Постанова

від 10.11.2016 по справі 910/12589/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2016 р. Справа№ 910/12589/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

за участю представників сторін

від позивача: Арутюнова А.О. - представник за дов. б/н від 21.06.2016 року, Штатько О.М. - представник за дов. б/н від 16.05.2016 року;

від відповідача: Ходаківська К.Б. - представник за дов. б/н від 01.08.2016 року,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Делішес Фуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 року

у справі № 910/12589/16 (суддя: Андреїшина І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Діамант ЛТД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Делішес Фуд"

про стягнення 277 106,95 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Діамант ЛТД" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Делішес Фуд" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 277 106,95 грн, у тому числі 212 564,00 грн основного боргу, 43 778,86 грн пені, 212,56 грн штрафу, 3 831,31 грн 3% відсотків річних та 16 720,22 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки товару № ДП-026 від 03.11.2014 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 року у справі № 910/12589/16 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Делішес Фуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Діамант ЛТД" 212 564,00 грн основного боргу, 43778,86 грн пені, 212,56 грн штрафу, 3 831,31 грн 3% річних, 16 720, 22 грн інфляційних втрат та 4 156,60 грн витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Делішес Фуд" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, що судом першої інстанції не було надано відповідачу можливості ознайомитися з матеріалами справи для підготовки пояснень та заперечень з приводу позовних вимог.

Крім того, скаржник вказав, що позивачем при поставці товару не були надані всі необхідні документи передбачені спірним договором для оплати за отриманий товар.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2016 року у справі № 910/12589/16 апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Делішес Фуд" прийнята до провадження.

У судовому засіданні 11.11.2016 року представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу та судовому засіданні 11.11.2016 року представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 року по справі №910/12589/16 залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Делішес Фуд" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

03.11.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Діамант ЛТД" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Делішес Фуд" (покупець) було укладено договір поставки № ДП-026 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передавати у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати в порядку і строк, передбачені договором, продукти харчування (далі - товар).

Відповідно до п. 4.1. договору, вказаний товар повинен бути поставлений покупцеві за адресою (що окремо вказується в поточному замовлені):

1) м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, 9;

2) м. Львів, (с.Малехів), вул. Галицька, 1Б;

3) м. Одеса, вул. Просьолочна, 10.

Згідно п.4.1.3 договору, моментом переходу права власності на товар є момент фактичного отримання товару покупцем (або представником перевізника) на склад постачальника, що засвідчується підписами видаткової накладної уповноваженими представниками сторін. Постачальник несе всі ризики загибелі, пошкодження, псування товару тільки до моменту переходу права власності на товар до покупця.

На виконання умов договору постачальник поставив товар, що підтверджується видатковими накладними: №0000947 від 23.09.2015 року на суму - 46 606,02 грн; №0000954 від 24.09.2015 року на суму - 44 264, 46 грн; №0000984 від 05.10.2015 року на суму - 29 623,92 грн; №0001040 від 14.10.2015 року на суму - 59 604,60 грн; №0001147 від 10.11.2015 року на суму - 28 786,68 грн; №000120 від 03.02.2016 року на суму - 27 864,00 грн (копії наявні в матеріалах справи).

Порядок оплати товару визначений пунктом 5.2. договору, відповідно до якого оплата за отриманий товар за даним договором здійснюється в безготівковому порядку. Шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, вказаний в даному договорі. Розрахунки за кожну поставлену партію здійснюється протягом 30 календарних днів з дня отримання товару покупцем. Днем здійснення платежу є день, в який сума, що підлягає оплаті, списується з банківського рахунку покупця на користь постачальника.

За товар, поставлений згідно видаткової накладної № 0000947 від 23.09.2015 року, покупцем була частково здійснена оплата в сумі 24 185,68 грн.

Підписання покупцем вищезазначених видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що позивачем при поставці товару не були надані всі необхідні документи передбачені спірним договором для оплати за отриманий товар.

Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, а саме: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. За умовами договору оплата товару здійснюється Покупцем протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня його отримання.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач всупереч положенням договору та нормам чинного законодавства покупець не здійснив вчасні розрахунки за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість по розрахункам за поставлений товар на суму 212 564,00 грн. .

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 212 564,00 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

Відповідно до п. 6.4. договору, за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період за який нарахована пеня, за кожен день прострочки розрахунку, а крім того при затримці у розрахунках понад 10 календарних днів покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 0,1 % від вартості неоплаченого товару, який замовлявся покупцем за відповідним замовленням.

Згідно з Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд, здійснивши розрахунок пені та штрафу відповідно до п. 6.4 договору, погоджується з висновком суду першої інстанції, що пеня підлягає стягненню в сумі 43 778,86 грн та відповідно до п. 6.4. договору штраф 0,1 % від вартості неоплаченого товару у сумі 212,56 грн.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 831,31 грн 3 % річних та 16720,22 грн інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в поновному обсязі.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що судом першої інстанції не було надано відповідачу можливості ознайомитися з матеріалами справи для підготовки пояснень та заперечень з приводу позовних вимог, як безпідставне та таке, що не підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, колегія суддів відзначає, що надання пояснень/відзиву на позовну заяву є правом а не обов'язком сторони відповідно до ст. 59 Господарського процесуального кодексу України.

Так, в даному випадку, апелянт, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 року у справі №910/12589/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Делішес Фуд" - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Делішес Фуд" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 року у справі №910/12589/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/12589/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк