Постанова

від 16.11.2016 по справі 910/12640/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 910/12640/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Іванової Л.Б.,

за участю представників: позивача - Кичи Д.О. дов. б/н від 26 жовтня 2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ПАТ "Київсільелектро" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 червня 2016 року у справі Господарського суду міста Києва за позовом ПАТ "Київсільелектро" до ТОВ "Карт-Ойл ЛТД" про виконання обов'язку в натурі,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року ПАТ "Київсільелектро" (далі - позивач) звернулось до ТОВ "Карт-Ойл ЛТД" (далі - відповідач) з позовом про (з урахуванням заяв про зміну предмета позову) зобов'язання поставити наступні нафтопродукти: дизельне паливо W в кількості 5 810 літрів, бензин МУСТАНГ 92 - З 000 літрів, бензин А-95 (економ) - 900 літрів, бензин А-92 - 2 000 літрів, дизельне пальне - 3 000 літрів, бензин А-95 (преміум) - 500 літрів.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що позивач не отримав товар, який оплатив за договором № 1140 від 20 березня 2014 року, а саме, нафтопродукти.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 9 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 листопада 2015 року апеляційну скаргу ПАТ "Київсільелектро" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 9 червня 2015 року - без зміни.

Постановою Вищого господарського суду України від 12 січня 2016 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 листопада 2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 9 червня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 червня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Київсільелектро" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29 березня 2016 року - без зміни.

У касаційній скарзі ПАТ "Київсільелектро" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29 березня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 червня 2016 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов чи направити справу на новий розгляд.

Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм ст. ст. 313, 321 Цивільного кодексу України та неправильне застосування умов договору.

Вказує на те, що не мав можливості отримати оплачений товар способом, передбаченим договором, з причин, які від нього не залежали.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги відповідач повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 20 березня 2014 року між сторонами укладений договір № 1140 купівлі-продажу нафтопродуктів, відповідно до п.1.1 якого відповідач зобов'язується поставити та передати у власність, а позивач - прийняти та оплатити нафтопродукти (далі - продукція), а саме, нафтопродукти на відпускних облікових картках відповідно до умов цього договору. Термін дії відпускних облікових карток-талонів становить від одного до трьох календарних місяців з моменту їх отримання позивачем.

Відповідно до п. 1.2 договору кількість, найменування та ціна продукції вказується в видатковій накладній, рахунку-фактурі на оплату, який видається відповідачем позивачу на підставі усної заявки останнього і є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно п. 2.1 договору умова розрахунків - передоплата. Позивач зобов'язується оплатити 100 % вартості продукції, зазначеної в рахунку-фактурі на оплату, до моменту поставки продукції протягом 1 (одного) банківського дня з дати виставлення рахунку-фактури. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок відповідача.

Пунктом 2.2 договору сторони, зокрема, погодили, що підставою для здійснення оплати за продукцію, що поставляється у відповідності до даного договору, є рахунок-фактура відповідача.

Відповідно до п. п. 2.3, 2.4 договору остаточні розрахунки сторін за даним договором по кожній поставці продукції здійснюються на підставі накладної або акту прийому-передачі продукції. Відповідач має право скоригувати вартість продукції після закінчення терміну дії відпускних облікових карток-талонів та провести заміну наявних у позивача облікових карток - талонів.

Згідно п.п. 3.1, 3.2, 3.3 договору нафтопродукти постачаються відповідачем шляхом заправки автомобілів покупця на АЗС відповідача після пред'явлення відпускної облікової картки. Відпускні облікові картки видаються позивачу відповідачем після оплати останнім вартості нафтопродуктів відповідно до наданого рахунку-фактури на підставі довіреності встановленого зразка. Поставка партії продукції вважається погодженою, а заявка позивача вважається прийнятою відповідачем до виконання з дати виставлення відповідачем рахунку-фактури. Обсяг заявки, прийнятий до виконання, визначається найменуванням продукції і її кількістю, зазначеними у рахунку-фактурі.

Остаточна кількість продукції, що поставляється відповідно до даного договору, визначається на підставі накладних, актів прийому-передачі продукції, дані яких служать підставою для проведення остаточних взаєморозрахунків (п. 3.4).

Відповідач зобов'язується надавати позивачу відпускні облікові картки відразу після оплати позивачем вартості продукції; забезпечити цілодобову заправку автомобілів позивача, включаючи суботу, неділю та святкові дні; забезпечити заправку автомобілів позивача після закінчення строку дії договору по відпускних облікових картках, якщо вони були оплачені позивачем, але залишились нереалізованими (п. п. 4.2.2 - 4.2.4 договору).

Пунктом 5.2 договору сторони погодили, що ризик випадкової загибелі, псування, втрати продукції переходить на позивача з дати поставки.

Відповідно до п. 5.3 договору приймання продукції по кількості та якості провадиться покупцем відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155.

Відповідно до п. 8.3 договору у разі втрати позивачем облікових карток або їх значного пошкодження такі облікові картки не поновлюються.

Строк дії договору - з моменту його підписання і до 31 грудня 2014 року (п. 8.1).

Судами досліджено, що на виконання умов договору відповідач 5 серпня 2014 року виставив позивачу рахунок на оплату №2552 на суму 220 975 грн. 01 коп. наступної продукції: дизельне паливо W - 5000 л., бензин "Мустанг 92" - 3000 л.; бензин А-95 (економ) - 1000 л.; бензин А-92 - 2000 л.; дизельне пальне - 3000 л.; бензин А-95 (преміум) - 500 л.

Встановлено, що відповідач зазначений рахунок оплатив.

На виконання умов договору, згідно видаткової накладної №3104 від 8 серпня 2014 року, відповідачем передані, а позивачем одержані нафтопродукти на загальну суму 220 975 грн. 01 коп.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши листування між сторонами, встановив, що фактично відповідачем було передано, а позивачем одержано облікові картки-талони відповідно умов спірного договору.

29 жовтня 2014 року позивач листом № 7-20 повідомив відповідача про те, що у період з 8 серпня 2014 року по 10 серпня 2014 року частина талонів викрадені.

Судами з'ясовано, що за ознаками ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України слідчим відділом Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області відкрито кримінальне провадження № 12014110200002473.

Також з'ясовано, що 11 серпня 2014 року позивач звернувся до відповідача з проханням заблокувати талони, отримані 8 серпня 2014 року.

29 жовтня 2014 року позивач звернувся до відповідача з листом вих. №7-20, в якому просив повернути вартість талонів в кількості 5 500 л. на суму 83 325 грн., термін дії яких закінчився 8 жовтня 2014 року та надавати інформацію про можливі способи реалізації талонів на суму 133214грн.33коп. на 8 710 л. палива.

15 грудня 2014 року відповідач листом вих. №15/12 повідомив позивача про блокування талонів позивача та відсутність підстав для повернення вартості талонів в кількості 5 500 літрів на загальну суму 83325грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що оскільки умовою одержання позивачем пального за договором є пред'явлення відпускної облікової картки-талона, отже, у момент одержання позивачем від відповідача відпускних облікових карток-талонів у позивача ще не виникло право власності на пальне, а лише підтверджено право власника талону на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту, при цьому зазначено, що договором передбачено, що у разі втрати покупцем облікових карток, такі облікові картки не поновлюються.

Судом апеляційної інстанції вказано, що договірним обов'язком відповідача, відповідно до визначеного сторонами предмету спірного договору, є обов'язок поставити саме нафтопродукти відпускних облікових карток.

Також зазначено, що позивачем матеріалами справи не доведено, що за викраденими у нього відпускними обліковими картками не були відпущені нафтопродукти та, оскільки договором не покладено на відповідача обов'язок контролювати відпуск нафтопродуктів, то тягар доказування зазначеної обставини покладається на позивача.

Не прийнято до уваги твердження позивача про наявність у відповідача інформації про те, чи будь-ким отримано паливо, оскільки, за твердженням суду апеляційної інстанції, п. 16.3 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155 (надалі - Інструкція) врегульовано облік нафтопродуктів на АЗС, проте, позивач матеріалами справи не довів тієї обставини, що одержані ним відпускні облікові картки-талони, які були у подальшому викрадені, були підставою для заправки автомобілів виключно лише на АЗС, які належать відповідачу.

Однак, суд касаційної інстанції вважає ці висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

За своєю правовою природою спірний договір є договором поставки нафтопродуктів.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, сторони погодили, що кількість, найменування та ціна продукції вказуються у видатковій накладній, рахунку-фактурі на оплату, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).

Згідно рахунку-фактури та видаткової накладної відповідачем передані, а позивачем отримані наступні нафтопродукти: дизельне паливо W - 5000 л., бензин "Мустанг 92" - 3000 л.; бензин А-95 (економ) - 1000 л.; бензин А-92 - 2000 л.; дизельне пальне - 3000 л.; бензин А-95 (преміум) - 500 л.

Крім того, сторонами погоджено, що нафтопродукти постачаються шляхом заправки автомобілів покупця саме на АЗС відповідача (п. 3.1 договору).

Так, відповідно до п. 16 Інструкції матеріально відповідальні особи АЗС ведуть облік руху нафтопродуктів за марками і видами (для дизельного палива в залежності від масової частки сірки) нафтопродуктів у змінному звіті за формою N 17-НП, який складається у двох примірниках. Перший примірник разом з первинними документами здається до бухгалтерської служби, а другий - залишається у матеріально відповідальної особи. Бухгалтерські служби підприємств перевіряють та приймають змінні звіти з доданими до них первинними документами (ТТН, талони, відомості встановленої форми, супровідні відомості за інкасацією готівки та інші), перевіряють правильність перенесення показників лічильників ПРК, ОРК з попередньої зміни, звіти про обсяг реалізації і форми оплати за РРО, визначення фактичних залишків нафтопродуктів у резервуарах АЗС за результатами вимірювання, відображених у формі N 17-НП, та надходження готівки. Зроблені під час перевірки змінних звітів виправлення засвідчуються підписами операторів АЗС, керівника АЗС та головного бухгалтера або за його дорученням іншим працівником бухгалтерської служби підприємства. На підставі перевірених змінних звітів та первинних документів бухгалтерська служба підприємства нафтопродуктозабезпечення складає місячну накопичувальну відомість та обігові відомості, у яких відображаються: кількість завезених на АЗС нафтопродуктів за марками і видами (для дизельного палива залежно від масової частки сірки) та цінами; закупівельна вартість та вартість реалізації завезених нафтопродуктів; кількість та вартість нафтопродуктів, реалізованих споживачам за готівку, у тому числі сума ПДВ; кількість та вартість нафтопродуктів, реалізованих споживачам за безготівковими розрахунками згідно з відомостями, за талонами та платіжними картками; результати інвентаризації нафтопродуктів та готівки.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та прийнятими за неповного встановлення та надання правової оцінки усім обставинам справи у сукупності.

Зокрема, суди, встановлюючи, що фактично відповідачем було передано, а позивачем одержано облікові картки-талони відповідно умов спірного договору, не перевірили доводи позивача щодо письмових гарантій відповідача щодо зупинки операцій за цими талонами, не з'ясували, хто є емітентом талонів, на яких мережах АЗС давали право заправляти автомобілі спірні талони, який порядок їх обліку та обігу на цих мережах АЗС, чи можливе централізоване зупинення обміну талонів на пальне у мережі АЗС у випадку надходження повідомлення про втрату або крадіжку талонів.

Встановлюючи, що спірним договором на відповідача не покладено обов'язок контролювати відпуск нафтопродуктів, суд залишив поза увагою і не перевірив довід, що зазначений обов'язок покладено на відповідача пунктом 16 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України.

З огляду на викладене, судові рішення визнати законними та обгрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду господарському суду необхідно врахувати наведене, більш ретельно перевірити доводи сторін, встановити дійсні обставини справи та прийняти рішення відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 червня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 29 березня 2016 року.

Справу передати до Господарського суду міста Києва на новий розгляд в іншому складі суду.

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Гольцова

Л. Іванова