Рішення

від 17.11.2016 по справі 904/8386/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.11.16р. Справа № 904/8386/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (м. Київ)

до Приватного підприємства рекламно-інформаційного агентства "Арт Україна" (м. Дніпро)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11116633000 від 12.02.2007 у розмірі 48 465,92 доларів США та пені в сумі 82 666 грн. 15 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Немировський Ю.В. - адвокат (довіреність № 21 від 31.10.2016)

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Укрсиббанк" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства рекламно-інформаційного агентства "Арт Україна" (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11116633000 від 12.02.2007 у розмірі 48 465,92 доларів США та пені в сумі 82 666 грн. 15 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням ОСОБА_1 (далі - третя особа) зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 11116633000 від 12.02.2007 в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту, сплати відсотків за його користування, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 48 465,92 доларів США. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.1. договору позивач нарахував та просив суд стягнути пеню за загальний період прострочення з 20.09.2015 по 19.09.2016 в сумі 82 666 грн. 15 коп. В той же час, відповідно до договору поруки № 11116633000/2 від 28.02.2007 Приватне підприємство рекламно-інформаційного агентства "Арт Україна" (відповідач) поручилося перед позивачем за виконання ОСОБА_1 (третьою особою) всіх своїх обов'язків за договором про надання споживчого кредиту № 11116633000 від 12.02.2007.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 10.10.2016.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 62371/16 від 10.10.2016), в якій він повідомив суд, що в провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 62372/16 від 10.10.2016), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи додаткові докази, які були витребувані ухвалою суду.

У судове засідання 10.10.2016 з'явився представник позивача.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 10.10.2016 не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надали.

Враховуючи те, що відповідач та третя особа були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, у судовому засіданні 10.10.2016 суд перейшов до розгляду справи по суті.

Так, у судовому засіданні 10.10.2016 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне витребувати докази.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 10.10.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 31.10.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

У судове засідання 31.10.2016 з'явилися представники позивача, відповідача та третя особа.

У судовому засіданні 31.10.2016 представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що ним не було отримано позовну заяву. Вказане клопотання було задоволено судом.

У зв'язку із задоволенням клопотання відповідача у судовому засіданні 31.10.2016 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 09.11.2016.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 68976/16 від 09.11.2016), в яких він наголошує на правомірності позовних вимог.

У судове засідання 09.11.2016 з'явився представник позивача.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 09.11.2016 не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надали.

Враховуючи, що на день проведення судового засідання із районного суду не надійшла відповідь на запит суду, щодо справи за позовом банку до боржника, суд прийшов до висновку про необхідність відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 09.11.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 15.11.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 70205/16 від 15.11.2016), в яких він зазначав, що по справі про стягнення заборгованості з боржника рішення суду не прийнято.

У судове засідання 15.11.2016 з'явилися представники позивача, відповідача та третя особа.

У судовому засіданні 15.11.2016 було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, є необхідність у витребуванні додаткових доказів по справі.

У зв'язку з викладеним, у судовому засіданні 15.11.2016 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 17.11.2016, а також зобов'язано сторін надати додаткові докази по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень .

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 70772/16 від 17.11.2016), в яких він зазначає про правомірність вимог щодо стягнення пені, а також просить суд розглянути справу без участі його представника.

У судове засідання 17.11.2016 з'явився представник відповідача.

Представники позивача та третя особа у судове засідання 17.11.2016 не з'явилися, але про день, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується протоколом судового зсідання від 15.11.2016, в якому вказані представники приймали участь, а також розпискою від 15.11.2016 (а.с.157-159). Крім того, судом було враховано наявність клопотання позивача про розгляду справи без участі його представника, яке було задоволено судом.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що позивач та третя особа не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представників позивача та третьої особи, оскільки останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 12.02.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (в подальшому змінено найменування на Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк") (далі - банк, позивач) та громадянином України ОСОБА_1 (в подальшому відповідно до свідоцтва про зміну імені від 25.08.2010 серії НОМЕР_4 змінено ім'я на ОСОБА_1) (далі - позичальник, третя особа) укладено договір про надання споживчого кредиту № 11116633000 (далі - кредитний договір, а.с.15-22) відповідно до умов якого, банк зобов'язався надати позичальнику, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 49 900,00 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 251 995 грн. 00 коп. за курсом Національного банку України на день укладання договору (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 1.2.1. договору надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у наступний термін - 12.02.2007.

Кредит надається позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника), а саме на: іпотечний кредит (пункт 1.4. договору).

У пункті 9.5. кредитного договору сторони визначили, що строк дії договору встановлюється з дня укладення договору і до повного погашення суми кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій та/або пені у разі їх нарахування.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного кредитного договору учасниками процесу суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, а тому саме умови укладеного сторонами договору про надання споживчого кредиту № 11116633000 від 12.02.2007 та відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III Цивільного кодексу України, регулюють права та обов'язки сторін, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пункту 1.2.2. договору позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток № 1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 11.02.2028, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 договору на підставі будь-якого з пунктів 2.3., 4.9., 5.3., 5.5., 5.6., 5.8., 5.10, 7.4., 9.2., 9.14 договору.

Так, до договору позивачем та третьою особою було підписано додаток № 1 - Графік погашення кредиту (а.с.23-28).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання договору надав третій особі (позичальнику) кредит в сумі 49 900,00 доларів США , що підтверджується меморіальним ордером № 0600930068 від 12.02.2007 (а.с.140).

Згідно з частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Так, у пунктах 1.3.1., 1.3.3. та 1.3.4. кредитного договору сторони визначили таке:

- за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, розраховуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 12,30% річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов пункту 9.2. договору. У випадку, якщо Банк не повідомив позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування в порядку, передбаченому пунктом 9.2. договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за договором в попередньому місяці;

- нараховування процентів за договором здійснюється щомісяця; в останній робочий день поточного місяця, методом "факт/360" відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ) та чинного законодавства України. Період нарахування процентів згідно умов договору починається з дня фактичного надання кредиту, якщо умовами пунктів 1.3.2., 9.2. договору не передбачено іншу дату початку нарахування процентів, а в наступному - з першого календарного дня поточного місяця, і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. При цьому, проценти нараховуються на суму кредиту, що фактично надані Банком позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність Банку відповідно до умов договору. Для розрахунку процентів день надання та день погашення кредиту вважається одним днем;

- строк сплати процентів встановлено з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані Банком такі проценти. Сторони погодили, що в разі повернення до банку всієї суми кредиту: банк в день такої повної сплати суми кредиту здійснює нарахування процентів за його користування протягом календарного місяця (в якому здійснюється повне погашення кредиту), починаючи з першого календарного дня такого місяця по день, що передує даті повернення всієї суми кредиту, а позичальник не пізніше дати повного повернення кредиту зобов'язується сплатити банку суму таких нарахованих процентів. При цьому, якщо останній день строку сплати процентів або дата остаточного повного повернення кредиту припадає на вихідний, святковий або неробочий день, в такому випадку останнім днем строку сплати процентів вважається перший робочий день, що слідує за таким вихідним, святковим або неробочим днем.

В подальшому між позивачем та третьою особою укладалися додаткові угоди до договору.

Так, у додатковій угоді № 1 від 23.02.2009 позивач та третя особа дійшли згоди про зміну схеми погашення кредиту:

- позичальник з дати підписання додаткової угоди зобов'язується повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів в день сплати ануїтетного платежу. При цьому сторони погодили, що: "ануїтетний платіж" - це сума грошових коштів, що складається з строкових процентів і строкової суми основного боргу і підлягає сплаті на умовах і в строк, встановлені додатковою угодою; "день сплати ануїтетного платежу" - це вказане у додатковій угоді число кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого позичальник зобов'язаний сплатити банку ануїтетний платіж. Розмір ануїтетного платежу складає 582,00 доларів США. День сплати ануїтетного платежу 23 число кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого позичальник зобов'язаний сплатити ануїтетний платіж. Розмір ануїтетного платежу може змінитися у випадку зміни процентної ставки відповідно до умов договору. У разі, якщо термін повернення кредиту або день сплати ануїтетного платежу припадає на вихідний, святковий або неробочий день, терміном повернення кредиту та днем сплати ануїтетного платежу вважається перший робочий день, що слідує за таким вихідним, святковим або неробочим днем.

- нарахування процентів за договором здійснюється щомісяця у два етапи за методом "30/360" відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України та чинного законодавства України. Етапи нарахування процентів визначаються як: в останній робочий день поточного місяця; за період з дня фактичного надання кредиту по останній календарний день місяця включно (в місяць фактичного надання кредиту); з дня сплати ануїтетного платежу у поточному місяці по останній календарний день місяця включно (в наступні місяця); в день сплати ануїтетного платежу - з першого календарного дня поточного місяця по день, що передує дня сплати ануїтетного платежу (день сплати ануїтетного платежу в розрахунок не включається) (а.с.29-30).

Крім того, у додатковій угоді № 2 від 22.09.2009 позивач та третя особа дійшли згоди викласти пункт 1.8. договору в наступній редакції: "З 22.09.2009 процентна ставка встановлюється у розмірі 12,3 % річних по кредитному договору про надання споживчого кредиту № 11116633000 від 12.02.2007 та клієнт оплачує комісію у розмірі 100 доларів США за внесення змін щодо кредитного договору згідно кредитних тарифів, викладених у наказі № 270 від 27.03.2009." (а.с.31).

В свою чергу третьою особою зобов'язання за договором в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту та сплати процентів за користування кредитом у повному обсязі були порушені, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в наступних сумах:

- 39 912,72 доларів США - заборгованість за кредитом;

- 8 553,20 доларів США - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом за період з 23.10.2014 по 23.08.2016.

В той же час, у пункті 11.1. кредитного договору визначено, що відповідно до статей 525, 611 Цивільного кодексу України, сторони погодили, що у випадку настання обставин визначених у пунктах 2.3., 4.9., 5.3., 5.5., 5.6., 5.8., 5.10., 7.4., 9.2., 9.14. договору та направлення Банком на адресу позичальника повідомлення; (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цдоговором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від Банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку, при цьому, у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення Банку, чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) Банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) Банком, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку.

У відповідності до вказаних умов кредитного договору, враховуючи, що позичальник не здійснював повернення кредиту за графіком та порушував строки сплати процентів за користування кредитом, позивач направив позичальнику (третій особі) вимогу за вих. № 30-12/33075 від 07.04.2016, в якій вимагав усунути порушення умов кредитного договору.

У вказаному повідомленні позивач також вказав, що у випадку не усунення порушень на 32 день з дня отримання цієї вимоги, а у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги - з 41 календарного дня з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту АТ "УкрСиббанк", вимагає виконання своїх зобов'язань за Договором про надання споживчого кредиту № 1116633000 від 12.02.2007, а саме: сплатити Публічному акціонерному товариству "УкрСиббанк" заборгованість по поверненню суми кредиту в повному обсязі, сплаті нарахованих процентів, що разом становить 46 303,37 доларів США (а.с.236-37).

Вказана вимога була отримана позичальником (третьою особою) 21.01.2016, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с.38).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В свою чергу позичальником (третьою особою) зобов'язання за кредитним договором в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту та сплати процентів за його користування у повному обсязі не виконані, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в наступних сумах:

- 39 912,72 доларів США - заборгованість за кредитом;

- 8 553,20 доларів США - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом за період з 23.10.2014 по 23.08.2016.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов договору, а також вказаних норм чинного законодавства позичальник (третя особа) не виконав зобов'язання щодо своєчасного повернення отриманого кредиту та сплати нарахованих процентів за його користування.

Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи, у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання позичальником (третьою особою) своїх зобов'язань за вищезазначеним договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання позичальником (третьою особою) умов кредитного договору, господарському суду надано не було.

Так, строки виконання грошового зобов'язання щодо повернення отриманого кредиту в сумі 39 912,72 доларів США та сплати процентів за користування кредитом за період з 23.10.2014 по 23.08.2016 в сумі 8 553,20 доларів США, є такими, що настали.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, а відповідачем та третьою особою не залучені до матеріалів справи, докази на підтвердження погашення заборгованості по кредиту в сумі 39 912,72 доларів США, заборгованості по процентам в сумі 8 553,20 доларів США.

При цьому, розрахунок вищенаведених сум заборгованості по кредиту, а також заборгованості по процентам (станом на 19.09.2016), доданий позивачем до позовної заяви, визнається судом обґрунтованим (а.с.44-56).

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення 39 912,72 доларів США простроченої заборгованості за кредитом та 8 553,20 доларів США прострочених процентів за користування кредитом суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю , оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності з частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з частинами 1, 3 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Так, відповідно до пункту 7.1. кредитного договору за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань, передбачених договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів за кредит та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню у наступному порядку, а саме:

- в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, якщо сума такої заборгованості виражена у гривні;

- в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена у іноземній валюті;

- пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості і, розраховується за методом "Факт/360" (метод "Факт/360" передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмірі встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування.

Враховуючи допущене третьою особою прострочення виконання грошового зобов'язання щодо вчасного повернення отриманого кредиту та сплати процентів за його користування у строки, визначені умовами кредитного договору, на підставі вказаного вище пункту договору позивач нарахував та просив суд стягнути 82 666 грн. 15 коп. пені за період з 20.09.2015 по 19.09.2016.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та було здійснена нарахування пені за один рік, в той час, як умови договору не встановлюють такого чи іншого (більшого, ніж визначено законодавством) строку нарахування пені. Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання третьою особою грошових зобов'язань, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що пеня по тілу за період з 20.09.2016 по 19.03.2016 складає 9 059 грн. 45 коп., а пеня по процентам за цей же період складає 27 972 грн. 72 коп., а всього 37 032 грн. 17 коп.

Враховуючи встановлений судом факт несвоєчасного повернення кредиту та сплати процентів за його користування, умови пункту 7.1. кредитного договору та положення наведених правових норм, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 37 032 грн. 17 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Згідно статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантiєю, заставою, притриманням, завдатком.

Так, у пункті 2.1. кредитного договору сторони визначили, що у забезпечення виконання зобов'язань позичальника за договором банком приймається:

- застава нерухомості (будівлі/споруди/приміщення), а саме:

а) 2-кімнатної квартири, що складається з 1-коридор, 2-житлова, 3-житлова, 4-кухня, 5-кладова, 7-туалет, 8-ванна, 9-кладова, І-лоджія, ІІ-лоджія, ІІІ-лоджія, загальною площею 53,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та є власністю ОСОБА_4, код за ДРФО НОМЕР_3.

- порука, а саме:

а) порука ПП РІА "Арт-Україна", код ЄДРПОУ 31155287.

Відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до частини другої статті 553 Цивільного кодексу України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Так, 12.02.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (в подальшому змінено найменування на - Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк") (кредитор) та Приватним підприємством рекламно-інформаційним агентством "Арт Україна" (далі - поручитель, відповідач) було укладено договір поруки № 11116633000/2 (далі - договір поруки, а.с.32-33), відповідно до умов якого поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за невиконання позичальника, усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору № 11116633000 від 12.02.2007, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому (пункт 1.1. договору поруки).

У пункті 1.2. договору поруки вказано, що поручителю добре відомі всі умови вищезазначеного основного договору, зокрема:

- сума основного договору - 49 900,00 доларів США. Вказана сума основного договору дорівнює еквіваленту 251 995 грн. 00 коп. за курсом НБУ на день укладення основного договору, при цьому сторони обумовили, що такий гривневий еквівалент має визначатися в договорі лише в разі, якщо сума основного договору виражена у іноземній валюті;

- термін виконання основного зобов'язання - 11.02.2028, якщо згідно умов основного договору не буде застосовано інші терміни виконання такого зобов'язання;

- інші умови основного договору.

Відповідно до пункту 1.3. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу (в т.ч. суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору.

Відповідальність поручителя і боржника є солідарною (пункт 1.4. договору поруки).

Згідно з пунктами 2.2. та 2.3. договору поруки у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором кредитор має право пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обов'язковими до виконання поручителем на 10-й робочий день з дати відправлення йому такої вимоги (рекомендованим листом). Поручитель зобов'язаний виконати свої зобов'язання за договором на користь кредитора в термін, визначений пунктом 2.2. договору, шляхом переказу/перерахування коштів у сумі заборгованості боржника за основним договором на рахунки, вказані кредитором.

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором (пункт 3.1. договору поруки).

В подальшому, між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 23.02.2009 до договору поруки № 11116633000/2 від 12.02.2007, в якій сторони дійшли згоди щодо такого:

- поручитель - Приватне підприємство РІА "Арт Україна" у особі директора ОСОБА_1, надає свою згоду на зміну основного зобов'язання, що забезпечується договором, а саме: сума кредитного договору - 45 544 доларів США; вказана сума дорівнює еквіваленту 350 688 грн. 80 коп. за курсом НБУ на день укладення додаткової угоди;

- процентна ставка - 12,3 % річних, якщо інша ставка не буде встановлена згідно умов кредитного договору;

- розмір ануїтетного платежу - 582,00 доларів США, якщо інший розмір не буде встановлений згідно умов кредитного договору.

Так, позивачем надсилалася відповідачу вимога № 30-12/33076 від 07.04.2016 щодо погашення заборгованості, яка утворилася у третьою особи перед позивачем (а.с.39-42). Однак, вказані у ній вимоги виконані відповідачем не були.

Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.

Виходячи із положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини 2 статті 556, пункту 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною 1 статті 516 Цивільного кодексу України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до пункту 4.1.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 у розгляді справ за окремими позовами до боржника та поручителя як солідарних боржників необхідно виходити з того, що чинне законодавство (частина перша статті 598, статті 599 - 601, 604 - 609 Цивільного кодексу України) не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення. Наявність судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тому подання кредитором позову до боржника не є перешкодою для подання позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашено.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що факт наявності у третьої особи перед позивачем заборгованості за кредитним договором встановлений судом, отже позовні вимоги позивача до відповідача підлягають задоволенню в сумах, що визначені судом вище.

Приймаючи рішення, суд враховує також наступне.

Пунктом 1 частини 1 статті 192 Цивільного кодексу України встановлено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця - гривня; іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Також відповідно до статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривні; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-08/369 від 29.06.2010 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" господарський суд може прийняти рішення про стягнення з відповідача суми заборгованості саме в іноземній валюті у спорах, пов'язаних із здійсненням валютних операцій у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 192, частина 3 статті 533 Цивільного кодексу України, Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"). При цьому законом прямо не передбачено обов'язку господарського суду зазначати в резолютивній частині рішення про стягнення заборгованості в іноземній валюті еквівалент такої суми в гривнях. Якщо ж у відповідних випадках позивач просить зазначити в резолютивній частині судового рішення зі спору, пов'язаного зі стягненням суми заборгованості в іноземній валюті, також і гривневий еквівалент (за офіційним курсом Національного банку України) або лише гривневий еквівалент, то суд з урахуванням конкретних обставин справи може задовольнити будь-яке з таких клопотань.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд при прийнятті рішення стягнути заборгованість частково в іноземній валюті - доларах США.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, на покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства рекламно-інформаційного агентства "Арт Україна" (49000, м. Дніпро, проспект Героїв, будинок 32, квартира 240; ідентифікаційний код 31155287) на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (61050, м.Харків, проспект Московський, будинок 60; ідентифікаційний код 09807750) 39 912,72 доларів США заборгованості за кредитом, 8 553,20 доларів США процентів за користування кредитом, 37 032,17 грн. пені, 19 385,28 грн. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко