Рішення

від 10.11.2016 по справі 911/4254/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2016 р. Справа № 911/4254/15

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сендер»

про стягнення 85 895,05 грн

За участю представників:

від позивача ОСОБА_1 (дов. б/н від 08.07.2016);

від відповідача 1 ОСОБА_2 (дов. б/н від 19.01.2016);

від відповідача 2 не з'явились.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сендер» (далі - відповідач 2) про солідарне стягнення 85 895,05 грн заборгованості, з яких 10 581,53 грн курсової різниці, 851,32 грн пені, 70 492,64 грн інфляційних втрат, 3 401,45 грн 96% річних та 568,11 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачами умов договору №АП-07-0285 від 11.05.2012.

Ухвалою господарського суду Київської області від 17.09.2015 порушено провадження у справі №911/4254/16, розгляд справи призначено на 15.10.2015.

30.09.2015 до канцелярії господарського суду Київської області від представника позивача надійшов супровідний лист (вх. №23140/15) з доданими до нього документами на вимогу ухвали господарського суду Київської області від 17.09.2015.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.10.2015 продовжено строк вирішення спору у справі №911/4254/16 на 15 днів, розгляд справи відкладено на 03.12.2015.

26.10.2015 до канцелярії господарського суду Київської області надійшло клопотання ТОВ «Газ Інвест» про відкладення розгляду справи.

03.12.2015 до канцелярії господарського суду Київської області від представника позивача надійшли додаткові пояснення (вх. №28936/15).

03.12.2015 до канцелярії господарського суду Київської області від представника відповідача 1 надійшла заява про зупинення провадження у справі №911/4254/15.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.12.2015 провадження у справі №911/4254/16 зупинено до набрання законної сили рішення господарським судом міста Києва по справі №910/30035/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«Газ ІнвестВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю В«ХімагромаркетингВ» про визнання недійсним договору. Зобов'язано сторін повідомити суд про результати розгляду господарським судом міста Києва справи №910/30035/15.

20.07.2016 через канцелярію господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання б/н від 20.07.2016 (вх. №15026/16) про поновлення провадження у справі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.07.2016 поновлено провадження по справі №911/4254/15 та призначено розгляд справи на 18.08.2016.

17.08.2016 через канцелярію господарського суду Київської області від представника відповідача-1 надійшла заява б/н від 17.08.2016 (вх. №16954/16) про зупинення провадження у справі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.08.2016 зупинено провадження у справі №911/4254/15 до розгляду Вищим господарським судом України справи №910/30035/15.

26.09.2016 через канцелярію господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання б/н від 16.09.2016 (вх. №19736/16) про поновлення провадження у справі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.09.2016 поновлено провадження у справі №911/4254/15 та призначено її до розгляду на 20.10.2016.

20.10.2016 через канцелярію господарського суду Київської області від представника відповідача-1 надійшов відзив на позову заяву б/н від 20.10.2016 (вх. №21844/16) та клопотання б/н від 20.10.2016 (вх. №21845/16) про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.10.2016 розгляд справи відкладено на 10.11.2016.

10.11.2016 до канцелярії господарського суду Київської області від ТОВ «Хімагромаркетинг» надійшли письмові пояснення (вх. №23211/16) та від ТОВ «Сендер» надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника (вх. №23210/16).

У судовому засіданні 10.11.2016 представник відповідача 1 подав клопотання, згідно якого просив у разі прийняття рішення на користь ТОВ «Хімагромаркетинг» розстрочити виконання судового рішення на 12 календарних місяців.

У судовому засіданні 10.11.2016 представник позивача підтримав позов повністю, представник відповідача 1 заперечив проти задоволення позову.

Представник відповідача 2 у судове засідання 10.11.2016 не з'явився, однак надав клопотання про розгляд справи без участі його представника (вх. №23210/16 від 10.11.2016).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, суд

ВСТАНОВИВ:

11.05.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» (покупець) укладено договір поставки №АП-07-0285.

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язався передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язався прийняти й оплатити засоби захисту рослин.

Згідно з п. п. 2.1., 3.3. договору позивач зобов'язався в строк до 05.05.2012 поставити такі засоби захисту рослин: ОСОБА_3 у кількості 120,000 л та Оріон у кількості 0,500 кг, на загальну суму 28 404,33 грн., а відповідач зобов'язався їх прийняти та оплатити вартість товару: до 15.05.2012 - 8 521,30 грн., до 01.09.2012 - 8 521,30 грн., до 01.10.2012 - 11 361,73 грн.

Відповідно до п. 2.2, 2.3 договору при остаточному розрахунку здійснюється перерахунок вартості товару з врахуванням фактичного курсу купівлі долара США на дату оплати відповідно до графіку закріпленого в п.2.1 договору.

Підтвердженням фактичного курсу купівлі долара США є довідка банку. Положення п. 2.2 застосовуються тільки у випадку збільшення фактичного курсу купівлі долара США. При застосуванні п. 2.2 договору продавець виставляє рахунок-фактуру, який покупець зобов'язаний оплатити протягом 1 банківського дня. Вартість вважається сплаченою повністю, коли остаточна оплата, розрахована в порядку, визначеному в п. 2.2 договору, перерахована на розрахунковий рахунок.

Пунктами 5.2., 5.4. договору передбачено, що покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення розділу 2 даного договору) й оплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день простроченого платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені. У випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 даного договору, більш ніж 30 днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним договором штраф у розмірі 15% від ціни договору.

07.06.2012 між сторонами укладено додатковий договір №АП-07-0285ДС1 до договору поставки №АП-07-0285 від 11.05.2012, відповідно до умов якого сторони домовились доповнити вказаний договір поставки додатковими засобами захисту рослин, а саме: Позитив плюс у кількості 320 л на суму 19 638,40 грн. Позивач зобов'язався поставити зазначені засоби захисту рослин в строк до 09.06.2012, а відповідач зобов'язався прийняти зазначені засоби захисту рослин та оплатити їх вартість - 19 638,40 грн. у строк до 30.06.2012.

На виконання умов договору поставки №АП-07-0285 від 11.05.2012 та додаткового договору №АП-07-0285ДС1 від 07.06.2012 позивачем було здійснено поставку товару, на загальну суму 48 042,73 грн., що підтверджується документами: видатковою накладною №АП-07-0273 від 17.05.2012 на суму 10 927,83 грн. та довіреністю №383 від 11.05.2012; видатковою накладною від 07.062012 №АП-07-0373 на суму 19 638,40 грн. та довіреністю №404 від 07.06.2012; видатковою накладною від 14.08.2012 №АП-07-0509 на суму 17 476,50 грн. та товарно-транспортною накладною №АП-07-0000347 від 14.08.2012.

Також, позивач поставив відповідачу-1 засоби захисту рослин, а саме: Дикват у кількості 1 500,000 л на суму 93 405,00 грн, а відповідач-1 прийняв зазначені засоби захисту рослин, що підтверджується видатковою накладною №АП-07-0430 від 22.06.2012 та довіреністю №409 від 22.06.2012.

Відповідач 1 у встановлені умовами договору та видаткової накладної строки вчасно не розрахувався.

Рішенням господарського суду м. Києва від 23.10.2014 у справі №910/4705/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 22.04.2015, стягнуто солідарно з ТОВ «Газ Інвест» та ТОВ «Євромаркетинг» на користь ТОВ «Хімагромаркетинг» 93 405,00 грн основного боргу, стягнуто з ТОВ «Газ Інвест» на користь ТОВ «Хімагромаркетинг» 30 958,16 грн 3% річних, 44,92 грн пені, 72,06 грн штрафу.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що 17.09.2014 відповідачем 1 було сплачено суму основного боргу по договору у розмірі 17 476,38 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку позивача.

Станом на дату укладання договору та додаткових угод до нього вартість одного долара США становила 8,035 грн.

Станом на дату оплати офіційний курс долара США до гривні становив 12,90 грн.

Відтак, курсова різниця відповідно до п. 2.2 договору становить 10 581,53 грн (17 476,38 х 12,90/8,035 - 17 476,38).

Згідно з приписами статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина 2 статі 533 Цивільного кодексу України ).

Враховуючи вищевикладене та те, що п. 2.2 договору сторони погодили зміну ціни з урахуванням зміни курсу долара США до гривні, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 10 581,53 грн курсової різниці є обґрунтованою, підтверджується наявними матеріалами справи, а відтак підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем 1 грошового зобов'язання згідно договору поставки №АП-07-0285 від 11.05.2012, позивач просить суд за період з 05.07.2014 по 16.09.2014 стягнути з відповідача 851,35 грн пені нараховану на 17 476,50 грн боргу.

Відповідно до 5.2., 5.3 договору покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення розділу 2 даного договору) й оплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день простроченого платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені.

Сторони дійшли до згоди, щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої п.1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, і встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, встановлених розділом 5 договору, припиняється через 3 роки від дня, коли е зобовязання повинно було бути виконане.

Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищевикладене, а також періоди нарахування пені, що вказані позивачем в поданому ним розрахунку пені, арифметично вірний розмір пені, нарахованої за період з 05.07.2014 по 16.09.2014 становить загалом 851,32 грн. Отже, вимога про стягнення 851,32 грн пені є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.

Крім того, у зв'язку з порушенням строків оплати визначених договором, позивачем на підставі п. 5.5 договору за період з 05.07.2014 по 16.09.2014 на суму боргу 17 476,50 грн нараховано 3 401,45 грн 96% річних.

Відповідно до п. 5.5 договору поставки сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановлюють її в розмірі сорока відсотків від несплаченої вартості протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев'яносто шість відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи положення вищезазначених норм, погоджене сторонами нарахування 96% відсотків річних у разі порушення зобов'язання з оплати, а також періоди нарахування 96% річних, що вказані позивачем в поданому ним розрахунку, арифметично вірний розрахунок 96 % річних за період з 05.07.2014 по 16.09.2014 складає 3 401,45 грн 96% річних. Відтак, вимога позивача про стягнення 3 401,45 грн 96% підлягає задоволенню повністю.

Судом встановлено, що суму боргу у розмірі 93 405,00 грн за поставлений згідно видаткової накладної №АП-07-0430 від 22.06.2012 товар відповідач 1 сплатив частинами з простроченням строку оплати, тобто після 23.06.2012, а саме 03.07.2015 сплачено 40 000,00 грн, 28.07.2015 сплачено 45 000,00 грн, 31.08.2015 сплачено 8 405,00 грн.

Позивачем на підставі ст. 625 ЦК України на суму боргу 93 405,00 грн за період з 24.06.2012 по 30.08.2015 нараховано 70 492,64 грн інфляційних втрат та за період з 05.07.2014 по 16.09.2014 нараховано 568,11 грн 3% річних.

Враховуючи положення вищезазначених норм, а також періоди нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, що вказані позивачем в поданому ним розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, арифметично вірний розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних складає 70 425,40 грн інфляційних втрат та 568,11 грн 3 % річних.

20.01.2014 між ТОВ «Хміагромаркетинг» (кредитор) та ТОВ «Сендер» (поручитель) укладено договір поруки №ПР-07-0430, згідно якого поручитель поручився перед кредитором за виконання обов'язків ТОВ «Газ Інвест» (боржник) за зобов'язаннями зазначеними в розділі 2 договору.

Відповідно до п. 1.2, 1.3 договору поруки у разі порушення боржником основного договору та/або зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником в повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, курсової різниці, витрат кредитора, суми боргу з урахуванням індексу інфляції тощо.

Згідно п. 2.1 договору поруки під зобов'язанням в цьому договорі розуміють зобов'язання боржника щодо оплати товару отриманого на підставі договору поставки №АП-07-0285 від 11.05.2012, додаткового договору №АП-07-0285ДС1 від 07.06.2012 та видаткової накладної №АП-07-0430 від 22.06.2012.

Відповідно до п. 4.1, 4.2 договору поруки договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Договір діє до моменту припинення поруки на підставах, визначених ст. 559 Цивільного кодексу України.

02.09.2015 позивач направив на адресу відповідача 2 вимогу від 02.09.2015, згідно якої просив сплатити суму боргу в розмірі 81 074,17 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п. 2 ст. 555 ЦК України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що ТОВ «Газ Інвест» (відповідач 1) та ТОВ «Сендер» (відповідач 2) є солідарними боржниками щодо вимог позивача про солідарне стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 10 581,53 грн курсової різниці, 851,32 грн пені, 70 492,64 грн інфляційних втрат, 3 401,45 грн 96% річних та 568,11 грн 3% річних.

Заперечуючи проти позову відповідач 1 зазначив, що відповідно до п. 1 додаткової угоди до договору поставки №АП-07-0285 від 11.05.2012, сторонами встановлено, що покупець звільняється від відповідальності передбаченої п. 5.2 договору за невиконання своїх зобов'язань, коли це невиконання пов'язане з настанням «Форс-мажорних обставин», які підтверджені висновком Торгово-промислової палати України.

На підтвердження настання форс-мажорних обставин відповідач 1 надав висновки Торгово-промислової палати України №2096/05-4 від 11.09.2012, №983/05-4 від 17.05.2012, №2650/05-4 від 14.11.2012, №2221/05-4 від 25.09.2013, №2607/05-4 від 29.10.2013 та №3364/05-4 від 26.09.2014.

Крім того, відповідач 1 зазначив, що 21.12.2012 листом №158 ТОВ «Газ Інвест» повідомило ТОВ «Хімагромаркетинг» повідомило про настання форс-мажорних обставин.

Відтак, на думку відповідача 1, відсутні підстави для нарахування 96% річних та пені на суму боргу 17 476,50 грн.

Суд критично оцінює зазначені твердження відповідача 1 з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 4 ст 219 Господарського кодексу України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Пунктом 6.1 договору поставки №АП-07-0285 від 11.05.2012 сторони погодили, що сторони не несуть відповідальність за невиконання своїх зобов'язань, передбачених даним договором, якщо невиконання обумовлене обставинами непереборної сили, які не могли бути передбачені й відвернені сторонами, зокрема: стихійними лихами, діями органів державної влади та управління, воєнними діями, блокадами, епідеміями, страйками й т.д. (Форс-Мажор). У випадку настання форс-мажорних обставин сторона, що не може виконати свої договірні зобов'язання, у строк не більше 2 днів з моменту настання й закінчення дії форс-мажору, письмово повідомляє іншу сторону. Підтвердженням наявності форс-мажорних обставин є довідка (висновок) Торгово-промислової палати або іншого компетентного органу.

Відповідно до п. 6.3 договору в разі недотримання строків повідомлення, зазначених в п. 6.1 договору, позбавляють сторони права посилатися надалі на форс-мажорні обставини (дії непереборної сили) як на причину невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань.

Як вбачається з наданих відповідачем 1 висновків Торгово-промислової палати вони датовані 17.05.2012, 11.09.2012, 14.11.2012, 25.09.2013, 29.10.2013 та 26.09.2014, однак наданий до матеріалів справи лист-повідомлення на адресу позивача про настання форс мажорних обставин датується 21.12.2012, тобто відповідачем 1 порушено порядок повідомлення про настання форс-мажорних обставин визначених п. 6.1 договору.

Відтак, відповідач 1 на підставі п. 6.3 договору позбавлений права посилатися надалі на форс-мажорні обставини.

Крім того, слід зазначити, що при розгляді справи №910/4705/13, предметом якого було, зокрема, стягнення основної суми боргу за спірним договором, відповідачем 1 не зазначалось про настання форс-мажорних обставин.

Щодо заперечень ТОВ «Газ Інвест» щодо неможливості одночасного стягнення суми пені та штрафу, що вже був раніше стягнутий за рішенням господарського суду м. Києва від 23.10.2014 у справі №910/4705/13, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить законодавству України.

Відтак, при винесенні даного рішення судом також враховано, що норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та постанові Вищого господарського суду України від 10.06.2014 у справі №910/19082/13.

Зауваження відповідача 1 щодо неспіврозмірності нарахованих інфляційних втрат та суми боргу, та врахування при винесенні рішення тяжкого фінансового становища відповідача 1 спростовується наступним.

Відповідно до ст. ст. 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

З огляду вищенаведеного, оскільки відповідач є суб'єктом господарювання, який здійснює свою діяльність на власний ризик, суд дійшов висновку про те, що посилання відповідача на порушення майнових інтересів останнього при виконання договору та затримці виконання зобов'язань у зв'язку з тяжким фінансовим становищем є безпідставними.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.10, 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заперечення відповідача 1 не спростовують позовні вимоги позивача.

В силу вимог ст. ст. 33 , 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 10 581,53 грн курсової різниці, 851,32 грн пені, 70 492,64 грн інфляційних втрат, 3 401,45 грн 96% річних та 568,11 грн 3% річних є такими, що підлягають задоволенню частково у розмірі 10 581,53 грн курсової різниці, 851,32 грн пені, 70 425,40 грн інфляційних втрат, 3 401,45 грн 96% річних та 568,11 грн 3% річних. В частині вимог позивача щодо солідарного стягнення 67,24 грн інфляційних втрат суд відмовляє.

Крім того, до прийняття рішення у справі №911/4254/15 представник відповідача 1 заявив клопотання про розстрочення виконання рішення.

Пункт 6 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України надає суду право при прийнятті рішення відстрочити або розстрочити виконання рішення суду.

Підставою для відстрочення або розстрочення виконання рішення суду можуть бути певні обставини, що ускладнюють виконання рішення суду чи роблять його виконання неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду, повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач 1 зазначив, що на його думку, позивач безпідставно включив до ціни позову розмір курсової різниці, пені та відсотків річних, а нарахування інфляційних втрат у розмірі 70 492,67 грн порушує принцип розумності, справедливості і добросовісності, а тому просить врахувати тяжке-матеріально-фінансове становище, форс-мажорні обставини та розстрочити виконання рішення на 12 календарних місяців.

Вирішуючи питання про застосування розстрочки виконання рішення суду, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан тощо. Тобто, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але також необхідно враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Заявником належними та допустимими доказами, у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, не доведено суду наявності підстав для розстрочки виконання вищевказаного судового рішення. Посилання ж заявника на тяжкий фінансовий стан не є тими винятковими обставинами, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Крім того, судом враховано, що невиконання зобов'язань відповідачем виникло ще в 2012 році, позивач змушений був звернутись до суду щодо стягнення суми боргу, у зв'язку з чим 23.10.2014 господарським судом міста Києва було винесено рішення у справі №910/4705/13 та стягнуто основну суму боргу у розмірі 93 405,00 грн, 3% річних у розмірі 30 958,16, пеню в розмірі 44,92 грн та штраф у розмірі 72,06 грн.

Форс-мажорні обставини, на які посилається відповідач 1 та на підтвердження яких надавав довідки мали місце в 2012-2014 роках, однак відповідач 1 не повідомив позивача у встановлений договором строк.

При вирішенні питання щодо розстрочення виконання рішення судом мають бути враховані не лише інтереси відповідача, а й позивача, оскільки невиконання рішення суду порушує матеріальні інтереси позивача, що також може призвести до негативних наслідків для нього.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку відхилити клопотання відповідача 1 про розстрочку виконання рішення.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідачів пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що солідарне стягнення судових витрат не передбачено законом та між сторонами відсутній обов'язок щодо солідарної сплати судових витрат.

Аналогічна правова позиція міститься у абзаці третьому п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» № 7 від 21.02.2013р. та постанові Вищого господарського суду України від 04.02.2014р. у справі № 904/7731/13.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» (69005, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 31731398) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сендер» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, буд. 290; ідентифікаційний код 37852965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м.Київ, проспект Возз'єднання, буд. 15; ідентифікаційний код 30262667) 10 581 (десять тисяч п'ятсот вісімдесят одну гривню) 53 коп. курсової різниці, 851 (вісімсот п'ятдесят одну гривню) 32 коп. пені, 70 425 (сімдесят тисяч чотириста двадцять п'ять гривень) 40 коп. інфляційних втрат, 3 401 (три тисячі чотириста одну гривню) 45 коп. 96% річних та 568 (п'ятсот шістдесят вісім гривень) 11 коп. 3% річних.

3. У задоволенні решти позову - відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» (69005, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 31731398) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м.Київ, проспект Возз'єднання, буд. 15; ідентифікаційний код 30262667) 643 (шістсот сорок три гривні) 71 коп. судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сендер» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, буд. 290; ідентифікаційний код 37852965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м.Київ, проспект Возз'єднання, буд. 15; ідентифікаційний код 30262667) 643 (шістсот сорок три гривні) 71 коп. судового збору.

6. Накази видати після набранням рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено: 18.11.2016

Суддя В.М. Антонова