Рішення

від 22.11.2016 по справі 904/7700/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.11.2016 Справа № 904/7700/16

За позовом Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону, м. Дніпро, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, м. Дніпро, в особі Будинкоуправління №1 КЕВ м. Дніпропетровська , м. Дніпро

до товариства з обмеженою відповідальністю "ФІТОЛАЙФ", м. Дніпро

про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання за державою права державної власності на нерухоме майно

Суддя Соловйова А.Є.

Секретар судового засідання Гаркуша К.О.

Представники:

Прокурор: Дичко С.М., посвідчення №035515 видане 07.09.2015

від ОСОБА_1, довіреність №220/801/д від 30.12.2015

від позивача-2: не з`явився

від позивача-3: ОСОБА_2, довіреність №8 від 12.01.2016

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Військова прокуратура Дніпропетровського гарнізону (надалі-Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі-Позивач-1), Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська (надалі-Позивач-2), Будинкоуправління №1 КЕВ м. Дніпропетровська (надалі-Позивач-3) звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Фітолайф" (надалі-Відповідач) про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання за державою права державної власності на нерухоме майно.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2016 порушено провадження у справі, позовна заява прийнята до розгляду.

Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані тим, що об’єкт нерухомого майна, на який Прокурор просить суд визнати право власності та витребувати його з чужого незаконного володіння має статус військового, знаходиться на балансі Будинкоуправління №1, рішення щодо його передачі та відчуження не приймалось. За твердженням Прокурора, зазначене вище майно вибуло від законного власника поза його волею.

Прокурор, керуючись ст.ст. 387, 388, 392 Цивільного кодексу України, просить суд витребувати з чужого незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Фітолайф" у власність Міністерства оборони України нерухоме майно за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Гвардійське, вул. 22 з'їзду КПРС (Десантна), будинок 7; визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України право державної власності на вищезазначене нерухоме майно.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2016, на підставі клопотання Позивача-3, продовжено строк розгляду спору до 21.11.2016 відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалами господарського суду від 29.09.2016, 20.10.2016, 03.11.2016 розгляд справи був відкладений на 20.10.2016, 03.11.2016, 17.11.2016 відповідно, згідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор в судове засідання, призначене на 17.11.2016, з’явився, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Позивач-1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги Прокурора, просив суд позов задовольнити.

Позивач-2 в судове засідання, призначене на 17.11.2016, не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. 29.09.2016 Позивач-2 подав до суду клопотання вих. №3575 від 29.09.20166, в якому просив розглянути справу без участі його представника та зазначив, що позовні вимоги Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону підтримує в повному обсязі. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2016 задоволено клопотання Позивача-2 про розгляд справи без участі його представника.

Позивач-3 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги Прокурора, просив суд позов задовольнити.

Відповідач в судові засідання, призначені на 29.09.2016, 20.10.2016, 03.11.2016 та 17.11.2016, не з’явився, відзив на позов та витребувані докази не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце слухання справи Відповідач був повідомлений належним чином, за адресою, зазначеною в позовній заяві та підтвердженою Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.09.2016: 49006, АДРЕСА_1. Факт належного повідомлення Відповідача про дату, час та місце судових засідань також підтверджується поштовим відправленням, яке було повернуто відділенням поштового зв'язку з відміткою "За закінченням терміну зберігання", реєстрами №68 від 09.09.2016, №191 від 25.10.2016, №47 від 07.11.2016 на відправку рекомендованої пошти по Дніпру з повідомленням.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч.1 ст.64 та ст.87 Господарського процесуального кодексу України.

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пп.3.9.1 п.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011).

Оскільки неможливість присутності в судових засіданнях Відповідача документально підтверджена не була, надані Прокурором та Позивачем-3 матеріали справи та оригінали документів дозволяють розглянути справу по суті спору, а отже суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Відповідача за наявними в справі матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 17.11.2016 оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення Прокурора, представників Позивачів-1, 3, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

18.08.1997 між Гвардійською квартирно-експлуатаційною частиною району, правонаступником якого є Квартирно-експулатаційний відділ м. Дніпропетровська (надалі - Орендодавець) та повним товариством "Вдача" (надалі - Орендар), від імені якого на підставі свідоцтва про державну реєстрацію повного товариства "Вдача" від 26.06.1996 діяла ОСОБА_3, був укладений договір оренди державного майна (надалі - Договір оренди), згідно п. 1.1 якого орендодавець здав, а орендар прийняв у строкове платне володіння та користування - нежиле приміщення по вул. XXII з'їзду КПРС 7, за інтентаризаційним №127, яке знаходиться на балансі Гвардійської КЕЧ району, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Гвардійське.

Згідно пунктів 1.2, 1.3 Договору оренди, названі в пункті 1.1 приміщення будівлі орендодавець передає орендарю для відкриття лазні. Завданням цього договору є використання орендованого майна виключно для цілей, визначених пунктом 1.2 Договору.

Передача майна в оренду не тягне за собою передачі орендарю права власності на орендоване майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар володіє та користується на протязі дії терміну оренди (п. 2.2 Договору оренди).

Відповідно до п. 6.6 Договору оренди, орендар має право приватизувати орендоване майно в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Пунктом 7.1 Договору оренди передбачено зобов'язання орендодавця передати орендарю державне майно в оренду згідно розділу 1 договору по акту прийому-передачі майна, який підписується одночасно з цим договором оренди.

Згідно з пунктом 10.1 Договору оренди, він діє з 01 липня 1997 року до 31 червня 2002 року. Строк дії Договору 5 (п'ять) років.

Дія Договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі об'єкта оренди; приватизації об'єкту оренди; достроково за домовленістю сторін або по рішенню арбітражного суду (п. 10.8 Договору оренди).

Отже, умовами вищезазначеного Договору передбачалося право орендаря приватизувати об'єкт Договору оренди, при цьому сама передача майна в оренду не є підставою для визнання права власності на це майно за орендарем.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, в 1997 році право власності на майно, що було предметом договору оренди від 18.08.1997, було визнано за повним товариством "Вдача", а саме:

- Рішенням Виконавчого комітету Гвардійської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області №2 від 10.12.1997, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 64), за розглядом заяви директора ПТ "Вдача" ОСОБА_3, матеріалів проектної документації лазні комбінованого типу та "ОСОБА_4 державної приймальної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту" від 12 листопада 1997 року виконком Гвардійської селищної ради вирішив:

1. Ввести в експлуатацію лазню комбінованого типу ПТ фірми "Вдача" для жителів смт. Гвардійське та дозволити виробничу діяльність лазні по наданню банніх послуг населенню селища Гвардійське з 01 грудня 1997 року.

2. БТІ Новомосковського району Дніпропетровської області зареєструвати власність на лазню комбінованого типу за адресою: смт. Гвардійське, вул. XXII з'їзду КПРС, 7 за повним товариством "Вдача", видавши даному підприємству реєстраційне посвідчення.

- Розпорядженням голови Новомосковської районної державної адміністрації №59 від 04.02.1998 "Про визнання права власності на приміщення лазні смт. Гвардійське по вул. XXII з'їзду КПРС, 7" (а.с. 65) за повним товариством "Вдача" визнано право власності на приміщення лазні смт. Гвардійське по вул. XXII з'їзду КПРС, 7; зобов'язано Новомосковське БТІ видати реєстраційне посвідчення.

На підставі зазначеного вище розпорядження Новомосковської районної державної адміністрації повному товариству "Вдача" видано реєстраційне посвідчення на право приватної власності на приміщення лазні смт. Гвардійське по вул. XXII з'їзду КПРС, 7 (а.с. 66).

В подальшому, як вбачається з Установчого договору про створення та діяльність ТОВ В«ФітолайфВ» від 04.04.2002, затвердженого державним нотаріусом Новомосковської районної Державної нотаріальної контори ОСОБА_5 в реєстрі за № 1154 (а.с. 71), повне товариство В«ВдачаВ» , як один із засновників Товариства, внеском до статутного фонду передало у власність ТОВ В«ФітолайфВ» приміщення лазні. Передача відбулася до моменту державної реєстрації ТОВ В«ФітолайфВ» , що підтверджується актом прийому майна, яке вноситься до статутного фонду від учасників ТОВ В«ФітолайфВ» для взяття на баланс Товариства від 25 березня 2002 року (а.с. 74).

На підставі протоколу №2 загальних зборів учасників ТОВ В«ФітолайфВ» від 20.05.2002 (а.с. 75), повне товариство В«ВдачаВ» виключене зі складу учасників ТОВ В«ФітолайфВ» та здійснено перерозподіл часток у статутному фонді Товариства. Змінами №1, що зареєстровані Виконавчим комітетом Кіровської районної ради м. Дніпропетровська від 11 червня 2002 року, затверджено зміни до установчих документів ТОВ В«ФітолайфВ» про новий склад учасників та розподіл між ними часток у статутному фонді.

З матеріалів справи вбачається, що будівля за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Гвардійське, вулиця 22 з'їзду КПРС (Десантна), буд. 7, знаходиться на обліку та балансі Будинкоуправління №1 Гвардійської КЕЧ району за інвентарним №10310127, що підтверджується індивідуальною карткою обліку будівлі (форма №400), інвентарною карткою №82 обліку основних засобів в бюджетних установах, відомістю нарахування зносу на основні засоби (будівлі та споруди 103 рахунок) за 2013 рік (а.с. 19-21) та довідкою Будинкоуправління №1 Гвардійської КЕЧ району за вих. №163 від 27.04.2016 (а.с. 30).

За твердженням Прокурора, у 2014 році Гвардійська КЕЧ району була розформована та правонаступником визнано Квартирно-експлуатаційний відділ міста Дніпропетровська, внаслідок чого Будинкоуправління №1 перейшло у підпорядкування від Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська.

23.08.2013 та 04.04.2014 Позивач-3 звертався до Відповідача з листом №425 та претензією №121 відповідно, в яких повідомив, що в ході перевірки господарської діяльності Будинкоуправлінням №1 Гвардійської КЕЧ району з 05.08.2013 року по 02.09.2013 року виявлено факт незаконного використання приміщення по вул. XXII з'їзду КПРС, б. 7, у зв'язку з чим Позивач-3 запропонував Відповідачу з'явитись з відповідною документацією для вирішення питання про приналежність будівлі №7 та укладення договору оренди, проте, як зазначає Прокурор, відповідей на них Позивач-3 не отримав.

Звертаючись з даним позовом, Прокурор просить витребувати з чужого незаконного володіння у товариства з обмеженою відповідальністю "Фітолайф" у власність Міністерства оборони України нерухоме майно за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Гвардійське, вул. 22 з'їзду КПРС (Десантна), будинок 7; визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України право державної власності на вищезазначене нерухоме майно.

Розглядаючи заявлені позовні вимоги, господарський суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 133 Господарського кодексу України, основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Згідно з частинами 1, 4 статті 147 Господарського кодексу України, майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

Частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України, Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно частин першої та другої статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом третім частини першої статті 388 Цивільного кодексу України передбачено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3 листа Верховного Суду України від 01.03.2013 "Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за II півріччя 2012 р." передбачено, відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього. Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що у разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна відповідачу.

Згідно пунктів 21, 22, 23, 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини. У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів. Відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача. Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння. Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

Відповідно до пункту 2 листа Верховного Суду України від 01.04.2012 "Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за 2010-2011 роки", при вирішенні спорів про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до статей 387, 388 ЦК необхідно встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника або особи, якій він передав його у володіння, за наявності на це згоди законного розпорядника зазначеного майна (постанова Верховного Суду України від 28 березня 2011 р. у справі N 3-17гс11 (Постанова N 3-17гс11)).

Суд звертає увагу на роз'яснення Верховного суду України, викладені в листі від 01.06.2012 "Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України за 2010-2011 роки": у разі встановлення незаконності вибуття земельних ділянок із державної власності та визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними у зв'язку з тим, що спірні земельні ділянки первинним власникам у встановленому законом порядку не надавалися; рішення селищної ради, на підставі якого видані зазначені державні акти, було підробленим; спірні земельні ділянки належать до земель водного фонду та знаходяться в межах прибережної захисної смуги і згідно зі статтями 60, 61 ЗК не могли надаватися для зазначеного в державних актах цільового призначення; порушенням вимог п. 12 розд. X "Перехідні положення" ЗК (земельні ділянки знаходяться поза межами населеного пункту і не могли надаватися селищною радою), позов про їх витребування з чужого незаконного володіння підлягає задоволенню відповідно до положень статей 387, 388 ЦК (постанова Верховного Суду України від 26 вересня 2011 р. у справі N 6-34цс11 (Постанова N 6-34цс11).

Пунктом "а" ч. 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна України" (в редакції, чинній на момент прийняття рішення Виконавчого комітету гвардійської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області №2 від 10.12.1997 - 20.03.1997) визначено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення, зокрема, має майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого цим Законом встановлено особливості приватизації), Національної гвардії України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, правоохоронних і митних органів.

Статтею 7 Закону України "Про приватизацію державного майна України" передбачено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.

Постановою Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" затверджено перелік державного майна України, що передавалось у власність областей, міст Києва, Севастополя. На виконання вказаної постанови Кабінету Міністрів України майно, яке перебувало у розпорядженні військових формувань Збройних Сил України було віднесено до майна державної власності та до власності місцевих рад не передавалось.

При цьому, зазначеною вище постановою Кабінету Міністрів України не передбачено передачу будівель військових містечок у комунальну власність та визначено, що державне майно України є загальнодержавною (республіканською) власністю.

З аналізу вищезазначених норм права можна дійти до висновку, що договір оренди державного майна, укладений 18.08.1997 між Гвардійською квартирно-експлуатаційною частиною району та повним товариством "Вдача", від імені якого діяла ОСОБА_3, не можна розцінювати як волевиявлення власника на відчуження майна, оскільки зазначеним договором передбачалося лише право приватизувати об'єкт договору оренди без переходу права власності на нього до орендаря.

Отже, враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що Виконавчий комітет Гвардійської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області не мав достатніх законних правових підстав для визнання за повним товариством "Вдача" права власності на майно, яке є об'єктом договору оренди від 18.08.1997, беручи до уваги відсутність волевиявлення Міністерства оборони України на відчуження майна повному товариству "Вдача", з огляду на те, що доводи Прокурора, наведені в обґрунтування позову, не спростовані Відповідачем, позовні вимоги про витребування з чужого незаконного володіння у товариства з обмеженою відповідальністю "Фітолайф" у власність Міністерства оборони України нерухомого майна за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Гвардійське, вул. 22 з'їзду КПРС (Десантна), будинок 7, та визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України право державної власності на це нерухоме майно, підлягають задоволенню в повному обсязі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача-3, який сплатив судовий збір в розмірі 2 756,00 грн. при поданні позовної заяви до суду.

Керуючись ст.ст. 1, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) право державної власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Гвардійське, вул. 22 з'їзду КПРС (Десантна), будинок 7.

Витребувати від товариства з обмеженою відповідальністю "Фітолайф" (49006, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 31965347) нерухоме майно за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Гвардійське, вул. 22 з'їзду КПРС (Десантна), будинок 7.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ФІТОЛАЙФ" (49006, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 31965347) на користь Будинкоуправління №1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська (51270, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Гвардійське, вул. Ювілейна, 8, код ЄДРПОУ 22992692) 2 756,00 грн.- судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 22.11.2016.

Суддя ОСОБА_4