Ухвала

від 29.03.2017 по справі 826/9133/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/9133/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

29 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

секретаря Андрієнко Н.А.,

за участю:

представника позивача: Жорова М.Г.,

представника відповідача: Диби Ю.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Макспроф до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Макспроф на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року, -

У с т а н о в и в:

ТОВ Макспроф звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 30.10.2014 року № 150126552202 та №150026552202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив її скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявними у матеріалах справи доказами не спростовано правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Макспроф з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Старксервіс за 2013 рік.

За результатами перевірки складено акт від 23.10.2014 №998/26-55-22-02/34613694 згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ Макспроф підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2013 рік на загальну суму 138 151,00 грн.; пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті, на загальну суму 145 422,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.10.2014: №150026552202, яким ТОВ Макспроф збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 181778,00 грн., з яких за основним платежем 145 422,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 36 356,00 грн.; №150126552202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 172 689,00 грн., з яких за основним платежем 138 151,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 34 538,00 грн.

Не погоджуючись із такими рішеннями відповідача, позивач звернувся у суд.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність визначена як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Положеннями Податкового кодексу України закріплено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, право на формування податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності, пов'язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За визначеннями, що містяться у ст. 1 вказаного Закон первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене підтверджує висновок про те, що необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів (послуг) до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Відображення у даних податкового обліку господарської операції, в ході якої відбулась лише імітація купівлі товарів чи послуг, не являється підставою для отримання податкової вигоди за рахунок зменшення об'єкта оподаткування.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У той же час, за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегією суддів установлено, що між ТОВ Старксервіс (постачальник) та ТОВ Макспроф (покупець) укладено договір на постачання продукції від 01.10.2013 року № 1-10/13, за яким постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати покупцю продукцію, що передбачена цим договором та рахунками - фактури до нього, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, встановлених цим договором, прийняти продукцію та сплатити за нею певну грошову суму.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копію договору постачання продукції, копії видаткових накладних, рахунків-фактури, рахунків на оплату, банківських виписок, журналу видачі довіреностей, а також договору із третьою особою, відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю Макспроф виконувало підрядні роботи по монтажу системи вентиляції у житловому будинку.

Дослідивши надані позивачем документи, проаналізувавши доводи позивача та контролюючого органу, колегія суддів доходить висновку, що такі належним чином не підтверджують реальність спірної господарської операції.

Так, матеріалами справи підтверджується, що вироком Шевченківського районного суду від 24 вересня 2013 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205 КК України (пособництво невстановленим слідством особам у створенні фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності (у тому числі, ТОВ Старесервіс ). При цьому, вказаним вироком встановлено, що ТОВ Старесервіс було зареєстроване в органах державної влади з метою прикриття незаконної діяльності невстановленими слідством особами за співучастю у формі пособництва ОСОБА_4, вчинено повторно, а також за змовою і безпосередньою участю ОСОБА_5, який є засновником ТОВ Старксервіс .

Судова колегія наголошує, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Така правова позиція також наводиться в постановах Верховного суду України від 14 червня 2016 року у справі №21-1318а/16, від 22 листопада 2016 року у справі №826/11397/14.

Окрім того, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 26.01.2016 у справі №2а-15327/12/2670, первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування на їхній підставі валових витрат є безпідставними.

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що директором ТОВ Старксервіс на момент здійснення господарських операцій з підприємством позивача був громадянин ОСОБА_6, який жодним чином не причетний до обставин, встановлених вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013 року, оскільки даний вирок винесено відносно особи, яка не має жодного відношення до ТОВ Старксервіс та не є її посадовою особою.

Так, як убачається із протоколу допиту ОСОБА_6, останній погодився зареєструвати на себе ТОВ Старксервіс за плату від інших осіб у сумі 200 грн., ніякої підприємницької діяльності, у тому числі управлінської діяльності, як директор ТОВ Старксервіс , він не здійснював та не підписував жодних первинних документів цього товариства.

Судова колегія звертає увагу на те, що відсутність обвинувального вироку щодо вказаної посадової особи контрагента позивача, не може спростовувати достовірність його пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій, що також відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №826/11531/14.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не спростовано висновки відповідача про те, що спірна господарська операція у дійсності не відбувалась, а її документальне оформлення здійснювалось лише з метою мінімізації податкового навантаження та отримання податкової вигоди за рахунок зменшення об'єкту оподаткування податком на додану вартість.

Оскільки сукупністю досліджених судом доказів не підтверджується фактичне здійснення господарської операції між позивачем та зазначеним вище контрагентом, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та правомірність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень та про відсутність підстав для їх скасування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Відтак, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Макспроф залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали виготовлено 03 квітня 2017 року).

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.