Ухвала

від 14.11.2016 по справі 452/757/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 452/757/16 Головуючий у 1 інстанції: Карнасевич Г.І.

Провадження № 22-ц/783/6152/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. М.

Категорія:55

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2016 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

при секретарі: Жукровській Х.І.,

за участю: позивача - ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 30 червня 2016 року ,-

в с т а н о в и л а :

Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_2 до Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення невиплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди- задоволено частково.

Стягнуто із Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, ідентифікаційний код юридичної особи 05514293, адреса місцезнаходження, 81400, м. Самбір Львівської області, вул. Шевченка, 59А, в користь ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату в розмірі 52 828 ( п'ятдесят дві тисячі вісімсот двадцять вісім ) гривень 29 копійок (сума вказана без відрахування податку та обов'язкових платежів).

Стягнуто із Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, ідентифікаційний код юридичної особи 05514293, адреса місцезнаходження, 81400, м. Самбір Львівської області, вул. Шевченка, 59А, в користь ОСОБА_2 2 000 ( дві тисячі ) гривень моральної шкоди.

Стягнуто із Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства в дохід держави судовий збір в розмірі 551 грн. 60 коп.

Рішення в частині стягнення заробітної плати ОСОБА_2 за один місяць в розмірі 3226 грн. 93 коп. допустити до негайного виконання.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства .

В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції прийшов до висновку, що сума заборгованості позивача складається із заборгованості з недоплаченої заробітної плати за умовами Колективного договору на 2010 - 2012 рр. та із заборгованості з недоплаченої заробітної плати за умовами Територіальної угоди на 2012 - 2014 pp., внаслідок чого до спірних правовідносини застосували положення ст.ст. 2, 96, 97 КЗпП України, ст.ст. 5, 6 Закону України «Про оплату праці». Однак, суд першої інстанції безпідставно та без жодних на те обґрунтувань не звернув увагу і відсутність у Первинної профспілкової організації Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства повноважень на представлення інтересів працівників підприємства на локальному та територіальному рівнях, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення. Крім того, апелянт зазначає, що додаткові нарахування заробітної плати з застосуванням положень Територіальної угоди є незаконними, а позовні вимоги безпідставними, оскільки судом першої інстанції не застосовано вищевказані норми Закону України «Про колективні договори і угоди», Закон України «Про організацію роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності» та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», які підлягають застосуванню. Також в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що у період спірних правовідносин Первинна організація Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства також була не репрезентативною на територіальному рівні, що свідчить про непоширенні Територіальної угоди на 2012 - 2014 рр. на працівників відповідача, зокрема позивача у справі. Крім того, вирішуючи питання про права та обов'язки Первинної профспілкової Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства легітимності на локальному та територіальному рівнях, суд першої інстанції в порушенні ст. 35 ЦПК України не залучив профспілку в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача та не з'ясував питання правомочності її діяльності. Також, суд першої інстанції не звернув увагу на обґрунтований розрахунок недорахованої заробітної плати за колективним договором, відповідно до якого розмір недорахованої заробітної плати позивача складає 19 511, 70 грн., а відтак просить змінити рішення суду першої інстанції, а саме задовольнити частково, стягнути на користь Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на користь ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату в розмірі 19 511, 70 грн.

Апелянт, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи на адресу апеляційного суду не надходило, відтак, на підставі ч.2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та її представника на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 3, 21, 24, Конституції України, всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено наступні юридично значимі факти.

Як вбачається з довідки, виданої Самбірським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства, ОСОБА_2 з 01.08.2009 року по даний час працює у відповідача на посаді контролера-техніка 2-ї категорії, що підтверджується записами, вчиненими в її трудовій книжці, а також наказом № 79 від 24.07.2009 року, виданим Самбірським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 КЗпП України право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Частиною 3 ст.6 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Згідно з ч.3 ст.96 КЗпП України формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів.

Як встановлено ч.2 ст.97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно із ч.4 ст.97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Статуту професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України, організації профспілки легалізуються шляхом повідомлення про своє утворення органів легалізації.

Ця ж норма передбачена і статтею 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Відповідно до частини 9 цієї норми профспілка, об'єднання профспілок набувають права юридичної особи з моменту затвердження Статуту (положення) статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі її Статуту.

Рішенням Конституційного Суду України від 18 жовтня 2000 року №11-рп/2000 положення статті 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (далі - Закону) в частині встановлення таких умов легалізації профспілок, які фактично пов'язують початок діяльності створеної з метою забезпечення і захисту інтересів працівників організації як профспілки з моментом її реєстрації у відповідних органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утворення профспілки, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

На виконання рішення Конституційного Суду України стаття 16 Закону була викладена в новій редакції, відповідно до якої профспілки, їх об'єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу, в залежності від рівня виборної організації, відповідно Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласне, Київське та Севастопольське міське, районне, районне у містах, міське (міст обласного значення) управління юстиції.

Легалізуючий орган у місячний термін підтверджує заявлений статус, включає профспілку до реєстру, видає профспілці свідоцтво про легалізацію із зазначенням відповідного статусу і не може відмовити в легалізації профспілки, а лише може запропонувати профспілці надати додаткову документацію, необхідну для підтвердження статус.

Первинні профспілкові організації також письмово повідомляють про це роботодавця.

Профспілка підприємства, установи, організації, яка діє на підставі власного Статуту, легалізується у порядку, визначеному цією статтею та набуває права юридичної особи з моменту затвердження Статуту.

Таким чином, Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» пов'язує початок діяльності профспілки з моментом затвердження статуту профспілки та набуття нею прав юридичної особи, а статус організації профспілки є похідним від статусу спілки, за статутом якої вони діють.

Так, судом першої інстанції встановлено, що професійна спілка працівників Самбірського ВУВКГ діє на основі Статуту профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України, що зареєстрований Міністерством юстиції України 28.01.2000 року.

А відтак, доводи апеляційної скарги про не чинність колективного договору з огляду на відсутність у первинної профспілкової організації Самбірського ВУВКГ повноважень на представлення інтересів працівників Відповідача при укладенні Колективного договору, нездійснення вказаною вище профспілковою організацією своєї діяльності в розумінні положень Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» через відсутність відомостей про її легалізацію та реєстрацію як юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є безпідставними оскільки вказана профспілкова організація є легалізованою та має статус юридичної особи.

26 квітня 2000 року шляхом повідомлення про своє утворення Самбірському міськрайонному управлінню юстиції ГУЮ у Львівській області і при укладенні колективного договору діяла в інтересах трудового колективу працівників Самбірського ВУВКГ. Рішення про укладення Колективного договору прийнято на зборах трудового колективу Самбірського ВУВКГ. Сама первинна профспілкова організація відповідача діє як організаційна ланка Всеукраїнської профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України (01012, місто Київ, Майдан Незалежності, будинок № 2, код ЄДРПОУ: 02605322) та у складі Львівської обласної організації профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України, що у передбаченому чинному в Україні законодавств порядку зареєстрована як юридична особа (код ЄДРПОУ: 02607798, адреса реєстрації місця знаходження: 79005, місто Львів, проспект Т.Шевченка, будинок № 7).

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про соціальний діалог в Україні» на територіальному рівні для участі у колективних переговорах з укладення територіальних угод та для делегування представників до органів соціального діалогу репрезентативними є професійні спілки та їх об'єднання і організації роботодавців та їх об'єднання, які:

- легалізовані (зареєстровані) відповідно до закону;

- є обласними, місцевими профспілками, їх організаціями та об'єднаннями, створеними за територіальною ознакою, членами яких є не менше двох відсотків зайнятого населення у відповідній адміністративно-територіальній одиниці;

- є організаціями роботодавців, їх об'єднаннями, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на підприємствах членів яких працюють не менше п'яти відсотків зайнятого населення у відповідній адміністративно-територіальній одиниці.

Належність професійної спілки Самбірського ВУВКГ до Львівської обласної організації профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України підтверджується наявними в матеріалах справи листами ЦК профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України, Львівської обласної організації вказаної вище профспілки, а також листами Відповідача, листом Головного управління юстиції у Львівській області від 19 березня 2015 року, в якому зазначено, що згідно інформації, наданої Реєстраційною службою Самбірського міськрайонного управління юстиції дана профспілка легалізована Самбірським міськрайонним управлінням юстиції 26 квітня 2000 року.

Дані висновки не спростовують твердження апелянта щодо позбавлення права на захист інтересів членів первинної профспілкової організації Самбірського ВУВКГ згідно постанови виконавчого комітету Львівської обласної організації профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України від 30 грудня 2013 року, оскільки міськрайонний суд вірно встановив, що позбавлення права на захист інтересів членів первинної профспілкової організації Самбірського ВУВКГ в жоден спосіб не припиняють легалізації самої первинної профспілкової організації Самбірського ВУВКГ, не зупиняють чи скасовують дію Колективного договору Самбірського ВУВКГ на 2012-2014 рр. та територіальної угоди між Львівською ОДА і об'єднанням роботодавців та профспілковими об'єднаннями Львівської області на 2012-2014 роки.

Зважаючи на вищенаведене колегія суддів вважає, що судом правомірно встановлено чинність статусу первинної профспілкової організації Самбірського ВУВКГ із застосуванням до правовідносин позицій Конституційного Суду України, викладених у Рішенні від 18.10.2000 року у справі № 11-рп/2000 та Верховного Суду України, викладеної у постанові від 21 березня 2012 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/22207317).

Як встановлено судом, 15 квітня 2010 року на зборах трудового колективу Самбірського ВУВКГ був укладений за участю керівника ВУВКГ та погоджений головою профкому даного підприємства Колективний договір на 2010-2012 роки.

Договір приймався та підписувався за участі як представників працівників відповідача, так і самим керівником підприємства, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується апелянтом.

Відтак, колективний договір, прийнятий у 2012 році, в силу вимог ч.2 ст.17 КЗпП України своєї дії не припинив.

Посилання апелянта на ту обставину, що Самбірське ВУВКГ не перебуває у сфері дії сторін Територіальної угоди і дія такої угоди на нього не поширюється суд вірно не прийняв до уваги, оскільки відповідач не є членом Львівського обласного об'єднання організації роботодавців чи будь - якої організації роботодавців, що є стороною вищевказаної територіальної угоди і не надавало жодних повноважень на представлення своїх інтересів при укладенні такої угоди, оскільки у 2010 році між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднанням роботодавців та профспілковим об'єднанням укладено Територіальну угоду на 2010 - 2012 роки, про що зазначено також й в ухвалі Апеляційного суду Львівської області від 04 листопада 2015 року у цивільній справі №452/216/15, в якій зазначено, що 30 жовтня 2012 року між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднанням роботодавців та профспілковим об'єднанням укладена територіальна угода на 2010 - 2012 роки. Аналогічна угода була укладена на 2012 - 2014 роки. Дана ухвала набрала законної сили, а відтак в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини дослідженню не підлягають.

Отже, укладеними між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднаннями роботодавців та профспілковими об'єднаннями Львівської області укладена територіальними угодами на 2010 - 2012 роки, 2012-2014 роки визначені умови оплати праці працівників Самбірського ВУВКГ і працівників підприємств житлово-комунального господарства області та встановлені відповідні коефіцієнти співвідношень мінімальної тарифної ставки. Зміни до колективного договору Самбірського ВУВКГ в 2010-2012 роках не вносились.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про колективні договори та угоди", положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Ця ж норма закріплена і в ч. 1 ст. 5 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Так, пунктом 1 Розділу «Оплата праці» колективного договору Самбірського ВУВКГ на 2010-2012 роки встановлено здійснювати оплату праці робітників на основі тарифної системи: погодинних тарифних ставок згідно з Додатком 1 Тарифної частини Регіональної угоди, місячних посадових окладів для керівників, професіоналів, фахівців, техніків усіх спеціальностей згідно Додатку 6 Тарифної частини Регіональної угоди.

У відповідності до Додатку 6 Тарифної частини Територіальної угоди на 2010-2012 роки, 2012 - 2014 роки місячні посадові оклади керівників, професіоналів, фахівців, розраховуються за наступною формулою: «мін.зарплата *1.2*Z(коефіцієнт співвідношення по галузях за видами робіт)*Х(коефіцієнт співвідношення по професії, посаді)».

За цією ж формулою повинен був і розраховуватись місячний посадовий оклад позивачки, а саме: мінімальна заробітна плата х 1.2 z1.3 (коефіцієнт співвідношення по підгалузях за видами робіт х коефіцієнт 2, 6 співвідношення розмірів місячних посадових окладів професіоналів до встановлення Галузевою угодою мінімальної тарифної ставки робітника із застосуванням тих норм чинного в Україні законодавства (зокрема, і положень Територіальної угоди), що були і визначені вказаними вище листами ТДІзПП у Львівській області.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, з квітня 2010 року при визначенні місячного посадового окладу робітника першого розряду відповідач проводив оплату заробітної плати позивачці з розрахунку нижче законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати, що вбачається із нарахованих сум, довідки про заробітну плату та розміру мінімальної заробітної плати встановленої Законами України «Про державний бюджет» на 2010-2014 роки.

Крім того встановлено, що позивачці не проводилось донарахування до мінімальної тарифної ставки робітника першого розряду коефіцієнтної ставки, визначеної Територіальною угодою між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднаннями роботодавців та профспілковими об'єднаннями Львівської області на 2012-2014 роки.

Дані обставини підтверджуються копіями Колективного договору Самбірського ВУВКГ на 2010-2012 роки, Територіальної угоди на 2012-2014 роки, довідками відповідача про заробітну плату позивача на займаній посаді, частково листами територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області № 02-1131/07, 02-3206/07, постановою Головного державного інспектора праці територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області від 24.02.2014 р. про накладення адміністративного стягнення на начальника Самбірського ВУВКГ, по ст. 188-6 КУпАП - штраф в розмірі 1003 грн. 00 коп., постановою судді Самбірського міськрайонного суду від 27.02.2014 р., якою начальник Самбірського ВУВКГ визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.41 КУпАП, та на нього накладено адмінстягненя - штраф в розмірі 510 грн.00 коп. (згідно платіжних доручень - штрафи керівником Самбірського ВУВКГ оплачені), актом перевірки територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області від 20.01 - 22.01.2014 р.

Відповідно до частини 5 статті 97 Кодексу Законів про працю України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Згідно з пунктами 4,5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року державне регулювання оплати праці полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету (статті 8, 12 Закону «Про оплату праці»). За цими межами здійснюється договірне регулювання оплати праці на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону «Про колективні договори і угоди».

Крім того, відповідно до пункту 5 вказаної Постанови необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться, зокрема, і про мінімальний розмір заробітної плати.

Згідно з пунктом 5 згаданої Постанови, у будь-якому випадку оплата праці при виконанні працівником місячної (годинної) норми праці (обсягу робіт) не може бути нижчою від встановленої законом мінімальної заробітної плати. При визначенні, чи не є заробітна плата нижчою від мінімальної, до неї не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Отже, зважаючи на вказані вище положення регулювання розмірів заробітної плати здійснюється на двох рівнях:

1)державному, що полягає у встановленні розміру мінімальних державних гарантій оплати праці, зокрема, мінімальної заробітної плати;

2)договірному, тобто на основі системи угод, що укладаються на певних рівнях, в тому числі регіональному (Територіальна угода) та виробничому (Колективний договір).

Відповідно до частини 3 пункту 5 Постанови, мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, визначені як мінімальні гарантії оплати праці Генеральною, Галузевою або Регіональною угодами, можуть бути зменшені (але не нижче від державних норм і гарантій) колективними договорами лише тимчасово на період подолання підприємством фінансових труднощів терміном не більше, ніж на шість місяців.

Аналогічна вказаній вище позиції ВСУ норма міститься у статті 14 Закону України «Про оплату праці2, відповідно до положень якої, норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не нижче від державних норм та гарантій в оплаті праці можуть застосовуватись тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців.

Отже колегія суддів приходить до висновку, що відповідач мав можливість скористатись своїм правом на відтермінування виконання мінімальних розмірів ставок (окладів) заробітної плати, встановлених Територіальною угодою до рівня Колективного договору, прийнявши відповідний наказ чинністю 6 місяців, проте таким правом не скористався.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо обґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі.

Так, згідно з положеннями Колективного договору Позивачка у період 01.08.2009 року - працювала контролером-техніком 2-ї категорії (наказ №79 від 24.07.2009 року) з посадовим окладом 2815,00 грн. (650 X 2,56 X 1,692).

Враховуючи встановлені обставини справи, відповідачем при нарахуванні заробітної плати позивачу в період з квітня 2010 року по 22 квітня 2014 року були грубо порушені вимоги ст. 43 Конституції України, ст.ст. 2, 95-97 КЗпП України, ст.ст.5, 6 Закону України «Про оплату праці».

Крім того, відповідачем було взято на себе зобов'язання, зокрема, щодо дотримання вимог територіальної угоди при нормуванні і оплаті праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та інше), визначення умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Відтак, вирішуючи спір, суд першої інстанції належним чином дослідив усі обставини у справі та наявні у справі докази і відповідно до ст. ст. 60, 212, 303 ЦПК України надавши їм належну оцінку дійшов обґрунтованого висновку про підставність і доведеність заявлених позивачем, оскільки як встановлено судом, відповідачем не вірно проводився розрахунок заробітної плати позивача, а тому виходячи із територіальної угоди, в якій наведено формулу розрахунку заробітної плати механіка, суд вирішив питання щодо стягнення на його користь з відповідача не донарахованої та невиплаченої заробітної плати у розмірі 52 828,59 грн.

Що стосується відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів вважає, що судом вірно враховані вимоги чинного законодавства.

Так, відповідно до ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як роз'яснив Верховний суд України у п.9 постанови Пленуму від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової ) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках потерпілого, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

За таких обставин, суд вірно вказав, що позивачці було завдано моральну шкоду, так як порушення її законних прав призвело до фізичних та душевних незручностей, моральних страждань, зміни способу життя і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя та стягнув з відповідача в користь позивачки 2 000 грн. 00 коп. у відшкодування завданої моральної шкоди.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу та правильність рішення міськрайонного суду не спростовують.

Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 313, п.1 ч.1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства - відхилити.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 30 червня 2016 року- залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: О.М.Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

ОСОБА_4