Рішення
від 15.11.2016 по справі 910/12881/16
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2016Справа №910/12881/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Креткорм»

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранголі»

про стягнення 116792 грн. 08 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від заявника: Бойко А.І. - представник за довіреністю б/н від 23.06.2016;

від відповідача 1: не з'явились;

від відповідача 2: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14.07.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Креткорм» та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранголі» про солідарне стягнення 116792 грн. 08 коп., з яких 62153 грн. 22 коп. основного боргу, 4888 грн. 51 коп. штрафу, 3426 грн. 68 коп. 3% річних, 39123 грн. 67 коп. інфляційних втрат та 7200 грн. 00 коп. збитків.

Позовні вимоги до відповідача 1 обґрунтовані тим, що відповідач 1 в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 неналежним чином виконував свої зобов'язання зі сплати лізингових платежів, внаслідок чого за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року у відповідача 1 виникла заборгованість у розмірі 62153 грн. 22 коп. Крім того, позивачем було заявлено до стягнення штраф за надіслані позивачем вимоги щодо сплати заборгованості у загальному розмірі 4888 грн. 51 коп., 3% річних у загальному розмірі 3426 грн. 68 коп. та інфляційні втрати в розмірі 39123 грн. 67 коп. за загальний період з 16.03.2014 по 05.05.2016. Крім того, позивач просив суд стягнути грошові кошти у розмірі 6000 грн. 00 коп. понесених позивачем витрат на оплату юридичних послуг та 1200 грн. 00 коп. витрат за зберігання вилученого у відповідача 1 об'єкту лізингу.

Позовні вимоги до відповідача 2 обгрунтовані тим, що відповідач 2 є поручителем відповідача 1 за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 та в силу положень законодавства та укладеного між сторонами вказаного договору несе солідарну відповідальність за неналежне виконання відповідачем 1 своїх зобов'язань за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2016 (суддя Пригунова А.Б.) порушено провадження у справі № 910/12881/16; розгляд справи призначено на 05.09.2016.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Господарського суду міста Києва від 05.08.2016 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/12881/16, в результаті якого справу № 910/12881/16 передано на розгляд судді Прокопенко Л.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2016 справу № 910/12881/16 прийнято до розгляду суддею Прокопенко Л.В.; розгляд справи призначено на 21.09.2016.

У судовому засіданні 21.09.2016 представник відповідача 2 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у зв'язку з розірванням Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 у позивача припинився обов'язок передати відповідачу 1 у власність об'єкт лізингу, та, відповідно, вимагати його оплати. Крім того, відповідач 2 заперечив щодо стягнення збитків у розмірі 7200 грн. 00 коп. у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог у вказаній частині, оскільки понесені позивачем витрати на надання правової допомоги (у розмірі 6000 грн. 00 коп.) не є збитками, а наявними в матеріалах справи доказами не підтверджується, що здійснені позивачем витрати у сумі 1200 грн. 00 коп. були понесені ним саме за зберігання об'єкта лізингу за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 - транспортного засобу VW Golf Plus VI 1.6 I TDI, номер шасі НОМЕР_4, номер двигуна НОМЕР_1.

Крім того, відповідачем 2 у відзиві на позовну заяву було заявлено про застосування позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 21.10.2016.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 05.10.2016 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/12881/16, в результаті якого справу № 910/12881/16 передано на розгляд судді Отрош І.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2016 суддею Отрош І.М. прийнято справу № 910/12881/16 до провадження.

У судовому засіданні 21.10.2016 представник відповідача 2 подав заяву про застосування позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2016, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 15.11.2016.

Представник позивача у судовому засіданні 15.11.2016 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача 1 у судове засідання 15.11.2016 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1001507287 від 06.10.2016, що підтверджується довідкою відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення (причина повернення - інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення) та поштовим конвертом, в якому надсилалось поштове відправлення.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому, суд зазначає, що ухвала суду від 10.10.2016 (про прийняття справи № 910/12881/16 до провадження суддею Отрош І.М.) була направлена на адресу відповідача 1, яка вказана у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1001507287 від 06.10.2016, та була повернута відділенням поштового зв'язку у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується довідкою відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення та поштовим конвертом, в якому надсилалось поштове відправлення.

Відповідач 2 у судове засідання 15.11.2016 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 21.10.2016 та розпискою про відкладення розгляду справі від 21.10.2016.

У судовому засіданні 15.11.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

16.02.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Креткорм» (лізингоодежувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ранголі» (поручитель) укладено Договір про фінансовий лізинг № 00002703, який містить умови договору про фінансовий лізинг таумови договору поруки.

Відповідно до розділу Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 «Об'єкт лізингу» об'єктом лізингу є транспортний засіб VW Golf Plus VI 1.6 I TDI, номер шасі НОМЕР_4, номер двигуна НОМЕР_1.

Відповідно до розділу Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 «Умови лізингу» вартість об'єкту лізингу становить еквівалент 26607,00 дол США; авансовий платіж - еквівалент 3991,05 дол США; обсяг фінансування - 18624,90 дол США; кількість лізингових платежів - 59; строк лізингу - 59 місяців; щомісячний платіж - еквівалент 604,37 дол США; адміністративний платіж - еквівалент 399,11 дол США. Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені у гривні і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до п. 6.3 та 2) відповідно до п. 6.4.2 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу. Зобов'язання (вказані вище еквіваленти в дол. США) лізингоодержувача на момент доставки об'єкта лізингу будуть виражені у гривнях у акті прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору про фінансовий лізинг. Наступні розрахунки у гривнях будуть здійснюватися лізингодавцем та вказуватись у рахунках, що підлягають сплаті лізингоодержувачем.

Відповідно до розділу Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 «Придбання об'єкта лізингу» лізингоодержувач придбаває об'єкт лізингу після завершення погодженого строку лізингу за купівельною ціною, визначеною лізингодавцем.

Згідно з п. 3.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) предметом лізингу за цим контрактом є транспортний засіб, зазначений у контракті, який був обраний у відповідності до специфікації лізингоодержувачем та у повній мірі відповідає вимогам лізингоодержувача.

Відповідно до п. 3.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) Порше Лізинг Україна придбаває об'єкт лізингу (отримує право власності на об'єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об'єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосованого українського законодавства та цього контракту.

Відповідно до п. 3.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) лізингоодержувач користується об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями чинного законодавства та забезпечує експлуатацію об'єкта лізингу у відповідності до цього контракту.

Згідно з п. 3.4 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) після завершення строку лізингу за контрактом лізингоодержувач придбаває об'єкт лізингу у Порше Лізинг Україна за купівельною ціною, що буде визначена Порше Лізинг Україна з урахуванням виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають виплаті за цим контрактом. За умови повної сплати лізингоодержувачем лізингових платежів та інших платежів, що підлягають виплаті за цим контрактом, Порше Лізинг Україна приймає рішення про визначення купівельної ціни у розмірі вартості об'єкта лізингу, як це визначено у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а сплачені лізингоодержувачем авансовий платіж та платежі, що відшкодовують частину вартості об'єкта лізингу, будуть зараховані у сплату купівельної ціни. У разі неповної сплати лізингоодержувачем будь-яких платежів за контрактом, розмір купівельної ціни буде відповідним чином збільшений.

Відповідно до п. 4.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002787 від 10.03.2011) Порше Лізинг Україна зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей контракт/відмовитися від контракту та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено у цьому контракті).

Відповідно до п. 4.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) після завершення строку дії цього контракту, після сплати останнього лізингового платежу, інших платежів за цим контрактом та виконання всіх зобов'язань лізингоодержувачем право власності на об'єкт лізингу перейде до лізингоодержувача. З цією метою сторони укладають договір купівлі-продажу, підписують додаткову угоду до цього контракту або оформлюють таке придбання в інший спосіб, визначений Порше Лізинг Україна.

Відповідно до п. 12.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування).

Згідно з п. 12.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) строк лізингу починається з дати підписання акта прийому-передачі лізингоодержувачем об'єкту лізингу.

Згідно з п. 20.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) усі зміни, доповнення, відмови або положення цього контракту стають обов'язковими для виконання будь-якою стороною виключно у випадку їх оформлення у письмовій формі та письмового підтвердження належним чином уповноваженими представниками.

Додатком до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 (Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) сторони погодили строки та суми сплати лізингоодержувачем лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин містить елементи договору фінансового лізингу (в частині, що регулюють правовідносини між лізингодавцем та лізингоодержувачем) та договору поруки (в частині, що регулюють правовідносини між лізингодавцем та поручителем).

Відповідно до норм статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Положеннями частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингоодержувач зобов'язаний: прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі; надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно з п. 5.4 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) лізингоодержувач забезпечує оформлення доставки об'єкта лізингу шляхом підписання лізингоодержувачем та Порше Лізинг Україна акту прийому-передачі. Будь-які дефекти об'єкта лізингу фіксуються в акті прийому-передачі. Об'єкт лізингу вважається таким, що був прийнятий лізингоодержувачем в ідеальному стані та у відповідності до вимог останнього.

Судом встановлено, що за актом прийому-передачі від 28.02.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» передало Товариству з обмеженою відповідальністю «Креткорм» об'єкт лізингу - транспортний засіб VW Golf Plus VI 1.6 I TDI, номер шасі НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_3 (копія вказаного акту долучено позивачем до позовної заяви).

Відповідно до п. 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме Порше Лізинг Україна лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), що є невід'ємною частиною цього контракту, та інших положень контракту. Кожний лізинговий платіж включає в себе : суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкту лізингу, проценти, комісії, покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт об'єкта лізингу, реєстраційні платежі та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом).

Згідно з п. 6.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь Порше Лізинг Україна, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання Порше Лізинг Україна очікуваної станом на дату виконання контракту суми на основі діючого курсу обміну Євро/долара США, встановленого НБУ або українським комерційним банком (Райффайзен Банк Аваль або іншого банку), як буде обрано за рішенням Порше Лізинг Україна станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші виплати, передбачені цим контрактом, розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українській гривні за обмінним курсом вказаного вище банку (чинного станом на дату виставлення рахунку).

Відповідно до п. 6.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування).

Судом встановлено, що відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року (період позовних вимог, заявлених у позові) відповідач 1 повинен був сплатити позивачу грошові кошти у загальному розмірі 62153 грн. 22 коп. (гривневий еквівалент лізингових платежів визначений позивачем відповідно до п. 6.3 Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011).

При цьому, позивачем долучено до позовної заяви копії рахунків-фактур за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року на загальну суму 62153 грн. 22 коп., які були виставлені відповідачу 1 для здійснення оплат за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011.

Судом встановлено, що лізинговий платіж за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 включає в себе відшкодування частини вартості об'єкта лізингу та проценти і комісію (відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) та виставлених позивачем рахунків-фактур).

Зокрема, позивачем долучено до позовної заяви копії рахунку-фактури 00184461 від 03.03.2014 на суму 6924 грн. 60 коп. (відшкодування частини вартості об'єкта лізингу - 3575 грн. 94 коп. і проценти та комісії - 3348 грн. 66 коп.); рахунку-фактуру № 00191935 від 01.04.2014 на суму 7416 грн. 45 коп. (відшкодування частини вартості об'єкта лізингу - 3869 грн. 81 коп. і проценти та комісії - 3546 грн. 64 коп.); рахунку-фактуру № 00198593 від 05.05.2014 на суму 7604 грн. 13 коп. (відшкодування частини вартості об'єкта лізингу - 4009 грн. 11 коп. і проценти та комісії - 3595 грн. 03 коп.); рахунку-фактуру № 00204454 від 03.06.2014 на суму 7740 грн. 03 коп. (відшкодування частини вартості об'єкта лізингу - 4123 грн. 21 коп. і проценти та комісії - 3616 грн. 82 коп.); рахунку-фактуру № 00211302 від 02.07.2014 на суму 7701 грн. 20 коп. (відшкодування частини вартості об'єкта лізингу - 4145 грн. 25 коп. і проценти та комісії - 3555 грн. 95 коп.); рахунку-фактуру № 00217737 від 04.08.2014 на суму 8037 грн. 72 коп. (відшкодування частини вартості об'єкта лізингу - 4371 грн. 47 коп. і проценти та комісії - 3666 грн. 25 коп.); рахунку-фактуру № 00223811 від 04.09.2014 на суму 8348 грн. 37 коп. (відшкодування частини вартості об'єкта лізингу - 4587 грн. 76 коп. і проценти та комісії - 3760 грн. 61 коп.); рахунку-фактури № 00229923 від 01.10.2014 на суму 8380 грн. 72 коп. (відшкодування частини вартості об'єкта лізингу - 4653 грн. 45 коп. і проценти та комісії - 3727 грн. 27 коп.).

Таким чином, за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року відповідач 1 зобов'язаний був за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 відшкодувати позивачу частину вартості об'єкту лізингу у загальному розмірі 33336 грн. 00 коп. та сплатити позивачу проценти і комісію у загальному розмірі 28817 грн. 22 коп., що разом становить 62153 грн. 22 коп.

Як вбачається з Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011, відповідач 1 повинен був сплачувати черговий лізинговий платіж (відшкодування частини вартості об'єкта лізингу та сплата процентів і комісій) 15 числа поточного місяця користування об'єктом лізингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач 1 повинен був сплачувати позивачу лізингові платежі (відшкодування частини вартості об'єкта лізингу і проценти та комісії за користування об'єктом лізингу) не пізніше 15 числа відповідного поточного місяця, зазначеного у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011.

Однак, судом встановлено, що відповідач 1 не сплатив позивачу лізингові платежі за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року на загальну суму 62153 грн. 22 коп., що не було спростовано відповідачем 1 належними та допустимими доказами, зокрема відповідачем 1 не надано суду доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 62153 грн. 22 коп. (банківських виписок, платіжних доручень, тощо), у зв'язку з чим у відповідача 1 виникла заборгованість у розмірі 62153 грн. 22 коп.

При цьому, відповідно до п. 8.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011), якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більше ніж на 10 робочих днів, Порше Лізинг Україна має право: надіслати лізингоодержувачу першу платіжну вимогу у письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснив оплату протягом 7 робочих днів з моменту отримання першої вимоги, Порше Лізинг Україна надсилає в таких же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на вісім робочих днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови не здійснення оплати, контракт підлягає розірванню за пунктом 12.6.1. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надсилання другої платіжної вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом.

Таким чином, факт направлення позивачем вимог про сплату лізингових платежів слід розуміти як продовження строку виконання відповідачем зобов'язання зі сплати чергових лізингових платежів, про що також зазначає позивачем у позовній заяві .

Позивачем долучено до позовної заяви копії вимог (нагадування про несплату), а саме перше нагадування про несплату від 04.03.2014, перше нагадування про несплату від 17.03.2014, друге нагадування про несплату від 07.04.2016, третє нагадування про несплату від 17.04.2014, третє нагадування про несплату від 05.05.2014, третє нагадування про несплату від 19.05.2014, третє нагадування про несплату від 17.07.2014, третє нагадування про несплату від 04.08.2014, третє нагадування про несплату від 15.08.2014, третє нагадування про несплату від 04.09.2014, третє нагадування про несплату від 17.09.2014, третє нагадування про несплату від 03.10.2014.

Відповідно до п. 20.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) усі повідомлення, що мають бути надані за цим контрактом, оформлюються у письмовій формі та доставляються особисто, при цьому вони вважаються такими, що були надані, після доставки за відповідною адресою або шляхом відсилання поштовим відправленням першого класу з попередньою оплатою, при цьому таке повідомлення вважається таким, що було доставлене через два робочі дні з дати поштового відправлення, або шляхом надіслання по факсу, при цьому таке повідомлення вважається таким, що було доставлене, після відправки.

Суд зазначає, що ухвалами від 10.10.2016 та від 21.10.2016 зобов'язував позивача надати належні докази, що підтверджують факт направлення відповідачу 1 нагадувань про несплату, копії яких долучено позивачем до позовної заяви. Однак, позивач вимог ухвал суду не виконав, доказів направлення відповідачу 1 вказаних нагадувань про несплату (зокрема, копій описів вкладення у цінний лист, копій рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, тощо) суду не надав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами факту направлення відповідачу 1 та отримання відповідачем 1 саме тих нагадувань про несплату, які долучені позивачем до позовної заяви.

При цьому, суд зазначає, що саме факт надсилання позивачем вимог про сплату лізингових платежів є належним доказом волевиявлення лізингодавця на продовження строку виконання відповідачем 1 зобов'язання зі сплати чергових лізингових платежів (що погоджено сторонами у договорі).

Однак, з огляду на те, що позивачем не надано суду доказів направлення/отримання вказаних нагадувань про несплату відповідачу 1, суд не вбачає за можливе встановити, чи був продовжений строк виконання відповідачем 1 свого зобов'язання зі сплати лізингових платежів за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року (відповідно до п. 8.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами факту направлення відповідачу 1 нагадувань про несплату (перше, друге, третє) за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011, а отже не доведено, що строк виконання відповідачем 1 свого зобов'язання зі сплати лізингових платежів за спірний період було продовжено (відповідно до п. 8.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач 1 повинен був сплатити чергові лізингові платежі на підставі виставлених позивачем за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року рахунків-фактур не пізніше 15 числа поточного місяця, зокрема: рахунок-фактуру № 00184461 від 03.03.2014 на суму 6924 грн. 60 коп. - в строк до 15.03.2014 (включно); рахунок-фактуру № 00191935 від 01.04.2014 на суму 7416 грн. 45 коп. - в строк до 15.04.2014 (включно); рахунок-фактур № 00198593 від 05.05.2014 на суму 7604 грн. 13 коп. - в строк до 15.05.2014 (включно); рахунок-фактуру № 00204454 від 03.06.2014 на суму 7740 грн. 03 коп. - в строк до 15.06.2014 (включно); рахунок-фактуру № 00211302 від 02.07.2014 на суму 7701 грн. 20 коп. - в строк до 15.07.2014 (включно); рахунок-фактуру № 00217737 від 04.08.2014 на суму 8037 грн. 72 коп. - в строк до 15.08.2014 (включно); рахунок-фактуру № 00223811 від 04.09.2014 на суму 8348 грн. 37 коп. - в строк до 15.09.2014 (включно); рахунок-фактуру № 00229923 від 01.10.2014 на суму 8380 грн. 72 коп. - в строк до 15.10.2014 (включно).

Як встановлено судом, відповідач 1 не сплатив позивачу лізингові платежі за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року на загальну суму 62153 грн. 22 коп., у зв'язку з чим у відповідача 1 виникла заборгованість у розмірі 62153 грн. 22 коп.

Згідно з п. 8.3.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011), якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому, якщо прострочення лізингового платежу триває більш ніж 30 днів, Порше Лізинг Україна має право розірвати контракт/відмовитись від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до п. 12.6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитись від контракту та на повернення об'єкта лізингу в наступних випадках: лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Як встановлено судом, відповідач 1 прострочив сплату чергових лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 більше ніж на тридцять календарних днів, у зв'язку з чим, відповідно до положень п.п 8.3.2 та 12.6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) у позивача виникло право розірвати Договір про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011.

Відповідно до п. 12.7 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) день, що вважатиметься датою припинення дії контракту, визначається Порше Лізинг Україна. У день припинення дії контракту Порше Лізинг Україна надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення про припинення дії та, за можливості, зв'язується з ним за доступним номером телефону для повідомлення про припинення дії.

Відповідно до п. 12.8 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) негайно після розірвання/відмови від контракту Порше Лізинг Україна має право скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів, незалежно від дати їх сплати.

Згідно з п. 12.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) у разі припинення лізингу відповідно до п. 12, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено п. 4.2, а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Згідно з п. 13.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) після вилучення (повернення) об'єкта лізингу сторони підписують акт конфіскації об'єкта лізингу, в якому зазначають фактичні показники пробігу об'єкта лізингу, всі дефекти та вартість їх усунення.

Позивачем долучено до позовної заяви копію вимоги про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору (вих № 00002703 від 03.10.2014), в якій позивач повідомляє відповідача 1, що відмовляється від Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011, та вимагає повернення об'єкта лізингу протягом 10 робочих днів з дня доставлення вказаної вимоги.

Відповідно до п. 12.13 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) у випадках, передбачених п.п 12.6 та 12.12 контракт припиняється на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

У позовній заяві позивач зазначив, що вказана вимога про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору (вих № 00002703 від 03.10.2014) була направлена позивачем відповідачу 1 03.10.2014 , у зв'язку з чим Договір про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 припинився 17.10.2014.

Однак, суд зазначає, що належних доказів, що підтверджують факт направлення саме 03.10.2014 відповідачу 1 вимоги про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору (вих. № 00002703 від 03.10.2014), а саме опису вкладення у цінний лист, на якому міститься поштовий штамп, чи наявності інформації на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення, яка саме поштова кореспонденція була направлена відповідачу, позивачем суду не надано.

При цьому, судом встановлено, що 15.10.2014 у зв'язку з припиненням дії Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011, відповідач 1 повернув позивачу об'єкт лізингу - транспортний засіб VW Golf Plus VI 1.6 I TDI, номер шасі НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_3, що підтверджується актом прийому-передачі від 15.10.2014 (копія долучена позивачем до позовної заяви).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що навіть у випадку направлення позивачем повідомлення про відмову від Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 03.10.2014 , враховуючи умови п. 12.13 договору (контракт припиняється на 10-й робочий день з дня надсилання письмового повідомлення), у будь-якому випадку факт складення сторонами акту прийому-передачі об'єкта лізингу (про повернення об'єкту лізингу лізингодавцю) 15.10.2014 (раніше дати сплину десяти робочих днів з дня направлення повідомлення про відмову від договору - 17.10.2014), свідчить про припинення правовідносин сторін за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 та розірвання вказаного договору з 15.10.2014.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача до відповідача 1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому суд зазначає, що відносини, що виникають за договором лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України "Про фінансовий лізинг" (частина 2 статті 806 ЦК України та частина 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг").

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.

Судом встановлено, що лізингоодержувач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Креткорм», не виконувало зобов'язань зі сплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року, у зв'язку з чим лізингодавець направив лізингоодержувачу вимогу про повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору (вих № 00002703 від 03.10.2014) та сторонами було складено акт приймання-передачі об'єкту лізингу (про повернення об'єкта лізингу) від 15.10.2014.

Судом встановлено, що на дату розірвання (дострокового припинення) Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 та повернення об'єкту лізингу позивачу відповідач 1 мав заборгованість зі сплати лізингових платежів, які підлягали оплаті відповідно до передбачених графіком дат платежу за період з 15.03.2014 по 15.10.2014 у загальному розмірі 62153 грн. 22 коп. (відшкодування частини вартості об'єкту лізингу у загальному розмірі 33336 грн. 00 коп. та сплата процентів і комісій у загальному розмірі 28817 грн. 22 коп.).

Відповідно до п. 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме Порше Лізинг Україна лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), що є невід'ємною частиною цього контракту, та інших положень контракту. Кожний лізинговий платіж включає в себе : суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкту лізингу, проценти, комісії, покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт об'єкта лізингу, реєстраційні платежі та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом).

Суд зазначає, що наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2013 у справі №3-31гс13.

Враховуючи наведене та те, що право власності на об'єкт лізингу (транспортний засіб VW Golf Plus VI 1.6 I TDI, номер шасі НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_3) від позивача до відповідача 1 не перейшло, та об'єкт лізингу був повернутий лізингодавцю (позивачу), позовні вимоги щодо стягнення такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування частини вартості предмета лізингу , є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» в частині позовних вимог щодо стягнення частини основного боргу в розмірі 33336 грн. 00 коп. за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року, що є відшкодуванням частини вартості предмету лізингу за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011.

Крім того, як встановлено судом, за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року позивачем було нараховано до сплати відповідачу 1 проценти та комісії за користуванням об'єкту лізингу (складова частина лізингового платежу) у загальному розмірі 28817 грн. 22 коп., зокрема, за користування об'єктом лізингу за жовтень 2014 року у сумі 3727 грн. 27 коп. (відповідно до рахунку-фактури № 00229923 від 01.10.2014).

Однак, зважаючи на те, що об'єкт лізингу був фактично повернутий позивачу 15.10.2014 (відповідно до підписаного між сторонами акту прийому-передачі об'єкту лізингу від 15.10.2014 про повернення об'єкта лізингу лізингодавцю), суд дійшов висновку, що обґрунтованим є нарахування процентів та комісій за користування об'єктом лізингу у жовтні 2014 року з 01.10.2014 по 15.10.2014 , тобто, розмір процентів та комісій, які відповідач повинен був сплатити позивачу за користування об'єктом лізингу з 01.10.2014 по 15.10.2014 становить 1803 грн. 52 коп . (3727 грн. 27 коп. / 31 день * 15 днів = 1803 грн. 52 коп.).

Таким чином, лізингодавець має право на стягнення частини лізингових платежів, яка є платою саме за користування об'єктом лізингу, до моменту повернення об'єкту лізингу лізингодавцю.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Креткорм» суми основного боргу за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 у розмірі 62153 грн. 22 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 26893 грн. 48 коп . (загальний розмір процентів та комісій за фактичне користування об'єктом лізингу з 01.03.2014 по 15.10.2014).

При цьому, що стосується поданої відповідачем 2 заяви про застосування позовної давності, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10, якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як встановлено судом, відповідач 1 повинен був сплатити чергові лізингові платежі на підставі виставлених позивачем за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року рахунків-фактур не пізніше 15 числа поточного місяця, зокрема: рахунок-фактуру № 00184461 від 03.03.2014 на суму 6924 грн. 60 коп. - в строк до 15.03.2014 (включно); рахунок-фактуру № 00191935 від 01.04.2014 на суму 7416 грн. 45 коп. - в строк до 15.04.2014 (включно); рахунок-фактур № 00198593 від 05.05.2014 на суму 7604 грн. 13 коп. - в строк до 15.05.2014 (включно); рахунок-фактуру № 00204454 від 03.06.2014 на суму 7740 грн. 03 коп. - в строк до 15.06.2014 (включно); рахунок-фактуру № 00211302 від 02.07.2014 на суму 7701 грн. 20 коп. - в строк до 15.07.2014 (включно); рахунок-фактуру № 00217737 від 04.08.2014 на суму 8037 грн. 72 коп. - в строк до 15.08.2014 (включно); рахунок-фактуру № 00223811 від 04.09.2014 на суму 8348 грн. 37 коп. - в строк до 15.09.2014 (включно); рахунок-фактуру № 00229923 від 01.10.2014 на суму 8380 грн. 72 коп. - в строк до 15.10.2014 (включно).

Таким чином, враховуючи положення ст.ст. 257 та 261 Цивільного кодексу України, та беручи до уваги встановлені судом строки сплати відповідачем 1 лізингових платежів за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року та дату звернення позивача з даним позовом до суду (14.07.2016 - відповідно до вхідного реєстраційного штампу Господарського суду міста Києва на позовній заяві), суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду про стягнення заборгованості зі сплати лізингових платежів за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року в межах позовної давності.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення штраф за надіслані позивачем вимоги щодо сплати заборгованості у загальному розмірі 4888 грн. 51 коп.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею.

Згідно з п. 8.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Порше Лізинг Україна, еквівалент 15 дол США за першу вимогу, еквівалент 20 дол США за другу вимогу, еквівалент 25 дол США за третю вимогу.

Як встановлено судом, позивачем долучено до позовної заяви копії вимог (нагадування про несплату), а саме: перше нагадування про несплату від 04.03.2014, перше нагадування про несплату від 17.03.2014, друге нагадування про несплату від 07.04.2016, третє нагадування про несплату від 17.04.2014, третє нагадування про несплату від 05.05.2014, третє нагадування про несплату від 19.05.2014, третє нагадування про несплату від 17.07.2014, третє нагадування про несплату від 04.08.2014, третє нагадування про несплату від 15.08.2014, третє нагадування про несплату від 04.09.2014, третє нагадування про несплату від 17.09.2014, третє нагадування про несплату від 03.10.2014.

При цьому, штраф, по суті, виставлений не за сам факт надсилання вимог, оскільки це не є цивільним (господарським) правопорушенням, а за наявність прострочення виконання грошового зобов'язання за такий період.

Однак, як встановлено судом, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами факту направлення відповідачу вказаних нагадувань про несплату (перше, друге, третє) за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для стягнення з відповідачу штрафу за надсилання вимоги щодо сплати еквівалент 15 дол США за першу вимогу, еквівалент 20 дол США за другу вимогу, еквівалент 25 дол США за третю вимогу (відповідно до п. 8.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011).

Таким чином, суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» в частині позовних вимог щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Креткорм» штрафу у розмірі 4888 грн. 51 коп., у зв'язку з необґрунтованістю.

При цьому, що стосується поданої відповідачем 2 заяви про застосування позовної давності, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, з огляду на те, що суд відмовив у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Креткорм» штрафу у розмірі 4888 грн. 51 коп. у зв'язку з необґрунтованістю, суд не вбачає підстав для застосування позовної давності в цій частині позовних вимог.

Крім того, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем було заявлено до стягнення 3% річних у загальному розмірі 3426 грн. 68 коп. за загальний період нарахування з 16.03.2014 по 05.05.2016.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки, як встановлено судом, Договір про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 є розірваним та 15.10.2014 відповідач 1 повернув позивачу об'єкт лізингу, у зв'язку з чим у відповідача 1 відсутній обов'язок сплачувати позивачу вартість предмета лізингу (викупна вартість) , а тому з 16.10.2014 позивач має право нараховувати 3% річних лише на частину лізингового платежу (проценти та комісії).

При цьому, суд зазначає, що позивач має право нараховувати 3% річні за прострочення сплати відповідачем 1 частин викупної вартості об'єкта лізингу (відшкодування вартості об'єкта лізингу) з моменту виникнення прострочення (щодо кожного платежу) та до 15.10.2014 (дата припинення зобов'язань за договором фінансового лізингу та повернення відповідачем 1 позивачу об'єкту лізингу), оскільки з 15.10.2014 припинився як обов'язок зі сплати відповідачем 1 викупної вартості об'єкту лізингу, так і прострочення зі сплати викупної вартості об'єкта лізингу. Тобто, до розірвання договору лізингу (до 15.10.2014) у відповідача 1 був обов'язок сплачувати лізингові платежі в частині викупної вартості та відповідно позивач мав право нараховувати 3% річних за прострочення сплати таких платежів з огляду на користування відповідачем 1 грошовими коштами, належними до сплати позивачу, у цей період, однак з 15.10.2014 з огляду на повернення об'єкту лізингу лізингодавцю у лізингоодержувача припинився обов'язок зі сплати викупної вартості та відповідно у позивача відсутнє право на нарахування 3% річних після 15.10.2014 щодо викупних платежів, які підлягали сплаті до моменту розірвання договору. Водночас, обов'язок відповідача 1 зі сплати 3% річних за користування відповідачем 1 належними позивачу грошовими коштами - з оплати лізингових платежів в частині викупної вартості, які були нараховані до 15.10.2014, не припинився. Так суд зазначає, що припинення основного зобов'язання (з будь-яких підстав: належне виконання або у даному випадку у зв'язку з поверненням об'єкту лізингу (за згодою сторін або внаслідок односторонньої відмови у передбаченому договором порядку) - жодним чином не припиняє обов'язку зі сплати 3% річних за період прострочення виконання.

З огляду на вищевикладене, суд здійснив власний розрахунок 3% річних:

Сума боргу (грн) - відшкодування частини вартості об'єкта лізингуПеріод простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів, грн. 3575.94 (березень 2014 року) 16.03.2014 - 15.10.2014 214 3% 62.90 3869.81 (квітень 2014 року) 16.04.2014 - 15.10.2014 183 3 % 58.21 4009.11 (травень 2014 року) 16.05.2014 - 15.10.2014 153 3 % 50.42 4123.21 (червень 2014 року) 16.06.2014 - 15.10.2014 122 3 % 41.35 4145.25 (липень 2014 року) 16.07.2014 - 15.10.2014 92 3 % 31.34 4371.47 (серпень 2014 року) 16.08.2014 - 15.10.2014 61 3 % 21.92 4587.76 (вересень 2014 року) 16.09.2014 - 15.10.2014 30 3 % 11.31 Всього: 277,45 грн.

Сума боргу (грн) - проценти та комісіїПеріод простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів, грн. 3348.66 (березень 2014 року) 16.03.2014 - 05.05.2016 782 3 % 215.23 3546.64 (квітень 2014 року) 16.04.2014 - 05.05.2016 751 3 % 218.92 3595.03 (травень 2014 року) 16.05.2014 - 05.05.2016 721 3 % 213.04 3616.82 (червень 2014 року) 16.06.2014 - 05.05.2016 690 3 % 205.12 3555.95 (липень 2014 року) 16.07.2014 - 05.05.2016 660 3 % 192.90 3666.25 (серпень 2014 року) 16.08.2014 - 05.05.2016 629 3 % 189.54 3760.61 (вересень 2014 року) 16.09.2014 - 05.05.2016 598 3 % 184.84 1803.52 (жовтень 2014 року) 16.10.2014 - 05.05.2016 568 3 % 84.20 Всього: 1503,79 грн. Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Креткорм» 3% річних у розмірі 3426 грн. 68 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 1781 грн. 24 коп. (277,45 грн. + 1503,79 грн.).

Також, позивачем було заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 39123 грн. 67 коп. за загальний період нарахування з 16.03.2014 по 05.05.2016.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки, як встановлено судом, Договір про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 є розірваним та 15.10.2014 відповідач 1 повернув позивачу об'єкт лізингу, у зв'язку з чим у відповідача 1 відсутній обов'язок сплачувати позивачу вартість предмета лізингу (викупна вартість) , а тому з 16.10.2014 позивач має право нараховувати інфляційні втрати лише на частину лізингового платежу (проценти та комісії).

При цьому, суд зазначає, що позивач має право нараховувати інфляційні втрати за прострочення сплати відповідачем 1 частин викупної вартості об'єкта лізингу (відшкодування вартості об'єкта лізингу) з моменту виникнення прострочення (щодо кожного платежу) та до 15.10.2014 (дата припинення зобов'язань за договором фінансового лізингу та повернення відповідачем 1 позивачу об'єкту лізингу), оскільки з 15.10.2014 припинився як обов'язок зі сплати відповідачем 1 викупної вартості об'єкту лізингу, так і прострочення зі сплати викупної вартості об'єкта лізингу. Тобто, до розірвання договору лізингу (до 15.10.2014) у відповідача 1 був обов'язок сплачувати лізингові платежі в частині викупної вартості та відповідно позивач мав право нараховувати інфляційні втрати за прострочення сплати таких платежів з огляду на користування відповідачем 1 грошовими коштами, належними до сплати позивачу, у цей період, однак з 15.10.2014 з огляду на повернення об'єкту лізингу лізингодавцю у лізингоодержувача припинився обов'язок зі сплати викупної вартості та відповідно у позивача відсутнє право на нарахування інфляційних втрат після 15.10.2014 щодо викупних платежів, які підлягали сплаті до моменту розірвання договору. Водночас, обов'язок відповідача 1 зі сплати інфляційних втрат за користування відповідачем 1 належними позивачу грошовими коштами - з оплати лізингових платежів в частині викупної вартості, які були нараховані до 15.10.2014, не припинився. Так суд зазначає, що припинення основного зобов'язання (з будь-яких підстав: належне виконання або у даному випадку у зв'язку з поверненням об'єкту лізингу (за згодою сторін або внаслідок односторонньої відмови у передбаченому договором порядку) - жодним чином не припиняє обов'язку з відшкодування інфляційних втрат за період прострочення виконання.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат:

Період заборгованостіСума боргу (грн.) - відшкодування частини вартості об'єкта лізингуСукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу, грн.Сума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 16.03.2014 - 15.10.2014 3575.94 (березень 2014 року) 1.128 456.97 4032.91 16.04.2014 - 15.10.2014 3869.81 (квітень 2014 року) 1.092 355.11 4224.92 16.05.2014 - 15.10.2014 4009.11 (травень 2014 року) 1.052 207.65 4216.76 16.06.2014 - 15.10.2014 4123.21 (червень 2014 року) 1.041 170.62 4293.83 16.07.2014 - 15.10.2014 4145.25 (липень 2014 року) 1.037 154.34 4299.59 16.08.2014 - 15.10.2014 4371.47 (серпень 2014 року) 1.029 126.77 4498.24 Всього: 1471,46 грн.

Період заборгованостіСума боргу (грн.) - проценти та комісіїСукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу, грн.Сума боргу з врахуванням індексу інфляції 16.03.2014 - 05.05.2016 3348.66 (березень 2014 року) 1.825 2762.29 6110.95 16.04.2014 - 05.05.2016 3546.64 (квітень 2014 року) 1.767 2718.84 6265.48 16.05.2014 - 05.05.2016 3595.03 (травень 2014 року) 1.702 2523.44 6118.47 16.06.2014 - 05.05.2016 3616.82 (червень 2014 року) 1.685 2477.79 6094.61 16.07.2014 - 05.05.2016 3555.95 (липень 2014 року) 1.678 2412.21 5968.16 16.08.2014 - 05.05.2016 3666.25 (серпень 2014 року) 1.665 2438.20 6104.45 16.09.2014 - 05.05.2016 3760.61 (вересень 2014 року) 1.618 2324.49 6085.10 16.10.2014 - 05.05.2016 1803.52 (жовтень 2014 року) 1.580 1046.38 2849.90 Всього: 18703,64 грн. Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Креткорм» інфляційних втрат у розмірі 39123 грн. 67 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 20175 грн. 10 коп. (1471 грн. 46 коп. + 18703 грн. 64 коп.).

При цьому, що стосується поданої відповідачем 2 заяви про застосування позовної давності, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Беручи до уваги дату звернення позивача з даним позовом до суду (14.07.2016 - відповідно до вхідного реєстраційного штампу Господарського суду міста Києва на позовній заяві) та період, за який позивач здійснює нарахування 3% річних та інфляційних втрат (з 16.03.2014 по 05.05.2016), суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 16.03.2014 по 05.05.2016, знаходяться в межах позовної давності.

Також, позивачем було заявлено до стягнення 6000 грн. 00 коп. витрат на оплату юридичних послуг як понесених позивачем витрат, які позивач повинен був зробити для відновлення свого порушеного права, тобто збитків (враховуючи письмові пояснення, подані через канцелярію суду 21.09.2016).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушенного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Судом враховано, що згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу України для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вищезазначених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Обгрунтовуючи вимоги щодо стягнення збитків у розмірі 6000 грн. 00 коп. позивач вказує на те, що вказані грошові кошти були понесені ним у якості оплати юридичних послуг, наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма Вернер» щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 у примусовому порядку.

При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи копію Договору про надання юридичних послуг № 17/2010 від 09.06.2010, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма Вернер», копію Додаткової угоди № 206 від 10.08.2015 до вказаного, копію заявки на надання юридичних послуг № 336 до вказаних додаткової угоди та договору (про надання послуг щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Креткорм» за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011), копію рахунку-фактури № 642, виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма Вернер», на суму 5000 грн. 00 коп., та копію платіжного доручення № 50030568 від 23.05.2016 про сплату позивачем грошових коштів у розмірі 5000 грн. 00 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма Вернер».

Відповідно до п. 8.2.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) у випадку прострочення сплати лізингових платежів до відповідача застосовуються санкції, зокрема, компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, гонорари юристам, судові та позасудові витрати.

Згідно з п. 8.6 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) будь-які збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням стороною своїх обов'язків за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені контрактом штрафні санкції.

Відповідно до п. 12.10 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011) у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту позивач зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, зокрема витрат на правову допомогу.

Однак, суд наголошує на тому, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками , оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011.

Відповідна правова позиція викладена в Оглядовому листі ВГСУ від 14.01.2014 № 01-06/20/2014 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».

При цьому, суд зазначає, що у випадку звернення лізингодавця з позовом до лізингоодержувача та відмови суду у задоволенні позовних вимог, в тому числі у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог, сам факт надання юридичних послуг лізингодавцю не може бути підставою для стягнення таких витрат на юридичну допомогу з лізингоодержувача.

Тому, незважаючи на те, що сторони передбачили у договорі конкретні види збитків, це не позбавляє позивача обов'язку довести наявність таких збитків у кожному конкретному випадку (всі елементи збитків).

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» в частині позовних вимог щодо стягнення понесених позивачем витрат за юридичні послуги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма Вернер» у розмірі 6000 грн. 00 коп.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У відповідно до пункту 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, відшкодовуються втрати, які були здійснені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Однак, позивачем не надано суду доказів того, що понесені ним витрати були здійснені за отримання саме адвокатських послуг (адвоката, адвокатського об'єднання, фірми, тощо); тобто, у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат позивача у якості судових витрат відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення 1200 грн. 00 коп. збитків, понесених позивачу у зв'язку зі зберіганням вилученого у відповідача об'єкта лізингу.

Так, позивачем долучено до матеріалів справи копію рахунку на оплату № 213 від 18.12.2014, виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Автосоюз», на суму 5600 грн. 00 коп., копію акту надання послуг № 639 від 18.12.2014 на суму 5600 грн. 00 коп. та копію платіжного доручення № 50020755 від 26.12.2014 на суму 5600 грн. 00 коп.

Однак, суд зазначає , що з наявних в матеріалах справи документів не вбачається за можливе встановити, чи був об'єкт лізингу за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 - транспортний засіб VW Golf Plus VI 1.6 I TDI, номер шасі НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_3, переданий на відповідальне зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю «Автосоюз», оскільки в акті надання послуг № 639 від 18.12.2014 не зазначені індивідуальні ознаки переданого на зберігання майна, тобто не вказано, що саме транспортний засіб VW Golf Plus VI 1.6 I TDI, номер шасі НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_3, був переданий на зберігання.

При цьому, згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу України для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вищезазначених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Однак, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами, зокрема, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача 1 та понесеними позивачем витратами за зберігання транспортного засобу (у випадку передачі на зберігання транспортного засобу VW Golf Plus VI 1.6 I TDI, номер шасі НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_3), тобто необхідності понесення таких витрат.

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» в частині стягнення збитків у розмірі 1200 грн. 00 коп. (за зберігання об'єкту лізингу).

При цьому, що стосується поданої відповідачем 2 заяви про застосування позовної давності, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

З огляду на те, що суд відмовив у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Креткорм» збитків у загальному розмірі 7200 грн. 00 коп. (6000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу та 1200 грн. 00 коп. витрат за зберігання вилученого об'єкта лізингу) у зв'язку з необґрунтованістю, суд не вбачає підстав для застосування позовної давності в цій частині позовних вимог.

Позовні вимоги до відповідача 2 обгрунтовані тим, що відповідач 2 є поручителем відповідача 1 за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 та несе солідарну відповідальність за неналежне виконання відповідачем 1 своїх зобов'язань за вказаним договором, у зв'язку з чим позивач просить суд солідарно стягнути з відповідача 2 суму основного боргу у розмірі 62153 грн. 22 коп., штраф у розмірі 4888 грн. 51 коп., 3% річних у розмірі 3426 грн. 68 коп., інфляційні втрати у розмірі 39123 грн. 67 коп. та збитки у розмірі 7200 грн.

Як встановлено судом, 16.02.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Креткорм» (лізингоодежувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ранголі» (поручитель) укладено Договір про фінансовий лізинг № 00002703, який містить умови договору про фінансовий лізинг та умови договору поруки.

Відповідно до п. 1 розділу Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 «Умови поруки» поручитель несе солідарну відповідальність за виконання всіх зобов'язань лізингоодержувача на підставі або у зв'язку з цим контрактом або будь-якою його невід'ємною частиною.

Згідно з п. 2 розділу Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 «Умови поруки» зобов'язання поручителя включають, окрім іншого, лізингові платежі, штрафні санкції та відшкодування збитків, що підлягають сплаті лізингоодержувачем відповідно до цього контракту.

Згідно з п. 3 розділу Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 «Умови поруки» поручитель у повному обсязі відшкодовує всі платежі, що підлягають сплаті у відповідності до контракту протягом 10 робочих днів з моменту отримання відповідного письмового повідомлення від компанії Порше Лізинг Україна. Остання має право надавати такі повідомлення як зазначено у п.п 7 та 12.08 цього контракту.

Відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частиною 2 статті 553 Цивільного кодексу України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача до відповідача 2 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частинами 1 і 2 статті 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Суд зазначає, що порука є строковим зобов'язанням, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 статті 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначений актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За приписами частин й статей 252 та 253 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до п. 12 розділу Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 «Умови поруки» ці умови поруки набирають чинності з моменту їхнього підписання компанією Порше Лізинг Україна та поручителем та залишаються чинними до повного виконання зобов'язань лізингоодержувачем, передбачених ст. 12 цього контракту.

Суд зазначає, що вищевказані умови договору не свідчать про те, що цим договором встановлено строк дії поруки в розумінні статті 251 Цивільного кодексу України, частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 у справі № 6-53цс14.

Як встановлено судом, відповідач 1 повинен був сплатити чергові лізингові платежі на підставі виставлених позивачем за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року рахунків-фактур не пізніше 15 числа поточного місяця, зокрема: рахунок-фактуру № 00184461 від 03.03.2014 на суму 6924 грн. 60 коп. - в строк до 15.03.2014 (включно); рахунок-фактуру № 00191935 від 01.04.2014 на суму 7416 грн. 45 коп. - в строк до 15.04.2014 (включно); рахунок-фактур № 00198593 від 05.05.2014 на суму 7604 грн. 13 коп. - в строк до 15.05.2014 (включно); рахунок-фактуру № 00204454 від 03.06.2014 на суму 7740 грн. 03 коп. - в строк до 15.06.2014 (включно); рахунок-фактуру № 00211302 від 02.07.2014 на суму 7701 грн. 20 коп. - в строк до 15.07.2014 (включно); рахунок-фактуру № 00217737 від 04.08.2014 на суму 8037 грн. 72 коп. - в строк до 15.08.2014 (включно); рахунок-фактуру № 00223811 від 04.09.2014 на суму 8348 грн. 37 коп. - в строк до 15.09.2014 (включно); рахунок-фактуру № 00229923 від 01.10.2014 на суму 8380 грн. 72 коп. - в строк до 15.10.2014 (включно).

Таким чином, строк виконання боржником (відповідачем 1) кожного платежу відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) спливає у відповідну дату закінчення строку здійснення чергового платежу, а саме 15 числа відповідного місяця.

Суд зазначає, що у разі неналежного виконання лізингоодержувачем (відповідачем 1) зобов'язань за договором фінансового лізингу передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя ; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя.

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «пред'явлення вимоги» та «пред'явлення позову», як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Судом встановлено, що позивач звернуся до відповідача 2 (поручителя) із вимогою про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору (вих. № 00002703 від 03.10.2014), в якому вимагав від відповідача 2 погашення всієї суми заборгованості за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 (67041 грн. 73 коп.) та забезпечення повернення об'єкту лізингу лізингодавцю.

Вказана вимога була отримана Товариством з обмеженою відповідальністю «Ранголі» 14.10.2014, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0430600533198 (копія долучена позивачем до позовної заяви).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 у справі № 6-53цс14, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Відповідно, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя .

Таким чином, у випадку невиконання відповідачем 1 своїх зобов'язань за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011, враховуючи строки здійснення відповідачем 1 чергових лізингових платежів, встановлених у Графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів (План відшкодування), з метою реалізації позивачем свого права на солідарне стягнення заборгованості за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 з поручителя (Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранголі»), позивач повинен був звернутися з відповідним позовом у встановленому законом порядку до поручителя в межах шестимісячного строку від настання строку виконання основного зобов'язання (дати сплати чергового лізингового платежу, визначеного у Графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів (План відшкодування) щодо кожного простроченого зобов'язання, та у будь-якому випадку у строк до 16.04.2015 (з огляду на встановлений у Графіку строк сплати лізингового платежу за жовтень 2014 року - 15.10.2014).

Водночас, відповідачем не надано суду доказів того, що у період до 16.04.2015 він звертався із позовною заявою про стягнення заборгованості за Договором про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 із поручителя - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранголі».

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що порука Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранголі», яка виникла на підставі Договору про фінансовий лізинг № 00002703 від 16.02.2011 є припиненою, а отже відсутній обов'язок поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-1451цс16.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранголі» є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Що стосується заявленої відповідачем 2 позовної давності, суд зазначає, що звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в частині позовних вимог до відповідача 2 покладається на позивача у зв'язку з відмовою у позові в цій частині вимог, а в частині позовних вимог до відповідача 1 - на позивача та відповідача 1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Креткорм» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Креткорм» (01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, буд. 13 Б, офіс 305; ідентифікаційний код: 32556336) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02152, м. Київ, просп. Павла Тичини, буд. 1В; ідентифікаційний код: 35571472) суму основного боргу у розмірі 26893 (двадцять шість тисяч вісімсот дев'яносто три) грн. 48 коп., 3% річних у розмірі 1781 (одна тисяча сімсот вісімдесят одна) грн. 24 коп., інфляційні втрати у розмірі 20175 (двадцять тисяч сто сімдесят п'ять) грн. 10 коп. та судовий збір у розмірі 366 (триста шістдесят шість) грн. 37 коп.

3. В іншій частині позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Креткорм» відмовити.

4. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранголі» відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання повного рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 21.11.2016

Суддя І.М. Отрош

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення15.11.2016
Оприлюднено24.11.2016
Номер документу62846785
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/12881/16

Рішення від 15.11.2016

Господарське

Господарський суд міста Києва

Отрош І.М.

Ухвала від 21.10.2016

Господарське

Господарський суд міста Києва

Отрош І.М.

Ухвала від 10.10.2016

Господарське

Господарський суд міста Києва

Отрош І.М.

Ухвала від 21.09.2016

Господарське

Господарський суд міста Києва

Прокопенко Л.В.

Ухвала від 08.08.2016

Господарське

Господарський суд міста Києва

Прокопенко Л.В.

Ухвала від 18.07.2016

Господарське

Господарський суд міста Києва

Пригунова А.Б.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні