Постанова

від 14.11.2016 по справі 911/5352/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2016 р. Справа№ 911/5352/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 14.11.2016

розглядаючи апеляційну скаргу Іванковичівської сільської ради на рішення господарського суду Київської області від 22.01.2016 (повне рішення складено 26.01.2016)

у справі № 911/5352/15 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом державного підприємства "Підсобне господарство Служби безпеки України"

до Іванковичівської сільської ради

про визнання права власності на нежитлову будівлю,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 22.01.2016 у справі №911/5352/15 визнано за ДП "Підсобне господарство Служби безпеки України" право власності на нежитлову будівлю (фруктосховище) загальною площею 1 655,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: вул. Соборна, 97 ф, с. Іванковичі, Васильківський район, Київська область. Стягнуто з Іванковичівської сільської ради на користь ДП "Підсобне господарство Служби безпеки України" 2 687 61 коп. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду Іванковичівська сільська рада звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 22.01.2016 у справі №911/5352/15 та прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В своїх доводах скаржник посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та має місце порушення норм матеріального та процесуального права.

Справа розглядалась різними складами суду.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Іванковичівської сільської ради на рішення господарського суду Київської області від 22.01.2016 у справі №911/5352/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Вказана судова колегія розпочала розгляд апеляційної скарги спочатку і ухвалила постанову у даній справі.

24 жовтня 2016 року в судовому засіданні оголошено перерву до 09 листопада 2016 року.

09.11.2016 Іванковичівська сільська рада Васильківського району Київської області надала суду письмові пояснення, в яких відповідач просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Київської області від 22.01.2016 у справі №911/5352/15 - скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

09 листопада 2016 року в судовому засіданні оголошено перерву до 14 листопада 2016 року.

Представник відповідача брав участь в судових засіданнях, надавав пояснення, підтримував доводи апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Київської області від 22.01.2016 у справі №911/5352/15 - скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Представники позивача брали участь у судових засіданнях, надавали пояснення, заперечували щодо доводів апеляційної скарги та просили рішення господарського суду Київської області від 22.01.2016 у справі №911/5352/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.07.2003 між головою ліквідаційної комісії Приватного сільськогосподарського підприємства "Іванковичі" та начальником 2 відділу АГУ СБ України складено акт передачі майна від ПСП "Іванковичі" до Служби безпеки України, згідно якого приватне підприємство «Іванковичі» здійснює передачу майна до 2 відділу АГУ СБ України безкоштовно з балансу на баланс ( а.с. 18).

Наказом Голови Служби безпеки України "Про зміни в штатах Служби безпеки України та організаційні заходи" № 228/ДСК від 21.05.2014 на базі 2 відділу Головного адміністративного-господарського управління Департаменту забезпечення оперативно-службової діяльності Служби безпеки України створено ДП "Підсобне господарство Служби безпеки України".

У зв'язку зі створенням ДП "Підсобне господарство Служби безпеки України" на базі 2 відділу Головного адміністративного-господарського управління Департаменту забезпечення оперативно-службової діяльності Служби безпеки України право безкоштовного володіння та користування фруктосховищем, що розташоване в селі Івановичі Васильківського району Київської області, перейшло до ДП "Підсобне господарство Служби безпеки України".

Згідно з технічним паспортом на нежитлове приміщення № 7 (а.с. 27-30) та довідки Іванковичівської сільської ради № 6-02/12 від 21.01.2016 (а.с. 42) позивач є користувачем фруктосховища загальною площею 1 655,4 кв.м., яке розташоване по вулиці Соборна, 97ф в с. Іванковичі Васильківського району Київської області.

Листом № 159 від 09.08.2011 (а.с. 32) відповідач відмовив позивачу у реєстрації права власності на спірне фруктосховище.

На підставі чого, позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Іванковичівської сільської ради про визнання права власності за набувальною давністю на нежитлову будівлю (фруктосховище) загальною площею 1 655,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: вул. Соборна, 97 ф, с. Іванковичі, Васильківський район, Київська область за Державним підприємством "Підсобне господарство Служби безпеки України".

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду Іванковичівська сільська рада звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 22.01.2016 у справі №911/5352/15 та прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки судом першої інстанції не вірно застосовано ст. 344 ЦК України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати з наступних підстав.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів (ч. 1) і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2).

Цивільним кодексом України також передбачено й інші підстави набуття права власності, до яких, крім іншого, належить набуття права власності за набувальною давністю.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Колегія суду звертає увагу на те, що набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна (наприклад, покупець, купуючи річ у продавця, не знав, що той не мав права її продавати, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву в правомірності такого правочину). В разі виникнення спору встановити характер володіння (добросовісне й недобросовісне) має тільки суд з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю.

Виходячи зі змісту цієї статті, обставинами, які мають значення для справи і які повинен довести позивач, є такими: майно може бути об'єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; належність на праві власності майна іншій особі; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачу спірне нежитлове приміщення було передано на баланс для постійного користування, отже позивач володіє спірним майном на законних підставах, тобто є титульним володільцем, що виключає можливість визнання його права власності на це майно за набувальною давністю.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 30.03.2016 у справі № 903/988/15.

Фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду (ч. 3 ст. 397 ЦК України). Скористатися правом власності на чуже майно на підставі набувальної давності може особа, якщо вона заволоділа майном добросовісно, тобто на законних підставах.

Володіння майном є добросовісним, коли володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що володіння майном має бути добросовісним, відкритим та безперервним.

Так, в своєму відзиві на апеляційну скаргу, позивач як доказ добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном, вказує на Договір зберігання № 08/01 від 30.07.2013, укладений між ДП «Підсобне господарство Служби безпеки України» та ТОВ «Теплопостачальна компанія енергозбереження».

Проте, норми ст. 344 ЦК України, не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено.

Зазначену правову позицію у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного суду України від 20.05.2015р. №911/130/14.

Враховуючи вказане, апеляційний суд критично оцінює посилання позивача, викладені в позовній заяві на ст. 344 ЦК України, як правову підставу для задоволення позовних вимог.

Водночас, колегія суддів не бере до уваги доводи позивача, викладені в позовній заяві про те, що спірний об'єкт нерухомого майна по вулиці Соборна, 97ф в с. Іванковичі Васильківського району Київської області, а саме нежитлове приміщення визначене технічним паспортом № 7 на даний час перебуває на балансі позивача, виходячи з наступного.

У інформаційному листі Вищого арбітражного суду України "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, повязані із здійсненням права власності та його захистом" за №01-8/98 від 31.01.2001р. (із наступними змінами та доповненнями) визначено, що вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності чи усуненням перешкод у користуванні майном, господарські суди повинні мати на увазі, що підтвердженням наявності такого права можуть бути насамперед правовстановлювальні документи. Перелік таких документів наведено у додатку №1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.01.2003 №6/5).

Перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

А відтак, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що перебування спірного майна на балансі позивача не є підставою правомірності (добросовісності) набуття права власності на спірний об'єкт за позивачем.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку що позивач є добросовісним набувачем спірного майна, який користується цим майном весь час відкрито, внаслідок чого за набувальною давністю набув право власності на нього, оскільки поняття "добросовісний набувач", згідно Цивільного кодексу України, - це особа, яка фактично не мала законних прав на володіння набутим майном, однак, не знала і не повинна була знати, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, в той час, як позивачу спірні приміщення були виділені у користування уповноваженими на те органами на праві оперативного управління, тобто на законних підставах, що виключає можливість визнання права власності позивача з підстав, встановлених ст. 344 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 30.03.2016 у справі № 903/988/15 та від 18.05.2016 у справі № 909/113/14.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю, є передчасним та зробленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що рішення суду першої інстанції не можна визнати обґрунтованим, а тому вимоги позивача про визнання права власності на нежитлову будівлю не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду Київської області від 22.01.2016 у справі № 911/5352/15 прийнято з порушенням норм матеріального права.

Таким чином, апеляційну скаргу Іванковичівської сільської ради на рішення господарського суду Київської області від 22.01.2016 у справі № 911/5352/15 слід задовольнити, а оскаржуване рішення суду - скасувати.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Іванковичівської сільської ради на рішення господарського суду Київської області від 22.01.2016 у справі № 911/5352/15 задовольнити.

2.Рішення господарського суду Київської області від 22.01.2016 у справі № 911/5352/15 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

3.Стягнути з державного підприємства "Підсобне господарство Служби безпеки України" (08633, Київська обл., Васильківський район, село Мархалівка, код ЄДРПОУ 20001349) на користь Іванковичівської сільської ради (08632, Київська обл., Васильківський район, село Іванковичі, вулиця Шевченка, будинок 4 код ЄДРПОУ 04359270) 2956,37 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Київської області.

4. Справу №911/5352/15 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко