Постанова

від 01.02.2017 по справі 911/4254/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2017 р. Справа№ 911/4254/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Тищенко О.В.

секретар Романова Ю.М.

за участю представників:

від позивача: Бабюк І.В. (представник за довіреністю)

від відповідача-1: Власова І.Ю. (представник за довіреністю)

від відповідача-2: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест"

на рішення господарського суду Київської області

від 10.11.2016 року

у справі №911/4254/15 (суддя Антонова В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сендер"

про стягнення 85895,05 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сендер" про солідарне стягнення 85895,05 грн., з яких 10581,53 грн. курсової різниці (нарахованої на 17476,38 грн. (оплата за договором)), 851,32 грн. пені (нарахованих на 17476,50 грн. (заборгованість за договором) за період з 05.07.2014 р. - 16.09.2014 р.), 70492,64 грн. інфляційних втрат (нарахованих на заборгованість по видатковій накладній за період з 24.06.2012 р.- 02.07.2015 р. на суму 93405 грн., за період з 03.07.2015 р. - 27.07.2015 р. на суму 53405 грн., за період з 28.07.2015 р. по 30.08.2015 р. на суму 8405 грн.), 3401,45 грн. 96% річних (нарахованих на 17476,50 грн. (заборгованість за договором) за період з 05.07.2014 р. - 16.09.2014 р.) та 568,11 грн. 3% річних (нарахованих на заборгованість по видатковій накладній на суму 93405 грн. за період з 05.07.2014 р. - 16.09.2014 р.).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачами умов договору №АП-07-0285 від 11.05.2012 р. та зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару за видатковою накладною №АП-07-0430 від 22.06.2012 р.

Рішенням господарського суду Київської області від 10.11.2016 р. позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сендер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" 10581 (десять тисяч п'ятсот вісімдесят одну гривню) 53 коп. курсової різниці, 851 (вісімсот п'ятдесят одну гривню) 32 коп. пені, 70425 (сімдесят тисяч чотириста двадцять п'ять гривень) 40 коп. інфляційних втрат, 3 401 (три тисячі чотириста одну гривню) 45 коп. 96% річних та 568 (п'ятсот шістдесят вісім гривень) 11 коп. 3% річних. У задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" 643 (шістсот сорок три гривні) 71 коп. судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сендер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" 643 (шістсот сорок три гривні) 71 коп. судового збору.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 10.11.2016 року у справі №911/4254/15 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник посилається на наступне:

- вимога позивача про стягнення курсової різниці у розмірі 10581,53 грн. є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не відповідає умовам договору поставки №АП-07-0285 від 11.05.2012 р.;

- беручи до уваги положення п.1 додаткової угоди до Договору щодо звільнення від сплати покупця 96% річних від загальної несплаченої вартості товару, позивач безпідставно нарахував 3401,45 грн. - 96% річних та пені в розмірі 851,32 грн., оскільки відповідач повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин;

- 17476,50 грн. є частиною загальної заборгованості у сумі 48042,73 грн., за якою вже відбулося стягнення штрафу у справі №910/4705/13;

- співвідношення суми поставки за видатковою накладною №АП-07-0430 від 22.06.2012 р. - 93405,00 грн. та суми нарахованих позивачем інфляційних втрат 70492,64 грн. за період з 24.06.2012 р. по 30.08.2015 р. є неспіврозмірним та таким, що порушує принципи цивільного законодавства щодо справедливості, розумності та добросовісності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) від 28.11.2016 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" було прийнято до провадження і розгляд справи призначено на 14.12.2016 р.

09.12.2016 р. через відділ забезпечення документообігу Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення; позивач вважає, що судом прийнято рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, при цьому позивач вказує на хибність тверджень відповідача, викладених в апеляційній скарзі, про допущені позивачем помилки та неточності при розрахунку ціни позову.

14.12.2016 р. через відділ забезпечення документообігу Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшла заява, в якій останній просить розглядати справу без участі його представника.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) від 14.12.2016 розгляд справи відкладено на 25.01.2017.

19.01.2017 р. через відділ забезпечення документообігу Київського апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшло письмове пояснення у справі, в якому останній, зокрема зазначає про неможливість стягнення одночасно інфляційних втрат в порядку ст.625 ЦК України та курсової різниці, в порядку застосування формули індексації курсової різниці, зазначеної у договорі №АП-07-0285 від 11.05.2012 р., та посилається на відповідну судову практику.

20.01.2017 р. через відділ забезпечення документообігу Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшли письмові пояснення у справі, в яких останній зазначає про те, що 03.09.2015 р. відповідачу-2 було пред'явлено вимогу від 02.09.2015 р. про оплату курсової різниці, інфляційного збільшення вартості товару, проте дана вимога не була виконана з причини тяжкого фінансово-економічного становища ТОВ "Сендер" та неможливості сплатити заборгованість, що виникла у результаті прострочення виконання зобов'язання ТОВ "Газ Інвест". Також в даних поясненнях відповідачем-2 викладено клопотання, в якому останній просить здійснити розгляд справи за відсутності представника відповідача-2.

23.01.2017 р. через відділ забезпечення документообігу Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення з приводу можливості та правомірності одночасного нарахування курсової різниці та інфляційних втрат.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) від 25.01.2017 р. задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" про продовження строку розгляду спору та відкладення розгляду справи. Продовжено строк розгляду справи №911/4254/15 на п'ятнадцять днів. Розгляд справи відкладено на 01.02.2017 року. Зобов'язано позивача надати суду оригінал договору №АП-07-0457 від 21.06.2012 та належним чином засвідчену копію для долучення до матеріалів справи, а також письмове обґрунтування нарахування індексу інфляції з 24.06.2012 по 30.08.2015 з посиланням на відповідні докази.

На виконання вимог, викладених в ухвалі суду від 30.01.2017 р. від позивача та відповідача-2 надійшли письмові пояснення.

В судове засідання апеляційної інстанції 01.02.2017 р. представник відповідача-2 не з'явився.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на клопотання відповідача-2 про здійснення розгляду справи за відсутності представника відповідача-2, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представника відповідача-2.

Представники позивача, відповідача-1 надали в судовому засіданні пояснення по суті спору.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

11.05.2012 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг", як продавцем, та товариством з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест", як покупцем, укладено договір поставки №АП-07-0285, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язався прийняти й оплатити засоби захисту рослин.

Згідно з п. п. 2.1., 3.3. договору, позивач зобов'язався в строк до 05.05.2012 поставити такі засоби захисту рослин: Оперкот Акро у кількості 120,000 л та Оріон у кількості 0,500 кг, на загальну суму 28404,33 грн., а відповідач зобов'язався їх прийняти та оплатити вартість товару: до 15.05.2012 р. - 8521,30 грн., до 01.09.2012 р. - 8521,30 грн., до 01.10.2012 р. - 11361,73 грн.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 договору, при остаточному розрахунку здійснюється перерахунок вартості товару з врахуванням фактичного курсу купівлі долара США на дату оплати відповідно до графіку закріпленого в п.2.1 договору.

Підтвердженням фактичного курсу купівлі долара США є довідка банку. Положення п. 2.2 застосовуються тільки у випадку збільшення фактичного курсу купівлі долара США. При застосуванні п. 2.2 договору продавець виставляє рахунок-фактуру, який покупець зобов'язаний оплатити протягом 1 банківського дня. Вартість вважається сплаченою повністю, коли остаточна оплата, розрахована в порядку, визначеному в п. 2.2 договору, перерахована на розрахунковий рахунок.

Пунктами 5.2., 5.4. договору передбачено, що покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення розділу 2 даного договору) й оплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день простроченого платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені. У випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 даного договору, більш ніж 30 днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним договором штраф у розмірі 15% від ціни договору.

07.06.2012 р. між сторонами укладено додатковий договір №АП-07-0285ДС1 до договору поставки №АП-07-0285 від 11.05.2012 р., відповідно до умов якого сторони домовились доповнити вказаний договір поставки додатковими засобами захисту рослин, а саме: Позитив плюс у кількості 320 л на суму 19638,40 грн. Позивач зобов'язався поставити зазначені засоби захисту рослин в строк до 09.06.2012 р., а відповідач зобов'язався прийняти зазначені засоби захисту рослин та оплатити їх вартість - 19638,40 грн. у строк до 30.06.2012 р.

На виконання умов договору поставки №АП-07-0285 від 11.05.2012 та додаткового договору №АП-07-0285ДС1 від 07.06.2012 позивачем було здійснено поставку товару, на загальну суму 48042,73 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткової накладної №АП-07-0273 від 17.05.2012 на суму 10927,83 грн. та довіреності №383 від 11.05.2012, видаткової накладної від 07.062012 №АП-07-0373 на суму 19638,40 грн. та довіреності №404 від 07.06.2012; видаткової накладної від 14.08.2012 №АП-07-0509 на суму 17476,50 грн. та товарно-транспортної накладної №АП-07-0000347 від 14.08.2012.

Також, позивач поставив відповідачу-1 засоби захисту рослин, а саме: Дикват у кількості 1500,000 л на суму 93405,00 грн., а відповідач-1 прийняв зазначені засоби захисту рослин, що підтверджується видатковою накладною №АП-07-0430 від 22.06.2012 р. та довіреністю №409 від 22.06.2012 р.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегією суддів встановлено, що відповідач-1 у встановлені умовами договору строки та встановлений законом строк за видатковою накладною вчасно не розрахувався.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.10.2014 р. у справі №910/4705/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" до товариства з обмеженою відповідальністю "Газ-Інвест", товариства з обмеженою відповідальністю "Евромаркетинг" про стягнення солідарно 110881,50 грн. суми основного боргу за договором №АП-07-0285 та видатковою накладною №АП-07-0430 від 22.06.2012, 30958,16 грн. 3 % річних, 4491,83 грн. пені, 7206,41 грн. штрафу, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 р. та постановою Вищого господарського суду України від 22.04.2015 р., стягнуто солідарно з ТОВ "Газ Інвест" та ТОВ "Євромаркетинг" на користь ТОВ "Хімагромаркетинг" 93405,00 грн. основного боргу, 2217,63 грн. судового збору, стягнуто з ТОВ "Газ Інвест" на користь ТОВ "Хімагромаркетинг" 30958,16 грн. 3% річних, 44,92 грн. пені, 72,06 грн. штрафу, 853,13 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Судом у справі №910/4705/13, зокрема встановлено, що відповідачем-1 зобов'язання щодо розрахунку за отриманий товар за договором №АП-07-0285 від 11.05.2012 р. та видатковою накладною №АП-07-0430 від 22.06.2012 р. не виконано. Загальна сума основного боргу ТОВ "Газ Інвест" перед ТОВ "Хімагромаркетинг" станом на 27.02.2013 р. становила 11088150 грн., проте відповідач подав суду докази часткової оплати заборгованості перед позивачем за поставлений товар на суму 17476,38 грн., що підтверджується банківською випискою станом на 17.09.2014 р. Відповідач-1 зобовязаний був оплатити отриманий товар за видатковою накладною №АП-07-0430 від 22.06.2012 р. до 23 червня 2012 р.

У справі №911/4254/15 позивач просить стягнути 10581,53 грн. курсової різниці, нарахованої на 17476,38 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 17.09.2014 р. відповідачем-1 було сплачено суму основного боргу за договором поставки №АП-07-0285 від 11.05.2012 у розмірі 17476,38 грн., що також підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку позивача.

Станом на дату укладання договору та додаткових угод до нього вартість одного долара США становила 8,035 грн.

Станом на дату оплати офіційний курс долара США до гривні становив 12,90 грн.

Відтак, курсова різниця відповідно до п. 2.2 договору становить 10581,53 грн. (17476,38 х 12,90/8,035 - 17476,38).

Згідно з приписами статті 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина 2 статі 533 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимога позивача про стягнення 10581,53 грн. курсової різниці є обґрунтованою, підтверджується наявними матеріалами справи, а відтак підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем-1 грошового зобов'язання згідно договору поставки №АП-07-0285 від 11.05.2012, позивач просить суд стягнути з відповідача 851,32 грн. пені, нарахованої на 17476,50 грн. боргу, за період з 05.07.2014 р. по 16.09.2014 р.

Відповідно до пунктів 5.2., 5.3 договору, покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення розділу 2 даного договору) й оплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день простроченого платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені.

Сторони дійшли до згоди, щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої п.1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, і встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, встановлених розділом 5 договору, припиняється через 3 роки від дня, коли це зобов'язання повинно було бути виконане.

Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищевикладене, а також періоди нарахування пені, що вказані позивачем в поданому ним розрахунку пені, арифметично вірний розмір пені, нарахованої за період з 05.07.2014 р. по 16.09.2014 р. становить загалом 851,32 грн. Отже, вимога про стягнення 851,32 грн. пені є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.

Крім того, у зв'язку з порушенням строків оплати визначених договором, позивачем на підставі п. 5.5 договору за період з 05.07.2014 р. по 16.09.2014 р. на суму боргу 17476,50 грн. нараховано 3401,45 грн. 96% річних.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 5.5 договору поставки сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі сорока відсотків від несплаченої вартості протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев'яносто шість відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.

Враховуючи положення вищезазначених норм, погоджене сторонами нарахування 96% відсотків річних у разі порушення зобов'язання з оплати, а також періоди нарахування 96% річних, що вказані позивачем в поданому ним розрахунку, розрахунок 96 % річних за період з 05.07.2014 по 16.09.2014, які складають 3401,45 грн. є арифметично вірним. Відтак, вимога позивача про стягнення 3401,45 грн. 96% підлягає задоволенню повністю.

Позивачем на підставі ст. 625 ЦК України на суму боргу 93405,00 грн. за видатковою накладною нараховано 70492,64 грн. інфляційних втрат (нарахованих на заборгованість по видатковій накладній за період з 24.06.2012 р.- 02.07.2015 р. на суму 93405 грн., за період з 03.07.2015 р. - 27.07.2015 р. на суму 53405 грн., за період з 28.07.2015 р. по 30.08.2015 р. на суму 8405 грн.) та за період з 05.07.2014 р. по 16.09.2014 р. нараховано 568,11 грн. 3% річних.

Судом встановлено, що суму боргу у розмірі 93405,00 грн. за поставлений згідно видаткової накладної №АП-07-0430 від 22.06.2012 товар відповідач-1 сплатив частинами з простроченням строку оплати, тобто після 23.06.2012 р., а саме: 03.07.2015 р. сплачено 40000,00 грн., 28.07.2015 р. сплачено 45000,00 грн., 31.08.2015 р. сплачено 8405,00 грн.

Враховуючи положення вищезазначених норм, а також періоди нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, що вказані позивачем в поданому ним розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, арифметично вірний розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних складає 70425,40 грн. та 568,11 грн. відповідно. Відтак, вимога позивача про стягнення 70425,40 грн. інфляційних втрат та 568,11 грн. 3% річних, нарахованих на заборгованість по видатковій накладній, підлягає задоволенню. Позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 67,24 грн. не підлягають задоволенню.

20.01.2014 р. між ТОВ "Хміагромаркетинг" (кредитор) та ТОВ "Сендер" (поручитель) укладено договір поруки №ПР-07-0430, згідно якого поручитель поручився перед кредитором за виконання обов'язків ТОВ "Газ Інвест" (боржник) за зобов'язаннями зазначеними в розділі 2 договору.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору поруки, у разі порушення боржником основного договору та/або зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником в повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, курсової різниці, витрат кредитора, суми боргу з урахуванням індексу інфляції тощо.

Згідно п. 2.1 договору поруки, під зобов'язанням в цьому договорі розуміють зобов'язання боржника щодо оплати товару отриманого на підставі договору поставки №АП-07-0285 від 11.05.2012, додаткового договору №АП-07-0285ДС1 від 07.06.2012 та видаткової накладної №АП-07-0430 від 22.06.2012.

Відповідно до п. 4.1, 4.2 договору поруки, договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Договір діє до моменту припинення поруки на підставах, визначених ст.559 Цивільного кодексу України.

02.09.2015 позивач направив на адресу відповідача-2 вимогу від 02.09.2015 р., згідно якої просив сплатити суму боргу в розмірі 81074,17 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п. 2 ст. 555 ЦК України, поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду про те, що ТОВ "Газ Інвест" (відповідач-1) та ТОВ "Сендер" (відповідач-2) є солідарними боржниками щодо вимог позивача про солідарне стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 10581,53 грн. курсової різниці, 851,32 грн. пені, 70492,64 грн. інфляційних втрат, 3401,45 грн. 96% річних та 568,11 грн. 3% річних.

В апеляційній скарзі відповідач-1 зазначав, що відповідно до п. 1 додаткової угоди до договору поставки №АП-07-0285 від 11.05.2012, сторонами встановлено, що покупець звільняється від відповідальності передбаченої п. 5.2 договору за невиконання своїх зобов'язань, коли це невиконання пов'язане з настанням "Форс-мажорних обставин", які підтверджені висновком Торгово-промислової палати України. На підтвердження настання форс-мажорних обставин відповідач-1 посилається на висновки Торгово-промислової палати України №2096/05-4 від 11.09.2012, №983/05-4 від 17.05.2012, №2650/05-4 від 14.11.2012, №2221/05-4 від 25.09.2013, №2607/05-4 від 29.10.2013 та №3364/05-4 від 26.09.2014. Крім того, відповідач-1 зазначив, що 21.12.2012 листом №158 ТОВ "Газ Інвест" повідомило ТОВ "Хімагромаркетинг" повідомило про настання форс-мажорних обставин. Відтак, на думку відповідача-1, відсутні підстави для нарахування 96% річних та пені на суму боргу 17476,50 грн.

Відповідно до ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

В пункті 6.1 договору поставки №АП-07-0285 від 11.05.2012 сторони погодили, що сторони не несуть відповідальність за невиконання своїх зобов'язань, передбачених даним договором, якщо невиконання обумовлене обставинами непереборної сили, які не могли бути передбачені й відвернені сторонами, зокрема: стихійними лихами, діями органів державної влади та управління, воєнними діями, блокадами, епідеміями, страйками й т.д. (Форс-Мажор). У випадку настання форс-мажорних обставин сторона, що не може виконати свої договірні зобов'язання, у строк не більше 2 днів з моменту настання й закінчення дії форс-мажору, письмово повідомляє іншу сторону. Підтвердженням наявності форс-мажорних обставин є довідка (висновок) Торгово-промислової палати або іншого компетентного органу.

Відповідно до п. 6.3 договору, недотримання строків повідомлення, зазначених в п. 6.1 договору, позбавляють сторони права посилатися надалі на форс-мажорні обставини (дії непереборної сили) як на причину невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань.

Як вбачається з наданих відповідачем-1 місцевому господарському суду висновків Торгово-промислової палати, останні датовані 17.05.2012, 11.09.2012, 14.11.2012, 25.09.2013, 29.10.2013 та 26.09.2014, однак наданий до матеріалів справи лист-повідомлення на адресу позивача про настання форс-мажорних обставин датується 21.12.2012, тобто відповідачем-1 порушено порядок повідомлення про настання форс-мажорних обставин визначених п. 6.1 договору, що позбавляє відповідача-1 посилатися надалі на форс-мажорні обставини.

Твердження товариства "Газ Інвест" щодо неможливості одночасного стягнення суми пені та штрафу, що вже був раніше стягнутий за рішенням господарського суду міста Києва від 23.10.2014 у справі №910/4705/13, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 №01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить законодавству України.

Відтак, при винесенні даного рішення судом також враховано, що норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та постанові Вищого господарського суду України від 10.06.2014 у справі №910/19082/13.

Посилання відповідача-1 на неспіврозмірність нарахованих інфляційних втрат та суми боргу, та не врахування при винесенні рішення тяжкого фінансового становища відповідача-1 є безпідставними, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено в пунктах 1.10, 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Твердження товариства "Газ Інвест" щодо неможливості одночасного стягнення інфляційних втрат в порядку ст.625 ЦК України та курсової різниці, в порядку застосування формули індексації курсової різниці, зазначеної у договорі №АП-07-0285 від 11.05.2012 р. є безпідставними, оскільки як вбачається з позовних вимог позивачем нараховано курсову різницю на 17476,38 грн. (оплата за договором), а інфляційні втрати нараховані на заборгованість за видатковою накладною на суму 93405 грн., тобто курсова різниця та інфляційні втрати нараховані на два різних зобов'язання, не пов'язаних між собою.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 10581,53 грн. курсової різниці, 851,32 грн. пені, 70492,64 грн. інфляційних втрат, 3401,45 грн. 96% річних та 568,11 грн. 3% річних є такими, що підлягають задоволенню частково у розмірі 10581,53 грн. курсової різниці, 851,32 грн. пені, 70425,40 грн. інфляційних втрат, 3401,45 грн. 96% річних та 568,11 грн. 3% річних. В частині вимог позивача щодо солідарного стягнення 67,24 грн. інфляційних втрат необхідно відмовити.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 10.11.2016 року у справі №911/4254/15 - без змін.

2. Матеріали справи №911/4254/15 повернути до господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

О.В. Тищенко