Рішення

від 17.11.2016 по справі 918/983/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 листопада 2016 р. Справа № 918/983/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М. розглянувши матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп-Акварель"

про стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань в сумі 89 855,83 грн.

В засіданні приймали участь:

Від позивача : ОСОБА_3 (договір №01/08 від 01.08.2016р.).

Від відповідача : Бучек В.О. (довіреність б/н від 21.09.2016р.).

Суть спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп-Акварель" про стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань в сумі 89 855 грн. 83 коп., з яких: 74 336 грн. 53 коп. сума основного боргу, 3 716 грн. 82 коп. штраф, 8 629 грн. 14 коп. пеня, 725 грн. 52 коп. 3% річних, 2 447 грн. 82 коп. інфляційні втрати.

Свою позовну заяву позивач обґрунтовує тим, що 31.03.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Віп-Акварель" та Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 уклали договір поставки №31/03-2016, у відповідності до умов якого позивачем було поставлено товар відповідачу на загальну суму 104 336 грн. 53 коп., однак всупереч умовам договору відповідачем поставлений товар повністю не оплачено.

Ухвалою суду від 13.09.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 29.09.2016р.

29.09.2016р. представник відповідача, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти отримання письмової вимоги-претензії про оплату за поставлений товар. Вказує, що позивачем не визначено строку виконання грошового зобов'язання, відповідно зі сторони відповідача не порушено жодного грошового зобов'язання та не допущено прострочення боржника по відношенню до позивача, а відтак відсутнє порушення прав позивача на момент відкриття провадження по даній справі, у зв'язку із чим просить припинити провадження у справі.

В судовому засіданні 29.09.2016р. оголошувалась перерва до 13.10.2016р.

Ухвалою суду від 13.10.2016р. розгляд справи відкладено на 04.11.2016р.

За клопотанням відповідача в порядку ст. 69 ГПК України ухвалою суду від 04.11.2016р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів - до 27.11.2016р.

В судовому засіданні 04.11.2016р. оголошувалась перерва до 17.11.2016р.

В судовому засіданні 17.11.2016р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав вказаних у позовній заяві, у свою чергу, представник відповідача заперечив позовні вимоги за підстав вказаних у відзиві.

Суд вбачає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду заяви.

В результаті розгляду матеріалів справи господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Віп-Акварель" (надалі - Покупець) та Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - Постачальник) уклали договір поставки №31/03-2016 (надалі - Договір; а.с. 11-14), відповідно до п. 1.1. якого постачальник в порядку і на умовах, передбачених цим договором, зобов'язався поставити та передати у власність покупця вугілля-антрацит, а покупець - прийняти товар та оплатити його вартість на умовах цього договору.

У відповідності до п. 2.1. Договору, кількість товару та ціна одиниці узгоджується сторонами у специфікації, що є додатком даного договору, оформлюється у письмовій формі та після підписання уповноваженими представниками сторін становить його невід'ємну частину.

Згідно з п. 4.1. Договору, ціни на товар, що поставляється за даним договором, є договірними та вказуються з урахуванням ПДВ в рахунках та специфікації, які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 4.4. Договору, покупець здійснює оплату за товар, що підлягає поставці за цим договором в наступному порядку: частинами до повної оплати суми товару, але не пізніше поставки наступної партії.

За порушення строку оплати товару, постачальник має право нарахувати, а покупець, в такому випадку, зобов'язується сплатити постачальнику штраф в розмірі 5 відсотків від суми простроченого платежу, додатково покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу (п.6.3. Договору).

Згідно з п. 9.2. Договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє на протязі одного року, але у будь-якому разі до повного виконання своїх зобов'язань.

Відповідно до Специфікації №1 до договору поставки №31/03-2016 від 31.03.2016р. сторони визначили загальну вартість товару, що становить 104 336 грн. 64 коп. (а.с. 15).

Договір та Специфікацію підписано уповноваженими представниками, скріплено відбитками печаток сторін.

Матеріалами справи стверджено, що згідно видаткової накладної №РН-0000005 від 04.04.2016р. - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Віп-Акварель" - прийняло товар на загальну суму 104 336 грн. 53 коп., накладна підписана уповноваженими представниками, скріплена відбитками печаток сторін (а.с.15-21).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Віп-Акварель" здійснило оплату товару не в повному обсязі - всього сплачено 30 000 грн. 00 коп., що стверджується платіжним дорученням №38 від 22.04.2016р.(а.с. 24).

Виходячи із суми боргу 74 336 грн. 53 коп., позивач згідно п.6.3. Договору, нарахував штраф у розмірі 3 716 грн. 82 коп., пеню за період 22.04.2016р. - 22.08.2016р., сума якої складає 8 629 грн. 14 коп., а також на підставі ст.625 ЦК України, - 2 447 грн. 82 коп. втрат від інфляції та 725 грн. 52 коп. -3 % річних за період 22.04.2016р. - 22.08.2016р..

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини справи і давши їм правову оцінку, господарський суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між сторонами було укладено договір, що за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивачем зобов'язання по передачі товару згідно договору поставки №31/03-2016 на від 31.03.2016р. виконані на суму 104 336 грн. 64 коп., що стверджується видатковою накладною №РН-0000005 від 04.04.2016р., яка підписана покупцем.

Підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи позивач направив відповідачу претензію з вимогою сплатити заборгованість за договором, яка була отримана відповідачем 08.07.2016р. (а.с. 27).

Отже, відповідач згідно норм статті 530 Цивільного кодексу України повинен був виконати свої зобов'язання з оплати вартості отриманого товару у строк включно до 15.07.2016р..

При цьому, твердження відповідача про те, що ним не отримано претензії з вимогою сплатити заборгованості не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 6 ГПК України підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Частиною 5 статті 6 ГПК України визначено, що претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення).

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься копія вказаної вимоги та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, у відповідності до якого рекомендоване поштове відправлення було вручено Товариству з обмеженою відповідальністю "Віп-Акварель" 08.07.2016р. (а.с.26-27).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару не виконав (доказів оплати суду не надано).

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем по договору на день розгляду спору становить 74 336 грн. 53 коп., відповідачем не сплачена (доказів сплати суду не надано), стверджується договором поставки №31/03-2016 від 31.03.2016р., видатковою накладною на суму 104 336 грн. 53 коп. №РН-0000005 від 04.04.2016р., яка підписана відповідачем, належними та допустимими доказами не спростована та підлягає стягненню.

Крім того, у поданій позовній заяві позивач просить стягнути штраф, пеню, 3% річних та інфляційні втрати. При прийнятті рішення в цій частині, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ст.216, ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання має наслідком застосування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) відповідно до норм ст.ст.230-232 ГК України та ст.ст.549-551 ЦК України.

Як визначено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.3. договору сторони визначили, що за порушення строку оплати товару, постачальник має право нарахувати, а покупець, в такому випадку, зобов'язується сплатити постачальнику штраф в розмірі 5 відсотків від суми простроченого платежу, додатково покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу.

Оскільки має місце прострочення виконання оплати, є підставними і підлягає задоволенню, вимога про стягнення 3 716 грн. 82 коп. штрафу, обрахованого як 5% від вартості неоплаченого товару в сумі 74 336 грн. 53 коп.

Разом з тим, суд не погоджується з розрахунком позивача в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період 22.04.2016р. - 22.08.2016р., оскільки договором поставки №31/03-2016 від 31.03.2016р. сторони не визначили строк (термін) виконання грошового зобов'язання.

Згідно частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Судом встановлено, що позивач направив відповідачу претензію з вимогою сплатити заборгованість за договором, яка була отримана відповідачем 08.07.2016р. Отже, відповідач повинен був виконати свої зобов'язання з оплати вартості отриманого товару у строк до 15.07.2016р.

Суд, здійснивши перерахунок пені та 3% річних за період з 16.07.2016р. по 22.08 2016р. встановив, що розмір пені становить 2 445 грн. 39 коп. (при заявленому - 8 629 грн. 14 коп.), 3% річних - 232 грн. 17 коп. (при заявленому - 725 грн. 52 коп.), отже пеня та 3% річних підлягають задоволенню частково.

Щодо інфляційних втрат, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період з 16.07.2016р. по 22.08.2016р., суд встановив, що рівень інфляції становить менше одиниці, тобто індекс інфляції був від'ємний. Таким чином, в частині стягнення інфляційних втрат суд відмовляє в повному обсязі.

Статтями 33 та 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Судом також встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж це передбачено чинним законодавством. Так, за подання позовної заяви позивач повинен був сплатити 1 378 грн. 00 коп. судового збору.

Згідно з платіжним дорученням № 88 від 17.08.2016р. позивачем сплачено 1 450 грн. 00 коп. судового збору, що на 72 грн. 00 коп. більше від встановленого Законом України "Про судовий збір" розміру.

Відповідно до п. 1.ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У цьому випадку судовий збір повертається в розмірі зайво сплаченої суми. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір").

Щодо судового збору в розмірі 1 238 грн. 06 коп., то останній відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп-Акварель" (35133, Рівненська обл., Млинівський р-н., с. Торговиця, вул. Тополева, 2, код ЄДРПОУ 35846085) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (79021, АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1) - 74 336 грн. 53 коп. основного боргу, 3 716 грн. 82 коп. штрафу, 2 445 грн. 39 коп. пені, 232 грн. 17 коп. 3% річних та 1 238 грн. 06 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення підписане суддею "22" листопада 2016р..

Суддя Горплюк А.М.