Рішення

від 16.11.2016 по справі 233/2784/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 233/2784/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1762/2016

Єдиний унікальний номер 233/2784/16-ц Головуючий у 1 інстанції Наумик О.О.

Номер провадження 22-ц/775/1762/2016 Доповідач Дундар І.О.

Категорія 55

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2016 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Дундар І.О.

суддів Корчистої О.І., Курило В.П.

за участю секретаря Брежнєва Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної медичної установи «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5 м. Макіївки Донецької області» про стягнення компенсації заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 серпня 2016 року,-

В С Т А Н О В И В:

В червні 2016 року позивач звернулась до суду з даним позовом, в якому вказала, що з 7 жовтня 2013 року по 13 жовтня 2014 року працювала у відповідача. В порушення вимог закону відповідачем не була виплачена заробітна плата за липень-вересень 2014 року в сумі 8012,96 грн., що дає їй право на нарахування компенсації за затримку виплати заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просила стягнути компенсацію в сумі 4580,56 грн. та середній заробіток в сумі 77771,28 грн.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 серпня 2016 року позов задоволено частково: стягнуто з КМУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5 м. Макіївки Донецької області» на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати у загальному розмірі 4099,22 грн. та на користь держави судовий збір.

Додатковим рішенням від 27 вересня 2016 року доповнено резолютивну частину рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 серпня 2016 року абзацом такого змісту : «У задоволенні позову в частині вимог стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовити».

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, оскільки висновки суду першої інстанції є незаконними, суперечать фактичним обставинам справи, ґрунтуються на припущеннях, порушують принцип верховенства права: відповідач не був присутній під час розгляду справи в суді, не надавав доказів наявності обставин непереборної сили, передбаченої ст.617 ЦК України, суд не встановив відповідні фактам правовідносини, невірно застосував і порушив норми матеріального права.

В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

На підставі п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Згідно апеляційної скарги позивачем рішення суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в цій частині.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції, виходив с того, що відсутня вина відповідача в затримці виплати належних сум при звільненні у зв'язку з обставинами непереборної сили, що об'єктивно унеможливлює виконання зобов'язань, передбачених умовами договору обов'язкові згідно із законодавчими та іншими нормативно-правовим актами, оскільки підприємство знаходиться в зоні антитерористичної операції, на території, тимчасово непідконтрольній владі, про що свідчить витяг з реєстру.

Такий висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається із цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на такі відносини.

Ураховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Дійсно, статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

В той же час відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати покладено функцію засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) та видачі сертифікату про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Отже, лише настання обставин непереборної сили, що встановлені висновком Торгово-промислової палати, може свідчити про відсутність вини підприємства у затримці виплат належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Саме до цього зводиться правова позиція, висловлена Верховним Судом України 23 березня 2016 року при розгляді цивільної справи №6-364цс16.

На підставі ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі

Виходячи з положень ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як виходить з матеріалів справи, відповідач - Комунальна медична установа «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5 м. Макіївки Донецької області» не приймав участь у справі, жодних доказів в обґрунтування заперечень проти позову не подавав.

Виходячи з викладеного, висновки суду першої інстанції щодо відсутності вини відповідача в затримці виплати належних сум при звільненні у зв'язку з обставинами непереборної сили не відповідають обставинам справи, а є лише припущенням суду, на якому не може ґрунтуватися доказування.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

При розгляді даної справи в оскаржуваній частині рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, обставини, які суд вважав встановленими, не доведені, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Отже рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу III Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час затримки розрахунку.

З трудової книжки позивача вбачається, що вона була звільнена 13 жовтня 2014 року (арк..спр.6-7).

Отже розрахунок середньоденної заробітної плати належить проводити виходячи з заробітної плати, нарахованої ОСОБА_1 за серпень та вересень 2014 року.

На підтвердження розміру заробітної плати позивачем надано розрахункові листки на ім'я ОСОБА_1 за вказаний період (арк..спр.9), розмір нарахованої заробітної плати в яких узгоджується з розміром заробітної плати, вказаному в довідці про доходи від 24 листопада 2014 року (арк..спр.8).

Так, з листка за вересень 2014 року вбачається, що ОСОБА_1 відпрацювала 5 днів, за які було нараховано в загальній сумі 683,24 грн., при цьому не враховується розмір допомоги на оздоровлення та відпускні на підставі п. 4 р. 3 Порядку.

В серпні 2014 року позивач відпрацювала 21 робочий день, за який їй було нараховано 3129,83 грн..

Отже, розмір середньоденної заробітної плати складе 146,66 грн. - (3129,83 + 683,24) / (21 + 5).

ОСОБА_2 соціальної політики № 10196/0/14-14/13 вiд 09 вересня 2014 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» та ОСОБА_2 соціальної політики від 20 липня 2015 року N 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» затверджені норми тривалості робочого часу на 2015 та 2016 роки відповідно.

Розрахований на підставі даних листів час затримки розрахунку з дня звільнення - 13 жовтня 2014 року по 16 листопада 2016 року (день ухвалення рішення - в межах позовних вимог - арк..спр.1-3), складе 525 днів, тобто розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку буде складати 76996,50 грн. (146,66 х 525).

Отже, з відповідача на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 76996,50 грн.

Крім того, підлягає скасуванню додаткове рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 27 вересня 2016 року.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При зверненні до суду 3 лютого 2016 року позивач судовий збір з позовної заяви не сплачував, від його сплати звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.4 Закону за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою встановлюється судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати; за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою встановлюється судовий збір в розмірі 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25 грудня 2015 року № 928-VIІІ мінімальна заробітна плата з 01 січня 2016 року встановлена в розмірі 1378,00 грн..

Загальна сума позовних вимог, які були задоволені відповідно судом першої інстанції та апеляційним судом складе 4099,22 + 76996,50 = 81095,72 грн. (арк..спр.32-33), тобто розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача в дохід держави складе 810,96 грн.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 серпня 2016 року та додаткове рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 27 вересня 2016 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та судового збору.

Стягнути з Комунальної медичної установи «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5 м. Макіївки Донецької області» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 76996,50 грн., судовий збір на рахунок спеціального фонду Державного бюджету України в розмірі 810,96 грн..

В задоволенні решти позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді: