначено рахунки-фактури від 14.12.2015 р. № СФ-000172, від 21.12.2015 р. № СФ-000176 та від 24.12.2015 р. № СФ-000177, які позивачем було долучено до матеріалів справи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач в позовній заяві при здійсненні розрахунку основної заборгованості та штрафних санкцій посилався на приписи ст. 534 ЦК України, відповідно до якої достатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

В зв'язку з цим, позивач розрахував, що сума основного боргу становить 52 577,79 грн., оскільки суми часткових оплат відповідача позивач зараховував в погашення самостійно нарахованих ним пені, 3% річних та втрат від інфляції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок суми боргу з урахуванням ст. 534 ЦК України є безпідставним з огляду на наступне.

Як вбачається з листа Верхового суду України від 01.07.2014 р. «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» при застосуванні норм стосовно черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу (ст. 534 ЦК) судам необхідно виходити з того, що під процентами, які погашаються раніше основної суми боргу, розуміють проценти за користування чужими грошовими коштами, що підлягають сплаті за грошовим зобов'язанням, зокрема проценти за користування сумою позики, кредиту тощо. Проценти, передбачені ст. 625 ЦК за порушення грошового зобов'язання, погашаються після суми основного боргу.

Втрати від інфляції взагалі не передбачені в черговості погашення боргу, 3% (ст. 625 ЦК України) не являються відсотками в розумінні ст. 534 ЦК України, а неустойка та її ставка не передбачені угодою сторін, а тому першочерговому погашенню підлягає сума основного боргу, а не санкції, розраховані позивачем.

Таким чином, заборгованість відповідача з оплати вартості прийнятих ним робіт з урахуванням часткових проплат становить 49 500,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання з своєчасної оплати наданих послуг не виконав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність позовних вимог зі стягнення суми основного боргу у розмірі сумі 49 500,00 грн.

Щодо тверджень скаржника про те, що дізнавшись про чергове судове засідання, 22.06.2016 р. представником скаржника було подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, проте можливість ознайомитись була надана лише 01.07.206 р., в результаті чого представник скаржника був позбавлений можливості подати відповідні докази на спростування факту існування частини заборгованості, яка була частково сплачена, оскільки з 04.07.2016 р. по 13.07.2016 р. включно перебував у відпустці, то колегія суддів оцінює їх критично та вважає за можливе зазначити про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції вся кореспонденція надсилалась на юридичну адресу відповідача, за якою він зареєстрований в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських організацій (а.с. 5-8, 79-82).

Як вбачається з протоколу судового засідання від 22.06.2016 р., на якому були присутні представники позивача та відповідача, у судовому засіданні 22.06.2016 р. було оголошено перерву до 11.07.2016 р. на 11:20 у зв'язку з задоволенням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Згідно з п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, крім того, судом першої інстанції за клопотанням відповідача було відкладено розгляд справи для надання останньому часу для ознайомлення з матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ознайомився з матеріалами справи 01.07.2016 р., а тому колегія суддів приходить до висновку, що в останнього було достатньо часу для подання відповідних доказів сплати суми заборгованості до наступного судового засідання - 11.07.2016 р.

Крім того, необґрунтованими є твердження скаржника, що його представник був позбавлений можливості подати відповідні докази на спростування факту існування частини заборгованості, яка була частково сплачена, так як з 04.07.2016 р. по 13.07.2016 р. включно перебував у відпустці, оскільки з матеріалів справи вбачається, що представником відповідача О.Є. Рівним 12.07.2016 р. було подано до господарського суду міста Києва клопотання про видачу нарочно копії рішення господарського суду міста Києва.

Щодо заперечень відповідача, що ним на час розгляду справи, а саме 11.07.2016 р., було частково сплачено суму боргу у розмірі 1 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4227 від 11.07.2016 р., колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи виписки з банківського рахунку позивача, здійснена відповідачем часткова оплата суми боргу у розмірі 1 000,00 грн. відповідно до платіжного доручення № 4227 від 11.07.2016 р. була проведена банком 11.07.2016 р. о 15 год. 38 хв. (а.с. 143), тоді як вбачається з матеріалів справи, а саме протоколу судового засідання від 11.07.2016 р., розгляд справи № 910/8733/16 розпочався 11.07.2016 р. о 11:20 год. та закінчився 11.07.2016 р. о 11:30 год., тобто оплата здійснена відповідачем вже після прийняття рішення по справі № 910/8733/16.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1. ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В абзаці 3, 4 п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013р. № 14 зазначено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Оскільки сторонами в господарських відносинах такий вид договірної неустойки як пеня за порушення строків оплати послуг замовником передбачена не була, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно позивних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, то колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Таким чином, оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання з своєчасної оплати наданих послуг не виконав, колегія суддів, перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за загальний період з 14.01.2016 р. по 11.05.2016 р., погоджується з здійсненим судом першої інстанції перерахунком та вважає його вірним, а тому вимоги в частині стягнення 411 грн. 99 коп. 3% річних та 2 147 грн. 24 коп. інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали, наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 11.07.2016 року у справі № 910/8733/16, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Новбудтех" на рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2016 року у справі № 910/8733/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2016 року у справі № 910/8733/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/8733/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко