Постанова

від 17.11.2016 по справі 826/9133/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

17 листопада 2016 року № 826/9133/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Макспроф» додержавної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.10.2014 №150126552202 та №150026552202, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Макспроф» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.10.2014 №150126552202 та №150026552202.

Позовні вимоги мотивовано тим, що державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 23.10.2014 №998/26-55-22-02/34613694 щодо відсутності факту реальності фінансово-господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Старксервіс» необґрунтовано прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.10.2014 №150126552202 та №150026552202. За посиланням позивача, він є добросовісним платником податків, вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Відповідач проти позову заперечив, з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 23.10.2014 №998/26-55-22-02/34613694 та, відповідно, податкових повідомлень-рішень від 30.10.2014 №150126552202 та №150026552202 з підстав відсутності реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Справу №826/9133/15 розглянуто у письмовому провадженні, згідно з приписами частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Макспроф» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Старксервіс» за 2013 рік.

Перевіркою встановлено такі порушення товариства з обмеженою відповідальністю «Макспроф»:

підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2013 рік на загальну суму 138 151,00 грн.;

пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті, на загальну суму 145 422,00 грн., у тому числі за червень 2013 року на суму 1 653,00 грн., за вересень 2013 року на суму 10 984,00 грн., за жовтень 2013 року на суму 7 934,00 грн., за листопад 2013 року на суму 124 851,00 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 23.10.2014 №998/26-55-22-02/34613694 та прийнято такі податкові повідомлення-рішення від 30.10.2014:

№150026552202, яким товариству з обмеженою відповідальністю «Макспроф» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 181778,00 грн., з яких за основним платежем 145 422,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 36 356,00 грн.

№150126552202, яким товариству з обмеженою відповідальністю «Макспроф» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 172 689,00 грн., з яких за основним платежем 138 151,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 34 538,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправним та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України).

Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Так, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 23.10.2014 №998/26-55-22-02/34613694, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на наявність вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 24.09.2013 у справі №761/22932/13-к.

Позивачем на спростування висновків контролюючого органу вказано на наявність господарських взаємовідносин із товариством з обмеженою відповідальністю «Старксервіс» на підставі договору про постачання продукції від 01.10.2013 №1-10/13, на підтвердження чого позивачем надано суду копію цього договору, копії видаткових накладних, рахунків-фактури, рахунків на оплату, банківських виписок, журналу видачі довіреностей, а також договору із третьою особою, відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю «Макспроф» виконувало підрядні роботи по монтажу системи вентиляції у житловому будинку.

Разом з тим, зі змісту акту перевірки від 23.10.2014 №998/26-55-22-02/34613694 вбачається, що ці первинні документи надавались товариством під час перевірки, проте не визнані контролюючим органом як такі, що мають силу первинних документів, оскільки фактичного здійснення господарської операції не було, що підтверджено вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 24.09.2013 у справі №761/22932/13-к.

Слід зазначити, що відповідно до постанови Верховного Суду України від 01.12.2015 в адміністративній справі №826/15034/14, фіктивність контрагента (товариства з обмеженою відповідальністю «Старксервіс) підтверджено вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 24.09.2013. Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Подані товариством первинні документи бухгалтерського та податкового обліку (податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими контролюючим органом фактами щодо фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 26.01.2016 у справі №2а-15327/12/2670 (ЄРДСР №55953481), первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування на їхній підставі валових витрат є безпідставними.

У відповідності до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку, що наявними у матеріалах справи доказами не спростовано правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 30.10.2014 №150126552202 та №150026552202, відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за наслідками відмови у задоволенні позову, суд наголошує на наступному.

Згідно з частиною першою статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з приписами статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, яка діяла станом на момент звернення позивача з даним позовом, за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру судовий збір становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати. Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи сплачену позивачем при зверненні до суду суму судового збору у розмірі 487,20 грн., з позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі у розмірі 4 384,80 грн.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Макспроф» (код ЄДРПОУ 34613694, адреса: 03150, місто Київ, вулиця Ковпака, будинок 3, квартира 9) на користь Державного бюджету України (розрахунковий рахунок ГУ ДКСУ в місті Києві №31218206784007, МФО 820019, код отримувача 38004897) судовий збір у розмірі 4 384,80 грн. (чотирьох тисяч трьохсот вісімдесяти чотирьох грн. 80 копійок).

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.