Ухвала

від 16.11.2016 по справі 821/524/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 821/524/16

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Кузьменко Н.А. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Вербицької Н.В., Джабурія О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Міллер- Південь» до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

28.10.2013р. приватне підприємство «Міллер - Південь» звернулося з позовом до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.07.2013р. №№ 0005112200, 0005122200.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі господарські правовідносини позивача з контрагентом ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» дійсно мали реальний характер, за якими наявні первинні документи та відсутні будь-які підстави для висновку про порушення норм чинного законодавства. Ствердження відповідача про безтоварність спірних господарських операцій не відповідають дійсності та спростовуються наданими до перевірки документами.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 27.07.2016р. позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального, процесуального права, просить постанову суду скасувати і ухвалити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно із п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання, належним чином повідомлені про розгляд справи, не прибули сторони, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.11 п.78.1, п.78.2 ст.78 Податкового кодексу України, на виконання постанови старшого слідчого СБ Броварської ОДПІ від 01.03.2013р. в рамках кримінального провадження №32012100130000003 та згідно наказу №992 від 20.06.2013р., у період з 20.06.2013р. по 21.06.2013р. головним державним податковим ревізором-інспектором відділу спеціальних перевірок управління податкового контролю ДПІ у м.Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області було проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Міллер-Південь» (код за ЄДРПОУ 33512090) з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» (код за ЄДРПОУ 37517328) за 2010-2012 роки, за результатами якої складений акт перевірки №3094/22.6/33512090 від 02 липня 2013 року, яким встановлені порушення позивачем:

- п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 13900грн., у тому числі в лютому 2012 року на суму 13900грн.;

- п.134.1 ст.134, п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за І квартал 2012 року на загальну суму 14595грн.

23 липня 2013 року, на підставі акту перевірки ДПІ у м.Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області прийняла податкові повідомлення-рішення:

- №0005122200 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 20850грн. (у т.ч. за основним платежем в сумі 13900грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 6950грн.);

- №0005112200 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 18243,75грн. (у т.ч. за основним платежем в сумі 14595грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 3648,75грн.).

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позову та протиправність оскаржених податкових повідомлень-рішень з наступних підстав.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України від 16.07.1999 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

Апелянт зазначає про недоведеність реальності придбання та використання послуг, товарів від контрагента ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» у межах господарської діяльності, посилаючись на те, що на керівника товариства - контрагента відкрито кримінальне провадження, неможливістю проведення зустрічних перевірок контрагента. Однак дані твердження не підтверджені жодними доказами про те, що на момент видачі податкових накладних контрагент позивача не знаходився за адресою, яка зазначена у податкових накладних.

Тобто, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем. Жодна норма Податкового кодексу України та жодний законодавчий акт не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

За чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позивача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Апелянтом не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах справи та досліджені під час апеляційного перегляду справи первинні документи, надані позивачем та його контрагентом, за змістом відповідають вимогам законодавства, які пред'являються до первинних документів. Доказів недостовірності даних в цих документах апелянтом не представлено.

При цьому, єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні у позивача на час перевірки були наявні.

Враховуючи викладені обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно підтвердження фактичного здійснення господарських операції щодо отримання позивачем від його контрагента товару та послуг, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

Таким чином, позивачем у відповідності до вимог п.198.1. п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні придбаних товарів, на підставі податкових накладних, оформлених належним чином та виданих підприємствами, що на момент здійснення господарської діяльності мали статус платників податку на додану вартість.

За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставним та таким, що не відповідає матеріалам справи та чинному законодавству висновок апелянта про порушення позивачем п. 198.2. ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Слід також зазначити, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

З матеріалів справи вбачається, що позивач та його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Вказана обставина також не заперечувалася відповідачем.

Відповідно до вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.В. Крусян

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: О.В. Джабурія