Постанова

від 17.11.2016 по справі 922/2493/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2016 р. Справа №922/2493/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Івакіна В.О., суддя Шепітько І.І.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №03ок/5 від 20.01.2016 року;

відповідача - ОСОБА_2 (директор), протокол від 31.08.2016 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ман ОСОБА_3 Україна», м.Харків, (вх.№2707Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2016 року по справі №922/2493/16,

за позовом Публічного акціонерного товариства «Турбогаз», м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ман ОСОБА_3 Україна», м.Харків,

про стягнення 938463,38 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.09.2016 року по справі №922/2493/16 (суддя Хотенець П.В.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ман ОСОБА_3 Україна» на користь Публічного акціонерного товариства «Турбогаз» 938463,38 грн., з яких основний борг у сумі 463812,08 грн., штраф, пеня за порушення грошових зобов'язань згідно пункту 4.3. договору, інфляційні та 3% річних згідно розрахунку, що додається, та винагорода повіреного у розмірі 10000 грн. та 14076,95 грн. судового збору.

Відповідач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2016 року та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що у ТОВ «Ман ОСОБА_3 Україна» заборгованість перед ПАТ «Турбогаз» відсутня (не рахується) і між позивачем та відповідачем по різним договорам здійснювалися взаємні розрахунки.

Крім того скаржник вказує, що позивач не надав розрахунків суми неустойки (пені), 3% річних та інфляційних втрат. Позивачем надав таблицю розрахунків без зазначення формули, за якою ці дані були обраховані; таблиця облікової ставки НБУ, індексу інфляції не містить визначення періоду та формули розрахунку. Таким чином, на думку апелянта, неможливо перевірити достовірність наданих позивачем даних.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ман ОСОБА_3 Україна» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

26.10.2016 року позивач надав до суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№10863), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою суду від 07.11.2016 року з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного вирішення спору, а також дотримання принципів судочинства, задоволено клопотання позивача та відкладено розгляд справи на сншу дату.

У судовому засіданні 17.11.2016 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Так, 07.10.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ман ОСОБА_3 Україна» (відповідач у справі, довіритель) та Публічним акціонерним товариством «Турбогаз» (позивач у справі, повірений) укладено договір доручення №3МОГ-14.

За вказаним договором сторони досягли згоди по всім суттєвим умовам, а саме, що довіритель доручає, а повірений приймає на себе зобов'язання за винагороду здійснити від імені і за рахунок довірителя юридичні дії (доручення) у відношенні обладнання комплексу STORM-15, що поставляється довірителем в адресу нерезидента по ВЄД-договору №2МОГ-14 від 29.09.2014 року, а саме: організацію робіт по митному оформленню на експорт обладнання; організація завантажувальних робіт обладнання за адресою: вул. Наукова, 3, с.Пятигорське, Балаклійский район, Харківська область; організація транспортування обладнання автомобільним транспортом до порту Южний, Одеської області, зі страхування вантажу автоперевізником.

Сторони погодили, що доручення за договором повинно бути виконано у строк не пізніше 28.02.2015 року (п. 1.3. договору).

При підписанні договору сторони обумовили випадки та обставини відступу повіреним від вказівок довірителя, повідомлення відомостей про хід виконання доручення довірителю, та підстави виконання доручення - довіреність на ім'я повіреного з терміном дії по 28.02.2015 року включно.

У розділі 3 договору «Винагорода повіреному і порядок компенсації витрат повіреного» передбачено, що винагорода повіреного по договору становить 10000,00 грн., у тому числі ПДВ 1666,67 грн. Сума винагороди у розмірі 10000,00 грн., у тому числі ПДВ 1666,67 грн. сплачується довірителем на підставі рахунку повіреного в строк не пізніше 30-ти (тридцяти) календарних днів з дня затвердження звіту про виконання доручення і підписання акту виконаних робіт (п.3.2. договору).

Відповідно до п. 3.3. договору компенсація витрат повіреного сплачується довірителем у строк не пізніше 30-ти (тридцяти) календарних днів з дня затвердження звіту про виконання доручення, акта виконаних робіт і надання повіреним копій підтверджуючих документів.

Згідно п. 3.4. сума винагороди, що виплачується за договором та сума витрат, що компенсується в рамках договору сумарно не повинна перевищувати 463910,30 грн.

У п. 8.2. договору визначено, що він набирає сили з моменту його підписання сторонами, а згідно з п. 6.1. договір укладено строком до 30.04.2015 року, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Договір доручення №3МОГ-14 від 07.10.2014 року підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Сторони також погодили, що всі зміни і доповнення до договору дійсні, якщо здійснені у письмовій формі і підписані обома сторонами. Відповідні додаткові угоди сторін є невід'ємною частиною договору (пункт 6.2. договору).

Матеріали справи свідчать про те, що впродовж дії договору №3МОГ-14 додаткових угод до нього підписано не було.

Згідно ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Відповідно до ст. 1001 Цивільного кодексу України договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач - повірений, свої зобов'язання відповідно до договору доручення №3МОГ-14 від 07.10.1014 року виконав про що свідчать затверджені та підписані: акт виконаних робіт №2 від 12.02.2015 року, звіт №02 про виконання доручення; рахунок №10 на оплату виконаних робіт та акти №1 і №2 приймання обладнання. З боку відповідача не заявлялась будь-яких претензій до позивача щодо виконання договору №3МОГ-14 від 07.10.1014 року. Таким чином, наведені вище акти та звіт підтверджують факт надання послуг позивачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ман ОСОБА_3 Україна» у повному обсязі на умовах та в порядку, у визначені строки, що передбачені договором №3МОГ-14.

Проте, відповідачем не обґрунтовано, а матеріали справи не містять доказів того, що ним виконано взятий на себе обов'язок, а саме здійснено сплату за договором №3МОГ-14 від 07.10.2014 року. Твердження відповідача, викладені ним у відзиві на позов та у апеляційній скарзі, що ним провадились розрахунки і заборгованість перед ТОВ «Турбогаз» відсутня (не рахується), колегія суддів відхиляє, оскільки вони не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються заповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 1002 Цивільного кодексу України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Як вже зазначалося, сторони у договорі, у п. 3.2 та у п.3.3. передбачили порядок проведення розрахунків, а саме, що сума винагороди та компенсація витрат повіреного сплачується довірителем в строк не пізніше 30-ти (тридцяти) календарних днів з дня затвердження звіту про виконання доручення, акта виконаних робіт і надання повіреним копій підтверджуючих документів.

Акт виконаних робіт підписано 12.02.2015 року, звіт про виконання доручення затверджено також 12.02.2015 року, а отже оплата мала відбутися на протязі 30-ти днів з вказаної дати - до 14.03.2015 року включно. При цьому, у акті виконаних робіт так сам як і у звіті №02 сторонами погоджено, що сума винагороди повіреному становить 9000,00 грн. у тому числі ПДВ 1500,00 грн., а сума витрат, що підлягають компенсації становить 454812,08 грн., у тому числі ПДВ 75802,01 грн. Загальна сума, що підлягає сплаті повіреному погоджена учасниками у звіті виконаних робіт №02 від 12.02.2015 року та становить 463812,08 грн. у тому числі ПДВ - 77302,01 грн. (витрати 454812,08 грн. + 9000,00 грн. винагорода = 463812,08).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті за надані послуги у належні строки та розмірі за договором доручення №3МОГ-14 від 07.10.2014 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 463812,08 грн. суми основного боргу, яка складається з 454812,08 грн. - сума витрат, які належать компенсації та 9000,00 грн. - сума винагороди повіреного, є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 340571,49 грн. за період з 15.03.2015 року по 30.06.2016 року включно.

Так, правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 4.3 договору доручення №3МОГ-14 від 07.10.2014 року зазначено, що за порушення строків оплати, передбачених розділом 3 договору повірений має право вимагати від довірителя сплати неустойки (пені) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).

Таким чином, на законодавчому рівні імперативно визначено, що максимальний строк за який може бути нарахована та стягнена пені становить 6 (шість) місяців.

Перевіривши розрахунок позивача, заявленої до стягнення пені, колегія суддів зазначає, що його здійснено всупереч норм діючого права - ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, тобто за період більший ніж шість місяців.

З огляду на вимоги частини першої ст. 4-7 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду самостійно здійснила розрахунок позовних вимог щодо пені і встановила, що належним період для стягнення пені є - з 15.03.2015 року до 14.09.2015 року, а належна сума пені до стягнення з відповідача на користь позивача становить 138914,90 грн. (розрахунок додається).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 16735,36 грн. за період з 15.03.2015 року по 01.06.2016 року, інфляційних втрат у сумі 117344,46 грн. за період з 15.03.2015 року по 01.06.2016 року.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача, дійшла висновку щодо правомірності стягнення 16735,36 грн. 3% річних та 117344,46 грн. інфляційних втрат, оскільки за підрахунками суду сума 3% річних та інфляційних втрат виявилася вищою ніж заявлена позивачем, а в суду відсутні повноваження для виходу за межі позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивач звертаючись до суду з позовною заявою, просив стягнути з відповідача на свою користь 938463,38 грн., з яких основний борг у сумі 463812,08 грн., штраф, пеня за порушення грошових зобов'язань згідно пункту 4.3. договору, інфляційні та 3% річних згідно розрахунку, що додається, та винагорода повіреного у розмірі 10000 грн. Однак, до позовною заяви було додано розрахунок, з якого вбачається, що суми штрафу заявлені не були. Крім того, позовна заява не містить будь-яких посилань та обґрунтувань щодо стягнення штрафу, а перевіркою умов укладеного між сторонами договору встановлено, що таку міру відповідальності як вимога про стягнення штрафу у зв'язку із несплатою довірителем коштів за договором - не передбачена.

Також, колегія суддів зазначає, що у резолютивній частині рішення суду першої інстанції зазначено про стягнення винагороди повіреного у розмірі 10000,00 грн. Проте, слід звернути увагу на те, що сума винагороди повіреного включено до складу суми 938463,38 грн., яка була заявлена позивачем у позовній заяві до стягнення, а також те, що сторони за взаємною згодою визначили суму винагороди повіреного в розмірі 9000,00 грн., що підтверджується відповідними актом, звітом та рахунком і саме вказана сума наведена позивачем у розрахунку, який було додано до позовної заяви, а отже посилання на те, що винагорода повіреного становить 10000,00 грн. правові підстави відсутні.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем по даній справі всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договору доручення №3МОГ-14 від 07.10.2014 року щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

Доводи, які містяться в апеляційній скарзі щодо відсутності заборгованості і відсутності підстав для задоволення позовних у повному обсязі, спростовуються матеріалами справи, та є такими, що здійснені на довільному тлумаченні норм права.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Турбогаз». У той час, місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, що зумовило прийняття невірного рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі і стягнення пені в сумі заявленій позивачем, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню. При цьому, колегія судів вважає за необхідне, резолютивну частину рішення викласти в новій редакції, яка текстуально буде відповідати приписам постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» №6 від 23.03.2012 року.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, п.2 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ман ОСОБА_3 Україна» задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2016 року по справі №922/2493/16 скасувати в частині повного задоволення позовних вимог і стягнення пені в сумі 340571,49 грн.

Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ман ОСОБА_3 Україна» (61070, м. Харків, вул. Ак. Проскури, 1, поточний рахунок 2600292505895 в ПАО ПУМБ м. Донецьк, код ЄДРПОУ 36988201) на користь Публічного акціонерного товариства «Турбогаз» (61003, м. Харків, пров. Троїцький, 6/4, поточний рахунок 26007000086897 в ПАО «Укрсоцбанк», м. Київ, МФО 300023, код ЄДРПОУ 00158787) - 138917,90 грн. пені.

В частині стягнення 201653,59 грн. пені - відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2016 року по справі №922/2493/16 залишити без змін.

Викласти резолютивну частину рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2016 року по справі №922/2493/16 в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ман ОСОБА_3 Україна» (61070, м. Харків, вул. Ак. Проскури, 1, поточний рахунок 2600292505895 в ПАО ПУМБ м. Донецьк, код ЄДРПОУ 36988201) на користь Публічного акціонерного товариства «Турбогаз» (61003, м. Харків, пров. Троїцький, 6/4, поточний рахунок 26007000086897 в ПАО «Укрсоцбанк», м. Київ, МФО 300023, код ЄДРПОУ 00158787) 736809,80 грн., з яких: основний борг у сумі 463812,08 грн., пеня за порушення грошових зобов'язань згідно пункту 4.3. договору - 138917,90 грн., інфляційні втрати - 117344,46 грн., 3% річних у сумі 16735,36 грн. та 11051,81 грн. судового збору.

В частині стягнення 201653,59 грн. пені - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Турбогаз» (61003, м. Харків, пров. Троїцький, 6/4, поточний рахунок 26007000086897 в ПАО «Укрсоцбанк», м. Київ, МФО 300023, код ЄДРПОУ 00158787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ман ОСОБА_3 Україна» (61070, м. Харків, вул. Ак. Проскури, 1, поточний рахунок 2600292505895 в ПАО ПУМБ м. Донецьк, код ЄДРПОУ 36988201) 3326,10 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови складено 21 листопада 2016 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Шепітько І.І.