Рішення

від 15.11.2016 по справі 905/2454/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.11.2016 Справа № 905/2454/16

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Кучерявої О.О.,

при секретарі судового засідання Соколовій С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«ИНДУСТРИАЛЬНЫЕ ТЕХНОЛОГИИВ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю В«ДЗЖБИВ»

про стягнення 147620,22 грн., з яких сума основного боргу 75128,04 грн., 3% річних в розмірі 5958,79 грн., інфляційні витрати в сумі 66533,39 грн.,

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довір. від 06.07.2016р.,

від відповідача: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю В«ИНДУСТРИАЛЬНЫЕ ТЕХНОЛОГИИВ» звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю В«ДЗЖБИВ» про стягнення 147620,22 грн., з яких сума основного боргу 75128,04 грн., 3% річних в розмірі 5958,79 грн., інфляційні витрати в сумі 66533,39 грн.

Правовою підставою позову позивач під час розгляду справи вважає норми статей 202, 205, 509, 526, 638, 639, 655, 693, 692 Цивільного кодексу України, статей 181, 224 Господарського кодексу України. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі виставленого відповідачем рахунку №08-08 від 15.08.2013 перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю В«ДЗЖБИВ» суму в розмірі 75128,04грн., але поставка товару не здійснена, перераховані грошові кошти не повернені.

13 лютого 2014 року позивачем на адресу відповідача надіслана претензія, в якій останній просив протягом 5 банківських днів з моменту отримання претензії перерахувати суму грошових коштів в розмірі 75128,04 грн.

На підставі статі 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано відповідачу за прострочення виконання грошового зобов'язання 66533,39грн. інфляційних втрат та 5958,79грн. 3% річних.

Протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 27.09.2016 призначено суддю Кучеряву О.О.

28.09.2016 через канцелярію суду від представника позивача надійшли супровідним листом додаткові документі по справі, які судом розглянуті та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні надав письмові пояснення, в яких зазначив, що листування з відповідачем з приводу поставки товару відбувалось за допомогою засобів електронного зв'язку.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, місце та час розгляду справи був належним чином повідомлений, про що свідчать наявні у матеріалах справи: роздруківки повідомлень в мережі Інтернет від 22.08.2016, 04.10.2016 та від 20.10.2016 про час і місце судових засідань зі сторінки господарського суду Донецької області на офіційному веб-порталі «Судова влада України» в розділі «Новини та події». Пояснень по суті спору або відзив на позовну заяву не надано, заяв про розгляд справи у його відсутність не надходило.

Представнику позивача у судовому засіданні роз'яснені права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 78 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявив, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства Предметом спору у даній справі є розрахунки за поставлений товар, а відтак кожна сторона повинна довести виконання нею зобов'язань виключно на підставі відповідних доказів, первинних бухгалтерських документів, які складаються при передачі товару та його оплати за господарським договором.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 12 червня 2013 року відповідач повідомив позивача про можливість виготовлення та постачання товару, а саме: панель забору, з можливістю виготовити 50 шт. на місяць.

Відповідач виставив позивачу рахунок №08-08 від 15.08.2013 за товар на суму 75128,04грн.

Рахунок №08-08 від 15.08.2013 сплачений позивачем, що підтверджується платіжним дорученням №620 від 16.08.2013 та випискою банку від 16.08.2013.

Строк виготовлення товару, згідно рахунку - 3 дні.

У зв'язку з не поставкою товару, позивач листом №174 від19.12.2013 просив відповідача повернути сплачені грошові кошти у розмірі 75128,04грн.

13.02.2014 позивач направив на адресу відповідача з претензією №32, в якій просив відповідача здійснити повернення грошових коштів у розмірі 75128,04грн., в підтвердження чого надав опис-вкладення про поштове відправлення з квитанцією.

Дана претензія залишена відповідачем без задоволення.

Згідно з пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, які у певних умовах ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно положень частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача повернути позивачу грошові кошти у розмірі 75128,04 грн., як передоплату за товар, який повинен був поставлений згідно договору.

Оскільки збереження відповідачем грошей, які перераховані позивачем у якості плати за товар є безпідставними, не були ним повернені, відповідач зобов'язаний повернути ці кошти позивачу.

За таких обставин та враховуючи, що відповідач свої зобов'язання з поставки товару не виконав і в добровільному порядку суму передоплати не повернув, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення суми 75128,04 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Що стосується вимоги позивача про стягнення 66533,39грн. інфляційних втрат, 5958,79грн. 3% річних необхідно зазначити наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом п.1.1 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Одночасно, у п.5.2 вказаної постанови Пленуму суду касаційної інстанції зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором, повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

У даному випадку підставою для нарахування 3% річних та інфляційних витрат стало не повернення попередньої оплати, що за своєю правовою природою не є порушенням грошового зобов'язання.

Тобто, в силу вимог закону нарахування 3% річних та інфляційних витрат є можливими лише внаслідок несвоєчасного виконання грошового зобов'язання. Проте, стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення 66533, 39 грн. інфляційних втрат та 5958,79грн. 3% річних є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати, пропорційно відношенню розміру задоволених вимог до розміру первісних, згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, стягуються з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю В«ИНДУСТРИАЛЬНЫЕ ТЕХНОЛОГИИВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю В«ДЗЖБИВ» про стягнення 147620,22 грн., з яких сума основного боргу 75128,04 грн., 3% річних в розмірі 5958,79 грн., інфляційні витрати в сумі 66533,39 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«ДЗЖБИВ» (83060, м. Донецьк, вул. Шахтарів Донбасу, буд. 1, код ЄДРПОУ 31445709) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«ИНДУСТРИАЛЬНЫЕ ТЕХНОЛОГИИВ» (49005, м. Дніпро, проспект Гагаріна, буд.18, код ЄДРПОУ 31038495) 75128,04грн. боргу, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1126,86грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

У судовому засіданні 15 листопада 2016 року проголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 21 листопада 2016 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Суддя О.О. Кучерява