Постанова

від 01.11.2016 по справі 826/4157/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 листопада 2016 року № 826/4157/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ТК Промтехсервіс» доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.10.2015 р. №0001402202, №00013922202

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, в особі Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК Промтехсервіс» (надалі - Позивач), звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - Відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 08.10.2015 р. № 0001402202 форми «Р» про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 371666,00 грн. (у тому числі за основним платежем 297333,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 74333,00 грн.); скасування податкового повідомлення-рішення від 08.10.2015 р. № 0001392202 форми «Р» про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 495555,00 грн. (у тому числі за основним платежем 330370,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 165185,00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Контролюючим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Справа розглянуту в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.6 ст.128 КАС України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК Промтехсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Скайсіті Груп», ТОВ «Брокбудкепітал» за період з 01.05.2014 р. - 31.05.2014 р.

За результатами перевірки складено акт від 22.09.2015р. за №372/26-57-22-02-10/37675491 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлені наступні порушення: пп. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2 ст. 198, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.10 ст. 210 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в перевіряємому періоду на загальну суму 330370 грн., в тому числі за квітень 2014 р. в сумі 193327 грн., за травень 2014 р. в сумі 137043 грн.; п.138.1, пп. 138.5.1 п.138.5 ст. 138, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2014 р. у сумі 297333 грн.

Не погоджуючись з висновками викладеними в Акті перевірки Позивачем подано заперечення до Контролюючого органу.

На підставі Акту перевірки Контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення 08.10.2015 р.: №0001402202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 371666,00 грн., у тому числі за основним платежем 297333,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 74333,00 грн.; №0001392202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 495555,00 грн., у тому числі за основним платежем 330370,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 165185,00 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомлення-рішенням Позивачем подано Скарги до ГУ ДФС у місті Києві та до ДФС України, за результатом розгляду Скарги ГУ ДФС у місті Києві прийнято рішення від 11.12.2015 р. №18740110/26-15-10-05-35, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скарга Позивача без задоволення та рішенням ДФС України від 15.02.2016 р. №3141/6/99-99-10-01-01-25, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скарга Позивача без задоволення.

Позивач вважає дії Відповідача необґрунтованими, висновки Акту перевірки безпідставними, незаконними та такими, що не відповідають нормам податкового законодавства та фактичним обставинам справи та податкові повідомлення-рішення неправомірними, а тому звернувся до Суду із відповідним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтування позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з Акта перевірки, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ «Скайсіті Груп», ТОВ «Брокбудкепітал».

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, встановлена контролюючим органом на підставі того, що до перевірки позивачем не надано сертифікатів якості на товар, специфікації, що є невід'ємною частиною договору, банківських виписок, що підтверджували факт перерахування коштів за товари, рахунки-фактури передбачені договорами, банківські виписки, що підтверджували оплату отриманих товарів, товарно-транспортні накладні чи будь-які інші документи, що посвідчують факт транспортування ТМЦ.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що згідно інформації АІС «Податковий Блок», товар реалізований ТОВ «Скайсіті-Груп» на користь ТОВ «ТК Промтехсервіс» містять коди УКТЗЕД, в свою чергу ТОВ «Скайсіті-Груп» у перевіряємому періоді не декларувало р. 12 «Ввезені на митну території України товари, необоротні активи та отримані від нерезидента на території України послуги з метою їх використання в межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які оподатковуються а основною ставкою, ставкою 7% та нульовою ставною». Аналогічним чином, посилаючись на інформацію, що міститься в АІС «Податковий блок», контролюючий орган по ТОВ «Брокбудкепітал» зазначає, що товари, які придбавав контрагент позивача по ланцюгу постачання він інших осіб - суб'єктів господарювання, не співпадають з товарами та послугами, що надавались такими контрагентами позивачу.

Інших обставин збільшення позивачу сум грошових зобов'язань акт перевірки в собі не містить.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «Скайсіті-Груп» (Продавець), з іншої сторони, 29.04.2014 р. укладено Договір купівлі-продажу №2904 (надалі - Договір №2904).

У відповідності до п. 1.1, п. 1.2 Договору №2904, Продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити продукцію, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти і оплатити таку продукцію. Якісні і кількісні характеристики продукції, що є предметом поставки за цим Договором, строки поставки продукції за цим Договором визначаються у специфікації, що додається до цього Договору і є його невід'ємною частиною.

В матеріалах справи міститься Додаток №1 до Договору №2904 (Специфікація), у відповідності до якої Продавець зобов'язаний поставити наступний товар: 2764419 шпонка; 2470851 захист боковий; 2470852 захист боковий; 2764421 монтажна плита; 2470856 нажимний диск; 3689470 нажимний диск; 1939519 Втулка; 0583126 Втулка.

В підтвердження виконання умов договору Позивачем надано Суду наступні документи: рахунок-фактура №СГ-0000052 від 30.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 1159960,66 грн.; Видаткова накладна № СГ-0000052 від 30.04.2014 р. на загальну суму з ПДВ 1159960,66 грн.; товарно-транспортна накладна №52 від 30.04.2014 р.; Податкова накладна від 30.04.2014 №202 на загальну суму з ПДВ 1159960,66 грн., копії залучено до матеріалів справи (стор. 91- 98 том І).

Крім того, між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «Брокбудкепітал» (Продавець), з іншої сторони, 16.05.2014 р. укладено Договір №165 поставки (купівлі-продаж) (надалі - Договір №165).

У відповідності до п. 1.1 - п. 1.3, п. 3.5 Договору №165, Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначеними цим Договором, поставити Покупцю автозапчастини в асортименті, надалі товар (далі - Товар), а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначеними цим Договором, прийняти та оплатити Товар. Поставка Товару здійснюється окремими партіями. Під окремою партією Товару Сторони розуміють асортимент і кількість Товару, яка поставлена Постачальником по одній видатковій накладній і оплачена Покупцем по одному рахунку-фактурі. Одночасно з Товаром Постачальник повинен передати Покупцю наступні документи: видаткову накладну; податкову накладну; рахунок-фактуру (якщо виставлявся); та інші документи на вантаж на вимогу Покупця (якщо вони передбачені угодою Сторін).

В підтвердження виконання умов договору Позивачем надано Суду наступні документи: Специфікація №1 з визначенням: найменуванням, кількості та вартості товару; Рахунок-фактури №232 від 19.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 86836,12 грн.; Видаткова накладна №232 від 19.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 86836,12 грн.; товарно-транспортна накладна №232 від 19.05.2014 р.; податкова накладна від 19.05.2014 р. №232 на загальну суму з ПДВ 86836,12 грн.; Специфікація №2 з визначенням: найменуванням, кількості та вартості товару; Рахунок-фактури №414 від 26.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 26329,32 грн.; Видаткова накладна №414 від 26.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 26329,32 грн.; товарно-транспортна накладна №414 від 26.05.2014 р.; податкова накладна від 26.05.2014 р. №414 на загальну суму з ПДВ 26329,32 грн.; Специфікація №3 з визначенням: найменуванням, кількості та вартості товару; Рахунок-фактури №413 від 26.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 459192,00 грн.; Видаткова накладна №413 від 26.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 459192,00 грн.; товарно-транспортна накладна №413 від 26.05.2014 р.; податкова накладна від 26.05.2014 р. №413 на загальну суму з ПДВ 459192,00 грн.; Специфікація №4 з визначенням: найменуванням, кількості та вартості товару; Рахунок-фактури №678 від 29.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 249900,00 грн.; Видаткова накладна №678 від 29.05.2014 р. на загальну суму з ПДВ 249900,00 грн.; товарно-транспортна накладна №678 від 29.05.2014 р.; податкова накладна від 29.05.2014 р. №678 на загальну суму з ПДВ 249900,00 грн., копії залучено до матеріалів справи (стор. 99 - 130 том І)

Крім того, Суд звертає увагу, що згідно Акту перевірки, який наявний в матеріалах справи (а.с. 46-67), Судом встановлено, що до перевірки Позивачем надано: договори, видаткові накладні, акти надання послуг, банківські виписки, акти здачі-приймання виконаних робіт, податкові накладні, які, в підтвердження правомірності формування спірних показників податкової звітності.

Натомість, єдиною підставою для не відхилення наданих позивачем до перевірки документів стало те, що до перевірки позивач не надав сертифікатів якості на товар, паспортів походження товару та ТТН.

Судом досліджено первинну документацію та встановлено, що в вищезазначених документах - зазначено, які послуги (товар) надавалися всі рядки заповнені належним чином, що в свою чергу свідчить по здійснення господарських взаємовідносинах в межах їх господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності Позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

До того ж, як вже зазначалось Судом, в Акті перевірки не зазначено жодних зауважень до змісту та обсягу господарських операцій, що відображені в наданих до перевірки первинних документах.

Податкова інспекція у акті перевірки зазначає, що «ТК Промтехсервіс» не надало до перевірки сертифікати якості, паспорти походження товару, товарно-транспортні накладні по взаємовідносинах з ТОВ «Скайсіті-Груп» та посилається на пункт 2.2 Договору купівлі - продажу № 2904 від 16.04.2014 року, який був укладений між Т ОВ «ТК Промтехсервіс» та ТОВ «Скайсіті-Груп».

У відповідно до п. 2.2 Продавець, зобов'язаний на кожну партію продукції, що є предметом поставки за цим Договором, видати сертифікат, який посвідчує відповідність названої продукції вимогам відповідних стандартів або технічних умов.

Разом з тим, Контролюючим органом залишено поза увагою той факт, що відповідно до п. 1.2 договору, товар вважається прийнятим за якістю - згідно із специфікацією, що є невід'ємною частиною договору.

Таким чином, між контрагентами була досягнута домовленість про те, що сертифікат якості не є обов'язковим документом, який підтверджує якість товару.

Крім того, на думку Суду, лише відсутність сертифіката якості сама по собі не може слугувати підставою для не визнання фінансово-господарських між контрагентами.

Аналогічна ситуація встановлена судом щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Брокбудкепітал», адже згідно п. 5.1 договору № 165 від 16.05.2014 якість сертифікат якості на товар не є обов'язковим документом.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані Позивачу його контрагентом, Відповідачем в акті перевірки не зазначено жодних посилань щодо несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагента Позивача було ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність даних контрагентів під час укладання та виконання договорів.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені відповідно до законодавства.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи Суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення Позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено Судом, на момент складання податкових накладних контрагенти Позивача, були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1статті 201 Податкового кодексу України.

Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що для формування в тому числі і податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Окрім вищевикладеного, суд звертає увагу, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - Позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даним товариствами, до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Крім того, відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 статті 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 200.3 статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Таким чином, Суд приходить до висновку щодо правомірності формування Позивачем даних податкового обліку, а Відповідачем не надано Суду жодних доказів та письмових пояснень на підставі чого прийнятті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ТТН або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Виходячи з вище наведеної норми, ТТН не є документом суворої звітності, а отже її оформлення не є обов'язковим для здійсненні господарської операції.

Оскільки акт перевірки не містить в собі викладення жодних інших обставин неправомірної поведінки Позивача, то Суд зазначає, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами Позивача (третіми особами в ланцюгу постачання), з якими Позивач у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку Позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

Також, Суд звертає увагу й на принцип індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії». У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що придбання Позивачем у контрагента послуг безпосередньо пов'язане із його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

На думку Суду, Позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість по відносинам із контрагентом, тому висновки акта перевірки є помилковими, а зменшення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток - протиправним.

З аналізу вищезазначених норм права та матеріалів справи, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача щодо визнання неправомірним та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.10.2015 року № 0001402202, №0001392202 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Податковим органом не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Позивача підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 122, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 08.10.2015 року №0001402202, №0001392202.

3. Стягнути з Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві за рахунок державних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК Промтехсервіс» (код ЄДРПОУ 37675491) судові витрати в сумі 13008,32 (тринадцять тисяч вісім гривень 32 копійки) грн. 32 коп.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук