ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
17 листопада 2016 р. Справа № 902/714/16
Господарський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю:
секретаря судового засідання Сидоренко О.О.,
у відсутності представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом : фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до : малого колективного підприємства «Будівельник» (вул. І. Франка, 33, смт. Теплик, Вінницька область, 23700)
про стягнення 82141 грн 80 коп.,
ВСТАНОВИВ :
фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 заявлено позов до малого колективного підприємства «Будівельник» про стягнення 82141 грн 80 коп.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 22.08.2016р. (суддя ОСОБА_4) за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/714/16.
04.10.2016р. відповідно до повторного автоматизованого розподілу документообігу суду справу №902/714/16, в зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_4 з посади судді, передано на розгляд судді Тварковському А.А.
Ухвалою суду від 06.10.2016р. вказану справу суддею Тварковським А.А. прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.
Відповідно до ухвали суду від 25.10.2016р. відкладено слухання справи до 17.11.2016р. через неявку в судове засідання представника відповідача та неподання ним витребуваних доказів по справі.
В судове засідання на визначену дату (17.11.2016р.) представники сторін не з"явилися не зважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином ухвалою суду, яка надсилалася їм рекомендованою кореспонденцією. При цьому 15.11.2016р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання від 09.11.2016р., в якому він заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить провести розгляд справи за його відсутності.
Суд, зважаючи на достатність доказів для вирішення даного спору по суті, задовольнив вищевказане клопотання позивача відповідно до приписів ст. 22 ГПК України, відтак ухвалив провести розгляд справи за відсутності останнього.
Поряд з цим щодо повторної неявки в судове засідання представника відповідача суд зазначає наступне.
Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач зареєстрований за адресою, яка відповідає тій адресі, за якою надсилалась останньому ухвали від 22.08.2016р., 13.09.2016р., 06.10.2016р., 25.10.2016р. Поряд з цим направлені судом на адресу відповідача ухвали від 22.08.2016р., 13.09.2016р., 06.10.2016р. підприємством зв'язку повернуті з відміткою "за закінченням терміну зберігання" та ухвала від 25.10.2016р. поштовим відділенням не повернута, відносно чого суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної Постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
За таких обставин, враховуючи, що направлення ухвали здійснювалося за адресою відповідача, яка визначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і наявних у матеріалах справи документах, приймаючи до уваги положення ст.64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р., суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.
Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
01.12.2015 року між малим колективним підприємством «Будівельник» (генпідрядник, відповідач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (субпідрядник, позивач) укладено субпідрядну угоду №58 (Договір), відповідно до п. 1.1. якої субпідрядник в межах договірної ціни на свій ризик власними силами та засобами виконує роботу по утепленню зовнішніх стін при будівництві поліклініки в смт. Теплик, здає роботи генпідряднику, усуває недоробки в межах гарантійних строків експлуатації об'єкта, що виникли внаслідок неякісно виконаних робіт.
Договірна ціна робіт, що доручені субпідряднику складає 1114442,453 грн без ПДВ. Розрахунок ціни додається і є невід'ємною частиною додаткової угоди. Договірна ціна динамічна та може уточнюватися протягом виконання робіт згідно законодавства (п.п. 2.1.-2.2. Договору).
Згідно із п. 4.2. Договору по мірі надходження коштів з джерел фінансування генпідрядник проводить щомісячні проміжні платежі субпідряднику за виконані роботи на підставі акту виконаних робіт (форми КБ-3, КБ-2в) підписаного уповноваженими представниками сторін до 3-го числа наступного місяця за звітним.
Відповідно до п. 10.1. Договору здача приймання робіт здійснюється у відповідності з діючими нормами та правилами, що оформляються відповідним документами.
Договір вступає в силу з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 13.1. Договору).
Також в матеріалах справи міститься договірна ціна з погодженим сторонами розрахунком витрат на проведення підрядних робіт та локальний кошторис на будівельні роботи.
Як встановлено судом, на виконання взятих на себе зобов'язань по утепленню зовнішніх стін при будівництві поліклініки в смт. Теплик позивачем виконано, а відповідачем без будь-яких зауважень прийнято підрядних робіт на загальну суму 415510 грн 18 коп., що стверджується актами приймання виконаних будівельних робіт та довідками про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2015р. на суму 343214 грн 15 коп. та за березень 2016р. на суму 72296 грн 03 коп.
Натомість відповідач свої зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем робіт згідно вищевказаних актів виконав частково, перерахувавши позивачу в якості авансової оплати 334332 грн 76 коп., що враховано сторонами при складанні довідки про вартість виконаних робіт за грудень 2015р., в якій зазначено, що до сплати генпідрядником підлягає сума в розмірі 8881 грн 39 коп. (343214 грн 15 коп. - 334332 грн 76 коп.= 8881 грн 39 коп.).
Таким чином у відповідача виникла заборгованість щодо оплати вказаних робіт в сумі 81177 грн 42 коп. (8881 грн 39 коп. згідно акта приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015р. + 72296 грн 03 коп. згідно акта приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016р.= 81177 грн 42 коп.), що стало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.
Беручи до уваги встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.
Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником- за порушення субпідрядником свого обов'язку.
Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 81177 грн 42 коп. правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.
Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 857 грн 80 коп. - 3% річних та 106 грн 58 коп. інфляційних втрат.
Згідно із ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно з ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 4.2. Договору сторонами визначено, що по мірі надходження коштів з джерел фінансування генпідрядник проводить щомісячні проміжні платежі субпідряднику за виконані роботи на підставі акту виконаних робіт (форми КБ-3, КБ-2в), підписаного уповноваженими представниками сторін до 3-го числа наступного місяця за звітним.
Крім того, у абз. 2 п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вказано, що якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року ).
Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства.
Поряд з цим надаючи оцінку правильності визначених позивачем періодів нарахування 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням положень абз. 2 п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та змісту п. 4.2. Договору, судом встановлено, що періоди нарахування останніх позивачем визначено невірно, оскільки вони мають нараховуватися з дня, що передують дню виконання такого зобов'язання, тобто з 02.01.2016р.-25.07.2016р. (заявлені 3% річних та інфляційні втрати згідно акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015р.) та з 02.04.2016р.-25.07.2016р. (заявлені 3% річних згідно акту приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016р.).
Відтак здійснивши за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" обрахунок 3% річних та інфляційних втрат заявлених згідно акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015р. у правильних періодах, суд визначив їх в розмірі: 150 грн 38 коп. - 3% річних та 430 грн 19 коп. інфляційні втрати , тоді як позивачем заявлено згідно вказаного акту: 170 грн 40 коп. - 3% річних та 106 грн 58 коп. інфляційні втрати ). Враховуючи, що отримана судом при обрахунку сума 3% річних (150 грн 38 коп.) є меншою ніж та, яка заявлена позивачем (170 грн 40 коп.) , решта заявлених до стягнення 3% річних в сумі 20 грн 02 коп. (170 грн 40 коп. - 150 грн 38 коп.= 20 грн 02 коп.) задоволенню судом не підлягає. Поряд з цим, заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати згідно акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015р. підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі ( 106 грн 58 коп. ), так як при обрахунку судом їх визначено в розмірі, який є дещо більшим, ніж той, що заявлений позивачем ( 430 грн 19 коп. ), однак враховуючи те, що в даному випадку підстав, визначених п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, для виходу за межі позовних вимог у суду немає, до стягнення підлягають інфляційні втрати у заявленому позивачем розмірі.
Крім того, здійснивши за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" обрахунок 3% річних, заявлених згідно акту приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016р., у правильному періоді за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН", суд визначив їх в сумі 683 грн 35 коп., яка є меншою ніж та, яка заявлена позивачем 687 грн 40 коп. , а тому решта заявлених до стягнення 3% річних в сумі 04 грн 05 коп. задоволенню судом не підлягає.
Таким чином, підлягають до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 833 грн 73 коп. (150 грн 38 коп. + 683 грн 35 коп. = 833 грн 73 коп.) та інфляційні втрати в розмірі 106 грн 58 коп. В задоволенні 24 грн 07 коп. - 3% річних (20 грн 02 коп. + 04 грн 05 коп. = 24 грн 07 коп.) слід відмовити.
Також при прийнятті рішення судом розглянуто вимоги про стягнення 7500 грн витрат на послуги адвоката, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.
За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".
Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", де зазначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно ст. 30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Як вбачається із матеріалів справи, 25.07.2016 року між адвокатом Конякіном М.С., який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2 від 24.10.2012 року, та ФОП ОСОБА_1 укладено договір №б/н про надання правової допомоги, відповідно до п.п. 1.1., 1.2. якого адвокат зобов'язується надати правову допомогу, в тому числі, за окремим дорученням клієнта. Адвокат приймає на себе обов'язки представляти права і законі інтереси клієнта в господарському суді Вінницької області та здійснити професійну діяльність адвоката згідно з у мовами цього договору з усіма правами представника, які передбачені Господарським процесуальним кодексом України, у зв'язку із участю клієнта у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до МКП «Будівельник» про стягнення боргу.
У п.п. 2.3., 4.2. цього Договору зазначено, що клієнт несе обов'язки, зокрема, сплатити гонорар адвокату чи його заступнику в розмірі та в строк згідно договору. Всього гонорар адвоката складає 7500 грн
Також суду надано квитанцію №32 від 25.07.2016р. на оплату правової допомоги, акт прийому-передачі правової допомоги від 25.07.2016р., платіжне доручення №191 від 26.07.2016р. та квитанцію №5342/з53 від 21.09.2016р. на підтвердження здійснення оплати та надання послуг адвоката, а також свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2 від 24.10.2012 року видане Конякіну М.С.
З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на оплату послуг адвоката є правомірними.
Однак при розподілі витрат на оплату послуг адвоката суд звертає увагу на п.6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", в якому зазначено, що вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
У п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 року №01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" наголошується на тому, що при визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 03.02.2004 року № 04/079 зі справи №36/207 також наголошується на необхідності обґрунтування у розгляді справи витрат на оплату адвоката.
Враховуючи викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про обмеження розміру суми, яка підлягає сплаті за послуги адвоката до 4000 грн з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи.
При цьому судом взято до уваги ціну позову (82141 грн 80 коп.), нескладність справи (стягнення боргу за підрядні роботи), допущення помилок при розрахунку 3% річних, інфляційних втрат та те, що адвокат брав участь лише в одному судовому засіданні.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч вище наведеному та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основної заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
Виходячи з наведеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -
ВИРІШИВ :
Позов задовольнити частково.
Стягнути з малого колективного підприємства «Будівельник» (вул. І. Франка, 33, смт. Теплик, Вінницька область, 23700, код ЄДРПОУ 32258359) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) 81177 грн 42 коп. основного боргу, 833 грн 73 коп. - 3% річних, 106 грн 58 коп. інфляційних втрат, 4000 грн витрат на оплату послуг адвоката та 1377 грн 60 коп. витрат зі сплати судового збору.
В задоволенні позову в частинні стягнення 24 грн 07 коп. - 3% річних відмовити.
Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
Копію рішення надіслати сторонам рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 22 листопада 2016 р.
Суддя Тварковський А.А.
віддрук.4 прим.:
1 - до справи
2 - позивачу ФОП ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
3 - відповідачу МКП "Будівельник" (вул. І. Франка, 33, смт. Теплик, Вінницька область, 23700)
4 - ОСОБА_3 (власник МКП "Будівельник") - ( АДРЕСА_2 )
Суд | Господарський суд Вінницької області |
Дата ухвалення рішення | 17.11.2016 |
Оприлюднено | 28.11.2016 |
Номер документу | 62910517 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Вінницької області
Тварковський А.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні