Рішення

від 15.11.2016 по справі 909/728/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2016 р. Справа № 909/728/16 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Ткаченко І. В., при секретарі судового засідання Сегін І. В., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Прут-Генетик" про стягнення з товариства з додатковою відповідальністю "Івано-Франківський міськмолокозавод" заборгованості на загальну суму 123 015 грн 63 коп.

ТОВ "Прут-Генетик" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області із позовом про стягнення з ТДВ "Івано-Франківський міськмолокозавод" за договором купівлі-продажу 123 015 грн 63 коп., з яких 95 755 грн 70 коп. - основний борг, 22 411 грн 68 коп. - пеня, 1 450 грн 86 коп. - три проценти річних та 3 397 грн 39 коп. - інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення своїх договірних зобов'язань, згідно з умовами укладеного між сторонами договору №1/3 на закупівлю молока у сільськогосподарських виробників усіх форм власності на 2015 р., відповідач в повному обсязі не оплатив прийнятий від позивача товар.

25 серпня 2016 р., суд порушив провадження у справі № 909/728/16 та призначив її до розгляду в засіданні на 15 вересня 2016 р.

06 вересня 2016 р., представник відповідача подав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, де виклав свої заперечення на позов. Так, відповідач зазначає, що розрахунки між сторонами за поставлений товар з 15 травня до 01 червня 2015 р. здійснювались відповідно до протоколу погодження ціни від 15 травня 2015 р., а саме в розмірі 5 грн за 1 кг. молока. 01 червня 2015 р., відповідач надіслав позивачу протокол погодження ціни, в якому запропонував змінити ціну 1 кг молока базисної жирності 2 ґатунку на 4 грн 70 коп. У визначений ст. 188 ГК України строк позивач не повідомив відповідача про результати розгляду такої пропозиції, однак продовжував здійснювати поставку молока, а з претензіями щодо його оплати до відповідача не звертався. Відтак, відповідач, посилаючись на ст. 8 та ч. 2 ст. 642 ЦК України, розцінює такі дії свого контрагента як мовчазну згоду на зміну умов договору.

15 вересня 2016 р., суд оголошував в засіданні перерву до 05 жовтня 2016 р.

05 жовтня 2016 р., строк розгляду спору суд продовжив на 15 днів, а в судовому засіданні оголосив перерву до 27 жовтня 2016 р.

27 жовтня 2016 р., розгляд справи не відбувся у зв'язку із перебуванням судді Ткаченко І. В. у відпустці.

09 листопада 2016 р., розгляд справи суд призначив на 15 листопада 2016 р.

27 жовтня 2016 р., представник позивача подав через канцелярію суду розрахунок штрафних санкцій за невиконання умов договору. Так, у своїх розрахунках позивач зазначає, що сума пені складає 21 709 грн 73 коп., три проценти річних - 2 746 грн 31 коп. та інфляційні втрати - 2 856 грн 27 коп.

Разом з тим, питання про збільшення (зменшення) позовних вимог позивач не ставить, відтак суд виходить із вимог позивача, що були зазначені у позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд

в с т а н о в и в:

01 січня 2015 р., між ТОВ "Прут-Генетик" (продавець) та ТДВ "Івано-Франківський міськмолокозавод" (покупець) укладено договір №1/3 на закупівлю молока у сільськогосподарських виробників усіх форм власності на 2015 р.

Згідно з п. 1.1 Договору, продавець виробляє у своєму господарстві і продає покупцю свіже коров'яче молоко.

Відповідно до п. 3.1 Договору, покупець закупляє молоко у продавця за договірними цінами, обумовленими протоколами погодження цін, який є додатком до договору.

15 травня 2015 р., сторони підписали Додаток № 1 до Договору, відповідно до якого встановили ціну за 1 кг молока базисної жирності 2 ґатунку 5 грн.

01 червня 2015 р., відповідач надіслав позивачу протокол погодження ціни, в якому запропонував змінити ціну 1 кг молока базисної жирності 2 ґатунку на 4 грн 70 коп., однак отриманий протокол погодження ціни позивач не підписав, відповіді щодо зміни діючих між сторонами умов договору позивачу не надіслав.

Разом з тим, позивач продовжував здійснювати поставку молока відповідачу, яке останній оплачував у розмірі 4 грн 70 коп. за 1 кг.

Отже, предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як визначено у ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що належним чином виконавши свої договірні зобов'язання позивач поставив відповідачу товар, який останній оплатив частково.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що в результаті неповної оплати отриманого від позивача товару відповідач порушив укладений між сторонами договір, що спричинило виникнення боргу відповідача перед позивачем на суму 95 755 грн 70 коп., отже, позов у цій частині підлягає задоволенню.

На підставі Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" позивач нарахував відповідачу пеню.

Відповідно до п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" № 01-06/249 від 15 березня 2011 р., застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Тому, для застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 231 ГК України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов'язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.

Враховуючи наведене, вимога позивача про стягнення з відповідача пені задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

У застосуванні індексації суд враховує рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, зокрема, викладені в листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 р. № 62-97 р.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

У своїй позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 1 450 грн 86 коп. три проценти річних та 3 397 грн 39 коп. інфляційних втрат.

Здійснивши перерахунок трьох процентів річних, суд встановив, що позивач допустив арифметичну помилку, а суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог, то вимогу позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних суд задовольняє в повному обсязі.

Разом з тим, оскільки, при проведенні розрахунку інфляційних втрат позивач допустив арифметичну помилку, то вимогу позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат суд задовольняє частково в сумі 2 856 грн 27 коп., відповідно до поданого позивачем розрахунку.

Що стосується доводів відповідача про односторонню зміну істотних умов договору, викладених ним у своєму відзиві слід зазначити таке.

Згідно з положеннями статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Так, запропоновані зміни умов укладеного між сторонами договору позивач у встановленому порядку не підписав. Докази звернення відповідача до суду із вимогою про зміну умов договору в матеріалах справи відсутні.

Що стосується посилань відповідача на ст. 8 ЦК України та ч. 2 ст. 642 ЦК України, суд звертає увагу, що положення ст. 642 ЦК України регулюють відносини щодо укладення договору, а не порядок зміни його умов; а норми статті 8 ЦК України визначають аналогію права, що полягає в наступному: якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відтак, положення ст. 642 ЦК України не можуть застосовуватись до відносин щодо зміни умов договору, оскільки вони врегульовані ст. 188 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У зв'язку із частковим задоволенням позову судові витрати згідно з вимогами ст. 49 ГПК України суд покладає на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 82 - 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково;

з товариства з додатковою відповідальністю (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Ушинського, буд. 2; ідентифікаційний код 00445676) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Прут-Генетик" (78268, Івано-Франківська обл., Коломийський район, с. Перерив, вул. Довбуша, 7; ідентифікаційний код 20541933) стягнути 95 755 (дев'яносто п'ять тисяч сімсот п'ятдесят п'ять) грн 70 коп. основного боргу, 1 450 грн 86 коп. трьох відсотків річних, 2 856 (дві тисячі вісімсот п'ятдесят шість) грн 27 коп. інфляційних втрат та 1 500 (одну тисячу п'ятсот) грн 94 коп. судового збору;

в частині стягнення 22 411 грн 86 коп. пені та 541 грн 12 коп. інфляційних втрат - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ткаченко І. В.

Повне рішення складено 21.11.16